Не змовляючись, практично всі закарпатські газети відразу після призначення на посаду нового глави Закарпатської облдержадміністрації шанобливо назвали Геннадія Москаля генерал-губернатором. Очікувані жарти щодо Москаля-Чарівника, втім, теж прозвучали. Загальний же тон більшості обласних ЗМІ зводився до знайомого «вот приехал барин, барин нас рассудит». Такий оптимізм підкріпили вже перші кроки — причому в буквальному значенні — нового губернатора. Після церемонії зустрічі в ужгородському аеропорту він пішки рушив до будинку облради — і всю годину чотирьом машинам ескорту довелося повільно супроводжувати його. (Можна повірити в природність такої акції — очолюючи з 1995 по 1997 рік закарпатську міліцію, Геннадій Москаль нерідко без охорони прогулювався затишними ужгородськими вулицями). Однак, за деякими даними, губернатор проігнорував послуги не тільки автомобілів, але й господарів Закарпатського життя, котрі в цей же час за поняттями накрили щедрий стіл для зустрічі нового керівництва.
Симпатій до нового губернатора народові додалося практично в перші ж дні його перебування на новій посаді. Своїм розпорядженням Москаль скасував пропускну систему в «жовтому будинку» (солідна жовтого кольору чеська будівля 30-х років випадає з КПРСівської традиції білих будинків ...комів партії), запроваджену ще позаминулим губернатором С. Устичем. У перший же тиждень роботи він вирішив розібратися з бичем Закарпаття — сумнівними фірмами-лісорубами, які хоч і поріділи кількісно, порівняно з часом переведення Г. Москаля до Криму, та не здали в «якості роботи» — дві повені добра тому ілюстрація. А на завершення першого робочого тижня на зустрічі з журналістами краю губернатор запевнив, що з його боку жодного тиску у відповідь на можливу критику не буде, — чим уже й геть розм’якшив черстві журналістські серця.
І лише партійний орган (о)б’єднаних — «Cоціал-Демократ» прореагував на повернення в новому статусі знайомого Москаля більш ніж стримано, витримавши істинно качаловську паузу, на 9-й день його губернаторства та ще й на сторінці з двозначним вольтерівським епілогом «Не всі факти заслуговують на те, щоб бути описаними». Зате навздогін Віктору Балогу газета розрядилася анафемою під заголовком «Фарс популізму та неспроможності». Під фарсом мали на увазі зв’язок між відставкою Ющенка і «добровільною відставкою з політичних мотивів» Балоги. Стосунки того з партією, яка в Закарпатті «...взяла на себе відповідальність за соціально-економічний стан справ у краї», продемонстрували істинність сентенції «від любові до ненависті — один крок». В. Балогу, заступника секретаря обкому СДПУ(о), який обійняв 8 травня 1999 року пост глави ОДА, «Cоціал-Демократ» назвав здібним організатором, із досвідом роботи в органах місцевого самоврядування (йшлося про посаду мера Мукачевого, за кількістю населенню майже рівного Ужгороду). Зате вже у відступника, «політичного невдахи», який розгорнув, мабуть, безпрецедентну в історії новітньої України департизацію, що звелася до добровільно-примусової відмови обласних держчиновників від щойно сприйнятих соціал-демократичних ідей, відразу ж «земля загорілася під ногами» («С-Д», 8.07.2000). Спостерігаючи за боротьбою губернатора-ренегата і партії, яка прийшла в життя України назавжди, недосвідчені закарпатці, крім звичних газетних атак, якось навіть стали свідками класичного чорного піару. 5 липня 2000 року «Карпатський Голос», орган Народного руху України зі звичайним тиражем 2.500 примірників, раптом вибухнув спецвипуском на сто тисяч штук, щоправда лише на чотирьох сторінках замість звичних восьми. Зате всі чотири під спільною шапкою «БАЛОГАн-лімітед» розкрили болячки комерційної імперії губернатора, відправної точки його сходження — ТОВ «Барва». Схема фірми, фотографія «Мерседеса» (щоправда, лише 220-го), заголовки типу «Вуличний лохотрон», «Поле чудес губернатора», «ТОВ «Закарпаття» та інші такі самі примочки зробили тоді «Карпатський Голос» найпопулярнішою газетою тижня. Зростанню рейтингу сприяла і позначка замість ціни — «безкоштовно». Несподівана щедрість газети, яка саме тоді приймала однокопійчані монети від своїх прибічників для виплати 700 гривень компенсації, накладеної судом за наклеп, викликала в закарпатських спостерігачів обгрунтовані підозри щодо генерального спонсора спецвипуску. Регулярне відхрещування НРУ від суркізації партії цю підозру тільки посилило. Та, слід гадати, більше Балозі недружні ЗМІ не дошкулятимуть. Чи погодиться він продовжити дипломатичну традицію екс-губернатора С.Устича, нині посла України в Чехії, приставши на пропозицію стати послом у Румунії, поки що казати важко та й не дуже цікаво.
А на звернення Москаля до політичних партій вносити пропозиції по кандидатурах на керівні посади СДПУ(о) відповіла солідним списком, причому на першого заступника глави ОДА запропонований Іван Різак, секретар обкому партії, усунутий зі своєї посади попереднім главою. Бажаний пост Іван Ризак обійняв. Безперечно, своїм призначенням він має завдячувати в першу чергу лідерам партії. А ось кому в другу — Президенту чи Москалю — це питання...
Отже, новий губернатор, що відпускає афоризми, гідні газетних заголовків, прийшов у Закарпаття не як весільний генерал. Скептики, втім, можуть пригадати, що на час його міліцейського керівництва випав пік лісорубного розгулу (рекордним був саме 1997 р.). Або навести яскраву ілюстрацію не на користь генерала у вигляді знаменитого на всю область Діброва — у цьому населеному переважно етнічними румунами селі Тячівського району практично все населення вже багато років (і в 1995—97 рр. — також) виробляє фальшиву горілку, а дехто ще й сигарети, каву та шоколад. Село це складається з три-чотириповерхових будинків, прикрашених мармуровою крихтою. А огидною на смак, але дешевою «дібровкою» заповнені всі базари, магазини та бари області. (За приблизними оцінками, річне виробництво горілки лише цим селом вимірюється мільйонами літрів.) У чому, втім, поки що ніхто нового губернатора не звинуватив. Та, як пожартував генерал: якщо стане об’єктом журналістської критики, візьме вину на себе — і виправиться. Утім, сьогодні з упевненістю можна сказати лише одне: Геннадій Москаль прийшов на пост губернатора не для того, щоб бути у когось на побігеньках. Він постарається стати хазяїном області й від того, як йому це вдасться, залежатиме рівень дотримання домовленостей із силами, які претендують на провідну роль в області: ми не ліземо у бізнес на вашій території, а ви нам забезпечуєте голоси. Хоча, можливо, ніяких домовленостей і не було?..