25 січня офіційно розпочався конкурсний відбір на посаду керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП).
Нагадаю: керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури по суті є головною особою в системі антикорупційних органів — від нього залежить доля кожного провадження, відкритого Національним антикорупційним бюро. У зв’язку з цим, антикорупційна прокуратура має унікальні гарантії незалежності. Згідно з частиною 5 статті 8 Закону «Про прокуратуру», цей підрозділ — самостійний. Інакше кажучи, невтручання генпрокурора юридично закріплене на рівні базового нормативно-правового акта. Призначення на посаду керівника САП здійснюється за результатами відкритого конкурсу.
Організація і проведення вищезгаданого конкурсу покладаються на комісію, що складається з 11 осіб. Четверо — від Ради прокурорів України і семеро — від парламенту. До кандидатів на членство в цій комісії закон висуває спеціальні вимоги: високі професійні та моральні якості, наявність суспільного авторитету, а також значний досвід у сфері запобігання або протидії корупції. Проте, всупереч закону, вище політичне керівництво держави з третьої спроби, незважаючи на критику з боку громадянського суспільства та міжнародних партнерів, протягнуло до складу цієї комісії осіб, котрі не відповідають переліченим у законі вимогам.
Таким чином, четверо членів комісії репрезентують громадянське суспільство і західних партнерів, а семеро — різні політико-олігархічні групи під протекторатом офісу президента.
Західні партнери ще у вересні минулого року зазначали, що голосування за кандидатів до конкурсної комісії з відбору глави САП має бути прозорим і політично нейтральним. Це ж відзначали і представники громадянського сектора. Але парламентським групам та їхнім кураторам з ОП контроль над антикорупційною прокуратурою важливіший, аніж закон та демократичні стандарти, про які згадували наші ключові геополітичні партнери.
Зеленський категорично відмовився втручатись у ситуацію з відвертим порушенням закону з боку парламенту, тому, на жаль, міжнародні партнери і громадянське суспільство були змушені брати участь у процесі відбору керівника антикорупційної прокуратури, який від початку знаменувався порушенням закону. Можна тільки вітати намагання наших партнерів урятувати процес виборів антикорупційного прокурора шляхом активної участі в конкурсному доборі (громадянському суспільству вдалося навіть вирвати право ветувати недоброчесних кандидатів), проте ризики, що влада обіграє українців, значно вищі за шанси обрати доброчесного, компетентного й незалежного прокурора.
Особисто в мене також немає довіри до «доброї волі» Банкової чи Різницької. Вони точно намагатимуться протягнути на посаду керівника САП підконтрольну собі людину. Чому так? Бо Зе!команда дуже добре розуміє, наскільки важливий контроль над керівником САП: він дає можливість прибрати до рук фактично всю антикорупційну інфраструктуру.
Зеленський через Венедіктову вже сьогодні має можливість контролювати розслідування НАБУ. На це я вказував неодноразово: постійні втручання в майже доведені до завершення кейси проти заступника керівника офісу президента Олега Татарова або зволікання з підписанням підозр членам провладної парламентської фракції. Венедіктова грає у свою гру, проте не проти й саппортити процес стримування детективів НАБУ через контроль над САП. Нічого нового, саме так поводився й президент Порошенка разом зі своїм кумом генпрокурором Юрієм Луценком. Нічим добрим, як знаємо, це не скінчилося. Відповідні процеси важко назвати справжньою боротьбою з корупцією, швидше це було намагання «обілетити» когось або «приструнити» політичних опонентів. Припущень можна будувати багато, але бачення влади незмінно одне: незалежні органи мають залишатися незалежними лише в Законі, а насправді — підпорядковуватися політичній доцільності та волі Банкової.
Не можна не згадати про «славнозвісний» законпроєкт №4392, зареєстрований у Раді ще в листопаді минулого року. Він нібито мав стати продовженням реформи СБУ, запропонувавши зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів. Найголовніше ж там стосується права генпрокурора своїм рішенням передавати розслідування детективів НАБУ до СБУ. Мета такої трансформації, на маніпулятивну позицію законодавців, нібито позитивна. Ключове слово — нібито. Бо насправді під соусом захисту національної безпеки офіс президента вирішив забирати всі кейси, які розслідують підлеглі Артема Ситника, й передавати їх до рук давнього президентового друга — керівника спецслужби країни.
Всі вищезгадані дії топ-керівництва держави не свідчать про бажання боротися з корупцією. Тому логічно, що відомі юристи й незаплямовані працівники органів правопорядку та правосуддя відмовляються від ідеї брати участь у конкурсі, зважаючи на підконтрольність комісії владі. У медіа вже з’являлась інформація, що Банкова протягуватиме на посаду глави САП керівника одного з парламентських комітетів і депутата від «Слуги народу» Андрія Костіна. З іншого боку, поширюються новини, що «за ручку» по кабінетах Банкової водять близького друга глави СБУ Івана Баканова — нардепа Сергія Іонушаса.
Насправді Зеленському не особливо важливо, хто саме стане очільником САП. Тільки б це була «своя на 200%» персона. Це ключовий підхід, що сповідується в офісі президента. Проте останній «удар» із боку ключового геополітичного партнера — нової адміністрації Білого дому — може зіграти злий жарт із Зе!командою. Фінансові санкції щодо репрезентанта волі олігарха Коломойського, проти якого американці ведуть розслідування, а саме — нардепа Олександра Дубінського неабияк перелякали Банкову. Категоричність, із якою за лічені дні «спустили на землю» хамовитого «слугу» олігархату, свідчить лише про одне: команда Байдена жорстко припинятиме будь-які рухи Банкової у бік встановлення контролю над антикорупційною інфраструктурою.
Зауважу також: якщо підхід до формування конкурсної комісії не зовсім відповідатиме Закону, результати її відбору спробують потім визнати незаконними в судовому порядку. Всі такі речі дискредитують конкурсний відбір керівника САП. Топ-керівництво держави досі грається в політичну доцільність і намагається убезпечити себе від пильного ока антикорупційних органів.
Вітчизняний політикум за останні шість років неодноразово мав справу з такими практиками «контрольованого конкурсу». Ідеться про перший відбір керівника САП у 2015 році, першого складу Нацагентства із запобігання корупції (НАЗК) у 2016-му, глави Нацагентства з повернення активів (АРМА) у 2016 році, а також відбір трьох керівників у Державне бюро розслідувань (ДБР) 2017-го. В усіх цих випадках українці програвали, адже керівниками інституцій ставали не найкращі, а «свої».
Що ж буде у фіналі другого відбору керівника САП? Насправді цього не знає ніхто. Дуже ризиковано розраховувати на порядність «хлопців і дівчат» із Банкової та Різницької. Їхня мета — лише взяти під контроль цей орган. І рулити ним, блокуючи резонансні корупційні розслідування, які проводять детективи НАБУ. Дехто з потенційних кандидатів, котрі могли б перемогти в конкурсі, стверджують, що варто все ж таки перезапустити процедуру з самого початку, сформувавши незалежну конкурсну комісію. Адже в них узагалі немає шансів перемогти, якщо залишиться ця комісія.
Якщо вище керівництво держави все-таки пролобіює «свого» антикорупційного прокурора, то міжнародні партнери мають ставити питання про припинення підтримки влади нашої держави. Бо за грубі умисні помилки офісів президента і генпрокурора ці «керівники» мають бути покарані з усією суворістю. Боротьба з корупцією в Україні має бути незалежною та аполітичною, а не виключно в інтересах Зе!команди. Якщо вони її провалять, то позбудуться підтримки у Вашингтоні, що конвертується згодом у величезні внутрішні й зовнішні негаразди.