10 грудня 2010 року президент видав указ «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» №1085, основними позиціями якого є:
— скорочення кількості міністерств (із 20 до 16);
— поєднання посад віце-прем’єр-міністрів із посадами міністрів;
— реорганізація інших центральних органів виконавчої влади (далі — ЦОВВ);
— визначення ЦОВВ трьох типів: служби, агентства, інспекції;
— доручення уряду ліквідувати усі урядові органи (сьогодні таких понад 45);
— доручення скоротити чисельність державних службовців не менше ніж на 30 відсотків.
Перше ознайомлення з цим рішенням глави держави дозволяє прогнозувати як позитиви, так і негативи. Скорочення кількості міністерств і поєднання посад віце-прем’єр-міністрів із посадами міністрів є позитивом, оскільки має покращити організацію роботи Кабінету міністрів та чіткіше пріоритезувати напрями державної політики. Хоча і в цій частині реформи впливу політичної доцільності уникнути не вдалося (наприклад, МНС на міністерський статус явно не тягне).
А ось реорганізація інших ЦОВВ викликає дуже багато запитань. Головна її вада — фактична гіперцентралізація виконавчої влади, що явно не узгоджується з моделями ефективного демократичного урядування. Адже рішення глави держави про статус «центральних» для всіх інших органів виконавчої влади (крім міністерств) означає, що їх керівників і навіть заступників призначатиме президент. Тоді як відповідальність за стан справ у всіх сферах державного управління зберігається за міністрами. Відновлюється система, в якій і міністр, і керівник координованого ним ЦОВВ, фактично, мають однаковий статус, оскільки призначаються за однаковою процедурою. Тож керівники «інших ЦОВВ» залежатимуть лише від волі президента (точніше — його адміністрації), а не від міністра.
Відмова від раніше впроваджуваної (але так і не втіленої) моделі: «міністерство (орган, що розробляє політику) — урядові органи в системі міністерств (органи, що впроваджують політику/законодавство)», відкладає не невизначений період підхід, який домінує у розвинених демократичних країнах і:
а) розмежовує на інституційному рівні (тобто між органами двох рівнів) розробку політики та адміністрування; б) закріплює високу відповідальність міністра за функціонування його сектору політики; в) наділяє міністра належними установчими та кадровими важелями впливу на урядові органи, які йому підконтрольні. Фактично, найбільший негатив указу №1085 полягає саме у ліквідації урядових органів. До речі, урядові органи на сьогодні передбачені чинним Законом «Про Кабінет Міністрів України», отже глава держави вкотре вийшов за межі своїх конституційних повноважень.
Інша частина критичних зауважень до такої «адміністративної реформи» полягає в самій технології її проведення. По-перше, ні суспільству, ні навіть політикам та державним службовцям не запропоноване офіційне бачення такої реформи, тобто її цілей і майбутньої моделі урядування. Адже спочатку треба було б затвердити відповідну концепцію. По-друге, треба було б виконати вимогу Конституції про виключно законодавче регулювання повноважень, порядку та організації діяльності органів виконавчої влади, тобто прийняти базовий закон — «Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади» (проект якого, як і проект концепції, вже давно розроблений урядовими робочими групами). Без такого закону висока ймовірність швидкого відродження багатьох із ліквідованих та реорганізованих ЦОВВ (нагадаємо, що 1999 року президент Л.Кучма вже робив аналогічну реорганізацію, але через кілька років загальна кількість органів виконавчої влади центрального рівня дуже швидко відновилася). До речі, за цим указом В.Януковича, кількість саме ЦОВВ (крім міністерств) не скорочується, а, навпаки, збільшується: з приблизно 45 до 53 згаданих в указі. Таким чином, розрекламоване «скорочення» відбувається лише шляхом ліквідації урядових органів через їх «вливання» в апарати міністерств та інших ЦОВВ. Для керованості системою державного управління це матиме однозначно негативні наслідки.
Щодо функцій ЦОВВ, то у теперішній реформі позитивом є спроба інституційно виокремлювати органи, які здійснюють контрольно-наглядові функції (інспекції), а також управління об’єктами державної власності (агентства). А ось стосовно «служб» — схоже, що вони поєднуватимуть і функції з надання адміністративних послуг, і вже згадані контрольно-наглядові функції. Тобто тут інституційний конфлікт інтересів, який, до речі, містить найбільшу корупційну складову, зберігається.
Звісно, до реформи є й інші запитання. Де «провисли» органи, яких немає ні серед реорганізованих, ні серед ліквідованих, ні серед збережених (наприклад, Головдерсжслужба)? Кого звільнятимуть у числі 30% «планових» скорочень (за якими критеріями, і на чий розсуд)? Коли, нарешті, наші реформи перестануть готуватися кулуарно та подаватися як черговий п’ятничний сюрприз для смакування на вечірніх ток-шоу?