Писати цей текст по-справжньому гірко. І огидно. Тому що він про те, як у великій грі сильні й цинічні світу цього, одержимі власними цілями, кóпають Україну у своєму політичному футболі, наче вже здутий пошматований ганчір'яний м'ячик, який із бруду грального поля в зубах подають їм різномасті шакали, що намагаються урвати в цих каламутних баталіях і свій куш.
"Плівки Деркача" могли залишитися темою лише для ЗМІ Росії, Медведчука та Коломойського, якби не потрапили на "вентилятор" Зе!команди, завдяки якому скандал був не тільки роздутий, а й отримав усі шанси стати міжнародним і знову зробити Україну тим самим м'ячиком для биття в американській внутрішньополітичній сутичці. Для чого, власне, це й затівалося. Але про все по черзі.
"Плівки Деркача"
Спочатку трохи про предмет нового "касетного скандалу" і "плівок Мельниченка-2", який роздмухують над Україною північні й західні вітри, - для тих, хто, можливо, щось пропустив. У вівторок, 19 травня, народний депутат Андрій Деркач і експрокурор Костянтин Кулик оприлюднили на онлайн-конференції такі собі аудіозаписи, на яких люди з голосами, схожими на голоси п'ятого президента України Петра Порошенка та колишнього віцепрезидента США Джо Байдена, обговорюють відставку тодішнього генпрокурора Віктора Шокіна і надання Україні кредитних гарантій на 1 млрд дол.
Як стверджує Деркач, записи цих телефонних розмов він отримав від журналістів-розслідувачів, а зробив їх нібито особисто Порошенко. В інтерпретації нардепа, ці аудіоматеріали є свідченням "фактів міжнародної корупції та держзради на вищому державному рівні", оскільки стосуються отримання 1 млрд дол. "в обмін на збереження схем "Бурісми"" і звільнення Шокіна, що, за словами Деркача, "тоді розслідував справу "Бурісми" й вийшов на Байдена". У викладі Деркача, Байден прилетів до Києва, щоб "натиснути на Порошенка стосовно Шокіна", а "вагомий аргумент" - 1 млрд дол. кредитних гарантій - це "така ціна порятунку Байдена від в'язниці". Нагадаємо, що син Д. Байдена - Хантер Байден - певний час працював у компанії "Бурісма" втікача- ексміністра часів Януковича Злочевського, проти якого в Україні було порушено кримінальні справи. І хоча в оприлюдненій аудіонарізці жодного разу не прозвучало ні ім'я сина Байдена, ні назва "Бурісма", організатори "зливу" настирливо підкреслювали, що ці записи є доказом "підкупу" з боку Байдена і "держзради" з боку Порошенка.
Стисло також нагадаємо, хто виступив дорогими "діджеями" й запустив в інформпростір записи, що йменуються тепер у пресі "плівками Деркача".
Андрій Деркач - син Леоніда Деркача (випускника не тільки Дніпропетровського університету, а й вищих курсів КДБ СРСР), який наприкінці 1990-х - на початку 2000-х очолював Службу безпеки України. Старожилам української політичної кухні Деркач-старший, за іронією долі, найбільше запам'ятався теж "касетним скандалом" (очевидно, в них це сімейне), пов'язаним із убивством журналіста Георгія Гонгадзе, та парфумерним магазином "Арбат" Сєви Могилевича, відкритим прямо напроти входу в СБУ. Деркач-junior, який пішов стопами батьком, теж був слухачем Академії Міністерства безпеки Росії (в минулому - Вища школа КДБ ім. Ф. Дзержинського, нині - Академія ФСБ Росії), де написав дипломну роботу "Організація і проведення зустрічей із негласною агентурою". Ніколи не приховував своїх зв'язків із Росією та відверто проросійських поглядів, хоча свою сім'ю давно вже поселив у Сполучених Штатах.
Костянтин Кулик - персона менш відома, але теж доволі одіозна. З його ім'ям пов'язано чимало скандалів, однак цієї історії стосується його активне залучення в першу, торішню фазу скандалу навколо Байдена та "Бурісми". Як прокурор ГПУ він, зокрема, розслідував "справи Злочевського" та (як і А. Деркач) зустрічався з особистим юристом Трампа Рудольфом Джуліані, допомагаючи найближчому оточенню американського лідера зібрати компромат на майбутнього суперника Трампа у президентських виборах. Восени минулого року шість десятків народних депутатів із фракцій "Слуга народу", "Голос" та "Батьківщина" підписали депутатський запит на ім'я генпрокурора Руслана Рябошапки з приводу доречності перебування такої неоднозначної особи на посаді прокурора. Трохи пізніше Кулик не пройшов переатестацію і був звільнений із Генпрокуратури. Згодом кандидатуру Кулика розглядали на одну з нерядових посад у СБУ, однак на роботу туди його так і не взяли. ЗМІ неодноразово пов'язували ім'я Кулика з ім'ям олігарха Ігоря Коломойського, а також розповідали про його близькі стосунки з лідером харківського "Оплоту" Жиліним, який втік у Росію, де згодом був убитий.
Попри одіозність "діджеїв", відсутність новизни в оприлюдненій ними інформації і, головне, безліч запитань стосовно походження аудіозаписів, імовірно, зроблених у кабінеті президента України, "слуги народу" тут-таки зробили стійку на прізвище "Порошенко". Того ж вечора на "медведчуківському" телеканалі "112 Україна" спікер Верховної Ради Д. Разумков заявив із приводу оприлюднених записів, що "ця інформація, м'яко кажучи, вражає" і головним питанням для нього "як для громадянина" "є те, чи відповідає вона дійсності". "Якщо це відповідає дійсності, то наслідки мають бути більш ніж жорсткими", - підкреслив Разумков, а також повідомив про наявність у парламенті "ініціативи щодо створення тимчасової слідчої комісії" для розгляду і оцінки "медійно заявлених питань".
Наступного дня його соратник депутат О. Качура з трибуни Верховної Ради повідомив, що фракція "Слуга народу" ініціює створення тимчасової слідчої комісії (ТСК) для розслідування оприлюднених фактів. "Розмови з Джо Байденом, із Джоном Керрі та інформація, оприлюднена Рудольфом Джуліані, - це абсолютно волаючі факти злочинної діяльності. І ми робитимемо все для того, щоб у всіх цих справах було проведено незалежну правову оцінку і в усіх справах було поставлено крапку", - рішуче заявив депутат.
І вишенькою на торті стала відповідь із приводу "плівок Деркача" на прес-конференції В. Зеленського, присвяченій річниці його президентства: "Я кажу, що це не останній дзвінок, який побачать українці, побачать громадяни. Реагувати повинна прокуратура, правоохоронні органи. І я знаю, що генеральний прокурор України ще вчора зареєструвала кримінальне провадження через депутата Деркача, мені здається. Будуть розслідувати. Я знаю, що це може бути сприйняте як державна зрада, кваліфікувати цю кримінальну справу. Це - до правоохоронців".
Того ж дня Офіс генпрокурора підтвердив, що вніс до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) інформацію за статтею про державну зраду (ч. 1 ст. 111 ККУ) та зловживання владою або службовим становищем (ч. 2 ст. 364 ККУ) за заявою народного депутата України Андрія Деркача.
Як стверджували пізніше на своїй пресконференції адвокати П. Порошенка, за їхньою інформацією (яка, правда, ще потребує уточнення), "кримінальне провадження щодо так званих "плівок Байдена" генпрокурорка І. Венедіктова відкрила після своєї розмови з В. Зеленським.
Хто писав?
Бурхлива реакція Зе!команди на "плівки Деркача" викликає безліч запитань, але головних серед них - два.
Запитання перше. Чому скандал розкручується навколо змісту оприлюднених "плівок", а не способу їх отримання в кабінеті президента України та осіб, які зробили запис і передали (чи продали) його на сторону?
Чому "слуг народу" раптом так схвилював і стурбував, повторимо, аж ніяк не новий факт вимоги Байдена в розмові з Порошенком звільнити Шокіна і його погрози в іншому разі не надати Україні 1 млрд дол. кредитних гарантій? Відео, на якому Байден ще 2018 року публічно хвалиться цим епізодом, давним-давно доступне в Інтернеті, а сам епізод з усіма подробицями активно й довго мусувала преса по обидва боки океану під час минулого скандалу навколо Байденів і "Бурісми", в якому взяв активну участь тодішній генпрокурор Ю. Луценко.
Чому "слуг народу" не так само сильно схвилював сам факт запису й оприлюднення розмови президента України з віцепрезидентом США - держави - стратегічного партнера нашої країни, яка найбільше допомагає їй у протистоянні російській агресії?
Чому в історії з "плівками Єрмака", на яких звучать голоси, скажемо прямо, далеко не ключових осіб держави, але йдеться про торгівлю державними посадами, правоохоронні органи передусім зацікавилися не змістом записів, а тим, хто й за яких обставин записував? Чому в цьому випадку СБУ почала досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом незаконного використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації для відеофіксації зустрічей брата голови ОП А. Єрмака - Дениса Єрмака (тобто злочину, передбаченого ч. 2 ст. 359 КК), а прослуховування в робочому кабінеті очільника держави, хай і колишнього, Службу безпеки не зацікавило? Чому депутата Гео Лероса, який оприлюднив "плівки Єрмака", тягають на допити, а до депутата Андрія Деркача і його "плівок" із голосами очільника України і віце-президента США у правоохоронців не виникло жодних запитань?
Як стверджують наші дипломатичні джерела, в Україні немає традиції зберігання записів міжнародних розмов президента, офіційної аудіотеки таких бесід немає. Проте розмови записують для наступного їх розшифровування працівники адміністрації (офісу), щоб надалі готувати відповідні розпорядження глави держави за результатами переговорів із закордонними партнерами.
Як же запис розмови Порошенка і Байдена чотирирічної давності опинився в руках Деркача й Кулика (навряд чи хоч хтось повірив у їхню версію про журналістів-розслідувачів)? А ці ж персонажі стверджують, що мають значно більший обсяг аудіо, ніж оприлюднений (в ефірі телеканалу "1+1" Кулик говорив про наявність у них восьми годин записів).
За інформацією DT.UA, планується ще, як мінімум, два "зливи" нових порцій "плівок Деркача". Крім того, нам відомо про існування величезного масиву записів розмов П. Порошенка, не пов'язаних із його зовнішньополітичною діяльністю, - це розмови експрезидента з українськими політиками, членами уряду, найближчими бізнес-партнерами тощо.
Нам достеменно не відомо, хто, в який спосіб і з якою метою "знімав" цю інформацію. Можливо, це було зроблено (і продано) в різний час різними людьми і/або різними спецслужбами (українськими, російськими, американськими) й по частинках зібрано зацікавленими особами в один великий масив.
Однак насамперед було оприлюднено не розмови Порошенка, наприклад, з Яценюком чи Тимошенко, Кононенком чи Гладковським, які, можливо, значно цікавіші для української Феміди, а лише невелика частина масиву, пов'язана з американським віцепрезидентом Байденом. Це дає підстави припускати: Порошенко - не головна, а побічна мета цієї історії, використана, можливо, просто як "наживка" для гарячих і заповзятливих, але недосвідчених у справах політичних залаштунків та протидії операціям спецслужб (своїх і чужих) "слуг народу".
Але, перш ніж продовжити розбиратися з метою й наслідками роздмухуваного скандалу, варто також нагадати, що, як стверджують спеціалісти, обізнані з певними особливостями будівлі на вул. Банковій,11, ще з часів КДБ вона нашпигована професійною стаціонарною системою прослуховування й обплутана дротами невстановленого призначення. Про що техніки СБУ ще за часів Деркача-старшого інформували ДУС...
До речі, знати б, чи цікавилася цим аспектом Зе!команда і чи після її заселення на Банкову було проведено "очищення території" й заміну всієї апаратури бодай у кабінеті президента - від телефонів та селекторів і до настільних ламп та телевізійних пультів? А якщо було, то чиїми силами - служби безпеки Коломойського чи Служби безпеки України, умовно очолюваної неофітом Бакановим? У кожному разі, рекомендуємо провести "очищення" ще раз, добре продумавши, кому доручити цю делікатну справу. Оскільки, як кажуть у колах людей, вимушених трепетно ставитися до таємниці власних перемовин, "хто знімає, той і ставить".
Якщо ж "очищення" досі не проводили взагалі, то чи не спадало Володимиру Зеленському після оприлюднення "плівок Деркача" на думку, що згодом країна і світ зможуть дізнатися про зміст і його розмов - як із довіреними членами "близького кола", так і з міжнародними партнерами України?
Ходіння по граблях
До річниці свого президентства Зеленський опублікував у "Нью-Йорк Таймс" колонку, де повідав, що історія імпічменту Дональда Трампа йому не сподобалася, оскільки вона відволікла увагу Америки й міжнародного співтовариства від питань, що мають велике значення для України, і перетворила Україну на історію про президента Трампа.
Тому виникає друге основне запитання: чому Зеленський, який після гіркого досвіду торішнього "Українагейту" й усіх пов'язаних із ним проблем донедавна підкреслено й цілком успішно уникав навіть натяків на будь-яке втручання у внутрішньополітичні справи Сполучених Штатів і тамтешню президентську кампанію, раптом так різко зрадив цей принцип?
Чому "слуги народу" так швидко й несамовито вчепилися в Порошенка лише на підставі сумнівних "плівок Деркача"? Через недомисел і недосвідченість? Через прагнення якомога швидше спростувати обвинувачення, що посипалися з усіх боків до річниці Зе!президента, в тому, що "весна прийшла, а посадок немає"? Через одержимість Зеленського своїм попередником і бажання "запакувати" його будь-що, й байдуже, на якій підставі?
Однак Петро Олексійович, на наш погляд, давав значно перспективніші приводи привернути до нього увагу Феміди, ніж злощасна розмова з Байденом. Ба більше, компетентні юристи впевнено стверджують, що справа на основі "плівок Деркача" не має жодних кримінально-правових перспектив уже хоча б тому, що: а) правоохоронцям не передано оригінальних носіїв записів; б) немає рішення суду, яке дає дозвіл на "зняття" цієї інформації. Тому передані Деркачем до Офісу генпрокурора аудіоматеріали не можуть вважатися доказами. Коротше, "маленький" Деркач у курсі: всі ці аргументи країні викладав його тато 20 років тому.
Та ще минулого тижня, 12 травня, адвокат Шокіна О.Телешецький на прес-конференції в агентстві Інтерфакс-Україна довго й докладно описував бездіяльність правоохоронних органів щодо заяв його клієнта про здійснення Байденом протиправних дій. Дісталося всім - і ДБР, і Офісу генпрокурора, і слідчому управлінню Нацполіції Києва, які, за твердженням адвоката, понад три місяці після звернення Шокіна до правоохоронних органів із заявою про вчинення стосовно нього злочинних дій не проводили жодних слідчих дій, що дало Телешецькому підстави припустити: "Очевидно, слідчому й прокуророві поставлено завдання… блокувати й ігнорувати цю справу".
Тож іще тиждень тому "злочинний зв'язок" Байдена з Порошенком та їхня "міжнародна корупція", мабуть, усе ще мало хвилювали Зеленського, як, утім, і доля "старорежимного" прокурора, чиє прізвище він раніше навряд чи знав, а якщо й чув де, то хіба що в скетчах 95-го кварталу.
Так що ж усе-таки змусило Зе!команду та її лідера різко змінити лінію поведінки?
Точної відповіді в нас немає. Однак минулого ж тижня джерела DT.UA повідомляли, що дуже стурбоване відставанням Трампа в передвиборних рейтингах від Байдена найближче оточення американського президента, його "тіньовий офіс", знову почало тиснути на Київ і вимагати ексгумації та оживлення "справи "Бурісми" і Байдена" (або ж відкриття нової) для того, щоб у її рамках українські правоохоронці звернулися по правову допомогу до США. Після чого, як можна з упевненістю припустити, група підтримки Трампа знайде яскраві способи використовувати цей факт у виборчій кампанії нинішнього господаря Білого дому, котрий запекло бореться за можливість зберегти своє крісло ще на один президентський термін. "Їм плювати на Порошенка, мовляв, гризіть його, як хочете. Їм плювати на Україну. Їм потрібна справа по Байдену та звернення від нас до них. Усе!" - запевнило джерело.
Нагадаємо в зв'язку з цим, що рівно рік тому, коли під керівництвом особистого адвоката Трампа Джуліані вперше розкручувалася тема Байденів і "Бурісми", тоді ще генпрокурор Ю.Луценко (який спочатку активно взяв участь у цій операції, а потім боязко здав назад, про що докладно писало DT.UA) неодноразово публічно заявляв (зокрема й у коментарях американським ЗМІ), що в його відомства немає доказів правопорушень із боку Джо Байдена або його сина Хантера, українського законодавства вони не порушували, але якщо правоохоронні органи США звернуться до України по правову допомогу в рамках відповідної двосторонньої угоди, то українська сторона надасть американським колегам усю наявну інформацію.
Однак, судячи з інформації наших джерел, такий варіант не влаштовує "тіньовий офіс" Трампа, там хочуть одержати запит саме від української сторони, причому з "правильно" сформульованими запитаннями.
Також, повідомляють джерела, днями в Київ із приватним конфіденційним візитом має прибути посланець від найближчого оточення Трампа (на момент написання статті його, за нашими відомостями, тут іще не було). Це буде не добре відомий усім Джуліані, котрий перебуває під пильною увагою демократів, а менш помітна людина з його команди, яка нижче стоїть і якій поставлено за мету зустріч віч-на-віч із президентом Зеленським. Як стверджують джерела, посланець має отримати від президента України відповідь на одне головне запитання: чи готовий той підтримати Трампа в боротьбі за президентське крісло й надати його команді компромат на його суперника Джо Байдена? До завдань посланця нібито також входить дохідливо розтлумачити Зеленському, якими "пряниками" він і Україна будуть нагороджені у разі, якщо відповідь буде "так", і що втратять і які проблеми одержать, якщо посланець буде змушений передати своїм патронам слово "ні".
Крім того, звертають нашу увагу джерела, не так давно (буквально перед початком карантину) у Штатах кілька тижнів перебував Владислав Бухарєв - ексголова Служби зовнішньої розвідки, колишній перший заступник голови СБУ, який втратив цю посаду через конфлікт із Бакановим і нині задовольняється місцем радника міністра внутрішніх справ А.Авакова. Бухарєв, який має підстави затаїти образу на Зе!команду та володіє багатьма специфічними знаннями, як подейкують, провів в Америці чимало зустрічей, тому, припускають наші джерела, посланець від найближчого оточення Трампа буде озброєний достатнім обсягом інформації стосовно близького оточення Зеленського.
Про інтереси й цілі
У цієї сумної, брудної та програшної для України історії зійшлися інтереси або збіглися цілі багатьох різнокаліберних і різномастих гравців.
Тут руський дух, тут Русью пахне. Цілі Росії, чиї давні й добре відомі "консерви" було задіяно в інспіруванні нового "касетного скандалу" й появі "плівок Мельниченка-2", чиї ЗМІ розкручують цей скандал і тут, і за океаном, очевидні та зрозумілі. Двадцять років тому, коли президент Кучма став лише поглядати в бік НАТО і ЄС, виникли "плівки Мельниченка", і в результаті першого "касетного скандалу" президента України було скомпрометовано, і він опинився в міжнародній ізоляції, просування нашої країни на Захід було зупинено, а замість ЄС і НАТО перед Україною замаячили ЄЕП і Митний союз на чолі з Росією.
Нині, вносячи свою лепту в скандал, здатний значно погіршити відносини Києва й Вашингтона, РФ намагається зруйнувати критично важливу для виживання нашої країни американську двопартійну підтримку України в її опорі російській агресії. Оскільки після втрати Києвом цієї підтримки руйнування української державності стане для Москви значно легшим завданням.
Після втручання в попередні американські президентські перегони в Москві бояться перемоги Байдена та помсти демократів, які горять нетерпінням поквитатися за болісний програш Гілларі. У Кремлі сподіваються зрештою знайти спільну мову з Трампом, якому у разі повторної перемоги більше не доведеться озиратися на демократів і стримувати свої пориви назустріч Путіну. Тому Росія зацікавлена в перемозі Трампа.
Мета Трампа також очевидна - другий президентський термін. І тепер, коли Байден настільки відірвався в рейтингах від нинішнього господаря Білого дому, що свіже соцопитування навіть улюбленого Трампом і лояльного до нього телеканалу Fox News показує на загальнонаціональному рівні розрив у 8% (і 12% - серед респондентів, точно готових взяти участь у голосуванні), в Білому домі поселилася паніка.
Слабка й запізніла, на думку багатьох американців, реакція Трампа на пандемію коронавірусу, падаюча економіка і, головне, стрімко зростаюче безробіття віднімають в американського президента дедалі більше дорогоцінних відсотків підтримки його співгромадян. Якщо до листопада, коли мають відбутися вибори, Штати, як прогнозують учені, накриє друга хвиля коронавірусу, ситуація для Трампа може виявитися безнадійною. Тому вже зараз йому потрібно за будь-яку ціну збити зростання рейтингів Байдена та забезпечити собі хоча б мінімальну перевагу.
І хоча новий виток "Українагейту" сам по собі навряд чи здатен переломити американську передвиборну ситуацію на користь Трампа, проте найближче оточення Трампа, включаючи команду Джуліані, який відробляє свій хліб, нині гарячково шукає й готове використовувати будь-які способи та можливості допомогти своєму патрону і підгадити його суперникові. У пошуках компромату на Байдена та спробах вичавити його з українського керівництва людей Трампа навряд чи турбує доля колишнього чи нинішнього президента України, як, утім, і самої України.
На Трампа в цій історії, мабуть, ставить і Коломойський. І не тільки тому, що на "плівках Деркача" власники голосів, схожих на голоси Порошенка й Байдена, обговорюють прискорення приватизації Приватбанку, а "голос Байдена" просить "голос Порошенка" підтримати в цьому процесі голову НБУ Гонтареву й називає Коломойського "скалкою в сідниці" та "проблемою для всіх". Ігоря Валерійовича "доганяє" американська держава: Федеральне велике журі США веде проти нього слідство за обвинуваченням у відмиванні сотень мільйонів доларів. Використовуючи свої медіаресурси та промовляючи "фас", указуючи на Байдена, своїм підконтрольним депутатам і журналістам, Коломойський, мабуть, сподівається, що у разі перемоги Трамп не забуде зробленої йому українським олігархом послуги та допоможе вирішити проблеми з американським правосуддям.
Політична дрібнота, що метушиться під клієнтом, також намагається бути корисною у надії забезпечити собі тепліше й ситніше місце під сонцем. А.Деркач, який служить одним і дружить з іншими, обертаючись у Штатах у середовищі консервативних республіканців, очевидно, розуміє, що зміна господаря Білого дому може принести йому і його родині чимало складнощів і проблем. В.Шокін, своєю чергою, усвідомлює, що історія про "втручання Байдена" в діяльність "відважного борця з міжнародною корупцією", котрий зруйнував його кар'єру, має ціну лише до дня американських президентських виборів. Подейкують, що ексгенпрокурор пише книжку, за авторські права на яку нібито і штаб республіканців, і штаб демократів готові викласти кілька мільйонів доларів. Очевидно, відчуває швидкоплинність часу й передвиборну "сезонність" пропонованих ним через "тіньовий офіс" Трампа послуг і колишній прокурор Кулик. Втративши місце в українській правоохоронній системі, він іде ва-банк, розраховуючи, ймовірно, забезпечити собі непогану "допомогу з тимчасового безробіття". Правда, як стверджують деякі його колишні колеги, ставши активним учасником презентацій "плівок Деркача" і присвячених їм ток-шоу на каналі Коломойського, експрокурор з одіозного персонажа перетворився на вже по-справжньому токсичного, і досить сумнівно, що хтось із керівників правоохоронних органів ризикне найближчим часом узяти його на роботу у своє відомство.
Однак найбільш незавидна роль у скандалі, що розгортається, у президентаЗеленського. Незалежно від того, чи втягується він туди всупереч власній волі або ж стає його учасником навмисно. Які резони можуть підштовхувати вперед Зе!президента, який уже заніс ногу над гострими зубцями грабель втручання в американські внутрішньополітичні битви? Прагнення розправитися з Порошенком? Бажання одержати прихильність Трампа? Страх перед його можливою помстою? Це вже не так важливо. Головне інше: хоч би яке рішення прийняв Зеленський, воно, швидше за все, матиме доволі болючі наслідки.
Навіть якщо це буде правильне рішення не лізти в полум'я американських виборчих перегонів і намагатися зберегти дорогоцінну двопартійну підтримку України. Що може одержати Зеленський у результаті такого рішення? У найближчій перспективі, наприклад, оприлюднення компрометуючої інформації про своїх друзів і партнерів і в результаті - падіння власного рейтингу. А після завершення американських виборів у разі перемоги Трампа - не тільки зменшення допомоги від Сполучених Штатів, відсутність американських інвестицій, підтримки у МВФ та інше. Найстрашнішим може стати рішення Трампа, який уже не матиме потреби при кожному своєму кроку оглядатися на демократів, піти на зближення з Росією (при цьому Україна в його системі координат не буде для нього великою жертвою). Трампу потрібна Росія. І не тому, що він симпатизує Путіну. А вже хоча б тому, що йому треба "відірвати" її від свого основного геополітичного й геоекономічного суперника - Китаю. Тому навіть за умови відвертої підтримки Трампа з боку керівництва України зовсім не можна виключати такого сценарію. Просто в цьому разі здачу України може бути підсолоджено, наприклад, якимись фінансовими "пряниками".
Згода зіграти в чужій виставі й підсобити Трампу на виборах, звичайно, може принести Зеленському й навіть Україні якісь незначні та короткострокові дивіденди. Але що буде, якщо після виборів США очолить Байден, який має для цього всі шанси (як мінімум на сьогодні)?
А навіть якщо Байден усе-таки програє, демократи й американське deep state вчинку президента України не забудуть. Таких речей не прощають, і вони відгукуються ще через багато років. І навіть якщо в Америці невдовзі забудуть прізвище Зеленського, в її історії, крім пов'язаної з Україною саги про імпічмент 45-го президента США, назавжди залишиться токсичний для українсько-американських відносин факт втручання президента України у внутрішні справи Сполучених Штатів.