У цивілізованій країні після таких подій політики вже давно добровільно склали б депутатські мандати й постали б перед судом. Так оцінюють дії парламентаріїв під час ратифікації україно-російської угоди щодо Чорноморського флоту самі учасники «історичного» засідання. Ось тільки кожна фракція винних бачить лише серед опонентів, виправдовуючи соратників. Для країни ж у цілому важливо, аби покараними були всі «герої 27 квітня», незважаючи на їхні політичні кольори.
Опозиційні цапи-відбувайли?
Цього тижня на перший план у справі «27 квітня» вийшли депутати-нунсівці Юрій Гримчак та Андрій Парубій. У вівторок вони отримали для ознайомлення подання від генпрокурора про надання згоди парламенту на притягнення їх до кримінальної відповідальності. Тоді ж документи потрапили і до журналістів. Так стало відомо, що кримінальну справу №50-5814 порушив слідчий в особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури м.Києва О.Нечвоглод. Приводом до цього стала заява народного депутат Валерія Бондика «про притягнення окремих народних депутатів до кримінальної відповідальності за злочин, вчинений 27 квітня» на засіданні парламенту. Слідчий порушив справу «за фактом» за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.296 КК України (хуліганство, вчинене групою осіб, обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на строк до чотирьох років). У рамках цієї справи 14 травня було порушено справу вже проти Юрія Гримчака та Андрія Парубія «за фактом незаконного впливу на Голову Верховної Ради України та народних депутатів з метою перешкодити виконанню ними службових обов’язків, вчиненого з використанням свого службового становища, за попередньою змовою групою осіб, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.28, ч.2 ст.344 КК України» (передбачається штраф до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на такий самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади строком до трьох років або без такого).
У документі йдеться про те, що зазначені депутати «підпалили та кинули безпосередньо у залі засідань Верховної Ради три ручні гранати білого диму РДГ-2б, які опинилися в них за невстановлених слідством обставин, чим майже на годину порушили нормальну діяльність голови Верховної Ради» та народних депутатів, «негативно вплинули на їх авторитет і ділову репутацію». Як пише слідчий, це підтверджується свідченнями чотирьох десятків свідків, оглядом оптичних носіїв (у тому числі «11 штук, наданих телерадіокомпаніями»).
Не знаю, наскільки ретельно працювали слідчі, але вони точно опитали не всіх свідків. Особисто до мене та інших моїх колег із «5 каналу» представники прокуратури не зверталися.
У середу 19 травня Гримчак і Парубій разом зі своїми колегами з фракції прийшли на засідання регламентного комітету, де мало розглядатися вже згадане подання прокуратури. Проте це питання перенесли на наступне засідання комітету, аргументувавши тим, що, відповідно до регламенту, депутатам надається п’ять днів після отримання документів, аби вони подали свої письмові пояснення. На час засідання комітету цей термін не сплив, і ані Гримчак, ані Парубій пояснень не написали. Натомість перший заступник голови регламентного комітету бютівець Сергій Сас запропонував взагалі повернути подання генпрокуророві з формальних підстав: подання внесене на ім’я голови Верховної Ради, а не на ім’я Верховної Ради; неправильно зазначена адреса Гримчака; подання не супроводжується постановою слідчого про пред’явлення звинувачення, як того вимагає рішення Конституційного суду №9-рп/99 від 27.10.1999 (принаймні так вважає Сас). Цю пропозицію головуючий навіть не виніс на розгляд комітету.
Тим часом і Гримчак, і Парубій продовжують запевняти, що ніяких димових шашок не кидали. Ба більше: Гримчак піддає сумніву свідчення десяти осіб щодо нього, серед яких три віце-прем’єри — Андрій Клюєв, Володимир Сівкович та Володимир Семиноженко. У своїх показаннях вони зазначили: «першу димову шашку в залі засідань підпалив народний депутат Гримчак Ю.М.». А ось за словами Гримчака, урядовців узагалі не було у залі, коли задимілася перша шашка. Особливо ж нардепа дивують свідчення оператора телекомпанії «1+1» В.Ситюка, чиї слова у поданні цитує слідчий: «Гримчак Ю.М присів та під прапором підпалив димову шашку, яку там же й залишив. Дану подію він зняв крупним планом». Ці слова народний депутат називає «маячнею». Як можна помітити щось під прапором у сесійній залі, перебуваючи на журналістському балконі? Принагідно Гримчак нагадує про відповідальність за дачу неправдивих свідчень.
А ось свідчення проти Парубія — суттєвіші. Зокрема є фото, на якому нунсівець кидає димову шашку у бік урядової ложі. Сам він запевняє, що про цей момент не пам’ятає. Ось як переказує слідчий слова Парубія про події 27 квітня: невдовзі після початку пленарного засідання він «побачив у залі дим, від якого у нього запаморочилося в голові… з подій, які відбувались у сесійній залі, може пригадати лише той факт, що незнайомі люди, ймовірно народні депутати від Партії регіонів, почали його бити… і він знепритомнів». Чи змінив Парубій свої показання 20 травня, коли до прокуратури ходили свідчити нунсівці, поки що достеменно невідомо. Але, дивлячись на його фото з димовою шашкою, чомусь не віриться словам цього «героя 27 квітня»: «…ми будемо говорити правду, у нас є підстави говорити правду. І це дає нам велику моральну перевагу».
Моральну перевагу могли б отримати обидва нунсівці, якби згадали про свою передвиборну обіцянку. На парламентські вибори 2007-го вони йшли під гаслами скасувати депутатську недоторканність. То, може, саме час самим докласти зусиль, аби з них зняли недоторканність? І довести свою правоту вже у суді.
Депутатська «Бригада»
Цього тижня ціла група опозиціонерів подала заяви до прокуратури щодо нанесення їм тілесних ушкоджень під час подій 27 квітня. Нунсівці вимагають порушити кримінальні справи проти 18 регіоналів. І хочуть притягти їх до відповідальності за ст. 346 Кримінального кодексу «Погроза або насильство щодо державного діяча». За тілесні ушкодження легкої або середньої тяжкості стаття передбачає від чотирьох до семи років позбавлення волі, за тяжкі — від семи до дванадцяти.
Гадаю, багатьом українцям також хочеться, щоб так звані народні обранці отримали відповідну «винагороду» за жорстокі бійки 27 квітня. По-перше, нічого спільного з цивілізованим політичним протистоянням і традиційним парламентаризмом це не мало. Швидше, в подіях 27 квітня можна знайти схожість із вуличними розбірками далеких 90-х. По-друге, прості українці резонно замислюються: якщо «герої 27 квітня» від влади дозволяють собі бити народних депутатів під об’єктивами теле- та фотокамер, то що вони можуть зробити з людьми, котрі не мають депутатського посвідчення? Особисто я побоявся б зустріти цих осіб у темному провулку, або в лісі, або навіть у кулуарах парламенту. Хто знає, що в них на думці…
А доки слідчі міркують, що робити із заявами опозиції, гадаю, треба відкрити українцям прізвища їхніх «героїв». Їхню участь у бійках вдалося встановити з відеозйомок «5 каналу» та з фотознімків різноманітних ЗМІ. Проте список не повний, бо не всіх вдалося ідентифікувати.
Отже:
• Василь Стельмашенко (помічений під час побиття Володимира В’язівського, Зіновія Шкутяка та Олеся Донія).
• Дмитро Саламатін (помічений під час того, як викинув окуляри та розбив обличчя Володимиру Карпуку).
• Олег Царьов (помічений під час удару головою в обличчя невстановленому депутату).
• Дмитро Шенцев (помічений під час побиття Володимира В’язівського і Зіновія Шкутяка).
• Володимир Олійник (помічений у груповому побитті Зіновія Шкутяка).
• Григорій Ілляшов, Валерій Бондик і Віталій Заблоцький (помічені у груповому побиті В’ячеслава Кириленка).
• Валерій Коновалюк, Володимир Малишев, Дмитро Святаш і Юрій Болдирєв (помічені під час групового побиття Юрія Гримчака).
Їхнім партійним колегам хочеться нагадати про «цивілізовану країну». Отож, у ній після таких подій самі політичні сили поспішили б позбутися таких соратників/спільників. Наприклад, лідери партій могли б в особистих розмовах, особистим впливом переконати «героїв 27 квітня» скласти мандати народних депутатів. У мене є й аргументи, чому.
По-перше, всі перелічені вище «герої 27 квітня» порушили присягу народного депутата: «присягаю додержуватися Конституції України та законів України, виконувати обов’язки в інтересах усіх співвітчизників». До речі бійки якраз відбувалися під ці слова, — новоприбулі депутати складали присягу.
По-друге, «герої» порушили закон про статус народного депутата ст.8?п.1: «У своїй діяльності народний депутат повинен дотримуватися загальновизнаних норм моралі; завжди зберігати власну гідність, поважати честь і гідність інших народних депутатів, службових та посадових осіб і громадян; утримуватися від дій, заяв та вчинків, що компрометують його самого, виборців, Верховну Раду України, державу».
Однак сподіватися, що порушники самі складуть депутатські мандати, не доводиться. Ось, наприклад, як пояснив свої дії 27 квітня регіонал Олег Царьов в інтерв’ю «5 каналу»:
— Я отстаивал вопрос нашего флота. Нашего. Мы не делим: российский флот, украинский. Я не делю. Для меня это один флот. Это не американский флот, не немецкий…
Так вести себя в парламенте нельзя (має на увазі поведінку опозиціонерів). У нас были голоса. И мы показали это голосованием. В парламенте вопросы решаются путем высказывания своей точки зрения и потом голосованием. Не путем драк, блокирования парламента, бросанием яиц, запусканием дымовых шашек. На силу надо отвечать силой. Обратите внимание: как бы там ни называли, я никого не покалечил, я ни одного человека не ударил даже в четверть силы.
— Так ви ж головою когось вдарили.
— Ну не сильно, между прочим. Я уверен, что все заявления, что кто-то там болен, — это все инсинуации.
— Навіть Доній?
— Да.
Країні ПОТРІБЕН герой?
У 2007 році такому заклику повірили 924 з половиною тисячі українців. У 2010 були інші гасла й інший результат — 578 тисяч голосів виборців. У проміжку між цими двома волевиявленнями Володимир Литвин став головою Верховної Ради. І, відповідно до Конституції, на нього була покладена «організація роботи Верховної Ради України» (ст.88). Цікаво, скільки чоловік оцінить те, як було організоване засідання парламенту 27 квітня?
Знову ж таки, повертаючись до «цивілізованих країн»: після таких подій голова парламенту має йти у відставку. Сам. Добровільно. Наш спікер у відставку не готується, бо «я багато в чому тримаю своїми руками і підставляю руки під Верховну Раду». Так він відповів на моє запитання у понеділок після погоджувальної ради, чи готовий піти у відставку. І додав «я
27 числа робив усе, як того вимагає регламент Верховної Ради». Та не все.
Нагадаю деякі статі Регламенту Верховної Ради.
1. Ст.5 п.2 «під час пленарного засідання Верховної Ради в залі засідань не можуть перебувати особи, які не є народними депутатами, за винятком особи, яка супроводжує народного депутата-інваліда, та працівників Апарату Верховної Ради, що виконують функцію з обслуговування пленарних засідань Верховної Ради».
То на якій підставі у залі були охоронці спікера?
2. Ст. 51 п.6 «якщо під час пленарного засідання народний депутат вчинив дії, що містять ознаки злочину, обговорення питання зупиняється. Головуючий на пленарному засіданні повідомляє Верховну Раду про факт, що відбувся, і оголошує перерву в пленарному засіданні або закриває його...»
І використання димових шашок, і численні бійки мають ознаки злочину. Проте перерву
27 квітня спікер не оголошував. Тут варто згадати 22 вересня 2009 року, коли Литвин закрив засідання парламенту через погрозу регіонала Дмитра Шенцева «винести із зали». (Охочим згадати ту ситуацію пропоную подивитися відео. У пошуковій системі Google введіть запит: «Шенцев Литвин угрожал видео», і перейдіть за першим посиланням.) Чому ж Литвин 27 квітня 2010-го не закрив засідання, коли той-таки Шенцев бив Зіновія Шкутяка? Ось як це пояснив сам спікер: «Тепер відносно депутата Шенцева. Якби я реагував, шановні колеги, на всі ті звинувачення і погрози, які звучать на мою адресу, і після того закривав чи відкривав засідання, то ви розумієте, що Верховна Рада України не працювала б». Так, 27 квітня Верховна Рада працювала…
3. Ст. 78. До повноважень голови Верховної Ради належить: «вживання заходів для забезпечення безпеки і охорони Верховної Ради України; вживання заходів щодо охорони та захисту народних депутатів».
Серед заходів я пам’ятаю лише заклик Литвина до депутатів: «припиніть бійки і давайте нормально обговорювати це питання». А як щодо димових шашок? Тільки уявіть, що сталося б, якби вони реально й істотно загрожували людям!
Підсумовуючи. За порушення Регламенту кримінальна відповідальність не передбачена. Але після 27 квітня Литвин мав би зазнати політичної відповідальності — звільнити крісло. Якщо справді «болить Україна».
Хто вручатиме нагороди «героям»?
Чи отримають усі «герої 27 квітня» нагороди відповідно до законодавства? Боюся, що максимум, хто отримає, — це Гримчак і Парубій. І то якщо депутати забудуть неписаний парламентський закон: своїх не здавати. Але зараз усе зводиться до того, щоб домовитися полюбовно — без судової тяганини. Тому залишається сподіватися, що «героїв 27 квітня» та їхніх спільників нагородять самі українці. На чергових виборах. Як це й заведено у «цивілізованих країнах».