Чим ближче до виборів, тим більше свіжі соціологічні дані підтверджують, що українські виборці - люди інертні, а деколи й продажні (тільки половина їх вважає, що свій голос продавати не можна, хоча 82,9% переконані: голос продавати не стануть). Із тих, хто вирішив заробити на своєму голосі, 29,1% претендують на суму понад п’ятсот гривень. Чверть населення визнає, що досі не визначилася, за яку партію голосуватиме, а п’ята частина вагається з відповіддю, чому робить вибір на користь однієї з партій. 37,1% респондентів не можуть відповісти на запитання, що вплинуло на їхній вибір у мажоритарному окрузі, а 48,9% - навіть уявлення не мають, чи працював раніше в їхньому окрузі кандидат-мажоритарник. 25% виборців не знають, що для них буде доказом фальсифікації нинішніх виборів (притому для 20,2% взагалі докази не знадобляться, вони «й так знають, що вибори буде сфальсифіковано»).
Із 18 вересня по 4 жовтня 2012 фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з Київським міжнародним інститутом соціології було проведено всеукраїнське соціологічне дослідження «Думки і погляди населення України: «Еxit-poll-2012».
Кому б дати «покермувати»?
Вивчаючи соціологічні дані, доходиш висновку, що саме через свою зрадницьку інертність та небажання брати на себе відповідальність за все, що відбувається навколо, українці найбільше й страждають. Хоча на наявність харизми у лідерів партій розраховують уже менше, ніж на ясність і легкотравність їхніх політичних програм: програми, ідеї та пропозиції політиків цікавлять 37,4% опитаних, за лідерів схильні голосувати 26%, а те, що партія виражає інтереси таких людей, як сам виборець, визнають лише 21%.
Цікаво, що 60,9% виборців проголосують за ту або іншу партію (блок) тому, що вона їм подобається, а 23,3% - щоб не допустити до влади політиків протилежного політичного табору. Хоча наш сумирний обиватель не проти й погострословити: нехай, мовляв, влада б’ється з опозицією, тоді в неї руки не дійдуть до життя простих людей. А це-таки життя простих наскрізь пронизав трайбалізм, коли питання вирішуються за принципом «Свій до свого по своє» і країна за розломом влада-підпорядкування поділяється на хабародавців і хабарників.
Тільки 51,4% виборців вірять у те, що голосування на виборах дає людям можливість впливати на рішення, які приймає влада. Але суть відносин населення з владою - далеко не в одиничних актах визнання: втрата довіри до лідерів Майдану, що так надихнув наш народ, не була б настільки болісною й не викликала б розчарування, що розтягнулося на роки, якби люди контролювали владу, збираючись у громадські організації, асоціації, профспілки; якби позицією народу стала постійна діяльність із утвердження в суспільстві загальних для всіх правил порядності та компетентності. І на цей грунт лягли б ідеї порядних і професійних народних обранців.
На те, що вибори відбудуться чесно, без підтасувань, сподіваються всього 8,8% респондентів; у те, що окремі порушення істотно не вплинуть на загальний результат, вірять 34,2% опитаних; допускають, що результати можуть бути перекручені, 31,1%. У тому, що обов’язково все буде підтасовано, не сумніваються 15,9% респондентів. Однак у випадку, якщо люди будуть упевнені у фальсифікації результатів виборів, не стануть протестувати 70,9% виборців, а готові вийти на вулицю з протестом усього 17,5% громадян. Але це досить сумнівна самооцінка людей, оскільки проти згортання демократії в країні виступає занадто мізерний відсоток респондентів.
Отримувати продуктові набори та ліки від кандидатів-мажоритарників не вважають для себе ганебним 5,5% виборців, які мають намір обміняти свій голос на пайок; 32,4% опитаних допомогу приймуть, але на їхнє волевиявлення це не вплине. 53,3% проявлять непідкупність і за «щедрого» кандидата не проголосують. 10,3% опитаних ставляться позитивно до того, що деякі люди продають свої голоси; із розумінням ставляться до цього 31,8%; та однозначно засуджують це явище всього 53,2% опитаних. «Чому б людям не заробити на виборах, якщо їм байдужі всі депутати?» - міркують 25,9% громадян. Тяжким матеріальним становищем пояснюють таку продажність 48,9%. Хоча стверджують, що не продадуть свій голос за гроші, 82,9% респондентів, а готові заробити на ньому 11,3%. Було б цікаво, якби кожен респондент оцінив «потенційну підкупність» свого оточення, - не виключено, що «коефіцієнт продажності» був би значно більшим.
Досліджуючи перед виборами свій електорат, один кандидат-мажоритарник, який був раніше нардепом-бютівцем, а потім безславно «перетік» у фракцію Партії регіонів, проводив фокус-групові дослідження на своєму окрузі в Черкаській області. З’ясувалося, що виборці дали хльостке визначення «Жлоби!» тим із кандидатів, хто не роздає пайків, не ремонтує перед виборами під’їздів та дитячих майданчиків. І «підґрунтя думки» в сумирних обивателів просте: все одно депутати крадуть, хай хоч крихтами діляться... І ось це «крохоборство» громадян страшніше за зраду: скільки можна вдавати «виживання», якщо потрібно просто повноцінно, достойно жити, відповідаючи за свої дії?! Схоже, від нас утікає час надій нашого громадянина на інтелект, професіоналізм, порядність народних обранців, - і це схоже на масивну світоглядну крововтрату, в якій винні і влада, і населення.
«Хата скраю» розширює горизонти
Передвиборні «кульбіти» у свідомості наших людей мають основу - хиткий і обмежений світогляд. Хоча 49,8% респондентів і вважають, що політична ситуація в Україні напружена, 50,5% відзначають: жити важко, але терпіти можна (на думку 33,5%, терпіти вже неможливо). Тільки 28,8% громадян переконують себе в тому, що вибори дозволять поліпшити ситуацію, а майже половина (48,3%) переконані: вибори нічого не змінять. На думку 7,2%, вибори тільки погіршать ситуацію. Малоймовірними і взагалі неможливими вважають масові виступи з протестами у разі погіршення життя або на захист своїх прав у себе за місцем проживання 73,2% респондентів. Впевнені, що вони будуть, 2,3% опитаних. Узяли б участь у таких акціях всього 21,2% громадян. І для наших широт у бур’янах пристосуванства природно, що головними проблемами, які б вивели людей на протест, стали проблеми виживання: різке падіння рівня життя (24,3%), невиплата зарплат і пенсій (21,9%), різке підвищення цін (15%). До того ж ніщо не примусить 45,3% громадян вийти на вулиці з протестом.
Проти згортання демократії готові виступити всього 3,5% громадян; якщо закриють прогресивний телеканал чи газету - 1,2%, якщо влада переслідуватиме близьких людям по духу політиків - 2,1% громадян. Ось і живемо у свинцевій сірості, самі себе обмежуючи в громадянських правах. Так, відключення від кабельних мереж телеканалу ТВі обурює всього 17,5% громадян; байдужі до цього факту 17,4%; вважають, що канал і так слід було відключити, - 0,9%; і 54,8% заявили, що нічого про це не знають.
Розкішний маєток Януковича в Межигір’ї обурює 51,1% українців; 20,3% до цього байдужі; а 12,6% вважають, що так і повинен жити президент країни. Примудрилися досі не дізнатися про це 10,3% громадян.
Інертність наших людей, їхня байдужість до горизонтів, які простягаються далі горезвісної «хати скраю», і приводить нас до геополітичного тупику. Країна рухається до більшої інтеграції з Європейським Союзом, - так думають 14,9% опитаних; вважають, що до більшої інтеграції з Росією і країнами СНД, - 24,1%; а переконані, що країна взагалі нікуди не рухається, - 40,9% (вагалися з відповіддю 20,2%).
Вибори саме й підтверджують, що наше населення береже «хату скраю» як останній форпост своєї містечкової «цивілізації».
- Що громадяни можуть бути неінертними, вони довели під час Помаранчевої революції. Оскільки ж їхню віру в справедливість і можливість щось змінити було підірвано, вони й стали інертними, - каже генеральний директор КМІС Володимир Паніотто. - А бажання людей продавати свої голоси - це теж наслідок розчарованості та невір’я в обіцянки майбутніх народних обранців. Якщо ж вони навряд чи потім щось дадуть, потрібно ловити момент, - «з паршивої вівці хоч вовни жмут». Ну і, звісно, це низький рівень політичної культури, нерозуміння того, що нинішній роздавач - не благодійник, а людина, котра порушує закони, поводиться непорядно і, швидше за все, так поводитиметься й після обрання. Рекомендація брати, але голосувати за інших, навряд чи спрацює (втім, я думаю, що покупці голосів подбають і про механізми контролю, - «половину зараз, половину після фото на мобільному з позначкою у бюлетені», як це було 2004 року, «карусель» тощо).
У населення нема небажання йти в Європу, більшість - за вступ України в Європейський Союз. Утім, коли запитати про ставлення до вступу в союз із Росією і Білоруссю, то більшість і за цей союз (навіть вагоміша, ніж за союз із Європою). Така амбівалентність пояснюється тим, що ставлення до союзу з Європою залежить від того, наскільки це не зашкодить відносинам із Росією, насамперед - не призведе до появи віз: більшість хоче незалежності України, але зі збереженням особливих відносин із Росією - без віз та митниці.
У мене вже немає жодних побажань до влади - окрім одного: щоб її, якщо вона не справляється, можна було змістити демократичним шляхом, без революцій. Головна небезпека - влада, яку не можна усунути, - підсумовує В.Паніотто.
Безперечно - в масі у нас процвітає «демократія «для чайників»... В останньому інтерв’ю «Обозревателю» кардинал Любомир Гузар запитує: «Чи хоче українська нація бути вільною? Адже бути вільним означає бути відповідальним». І розвиває тему: «Я думаю, що багато людей хочуть бути вільними, але свобода - це дуже велике поняття, і не виключно політичне. Бути вільним, розуміти свою людську гідність у всій повноті і прагнути жити відповідно до цього - це велике завдання. Для справжньої свободи людей ще потрібно виховувати, а наша сьогоднішня трагедія в тому, що такого виховання немає, тому що свобода не дається просто так, за неї ще треба боротися і долати власні лінощі. Політики не прагнуть виховувати інших вільними людьми. Вони, радше, хочуть, щоб люди їм не заважали. Хай люди подумають над тим, що це означає - бути обраним: не тільки добре заробляти, а й служити людям. Люди обирали б значно відповідальніше, якби самі краще працювали. Якби добре розуміли себе самих і те, чим є можливість створювати з допомогою виборів свою державність, своє суспільство».
Отож у нас у суспільстві робота над помилками - це завжди робота громадянина над собою.