Окупація породжує колаборантів фактично в усіх країнах, які її зазнали. І українська війна не стала винятком. Таких громадян насправді небагато, але викликом для держави і суспільства стало відділити активних пособників ворожої армії від мешканців окупованих територій, які з різних персональних причин стали заручниками ситуації. Ці люди провели на непідконтрольних територіях не тільки тяжкі місяці, а й роки.
Тому над питаннями державної політики на територіях «ДНР/ЛНР» і Криму після деокупації владі потрібно думати вже тепер. Щоб після ЗСУ туди увійшли не дезорієнтовані начальники, які роблять помилки, а впевнені у своїй стратегії та озброєні чіткими алгоритмами роботи готові команди управлінців, які представляють державну владу.
Що говорить закон?
Одразу після початку повномасштабного вторгнення було ухвалено зміни до Кримінального кодексу щодо встановлення відповідальності за колабораційну діяльність. Закон дав визначення такої діяльності і став запобіжником від втягування громадян у протиправні дії. Передбачено покарання у вигляді штрафу, виправних робіт чи позбавлення волі, в тому числі на досить серйозні терміни.
За час дії закону Україна перейшла від оборони до наступу та визволення територій, і до закону почали звертатися дедалі частіше. За 9 місяців війни Національна поліція зареєструвала близько двох тисяч кримінальних проваджень за колабораціонізм, 347 осіб перебувають у статусі підозрюваних, 206 обвинувальних актів щодо цього було передано в суди. Перші вироки стосувалися правової оцінки маловідомих громадян, які допускали публічне схвалення російської агресії, суди ухвалювали рішення про заборону таким громадянам обіймати публічні посади.
Аналіз практики застосування закону дозволяє говорити про необхідність його уточнення. До прикладу, серйозну дискусію викликала оцінка дій учителів у загальноосвітніх школах. Якщо пропагування ворожих цінностей з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України має бути припинене й покаране, то чи вважати викладання математики за російськими підручниками таким самим злочином? На жаль, далеко не всі діти, які залишилися на окупованих територіях, мають технічну можливість долучитися до онлайн-освіти за українськими програмами.
Інший дискусійний момент — зайняття громадянином України посади, пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території. У буквальному тлумаченні посада старшого двірника чи керівника комунального підприємства з вивезення сміття може бути кваліфікована як порушення цієї норми, з відповідними правовими наслідками.
Звичайно, суворість закону зараз компенсується здоровим глуздом його виконавців. Правоохоронці та суди у своїх рішеннях зважають на всі обставини, у яких відбувалося правопорушення, на мотивацію особи та на реальну шкоду інтересам національної безпеки. І тоді закон виконує більше попереджувальну функцію, щоб запобігти бажанню вступати на службу до окупаційних адміністрацій. Ще вагомішим запобіжником стала серія ліквідацій керівних працівників таких адміністрацій, що сприймається суспільством як виправдана жорстокість у воєнний час.
Після визволення тимчасово окупованих територій, за протоколом, відбуваються фільтраційні заходи із проведенням попередньої оцінки дій осіб, щодо яких існує підозра у причетності до колабораційної діяльності. Під час здійснення таких заходів співробітники СБУ використовують службові інструкції, які, вірогідно, дають відповіді на всі спірні питання.
Результати фільтраційних заходів показали, що компетентним органам вдалося знайти баланс між захистом національної безпеки та правами більшості громадян. Ворожі фейки про якісь масові репресії не були підтверджені фактами чи доказами. Тимчасом варто розглянути можливість публікації частини критеріїв, за якими здійснюється оцінка дій і висловлювань мешканців непідконтрольних районів. Це дозволить особам, котрі ще залишаються на окупованих територіях, проводити самоконтроль і утримуватися від сумнівних вчинків.
У Верховній Раді триває розгляд законопроєкту, який на рівні закону уточнив би низку положень про відповідальність за колаборацію. Пропонується визначити, що доставка пенсії, надання медичних та житлово-комунальних послуг, робота банків не вважатиметься колабораційною діяльністю.
Що робити з «ДНР/ЛНР» і Кримом?
Ці та інші нормативні акти особливо знадобляться для роботи з громадянами на тих територіях, які перебували під контролем Російської Федерації впродовж дев’яти років, а їх визволення теж стоїть у планах ЗСУ. Буквальне застосування норм чинного закону до мільйонів мешканців Криму, Донеччини та Луганщини просто перевантажить роботою відновлені правоохоронні органи на цих територіях і буде політично некоректним.
Тимчасом повернення людей передбачається не менш важливим і складним, ніж повернення територій.Очевидно, що перші кілька років після деокупації повноваження місцевої влади здійснюватимуть військово-цивільні адміністрації, а не обрані місцеві ради. Мешканцям визволених територій потрібно гарантувати всі соціальні права, недоторканність приватної власності, проте політичні права і свободи повертатимуться поступово.
Уточнені критерії колаборантської діяльності дозволять виділити коло осіб, які будуть обмежені на тривалий час у можливостях займати посади в органах влади чи балотуватися на виборах. Для решти важливо провести поступову інтеграцію до політичного простору України. Після дев’яти років життя в умовах російської пропаганди цей процес може розтягнутися. Якщо відразу надати поверненим до українського громадянства особам усі виборчі права, то вони стануть об’єктом нових маніпуляцій із боку російських спецслужб.
На сьогодні діяльність 12 проросійських партій уже заборонена в Україні рішеннями судів на основі закону, ухваленого під час війни. Суспільство підтримало ці рішення як необхідні для захисту національної безпеки. Проте схожі партії можуть бути створені заново, з дотриманням усіх формальних обмежень. Істотним запобіжником від такого політичного реваншу може стати тимчасове обмеження виборчих прав для мешканців деокупованих територій.
Причому офіційною підставою для такого обмеження може бути не перебування на непідконтрольних територіях, а наявність громадянства країни-агресора. Особа, що вийшла з такого громадянства, може бути позбавлена виборчих прав на обмежений період, тривалість якого можна обговорити з урахуванням міжнародного гуманітарного права та досвіду інших країн.
Війна породжує низу викликів не лише для економіки, а й для політичних прав та громадянських свобод. Завдання держави — знайти розумний баланс між потребами захисту суверенітету і національної безпеки, з одного боку, і збереженням та підтримкою політичного плюралізму, свободи слова та прав людини — з іншого. А виклик для суспільства — провести відповідні дискусії і запропонувати ті компроміси, які воно готове сприйняти.
Більше статей Ігоря Попова читайте на посиланням.