У вівторок, 15 березня, київське "Динамо" проведе в Англії матч у відповідь Ліги чемпіонів УЄФА проти "Манчестер Сіті" - одного з найсильніших і найбагатших клубів світу. Домашня поразка з рахунком 1:3 практично не залишила нам шансів на прохід у чвертьфінал, але сьогодні йдеться не про це.
Дуель "Динамо" й "Сіті" - це привід для розмови про економіку футболу України і найближчі перспективи наших команд.
Аскетизм як норма життя
На щастя, все не настільки сумно, як бачиться багатьом, хоча й зовсім не так, як могло бути, якби наш клубний футбол насправді став професійним. Цей статус, який до багато чого зобов'язує, закріплений за ним іще з 1996 року. Щоправда, вивіска не цілком відповідає змісту.
У сучасного футболу України глибоке радянське коріння. Десь із середини 1960-х наші команди домінували в чемпіонаті й Кубку СРСР, з року в рік щось вигравали, але, на відміну від клубів Західної Європи, ніколи не переймалися зароблянням коштів. Це була турбота спортивних відомств і товариств, які утримували весь радянський спорт.
З розпадом Союзу все почало змінюватися. На зламі 1990-х команди стали перетворюватися на клуби - юридично самостійні організації, які, щоправда, все ще залежали фінансово від небайдужих до футболу керівників промислових комбінатів, підприємств, кооперативів і шахт.
Закони економіки і далі диктували свої умови. Пострадянська промисловість руйнувалася, багато разів перерозподілялася, перетікаючи з рук у руки, що відповідно позначалося й на життєздатності виплеканих нею футбольних структур. Але поява потужних фінансово-промислових груп на якийсь час стабілізувала ситуацію.
Я не наполягаю на ексклюзивності дати, але десь із 2002-2003 рр. в українському футболі настала благодать. Бюджети клубів зростали як на дріжджах, а з ними - суми в контрактах тренерів і футболістів, витрати на менеджмент, обслугу, інші поточні видатки.
Скажімо, гравець вищої ліги, який не цікавив лідерів - "Динамо" і "Шахтар", але спроможний підсилити команду з середини таблиці, крім зарплати й преміальних за здобуті очки, міг розраховувати ще й на 200-250 тис. дол. підйомних. Щось на кшталт міграційного бонуса. Або суддівство... ні, не на твою користь - за нейтралітет, теж обходилося нерідко в 30-50 тис. дол. за гру. Прихильність же арбітра в особливо важливому матчі, як кажуть, інколи оцінювалася в мільйон!
Ті часи минули, і минули безповоротно. Мільйон став сумою серйозною. Навіть для "Шахтаря" і "Динамо", хоча їхні бюджети як і раніше на порядки вищі. Регулярно заробляючи в Лізі чемпіонів і Лізі Європи УЄФА, купуючи-продаючи дуже хороших гравців, вони можуть дозволити собі такі витрати. А от інші учасники створеної навесні 2008 року Прем'єр-ліги (УПЛ) нині вчаться жити набагато скромніше. Життя змусило.
Тільки за останні сезони еліта нашого футболу недорахувалася третини своїх старожилів: київського "Арсеналу", криворізького "Кривбасу", донецького й запорізького "Металургів", а також почивших у Криму "Таврії" і "Севастополя". Таких масштабних втрат не зазнала жодна інша європейська ліга. І це не межа. Принизливої процедури банкрутства, схоже, не уникнути луцькій "Волині", холодну долоню банку-кредитора відчув одеський "Чорноморець"...
Багаті рідше плачуть
Не стільки заради контрасту, скільки для наочності, перейдемо до справ "Манчестер Сіті". Отже, англійська Прем'єр-ліга (АПЛ), яку представляє цей клуб, рік тому уклала з телебаченням угоду, що набирає сили з літа 2016-го. Згідно з нею, за три найближчі роки ТБ виплатить лізі 5,136 млрд фунтів стерлінгів, або 7,75 млрд дол., тобто - близько 2,55 млрд на сезон!
У середньому це по 125 млн дол. кожному з 20 клубів АПЛ (сума залежить від місця), які мають також власні спонсорські контракти і виручку від реклами, проданих квитків на стадіон, гри на трансферному ринку, а ще отриманих солідних премій за участь в інших турнірах. Наприклад, у щедрій на гонорари Лізі чемпіонів.
От із цих потоків "Манчестер Сіті" й подібні йому світові бренди доводять свій річний бюджет до 400-450 млн дол. Чому це важливо? Тому що саме із цих - зароблених! - коштів клуб виплачує багатомільйонні зарплати футболістам і тренерам, а також здійснює рекордні купівлі.
Наприклад, тільки перед стартом поточного сезону "Сіті" виклав понад 200 млн дол. за трансфери чотирьох новобранців, тоді як київське "Динамо" влітку і взимку поповнювалося переважно вільними агентами - гравцями, чиї попередні договори з клубами або закінчилися, або були розірвані.
І хоча вважається, що у футбол грають не гроші, погодьтеся, незрівнянно більший бюджет "Сіті" все-таки дає йому певну перевагу у протистоянні з "Динамо". Безперечно, працьовитість і тактичні заготовки іноді дозволяють небагатим командам скорочувати відставання в класі, але якщо суперник відповідально підходить до гри, а етап 1/8 фіналу Ліги чемпіонів - саме той випадок, тоді об'єктивні чинники й визначають загальний результат.
Словом, невипадково у вирішальні стадії найбільших турнірів, і не тільки на клубному рівні, з року в рік пробиваються представники найбільш розвинених країн. Таким є футбольний прояв математичного закону великих чисел.
Байдуже, диво це чи ні. Головне - воно з розряду рукотворних.
Із грязі - в сери
Заснована нещодавно - 1992 року - англійська Прем'єр-ліга не відразу ввірвалася в пул мільярдерів. На якомусь етапі вершки найстарішої у світі Футбольної ліги, чий родовід сягає корінням у 1888-й (лондонські газети того року рясніли заголовками про Джека-різника), відчули потяг до змін. Вони й становили ядро АПЛ.
А до того, у другій половині 1980-х, місцевий футбол пережив жахливу кризу - хулігани, безлад, бійки до ножів за межами арен і на трибунах довели клуби Англії до вигнання з турнірів УЄФА. І це після тотальної їхньої гегемонії в Європі 1970-х - початку 1980-х...
П'ятирічна дискваліфікація й подвигла Футбольну асоціацію Англії та хазяїв клубів зробити кардинальний футбольний ребрендинг. В основу було покладено комфорт і безпеку тоді ще не найбільш платоспроможної публіки. Але відвідуваність модернізованих стадіонів на Туманному Альбіоні поступово зростала, поліпшувалися показники квиткової виручки. Цю хвилю й підхопила АПЛ, яка поставила перед собою амбіційну мету - мати максимальну вигоду від збільшення припливу грошей у футбол.
Ось як виглядали доходи від ТБ-трансляцій на тому етапі: 1986 року два десятки клубів ділили між собою 3,2 млн фунтів (4,5 млн дол.), 1988-го - близько 10 млн (15 млн дол.), тоді як перший же контракт АПЛ згенерував понад 60 млн фунтів (96 млн дол.) за сезон. За два наступні десятиліття ця сума зросла ще в 16 разів. Нарешті, торішня угода в 30 разів перевищує пропозицію 1992 року!
При цьому ВВП на душу населення Великої Британії за той самий період приріс "лише" в 2,2 разу (з 20 105 до 44 118 дол. - дані МВФ). Таким чином, зростання дохідності англійської Прем'єр-ліги значно випереджає темпи економічного розвитку країни, що стало можливим завдяки глобалізації футбольного бізнесу. Що казати, коли на показі матчів свого чемпіонату АПЛ заробляє суму, яка досягає 10% обсягу річного національного ринку реклами!
Бідність - не пророк
Українська Прем'єр-ліга, за словами одного з недавніх її керівників Петра Іванова, за останні шість років принесла клубам до 300 млн гривень. У перерахунку навіть за максимально вигідним для УПЛ курсом (по 8 грн за долар США) - це 37,5 млн дол., або по 6,2-6,3 млн на рік. Тобто щось середнє між кризовими англійськими зборами 1986-1988 рр., коли АПЛ іще не існувало.
Як на мене, порівняння цілком доречне, бо у своєму дореформеному вигляді УПЛ мало нагадувала корпорацію. Її діяльність найкраще характеризувала фігура екс-голови ліги Віталія Данилова, який до обрання на цей пост благополучно розорив ФК "Харків". Президентство у Прем'єр-лізі він на громадських засадах поєднував із депутатством у Верховній Раді. Кілька останніх років його управління лігою, уже як в.о., і поготів залишалося номінальним - клуби, які суперничали і не довіряли один одному, не могли зібрати кворуму для виборів альтернативного кандидата.
Зрозуміло, це утворення нітрохи не нагадувало бізнес-корпорацію АПЛ, власники якої - 20 клубів-акціонерів наділені рівним правом голосу щодо проведення змагань і спонсорських контрактів (Футбольна асоціація не втручається у повсякденні операції АПЛ, маючи право вето при виборах її голови і гендиректора, а також при голосуванні щодо регламенту турніру).
Однак 29 лютого довгоочікувана відставка президента УПЛ усе-таки відбулася. Лігу очолив Володимир Генінсон, у минулому - директор з експлуатації НСК "Олімпійський", виконавчий директор Федерації футболу України. Мотивований і сфокусований на вирішенні бізнес-завдань, він уже повідомив про майбутній ребрендинг Прем'єр-ліги, яка до літа має вийти на ринок з новим обличчям і якісно іншим комерційним підходом.
Питання питань - який нині попит на футбол в Україні? Чітко сформульованої відповіді на нього поки що немає, але телеканали групи "Футбол" Ріната Ахметова і "2+2" Ігоря Коломойського вже оприлюднили спільну пропозицію клубам на сезон 2016-2017 - 102 млн грн з надією на збільшення виплат удвічі до сезону 2019-2020. Якщо прикидати грубо, за поточним курсом, це від 4 млн до 8 млн дол.
Так, не густо, і, судячи з уже зроблених акцентів, Генінсон спробує ці цифри збільшити. Озвучені ним наміри - "у 6-8 разів" - навряд чи сьогодні підйомні для каналів, але у 2-3 рази збільшити початкову пропозицію, за умови створення клубами єдиного ТБ-пулу, цілком можливо.
Купив? Продай!
Що все це означає для чемпіонату країни зі слабкою економікою і досить низьким рівнем платоспроможності публіки?
За найскромнішими прикидками (офіційної статистики щодо цього не існує), у ситні 2010-2013 рр. сукупні витрати клубів української Прем'єр-ліги досягали 500 млн дол. за сезон. Бюджет понад 100 млн дол. легко дозволяв собі "Шахтар". "Динамо", "Металіст" і "Дніпро" до нього не дотягували, та й вони на трьох легко проковтували до 200 млн дол. щорічно. Ще таку саму суму проїдали інші клуби УПЛ з командами першого і другого дивізіонів. Отак і набігало півмільярда. Нині, до речі, витрати скоротилися в чотири рази!
Яку частку з цих надзвичайних (за українськими мірками) витрат клубам вдавалося погашати?
Наприклад, у сезоні 2012-2013 продаж-оренда футболістів за кордон принесла їм 150-160 млн дол., іще близько 40 млн становили виплати УЄФА за участь "Шахтаря", "Динамо", "Металіста" й "Дніпра" в єврокубках. Інші джерела доходів? Глядачі: 239 матчів Прем'єр-ліги відвідали 3 005 377 людей. За середньої вартості вхідного квитка 40-60 грн (5-8 дол.), це від сили 15-25 млн дол. на всіх. Телебачення, як ми пам'ятаємо, додавало ще до 6-9 млн дол. Плюс спонсори, атрибутика, клубні магазини й інший мерчандайзинг, включаючи фастфуди - там, де вони були...
Хто компенсував іще 240-260 млн дол.?
Зрозуміло, власники клубів - найзаможніші бізнесмени країни, які на той час не відносили частини цієї суми до неприйнятних для себе витрат. Натомість тепер, коли ВВП на душу населення в Україні за два роки зменшився майже наполовину (з 3900 до 2109 дол. - дані МВФ за жовтень 2015 р.), а бізнес-ризики зросли, вони відразу оптимізувалися.
Навіть наші провідні клуби з покупців перетворилися на продавців, готових розстатися з будь-яким гравцем, на якого з'явився вигідний попит. Розпродано чудовий "Чорноморець", який два роки тому здійснив історичний прорив у весняну стадію єврокубків. Немає в Дніпропетровську половини складу "Дніпра", що рік тому грав у варшавському фіналі Ліги Європи...
У збірну України, за яку всі ми переживатимемо на Євро-2016, на початку відбірного циклу приїжджав лише один легіонер - Анатолій
Тимощук. А на турнір у Францію значна частина команди Михайла Фоменка вже з'їдеться із закордонних ліг. І це ще не межа, тренд на результат гравців з УПЛ має довгострокову перспективу.
Через тренінг - до зірок
У такому разі де може бути намацане дно чемпіонату України?
Не маючи будь-яких обґрунтованих розрахунків, вдамося знову до порівняння можливостей найкращих клубів Англії й України - "Манчестер Сіті" і того ж таки "Динамо". Коефіцієнт переломлення їхніх економічних потенціалів вивести нескладно - хоча б із ВВП на душу населення-вболівальника.
Поступаючись 21-разово британцям (44 118 дол. проти 2109), ми, як країна, поки що не в змозі утримувати надміру дорогі футбольні команди. І якщо "Сіті" дозволяє собі бюджет у 400-450 млн дол., то "Динамо" або "Шахтар" мають учитися виживати на рівні 20-25 млн дол. (а середняки УПЛ - вкладатися в 4-10 млн дол. за сезон). Що насправді досяжно, з огляду на солідні призові УЄФА.
От кияни в Лізі чемпіонів 2015-2016 шукану суму заробили. А "Шахтар", з урахуванням продажу в Китай найкращого бомбардира Алекса Тейшейри (55 млн дол.), отримав іще більше. Зрозуміло, зірковий трансфер дозріває не щороку, та й продаж гравців калібром нижче дозволяє нарощувати клубні кошториси. І той, хто найкраще підготує таланти, вочевидь, отримає перевагу в довгостроковій перспективі.
Я думаю, вирішення саме цього завдання, як і досягнення спортивного результату, у недалекому майбутньому і буде поставлено за мету тренерам професійних клубів України. Функція Прем'єр-ліги й ПФЛ, яка об'єднала команди першого і другого дивізіонів, - упорядкувати, упакувати цей процес для його поступового перетворення на дохідний бізнес. Втративши як мінімум 10 років, наш футбол просто зобов'язаний повернутися з небес на землю і разом із країною засукати рукава.
Інакше "Манчестер Сіті" відлетить назавжди й безповоротно.