«Українським політикам треба навчитися грати за правилами, вони ж натомість віддають перевагу грі правилами», — такий діагноз вітчизняному політикуму поставив Хав’єр Солана ще в жовтні 2002-го. Відтоді в Україні сталося багато змін. Змінився президент. Змінилися парламент зі спікером (тричі). Уряд (п’ять разів). Конституція. Країна пережила революцію. І повернення до влади поваленого нею прем’єра. Опозиція і влада кілька разів помінялися місцями. Десятки депутатів неодноразово змінили партквитки й політичну орієнтацію. Але звички вітчизняних політиків залишилися незмінними. Вони, як і раніше, не вміють грати за правилами. І замість того, щоб учитися, — не втомлюються їх переписувати. Як азартний гравець, готовий нескінченно натискати на кнопку грального автомата, сподіваючись, що зрештою випаде щаслива комбінація. Тільки комбінація все не випадає, а кредит рано чи пізно закінчується...
Реєстр, або Казка про білого бичка
Кожні нові вибори в Україні відбуваються за новим законом. У кращому разі, закон переписують прямо перед початком виборчої кампанії, найчастіше — закон доточують уже тоді, коли кампанія в самому розпалі. Якщо чергові позачергові вибори стануть реальністю, правила знову змінюватимуться на ходу. Вимушено. Оскільки переобрати парламент у суворій відповідності до чинного законодавства просто неможливо. Скажімо, у законі про державний реєстр виборців чорним по білому написано, що ще з 1 жовтня 2007 р. всі голосування в країні мають відбуватися лише за наявності єдиного електронного реєстру. Але його досі немає.
Причина, яка лежить на поверхні: занадто багато охочих використати святу справу формування реєстру для того, щоб, висловлюючись словами одного персонажа, «грошенят по-легкому зрубати». Бізнесмени й наближені до них депутати, правда, в настільки ницих бажаннях не зізнаються. Скажімо, коли торік роботу з формування електронної бази було заблоковано Тендерною палатою та фірмою «Українські національні інформаційні системи», директор УНІС Світлана Зварич (дружина колишнього міністра юстиції) пояснювала свої дії виключно... турботою про захист майбутнього реєстру від несанкціонованого втручання ззовні. Просто так сталося, що УНІС якраз має унікальні технології криптографічного захисту інформації, що їх за цілком прийнятними цінами могла б надати Центрвиборчкому. Регіоналка Олена Лукаш відразу ж запідозрила «системників» у шантажі. Зварич у відповідь звинуватила ЦВК у створенні нового «транзитного серверу». В інтересах регіоналів, певна річ. Риску під багатомісячною дискусією підбив президент — 17 квітня просто призупинив рішення уряду про закупівлю послуг для створення і ведення реєстру.
У травні з’явився ще один безкорисливий претендент на виконання «замовлення державної важливості» — компанія «Атлас». За словами заступника глави секретаріату Андрія Кислинського, її лобіювала заступник голови ЦВК Жанна Усенко-Чорна, а серед співзасновників — дружина колишнього заступника голови СБУ Володимира Сацюка. Щоправда, у базі Держкомстату в компанії лише два співзасновники — і обидва чоловіки. Втім, хай там як, ЦВК встиг підписати з «Атласом» договір на розробку і настроювання програм для створення реєстру. Щоправда, радість «атласівців» тривала недовго. 2 червня президент своїм указом призупинив і ці рішення.
Після цього в гру вступив відомий ще історією із закордонними паспортами концерн ЄДАПС. І його «янгол-охоронець» — регіонал Василь Грицак. Він теж засумнівався в надійності системи і безкорисливості членів Центрвиборчкому. 23 червня Генпрокуратура зажадала від ЦВК припинити будь-які дії із закупівлі програмного забезпечення. До рішення Конституційного суду. Центрвиборчком оскаржив дії ГПУ в адміністративному суді. І в результаті ЄДАПС був допущений до участі в тендерах. Один із них — у липні ц.р. — концерн виграв.
Однак тоді ж таки в липні Жанна Усенко-Чорна повідомила, що діями комісії незадоволений... нашоукраїнець Роман Зварич. Свої претензії Зварич відверто виклав у листі на ім’я прем’єра. Усенко-Чорна відразу ж добачила в його діях лобіювання інтересів дружини екс-міністра. Світлана Зварич у відповідь урочисто пообіцяла, що УНІС більше не братиме участі в тендерах, організованих Центрвиборчкомом. Але, скориставшись нагодою, обізвала упорядників реєстру аферистами й попередила, що результат їхньої роботи буде явно незаконним.
Тепер від гріха подалі в ЦВК чекають рішення Конституційного суду. Якщо рішення ухвалять найближчим часом, то, за словами Усенко-Чорної, з реєстром можна встигнути навіть до грудня. Зрештою, люди для його складання (а це понад дві тисячі осіб у всіх регіонах України) були найняті ще рік тому. І весь цей час отримували зарплату. Але оптимізму працівників Центрвиборчкому не поділяє практично ніхто. У Комітеті виборців кажуть, що із завданням зможуть упоратися, в кращому разі, до президентських виборів. Але не виключено, що ту ж саму казку про білого бичка ми слухатимемо і в наступному десятиріччі, тим більше що президент зацікавленості в якнайшвидшому завершенні роботи не виявляє. А способів наглухо її заблокувати в гаранта залишається безліч навіть після вересневого «обрізання повноважень».
Навіщо це Банковій — теж зрозуміло. Чим менше прозорості у списках виборців, тим ширший маневр для «правильної» організації виборів держадміністраціями на місцях. Цей інструмент не завжди безвідмовний, але поки що досить надійний. Ось і Віктор Балога напередодні закликав орієнтуватися не на рейтинги, а на ціннісний вибір людей. Тож якщо раптом за Віктора Андрійовича проголосує несподівано багато людей, пояснення вже готове. А після виборів-2010 можна буде і реєстром зайнятися. Якщо буде потреба...
Апетит приходить під час їди
Депутати, втім, теж не сидять склавши руки. На обіцянки президента послати їх на вибори народні обранці відповіли традиційно — спробами переписати правила гри так, щоб після голосування Банкова пожалкувала з приводу скоєного. Першою ластівкою стала пропозиція Сергія Терьохіна підвищити прохідний бар’єр до 10 відсотків. Законопроект досі не відкликаний, але Юлія Тимошенко змушена була відмежуватися від ініціативи соратника, нагадавши, правда, що норма про підвищення бар’єру (до 5%) міститься в коаліційній угоді між БЮТ і «НУ—НС». У зв’язку з цим досить потішна істерика нашоукраїнців. Міністр юстиції Микола Оніщук навіть добалакався до того, що рішення про зміну прохідного бар’єру потрібно приймати виключно на референдумі.
Бютівці тим часом продовжують фонтанувати ідеями. Іван Кириленко умовою дочасних виборів назвав термінове впровадження жорсткого імперативного мандата (ще один пункт коаліційної угоди), схвалення закону про опозицію і навіть редагування Кримінального кодексу. Але найбільше галасу зчинила спільна ініціатива Андрія Портнова й Олександра Лавриновича про впровадження двотурового голосування з автоматичним закріпленням більшості мандатів за партією, котра збере відносну більшість голосів. Схема, яка підозріло нагадує італійське законодавство часів Муссоліні, вже опинилася під перехресним вогнем критиків. Схоже, іміджеві втрати БЮТ і ПР уже перевершили можливі вигоди від ухвалення цього закону Верховною Радою. Звісно, голосів для подолання неминучого вето у неформальної парламентської більшості вистачить, але може забракнути часу. Якщо перспектива такої радикальної зміни виборчих правил стане реальністю, Віктор Ющенко, вочевидь, зробить усе можливе, аби розпустити Раду ще до того моменту, коли закон зможуть винести на повторне голосування.
У самій Раді Банкова відповіла за всіма законами інформаційної війни. Ігор Кріль урочисто оголосив, що вносить власний проект поправок до закону про вибори. В якому пропонує запровадити нарешті... систему відкритих списків. І бютівці, і регіонали так часто освідчувалися в коханні відкритим спискам, що тепер заперечувати їм начебто не з руки. Але за ініціативу «Єдиного центру» вони навряд чи проголосують. Тим більше що законопроект дуже сирий. І навіть сам автор зізнається, що поправок набралося всього на чотири сторінки, тоді як весь закон ледве вміщується на 160. Але для Кріля в даному разі важлива не перемога, а участь. Тобто «залізобетонний привід» звинуватити БЮТ і ПР у політиці подвійних стандартів. А заодно забазікати їхні власні законотворчі ініціативи.
Активно включився в дискусію і Блок Литвина. Правда, поки що йдеться про екзотичні ініціативи на кшталт зменшення чисельності депутатів (для чого слід внести зміни до Конституції) або заборони балотуватися в депутати нинішнім народним обранцям (своєрідна «примусова відпустка», оскільки через одну кампанію вони знову можуть спробувати обратися). Але на підході важка артилерія. У вигляді законопроекту про відновлення змішаної або навіть виключно мажоритарної виборчої системи. Нібито автори цієї ініціативи розраховують на підтримку регіоналів, традиційно сильних саме в мажоритарних округах, тоді як для БЮТ відмова від пропорційної системи означала б справжню катастрофу.
Втім, ідею повернення мажоритарки вже кілька місяців лобіює Олександр Волков. Причому пропонує він її передусім Банковій, підкреслюючи, що без цього у Ющенка немає жодних шансів переобратися на другий термін. Уже тому до ідей литвинівців регіонали можуть поставитися насторожено. Особливо небезпечними вони можуть видатися особисто Віктору Януковичу, оскільки дають шанс на більш самостійну гру фракціям та угрупованням усередині ПР. Тож виникає патова ситуація, коли ініціативи, вигідні президентові, не мають шансів пройти в парламенті, а законопроекти БЮТ і ПР автоматично наштовхуються на вето і прискорений розпуск Ради.
Тест на щирість
І все ж виборче законодавство змінювати потрібно. Щоб ліквідувати бодай ті дефекти, які проявилися під час попередньої кампанії. Саме це спробувала зробити у своєму законопроекті Олена Лукаш. Вона, правда, підкреслює, що це — не її особиста ініціатива, а поправки, підготовлені з участю самого Центрвиборчкому. Саме тому в ньому так багато уваги приділяється технічним нюансам на кшталт уточнення списку осіб, присутність яких дозволена на виборчій дільниці, форми бюлетеня, кількості протоколів комісій і процедури їх заповнення. Як каже сама Лукаш, вимагати більше чотирьох протоколів просто немає сенсу, оскільки в метушні їх, як правило, заповнюють із помилками, і результати виборів усе одно найчастіше встановлюються за уточненими документами.
У такого «технічного» проекту значно більше шансів пройти і через парламент, і через секретаріат. Можливо, тому автори проекту свідомо відмовилися від надміру політизованих новел, хай навіть симпатичних їм особисто. Втім, зовсім без «політичних» поправок у законопроекті обійтися не вдалося. Скажімо, Лукаш пропонує скасувати норму про однакове представництво в комісіях парламентської коаліції й опозиції. Оскільки в нинішніх умовах узагалі важко зрозуміти, яку фракцію зараховувати до коаліції, яку — до опозиції і куди записати, наприклад, Блок Литвина, який до останнього часу категорично відмовлявся приєднатися як до одних, так і до інших.
Ну, а найпринциповіша поправка, на яку передусім і звернули увагу, — це скасування норми про обов’язкову явку на дострокові вибори. Свого часу цю норму внесли 2007 року на настійну вимогу Олександра Мороза. Тоді соціалісти сподівалися, що на випадок непередбачуваного розвитку подій вибори з її допомогою можна буде зірвати. Норма не знадобилася, а в нинішній ситуації може мати дуже негативні наслідки. Бо якщо вибори призначать, скажімо, на 28 грудня (така дата справді обговорюється), то гарантувати 50-відсоткову явку було б, щонайменше, необачно. Зрозуміло, певною мірою відмова від цієї вимоги розширює поле для маніпуляцій. Зрештою, за низької явки відносні результати партій і блоків можуть бути досить несподіваними. І виправдати не дуже правдоподібні цифри буде легше. Але, з іншого боку, не виникне спокуса взагалі зірвати вибори й залишити країну без законодавчого органу. У чому Банкову підозрюють дедалі частіше. І, слід визнати, небезпідставно.
У цьому сенсі законопроект Лукаш може зіграти роль своєрідного тесту для президента і його канцеляристів. Якщо на Банковій справді готові визнати будь-які результати виборів, документ не повинен викликати серйозних заперечень. Якщо ні — то, за великим рахунком, немає принципового значення, за якими саме нормами проводитимуться вибори. Оскільки гратимуть усе одно правилами, а не за правилами. Вже вкотре.