Важко любити того, хто поcтійно вказує на твої недоліки, прорахунки й погані звички, із якими ти вперто не хочеш боротися. Не менш важко зрозуміти, що робиться це не з метою розвинути в тобі комплекс неповноцінності й прищепити почуття другосортності. І вже зовсім непросто при всьому цьому усвідомлювати, що відмахнутися від зневажливої критики ти не в змозі, що знову і знову з завмиранням серця змушений вслухуватися в безсторонні висловлювання на твою адресу. Приблизно така формула того суперечливого почуття, яке охопило Київ щодо Вашингтона. І найбільш наочна ця суперечливість у цифрах соціологічних досліджень. Лише 2,8% опитаних минулого місяця соцслужбою Центру Разумкова українських громадян вважають відносини з Америкою пріоритетним напрямом зовнішньої політики країни. Що, ясна річ, мізерно мало порівняно з 34,2%, що вважають головними відносини з Росією. Проте при цьому найбільше українців (близько третини опитаних) саме США називають країною, що максимально впливає на ту ж таки зовнішню політику України. А проамериканськість Ющенка, що стала вже політичним штампом, не заважає йому залишатися найрейтинговішим політиком країни.
Словом, принцип «на зло Америці піду пішки» в Україні не спрацьовує. Цього разу користуватися оказією, щоб передати лист американському віце-президенту, як це було під час попередньої поїздки Віктора Ющенка в США, Леонід Кучма не став. Проте, поки Віктор Андрійович обговорював із високопоставленими американцями ситуацію в Україні, не змарнував нагоди заявити, що там не збираються переглядати свою політику щодо Штатів, збираючись і надалі зберігати відданість «ідеалам стратегічного партнерства». А що ще цікавіше, саме ті представники української влади, котрі за допомогою підконтрольних ЗМІ найголосніше кричать про американську орієнтацію лідера «Нашої України», самі завзято шукають підтримки за океаном. За деякими даними, напередодні візиту в США екс-прем’єра один його тезка перерахував у PR-кампанію, відому своїм співробітництвом з американськими демократами, кілька десятків мільйонів доларів. Нібито на «розкручування» свого світлого образу. Правда, цей факт ознаменував собою далеко не початок, а, з усього видно, лише новий етап у не вчора розпочатій рекламній кампанії.
За словами одного з членів ющенківської делегації, під час зустрічей вони дізналися, що останнім часом усім найвпливовішим представникам конгресу, сенату й держдепартаменту США розсилаються так звані newsletters, у яких докладно висвітлюються події в Україні. Готує ці новинарні зведення одна з американських PR-фірм. Основний їхній месидж: тільки Віктор Медведчук є тим єдиним демократичним, вольовим і ефективним політичним лідером, що потрібен Україні і якого повинна підтримувати Америка. При цьому дотримуються навіть деякі правила субординації: у позитивному контексті, через кому після головного героя згадується Президент України. Чіткі обриси й рішучість Віктора Володимировича протиставляються в посланнях розмитості й нерішучості Віктора Андрійовича.
Багато спостерігачів уже встигли відзначити насичений графік візиту Віктора Ющенка в Штати, що почався минулого вівторка й завершується в суботу. Численні короткі зустрічі не сприяють спілкуванню в притаманній лідеру «нашоукраїнців» манері. Тож його команда доклала чимало зусиль для того, щоб діалог удався. Здається, необхідність коротко й чітко формулювати свої відповіді допоможе Віктору Андрійовичу визначитися з багатьма питаннями, щодо яких від нього досі ніхто так і не домігся відповіді на батьківщині. «Експортний» варіант Віктора Ющенка повинен дещо відрізнятися від його домашнього образу. Як відомо, американці симпатизують тим, хто має не тільки бачення ситуації, а й знає конкретні шляхи виходу з неї, тим, хто не констатує проблеми й неприємності, демонструючи знання відповіді на запитання «хто винен?», а пропонує вже сформульовану відповідь на запитання «що робити?».
З відгуків американської сторони про результативність зустрічей і можна буде судити про здатність Ющенка до самовдосконалення. А поки що можна говорити про те, що консенсус знайдено в головному питанні, яке хвилює обидві сторони. Усе світове співтовариство зацікавлене, щоб в Україні відбулися демократичні вибори. Ця тема була головною і на зустрічі Ющенка з віце-президентом США Річардом Чейні, і з конгресменами Куртом Велдоном і Марсі Картюром, і навіть із Гілларі Клінтон. При цьому екс-перша леді Америки висловилася за відпрацювання єдиної позиції в цьому питанні США й Росії. Америка та Європа, в особі Європейського Союзу, підкреслювалося під час діалогів, готові зробити все, аби не допустити того антуражу й тієї манери, у якій проходили парламентські вибори в Україні, а надто наступні довибори. Свою зацікавленість у тому, щоб Україна не пішла шляхом «кланового розвитку» (а саме до такого результату, на думку американців, призведуть невільні й недемократичні президентські вибори) представники американського істеблішменту пояснюють так: якщо шлях мусульманських країн СНД лежить через Туреччину, то немусульманських — через Україну. Тож дуже важливо, щоб процес демократизації в Україні не зупинився, що можливо, на думку заступника радника президента США з питань національної безпеки пана Фріда, у разі збереження в країні влади кланів, оскільки це, у свою чергу, загрожує відновленням Радянського Союзу.
За словами самого Віктора Ющенка, у жодній із розмов під час американського візиту не піднімалося питання про підтримку «Нашої України». Й апелювали до нього як до лідера найбільшої однойменної парламентської фракції тоді, коли ставилося питання: що може зробити для торжества демократії Верховна Рада? А також коли говорилося про необхідність консолідації демократичних сил та про їхні спільні дії.
Головний наголос у промовах Віктора Ющенка було зроблено на поширенні підтримки з боку світового співтовариства на всіх кандидатів у президенти з тим, щоб створити абсолютно рівні умови, унеможлививши застосування владою адмінресурсу.
Звичні при таких візитах розмови про протиставлення американської позиції і підтримки російських інтересів, ясна річ, неминучі. Позаяк належать до розряду таких самих стійких штампів, що й проамериканськість Ющенка. Проте... Заяви про можливу участь Росії в шляхетній кампанії США і ЄС, яку планують розгорнути заради демократичних виборів в Україні, мають шанс втілитися в життя. Принаймні консенсус із цього приводу на макрорівні цілком імовірний. Звісно, дещо проблематичним втілення цієї ідеї видається з погляду бізнесових інтересів росіян. Оскільки зав’язані вони переважно на нині діючих персоналіях політико-ділових кіл України. Але є дані, які дозволяють стверджувати, що найдалекоглядніші російські капіталісти почали складати яйця в різні кошики. Нехай поки що не в рівних пропорціях, а все-таки...
Під час багато разів описаної зустрічі Віктора Ющенка з російським президентом Володимиром Путіним на прийомі в ПК «Україна», як розповідають очевидці, поруч несподівано з’явився Леонід Данилович і заходився журитися через те, що вже довго шукає зустрічі з «любим сином» і ніяк не може з ним зустрітися. Перед поїздкою в Штати Кучма з Ющенком побачилися. За даними «ДТ», таки відбудеться зустріч Віктора Андрійовича і з Володимиром Володимировичем, котрий відчув, як ревниво до його стосунків із Ющенком ставиться український «батько». Багато хто розцінює таку перспективу як сигнал Леоніду Кучмі й Віктору Медведчуку бути зговірливішими з росіянами: мовляв, те, що ми не встигнемо зробити з вами, ми надолужимо з новою командою після 2004-го. Потішно: здається, незабаром у такому ж дусі, як колись діяв Кучма, вирушаючи в Америку, аби домогтися бажаного від Росії, і навпаки, поводитиметься й російський лідер. Інтрига обіцяє бути захоплюючою.
А повертаючись до американського візиту Віктора Ющенка, не зайве було б відзначити, що янкі виявилися навдивовижу поінформованими про події в Україні. Як з’ясувалося, там докладно відстежують усі процеси, що відбуваються в нас і чудово знають, хто чого вартий і хто тут хто. А оскільки фінансових інтересів американські капіталісти в Україні майже не мають, то на об’єктивну позицію США до нас наша країна може розраховувати цілком. Попри переважання політичних мотивів, економічна тема під час візиту без уваги не залишилася. Ющенко зустрівся з нобелівським лауреатом Лоренсом Клайном, із котрим обговорив питання розробки економічної програми для України, причому не тільки для розвитку економіки країни загалом, але й окремих її галузей.
«ДТ» вдалося зв’язатися з Віктором Ющенком по телефону під час його перебування в США й поставити лідерові «НУ» кілька запитань.
— Вікторе Андрійовичу, що було основною темою ваших переговорів передусім із віце-президентом Чейні, а також із рядом сенаторів та конгресменів США? Чи зверталися ви до американської сторони по конкретну підтримку «Нашої України» й чи намагалися загладити конфлікт між керівництвом Америки та Президентом України?
— В усіх розмовах, які я провів на цей час (інтерв’ю записано до зустрічі з заступником Коліна Пауела Армітаджем та політологом Збігнєвом Бжезинським. — Ред.), були наявні дві основні передумови. Перша — досить прикра, полягала в тому, що представники американської еліти в більш чи менш чітких тонах говорили про Україну як країну втрачених можливостей. На їхню думку, і, власне, ми й самі це добре знаємо, наша країна за роки незалежності могла зробити набагато більше для просування до цивілізованих демократичних ринкових і соціальних стандартів.
Водночас друга теза полягає в тому, що в Америці є чітке розуміння: карта Європи ніколи не являтиме стабільну стійку картину, якщо в ній гідного місця не посяде демократична Україна. Я неодноразово підкреслював під час зустрічей, і це знаходило повне розуміння, що найбільша політична криза, яку зараз переживає Україна, має бути розв’язана зусиллями самих українців. Ми налаштовані на самостійний пошук виходу з неї. Але, поруч із цим, у Вашингтоні переконані: для допомоги в подоланні цієї кризи має бути сформована спільна позиція Америки, Росії та Європейського Союзу — тих світових сил, які можуть сприяти виходу України на ефективніший і демократичніший шлях розвитку.
Відносини на вищому рівні між Україною та США зараз складні. Проте в Америці є розуміння того, що два народи з багатою історією, активними економічними зв’язками та прагненням до обстоювання багато в чому однакових цінностей повинні розвивати свої відносини, незважаючи на будь-які обставини. Підтримувати інтенсивні відносини на різних рівнях — це необхідне й важливе завдання з погляду перспективи. В Америці є повне розуміння цього моменту. Сам факт, що зустрічі з впливовими американськими політиками відбулися в надзвичайно складний для політичної еліти США період, свідчать про те, що інтерес до України не втрачено.
— Чи порушувалося під час зустрічей питання про необхідність консолідації демократичних сил в Україні, чи це обговорювалося лише з Мадлен Олбрайт?
— Це питання порушувалося, і в ньому ми знаходили глибинне взаєморозуміння. Зусилля, які дали свої плоди в парламенті, ми вважали однією з найважливіших перемог демократії. Політична консолідація демократичних сил —одна з основних умов виходу з кризи.
— Але консолідація з ким? Тимошенко говорить про необхідність спільних дій чотирьох фракцій — «Нашої України», соціалістів, комуністів і БЮТ. Ви не виключаєте створення нової більшості з участю, приміром, «Регіонів», «Європейського вибору» і «Трудової України». Кого американці в цій ситуації називають демократичними силами й чи підпадає під їхнє визначення фракція комуністів?
— У цій ситуації в термінах спостерігається цілковита тотожність. Йдеться про об’єднання демократичних та опозиційних сил. Сьогодні різна ідеологія не є причиною роз’єднання. Це справді необхідно було пояснювати нашим американським співрозмовникам. На одному фронті й на одній площі можуть збиратися різні прапори: і синьо-жовті, і червоні. Для цих сил актуальним пріоритетом є боротьба не за владу, а за країну. Економічні, політичні, конституційні права в Україні найчастіше нехтуються, незалежно від переконань громадян — ліві вони, праві чи центристські. Вади системи влади — як вірус, що уражає всіх, не вибираючи. Гадаю, мені вдалося пояснити цю позицію.
— Чи відчували ви, перебуваючи у США, протидію політичних піар-агентств, найнятих Віктором Медведчуком у США?
— Відбувається серйозна дезінформація американських громадян і політикуму з допомогою використання відповідних комерційних служб. Хоч би де ми перебували, нам розповідали про масовані спроби дезінформувати громадськість США про події в Україні. Це було і в Демократичному інституті, і в Республіканському, і в Сенаті. Українська демократична громадськість просто зобов’язана мати у США свій голос, здатний донести об’єктивну інформацію про те, що відбувається в країні. Якщо ж «специфічне» інформування через комерційні піар-служби збережеться й надалі і не отримає альтернативи, то я не виключаю, що в Америці може виникнути перекручене уявлення про події в Україні.
— Яка користь від вашого візиту може бути для України?
— Мета нашого візиту — довести, що Україна, втративши багато шансів, зберігає можливість розвиватися інакше. Сковорода казав: «Найбільша втрата — це втрата часу». Не посперечаєшся. Ми не можемо чекати певного часу «х» і вірити, що лише з цього дня можна щось змінити в Україні. Ми переконані, ефективно діяти можна вже сьогодні. Один із прикладів таких дій — проведення і підтримка надзвичайно важливого діалогу між Конгресом США та парламентом України.
— Під час своєї попередньої поїздки ви передавали лист від Президента. Чи не привезли ви цього разу листів від Литвина?
— Знущаєтеся?
— Просто уточнюємо. Чи порушувалася під час розмови з Чейні тема «Кольчуг»?
— Це тема двосторонніх офіційних відносин. Нині вони перебувають у вочевидь занедбаному стані. В Америці відчувається розчарування, у тому числі й викликане антиамериканською істерією, яка нагнітається в Україні засобами масової інформації, близькими до влади. Така лінія поведінки некорисна для розвитку подальших відносин. Діалог на різних рівнях і нові знання про Україну — це те, що може пом’якшити ситуацію і перевести її в конструктивне русло.
— Після тривалої перерви напередодні візиту ви зустрілися з Президентом Кучмою. Чи звертався він до вас із проханням вплинути на Білий дім, щоб той пом’якшив ставлення до нього?
— Я справді зустрівся з Президентом уперше за п’ять місяців. Ми обговорили низку питань, але з таким проханням Президент до мене не звертався.