Як відомо, 30 листопада 2002 року відбулись установчі збори представників політичних партій та громадських організацій національно-демократичного спрямування, на яких уперше за одинадцять років незалежності нашої держави створено Демократичне об’єднання «Українська національна рада». До складу новоствореного ДО «УНР» увійшло п’ять політичних партій: Українська партія «Єдність», Українська республіканська партія «Собор», Українська національна консервативна партія, Українська християнсько-демократична партія, Соціал-демократична партія України.
На зборах, відповідно до статуту об’єднання, створено його постійно діючу Координаційну раду (рада голів організацій-суб’єктів).
Наш співрозмовник — член Координаційної ради ДО «УНР», заступник голови Української партії «Єдність» Юрій Пальчуковський.
— Юрію Івановичу, розкажіть, будь ласка, про історію та мету створеного об’єднання.
— Уже ніхто не сумнівається в тому, що затяжний кризовий стан держави є наслідком хронічного розбрату демократичних сил, які повинні обстоювати національні інтереси України.
За роки відродженної незалежності українські демократи не спромоглися не те що створити впливову державницьку партію, а й хоча б узгодити свої дії. І взагалі, у мене є великі сумніви щодо щирості об’єднавчих декларацій деяких відомих політичних діячів. Бо після слова повинно бути діло...
У вересні минулого року в Києві з ініціативи Віктора Ющенка відбувся Народний форум «За демократичний розвиток України». Він ставив за мету консолідацію всіх українських демократичних сил, що збігається з головною метою Української партії «Єдність». Тому, взявши активну участь у роботі цього представницького зібрання, ми вийшли зі своїми пропозиціями, які зводились до необхідності створення постійно діючої Координаційної ради державницьких партій та громадських організацій. Наші пропозиції увійшли до резолюції форуму, ми також розповсюдили проект статуту громадсько-політичної Координаційної ради.
Мені тоді хотілося вірити, що лідери, які підписали резолюцію форуму, зрозуміли актуальність системної скоординованої взаємодії. Але, на превеликий жаль, і цього разу сталося, як завжди, — через місяць про цю резолюцію ніхто із підписантів уже не згадував. Саме тому, на правах ініціаторів створення Координаційної ради, ми й узяли на себе її організаційне оформлення.
Хоча на установчі збори прийшли далеко не всі політичні та громадські лідери, об’єднання, як бачимо, все-таки відбулося. Стратегічною метою ДО «УНР» є постійна скоординована взаємодія національно-демократичних сил для утвердження України як процвітаючої незалежної держави. Організаційно-політична мета об’єднання — ефективно впливати на дії влади і на формування громадської думки та виражати політичну волю громадян.
— Як пояснити той факт, що резолюцію Народного форуму підписали понад сорок політичних та громадських лідерів, а фундаторами об’єднання стали лише п’ять політичних партій?
— Не хотілося б нікого образити, але причини, на мою думку, очевидні. Це непослідовність, амбітність, невміння бачити головне, а також страх перед владою. Тобто проблема не в організаціях, котрі ще не увійшли до складу об’єднання, а в лідерах, які не прислухаються до об’єднавчих прагнень народу, волю якого вони повинні виражати. Для певної частини політичної еліти вхід до складу ДО «УНР» — це лише питання часу. У засіданнях УКР взяли участь: заступник голови БЮТ Михайло Павловський, народний депутат Микола Жулинський, лідери громадських організацій (Спілки офіцерів України, ОУН, «Просвіти», КУІНу та інших). Усі вони схвалюють створення об’єднання, його цілеспрямовану діяльність і високо оцінюють його статут. До речі, одним із перших це зробив (ще на вищезгаданому Народному форумі) президент Центру Разумкова Анатолій Гриценко.
А загалом, якщо зважити на відому швидкість об’єднавчих процесів у політичному житті України, п’ять партій — для початку не так уже й погано.
— Розкажіть, будь ласка, докладніше про статутні засади демократичного об’єднання.
— Статут ДО «УНР» умістився на чотирьох аркушах паперу. Але це серйозний і виважений документ. Досить сказати, що робота над ним тривала близько трьох років. У ньому оптимально збалансовані інтереси суб’єктів, якими є політичні партії (блоки) та громадські організації. У статуті закладено демократичні принципи, найсуттєвіший із яких — об’єднання на спільній ідеологічній платформі. Адже зараз дехто з «високорейтингових» політиків цурається іміджу «націонал-демократів», пояснюючи це необхідністю розширення своєї політичної ніші. Ми ж переконані, що націонал-демократи — це ті демократи, які обстоюють національні інтереси України. Особливо актуальна ця ідеологія в умовах недостатньо сформованої держави, де інші пріоритети є передчасними. Коли житимемо у справді демократичній правовій державі, запрацює і соціал-демократія, і лібералізм тощо.
Демократичне об’єднання «Українська національна рада» не має якоїсь «надструктури» і керується принципом невтручання у внутрішню діяльність суб’єктів. Координаційний орган ДО «УНР» (Українська координаційна рада) лише узгоджує і систематизує діяльність рівноправних членів об’єднання. Кожна партія як носій одного варіанту демократичної ідеології має у Координаційній раді один ухвальний голос, кожна громадська організація — один дорадчий голос. Членами УКР з дорадчим голосом також є визначні представники української національної еліти. Всі рішення УКР, як правило, приймаються шляхом консенсусу.
Окремо хочу наголосити на постійній взаємодії суб’єктів ДО «УНР» з усіх актуальних питань суспільно-політичного життя. Цим об’єднання принципово відрізняється від ситуативних блоків (які створюються лише під вибори) і від безсистемних та неефективних «круглих столів».
— А чому «УНР»?
— Назва «Демократичне об’єднання «Українська національна рада» виникла не випадково, хоча навколо неї було чимало дебатів. Як відомо з історії, «Українська Національна Рада» вже створювалася з метою консолідації всіх українських політичних партій у 1920-му році, а пізніше у 1941-му, причому і в Києві, і у Львові.
Крім того, абревіатура «УНР» збігається з назвою незалежної Української Народної Республіки. Символічно, що установчі збори ДО «УНР» відбулись у будинку Центральної Ради (тепер Будинок вчителя), а в залі, де проходило засідання, зі стенду підбадьорював актуальний і сьогодні вислів першого президента УНР Михайла Грушевського: «Відчути вагу моменту, потребу координації й організації, підпорядкування всіх своїх сил вимогам цієї хвилини — це наш обов’язок, і ухилення від нього не пробачить нам потомство».
— Ходять чутки, що нове демократичне об’єднання створене на замовлення. Якщо так, то на чиє?
— (Сміється.) Ну, що сказати... Той, хто так думає, судить по собі й, очевидно, справді виконує чиєсь замовлення. Об’єднання демократичних сил уже давно «замовила» Україна, весь її народ!
— Інші політичні лідери розробляють власні «ноу-хау» з питань консолідації...
— Справді, одне з таких політичних «нововведень» — ідея створення нової народної партії. Загальновідомо, що будь-яка партія (навіть найбільша і найвпливовіша) не може бути виразником інтересів усього суспільства. Для цього досить згадати сумнозвісну КПРС. Демократичне об’єднання «Українська національна рада» покликане згуртувати найширший спектр національно-демократичних партій. Наголошую — йдеться не про приєднання або злиття, а про реальне об’єднання.
Звичайно, впливова партія конче потрібна. Але, по-перше, ця партія повинна мати чітку та зрозумілу ідеологію. І якщо партію створюють демократи, щоб захистити національні інтереси України, то й партія повинна бути національно-демократичною. По-друге, її створення та утвердження — це тривалий еволюційний процес. А координувати свою діяльність демократичні партії можуть і повинні вже зараз! Потрібна лише політична воля їхніх лідерів.
— Якими ви бачите наступні кроки ДО «УНР» та його майбутнє?
— Це послідовне і наполегливе виконання статутних завдань об’єднання, залучення до активної роботи в ньому представників української національної еліти, яка стане вирішальною силою у справі об’єднання української нації. ДО «УНР» відкрите для всіх демократичних сил України, які підтримують його засади. Впевнений, що українська демократія продемонструє свою політичну культуру, яка і стане запорукою єдності суб’єктів політичного процесу.