Перед виборами зшиті нашвидкуруч т.зв. партії шукали можливостей для привернення на свій бік очманілого від нових назв, імен та облич електорату - не церемонячись із засобами. Після виборів так само гарячково почали шукати причини виграшу одних і програшу інших. Хоча ці причини лежали на поверхні ще задовго до виборів.
На Хмельниччині у чотирьох із семи округів переміг "Народний фронт", набравши 26,09% підтримки. Блок Петра Порошенка відстав на 1,11%. Коли бачиш наразі, як Яценюк і Ко намагаються негайно капіталізувати свою практично непомітну оку перемогу, стає смішно, сумно й страшно - за державу страшно з такими очільниками. Бо переможного в цій цифрі немає ніц. Обидві владні команди мало чим різнилися: однаково безликий набір бізнесменів, здатних провести виборчу кампанію власним коштом (схоже, це була єдина вимога до кандидатів, - ну й ще абсолютна лояльність до політичного патрона, звісно). Просто до президентської уваги було прикуто більше - бо народ у нас звик, і Петро Олексійович за короткий час свого булавування сумлінно його переконував, що найголовніший у нас - президент. Отож добрячий наш народ вирішив, що досить із Порошенка одного титулу, треба щось і іншим дати. Ось і дав.
Але, звісно, є в цій символічній різниці й інші складові. Для президентської команди, зокрема, - спесива зневага до Хмельницької області (може, це якась вінницька риса, бо ж ці сусідні області обидві належать до Поділля?) Настільки очевидна, що упорядники мажоритарного списку навіть не потрудилися пошукати гідних і платоспроможних кандидатів серед місцевих хлопців із грішми. Просто скинули кількох "парашутистів", які не мають жодного стосунку до Хмельниччини. Хоч, може, й мали на те підстави. Адже один із цих округів, 190-й, що звик обирати київського банкіра Сергія Буряка, за його відсутності знову підтримав прийшлого - львівського пивовара Романа Мацолу, який буквально вирвав перемогу у славутського міського голови Василя Сидора.
Власне, серед місцевих треба було шукати насамперед таки гідних кандидатів, за яких не соромно. З цим у президентської партії теж не склалось. У 188-му окрузі вона виставила бізнесмена Віктора Коліщака. Ба більше - за тиждень до виборів його приїхав підтримувати на мітингу Юрій Луценко. Пояснив це тим, що основний конкурент Коліщака, чинний нардеп Сергій Лабазюк, який голосував за закони 16 січня, "залякав тут усіх". Може, й залякав - місцеве начальство, яке через свою тимчасовість усіх, хто сидить вище, боїться. Але ж не виборців. Виборців купував, як купували майже всі мажоритарники, - вищою оплатою паю в селах, нижчими цінами на продукти в містах. Проте Коліщак - того ж поля ягода, якому однаково, кому служити і в якій партії бути, - тільки б при владі, при посаді, що сприяла б його бізнесу. І коли герой Луценко підтримує конформіста Коліщака, який був некомпетентним заступником голови обласної державної адміністрації при Ющенку і таким самим головою районної адміністрації при Януковичі, який так само бездарно керував Баложиною партією "Єдиний центр", - це не лише позбавляє героїчного флеру голову президентського блоку, а й сам блок позбавляє значної підтримки виборців.
Рекордсмен усія мажоритарної України Олександр Герега, який набрав 73,86% -68899 голосів - у 192 виборчому окрузі, вважався самовисуванцем. Але ні для кого не становило великої таємниці, що президент його підтримує. Гра у піддавки була очевидна: виставлені партіями кандидати жодним чином не могли скласти конкуренцію Герезі, який - через створену ним благодійну громадську організацію "Конкретні справи" (назва така показова для наших "конкретних кандидатів") засівав округ будматеріалами. Найвища підтримка проявилась і в іншому: у час передвиборних гонів один із районів цього округу, Ярмолинецький, у якому тривалий час не допускали на робоче місце "чужого" голову райдержадміністрації, 20 жовтня, відповідно до указу президента, очолив представник Гереги в Ярмолинецькому районі Андрій Шутяк.
Такою ж очевидною була найвища згода на балотування на Хмельниччині й іншого представника "Епіцентру" - заступника Гереги, керівника тієї ж купівельної… пардон, будівельної… ой, благодійної організації "Конкретні справи" - Андрія Шиньковича. У 189-му окрузі, який, за чутками, єдиний із семи був "виділений" союзникам - партії "Свобода". На виборах 2012 р. тут у жорстокій боротьбі переміг голова обласної організації "Свободи" Ігор Сабій. Звідси ж - ще один нардеп- списочник від "Свободи", Олександр Мирний, точніше - його капітали. Цього разу Сабій був другим, бо округ не встояв перед шаленою благодійністю висуванця Гереги та його послідовника (в них навіть телереклама була спільна - чи то як прояв ощадливості кандидатів, чи через труд для кожного окремо два слова докупи зв'язати) Шиньковича. До речі, його теж називали представником президентської команди. І не хто-небудь, а Оксана Білозір, яка за два дні до виборів проїхалася з агітаційним візитом по Хмельниччині. Може, й так: Шинькович же - вінницький хлопець, до "Епіцентру" крутився там у привладних коридорах. Та й чи пані Оксані, "всіхній" кумі, чогось не знати?..
Чи ж дивуватися з результатів, коли і у виборців, і в державних начебто мужів психологія - однаковісінька? Під час виборчої кампанії депутати Летичівської селищної ради удостоїли нардепа з компанії голосувальників за закони 16 січня Віктора Бондаря звання почесного громадянина Летичева - за те, що він поставив у селищі 33 вікна і 4 дверей. Після цього жителів селища почали називати в області "ЛНР" - Летичівська народна республіка - за аналогією з одіозною луганською абревіатурою. Та це не вплинуло на результат: Бондар знов обраний депутатом. Як і Герега, і Лабазюк - з тим тики тавром "героїв 16 січня".
У парламенті залишився Володимир Мельниченко: 193-й округ і рідний Кам'янець-Подільський легко простили йому "регіональне" минуле, звідки чоловіка вчасно висмикнула Інна Богословська. Новачком у Верховній Раді буде досвідчений ходок по владних коридорах хмельницький міський голова Сергій Мельник. А в його рідному Хмельницькому очікується дуже непроста ситуація на майбутніх місцевих виборах. Перший "дзвіночок" - третє місце на "мажоритарці" свободівця, депутата міськради Володимира Гончарука. Сам по собі цей кандидат мало знайомий виборцям. Набрані ним майже 13% голосів - це підтримка партії "Свобода". Партії, яка, хоч і отримала на Хмельниччині прохідні 5,43% , - в українському масштабі вочевидь була "злита" вчорашніми союзниками по боротьбі. Чутливий до таких речей міський електорат на Хмельниччині навряд чи забуде це до весни.