UA / RU
Підтримати ZN.ua

ГРА БЕЗ ПРАВИЛ — ДОРОГА В НІКУДИ

1. У випадку перемоги на президентських виборах 2004 року кандидата від опозиції чи слід очікувати переділу власності в Україні?..

Автор: Євген Червоненко

1. У випадку перемоги на президентських виборах 2004 року кандидата від опозиції чи слід очікувати переділу власності в Україні?

Що ближче вибори, то гучніше звинувачення в тому, що команда Віктора Ющенка рветься до влади з метою переділу власності та покарання політичних опонентів, вони ж конкуренти в бізнесі. Тим активніше — під прикриттям цих обвинувачень — йде поділ поки ще державної, хоч і формально, власності між «своїми». Розбирають усе, як в останній день. Та навіть при цьому багато хто, якщо не більшість, розуміє, що подальша гра без правил, «за поняттями» — це шлях у нікуди. Всі стомилися від життя за подвійними стандартами, від взаємної недовіри, підозрілості, принижень.

У випадку перемоги В.Ющенка встановляться найжорсткіші, але рівні для всіх правила цивілізованого ринку, цивілізованої конкуренції, цивілізованого життя. Що для цього потрібно?

Перше: зробити прозорими бюджети всіх рівнів, рух фінансових потоків, усунути всі форми негрошових розрахунків й максимально здійснювати їх через банки. Коли ми працювали в уряді В.Ющенка, тільки за рахунок таких заходів за місяць вивели з тіні просто колосальні гроші. Одночасно — прийняти Податковий кодекс України, що встановлює реалістичні рівні оподаткування, і оголосити мораторій на зміни податкового законодавства мінімум на п’ять років.

Друге: підняти мінімальну зарплату до 100—150 дол. і одночасно — знизити тиск на фонд заробітної плати. Лише в цьому випадку можна розраховувати на вихід зарплати з тіні. У нас нині нереальне оподаткування. Тому заручник «конвертів» — роботодавець. Він цього не хоче. При нормальному оподаткуванні підвищується фонд заробітної плати, у людей збільшуються легальні доходи, зростає внутрішній попит і відповідно — виробництво. Людині з нормальною зарплатою буде відкритий доступ до будь-яких життєвих благ через кредит. Так поступово сформується середній клас і з ним — громадянське суспільство, суспільство людей, які не хочуть стояти навколішках, тому що своєю працею, своєю головою творять власне своє життя.

Третє: скоротити кількість і чисельність контролюючих і силових структур, від податкової поліції до різноманітних спецпідрозділів, при цьому відчутно піднявши зарплату останнім до 2000—3000 дол. і водночас рівень їхньої відповідальності за порушення закону, зловживання повноваженнями. Це ж стосується всіх державних службовців, насамперед управлінців, менеджерів. Вони мають отримувати високу зарплату плюс відсоток від прибутку, який приносять до державної скарбниці, плюс високий соціальний і моральний престиж. Хабар має стати невигідним, не слід спокушати людину, що розпоряджається багатомільйонними ресурсами, призначаючи йому зарплату в 300 дол. І призначення мають провадитися не за ознакою родинних зв’язків, а за ознакою професіоналізму. До управління мають прийти професіонали.

Четверте та головне — неухильне дотримання законності. Чіткі, ясні, стабільні закони, зведення до мінімуму підзаконних актів, забезпечення справжньої незалежності судової гілки влади, невідворотність покарання за порушення закону — не вибірково, не показово, а нормально, як це відбувається в цивілізованих країнах, чи, у будь-якому разі, до чого вони справді прагнуть.

2. Відомо, що приватизація в Україні супроводжувалася порушеннями закону, тому більшість громадян вважають її несправедливою, неефективною. Чи потрібно, на вашу думку, переглядати результати приватизації в Україні?

Я був категоричним супротивником перегляду підсумків приватизації. Однак те, що відбувається нині, — це відкрите, очевидне беззаконня. Багато хто розуміє, що влада іде від них, і нині процес «прихватизації» активізувався. Я думаю, що випадки незаконної, напівзаконної приватизації треба переглядати, причому абсолютно публічно. Безумовно, треба повернути кошти, за які власність було куплено: якщо за копійки, повернути копійки, якщо щось вкладене, повернути вкладене. І виставити підприємство на публічні торги. Проте необхідно утриматися від того, що відбувається нині в Росії щодо бізнесу, — від вибіркового і показового свавілля.

В Україні має бути цивілізоване наведення порядку, можливо, навіть не потрібний перегляд результатів первинної приватизації, проте за умови, що конкретне підприємство, конкретний капітал, конкретний власник працюватимуть на встановлення й розвиток нормальної, цивілізованої ринкової системи в Україні. Працювати на себе та на країну.

Потрібна легалізація тіньових капіталів і доходів, чітко прописана податкова амністія. Порядок і легалізація взаємозалежні: легалізація сприяє наведенню порядку, але вивести гроші з тіні можна лише в тому випадку, якщо працюватиме єдиний закон, єдині правила гри.

А ефективність управління визначать ринок і вільна конкуренція в рівних для всіх умовах і за однакових для всіх правил. Ринок і конкуренція визначають, ефективно ти управляєш чи ні, якщо неефективно — ти банкрут. Тобто ринок настільки унікальний, що сам усе розставляє по своїх місцях: виживає сильніший, той, хто проводить довгострокову політику.

І ще одне: конкуренція, прибуток, вигода та інше, що асоціюється в багатьох із поняттям ринку, аж ніяк не виключають моралі, моральності, етики, зокрема ділової. Навпаки, припускає — якщо це справжній ринок. І ми такий ринок побудуємо. За ці роки ми побачили, як живе Європа, ми навчилися чи вчимося працювати, як у Європі, і своєю працею ми можемо домогтися кращого життя для дітей. Наші діти житимуть, як у Європі. Це можливо за однакових правил для всіх.

Для мене політика — це щось послідовне. Основа політики — економіка. Весь світ бореться за ринки збуту. Україна — величезна неосвоєна країна, капіталізація якої кількаразово зросте з прийняттям твердих цивілізованих законів. При нормальних законах формуються ринок праці, ринок менеджменту, ринок конкуренції. І це конкурентне середовище показує шляхи, реальні галузі, де ми можемо працювати ефективно.

3. Які необхідні передумови легалізації тіньових капіталів і доходів?

Головне — перед тим, як писати законопроекти про амністію та легалізацію, потрібні зрозуміла система координат і глава держави, якому повірить нація. Без цього, хоч скільки вмовляй, скільки погрожуй, результату не буде. Має бути довіра до влади. Мають бути гарантії. Хто може дати такі гарантії? Думаю, їх зможе дати В.Ющенко — це відповідає стилю його мислення, його суті.

Якщо до влади прийде команда В.Ющенка — переділу власності та свавілля не буде. А якщо висуванець від нинішньої партії влади — буде обов’язково. Ці люди вже не можуть розмовляти діловою мовою, вони звикли робити пропозиції, від яких не можна відмовитися. Вони не вірять навіть один одному, тому дотепер фактично не визначений єдиний кандидат у президенти від чинної влади.

Треба якось сказати собі: я — людина, я хочу і буду жити по-людськи. Розправити плечі. І відстоювати демократію, свободу, порядок. Інших ліків немає. А політики, претенденти на президентську посаду мають довести народу, що зможуть допомогти зробити це, побудувати майбутнє — гідне людини життя. Кажуть, майбутні вибори — це вибори люмпенів. Ні, це будуть вибори громадян!