Як вирок - падіння українського ЖКГ
Першим знаковим, якщо не сказати феєричним кроком нового уряду прем'єр-міністра України 3, зробленим уже через тиждень після його затвердження на посаді у квітні минулого року, була заява про "останню зміну ціни на газ узагалі в житті нашої держави".
Статистика про оплату житлово-комунальних послуг за минулий рік наочно показала, чи здатне населення розраховуватися за комуналку за новими тарифами, чи захистила його діюча система житлових субсидій, а головне, куди веде така тарифна політика уряду…
З чого все починалося
27 квітня 2016 р. новоспечений уряд прийняв нову редакцію постанови №758 від 1 жовтня 2015 р., якою було встановлено "єдину" ціну на газ для всіх категорій споживачів. Запровадження єдиної ціни було критично важливим і давно назрілим - така ціна знищувала шахрайські схеми, за якими менш дорогий газ для населення лише списувався на нього, а насправді перепродавався підприємствам і бізнесу, але, зрозуміло, набагато дорожче. В результаті існування різних цін на газ і, відповідно, схем "оптимізації" за один і той самий газ отримували гроші двічі - з населення і з бізнесу.
Рішення уряду можна було б вітати, якби не одне "але"… Зрівняти ціни для різних категорій споживачів можна було різними способами, приміром, кардинально знизити вартість газу для бізнесу до рівня його вартості для населення або знизити ціну для бізнесу й підняти для населення до певного середнього рівня тощо. Однак уряд пішов найпростішим для себе та найболючішим для людей шляхом - кардинально підняв ціну на газ для населення.
Окрім того, в ухваленій тоді постанові йшлося аж про чотири (!) ціни на газ, які стосувалися підприємств теплокомунальної енергетики (ТКЕ) та релігійних організацій, тобто стара схема, незважаючи на заяви В.Гройсмана, залишалася. Понад те, паралельне впровадження конкуренції на ринку газу для промислових споживачів лише підсилювало спокусу поцупити газ у пересічних громадян і продати його бізнесменам. Про все це DT.UA писало в травні минулого року (див. №17 від 13 травня 2016 р., "Газова атака").
Як твердили тоді адепти "останньої єдиної" ціни на газ, її було "знижено з 7200 грн до 6879 грн за тисячу кубометрів", що розглядалося як велике досягнення нового уряду. Однак ця знижка стосувалася лише тих, хто користувався газовою плитою чи плитою і колонкою. Таких у країні чимало - 5,9 млн сімей, але різниця в 30 коп. на кубометрі для них мізерна, як і обсяги споживаного газу - 15%. Натомість решта, або 7,4 млн сімей, які використовують газ для опалення своїх будинків і квартир, споживають 85% газу із загальної частки, що припадає на населення. Для них зміна ціни від 3600 грн (в опалювальний період) до майже 6900 грн означає зростання в 1,9 разу! Зрозуміло, що основний обсяг газу вони витрачали саме на опалення у зимовий період, тому твердження адвокатів уряду про "зниження вартості газу" виглядають відверто цинічними.
До категорії постраждалих від такої крутої "знижки" слід віднести й жителів міст і селищ, що мають централізоване опалення, а це 8 млн сімей. Зрозуміло, що не всі підприємства ТКЕ працюють на газі, але іронія долі полягає в тому, що одночасно з підняттям вартості "газової" гігакалорії стараннями НКРЕКП піднялася в ціні й "вугільна". У Києві, приміром, зростання вартості опалення відбулося одночасно для "Київенерго" (на газу) і Дарницької ТЕЦ (на вугіллі), в результаті різниця тарифів для киян на лівому та правому берегах Дніпра становила аж… 58 копійок!
Таким чином відчутний газовий удар по гаманцях було завдано близько 15 млн сімей - практично всьому населенню країни, й він залишив синці на її статистичному обличчі та проробив діри в сімейних бюджетах.
Зрозуміло, що зростання вартості газу автоматично потягнуло за собою збільшення тарифів на опалення та гарячу воду. Національний регулятор (НКРЕКП) не забарився і вже 5 травня 2016 р. на відкритому засіданні оприлюднив "інформацію щодо прогнозованих рівнів тарифів" на тепло та гарячу воду, в яких суто арифметично перерахував тарифи за новою вартістю газу. При цьому ніхто з членів НКРЕКП й не задумався, а чи спроможні українці сплачувати за такими тарифами?
Субсидії вас врятують!
Цю мантру з усіх екранів, ефірів і сайтів повторювали високо- та низькопосадовці протягом минулого року, мов лікарі перед операцією: "Не бійтеся, боляче не буде, ми дамо вам наркоз"!
Однак будь-яка система захисту (військова, технічна, соціальна) дає збої, у 2015 р. частка таких "збоїв" становила 10%, і вони призводили до "післяопераційних ускладнень", себто відмов у наданні соціальної допомоги з усіма наслідками. Пацієнт, так би мовити, не виходив з наркозу, точніше, навіть не отримав його… різали по живому.
2016 р. має увійти в економічну історію України - вперше суми комунальних платежів зрівнялися із середніми розмірами доходів громадян! Нечисленна кількість сімей, які не отримали субсидій, постали перед вибором: купувати їжу або платити за комуналку? Виникла ситуація а-ля помилка сапера: перерізання не того дроту (неотримання субсидії) веде до загибелі. Зрозуміло, що людина не може відмовитися від природних потреб, тож вона перестає платити за комуналку.
Варто нагадати, що близько двох третин українських пенсіонерів отримують пенсії менш як 1500 грн, цієї суми вистачить хіба що на оплату опалення в 50-метровій хрущовці, і якщо самотній пенсіонер - сумлінний платник за комуналку, він приречений на злидні.
Розуміючи, що показник відмов псує красиво намальовану картинку субсидій, які "всіх врятують", Мінсоцполітики, ймовірно, провело роботу серед працівників своїх підрозділів, унаслідок чого у 2016 р. кількість відмов різко скоротилася, ба більше, навіть перетнуло крайню межу у 100%! Субсидій призначили навіть більше, ніж було звернень за ними, - 103,3%. Урядовці пояснювали, що це за рахунок тих, кому не встигли призначити ще 2015-го, але не пояснили, чому зовсім не було відмов.
Усе це, звісно, не означає, що за субсидією почали звертатися виключно ті, кому вона дійсно потрібна, це означає, що претендентів почали відсікати вже на стадії прийому заяв: "Навіщо ви подаєте, якщо вам усе одно не дадуть? Чи дадуть мало". В результаті кількість отримувачів субсидій на кінець року збільшилася майже на 2 млн сімей, а кількість заяв - лише на 1,5 млн. Парадоксальна арифметика, чи не так.
Запрограмовані вади системи субсидій
Однак, крім технічних збоїв, система має закладені в її програму вади, які вилазять то тут, то там. Перша вада: субсидія надається не на реальну сім'ю та квартиру, а на певну віртуальну - за так званими соціальними нормативами. Слід зазначити, що ці нормативи є блюзнірськими - вони набагато менші, ніж ті, що встановлено для споживачів комунальних послуг у кожному місті країни.
Найболючіше "соціальний норматив" б'є по сім'ях пенсіонерів і непрацездатних, які залишилися одні у відносно великих квартирах. Субсидію вони отримають на нормативні квадратні метри, а за решту "понаднормових" доведеться платити по повній.
При цьому пенсіонерів ніби ненавмисно підштовхують до переїзду в менше помешкання. Але парадокс полягає в тому, що як тільки пенсіонер придбає нове житло, то одночасно позбавиться права на субсидію… через "покупку на суму понад 50 тис. грн" (як записано в правилах надання субсидій). Більш того, така покупка можлива лише там, де є ринок житла. А що робити в невеликих містах, селах і селищах, де ринок житла практично відсутній?
Ще одна обставина, яка робить таке "підштовхування" цинічним, - ментальність літніх людей. Для них зміна місця проживання взагалі може мати фатальні, якщо не летальні наслідки.
Те саме стосується й переселенців з Донбасу та Криму, які продали житло там і придбали тут: як тільки вони це роблять, а вони змушені були це зробити, то одразу залишаються без державної підтримки принаймні на рік.
Друга вада полягає в тому, що прописані в квартирі члени сім'ї, які заробляють десь в Європі чи Росії, мають нульовий дохід у базі даних вітчизняної податкової інспекції, отримати від них "довідки про доходи" вельми проблематично, так само, як і довести, що вони не проживають у помешканні й не користуються комунальними послугами та взагалі перебувають десь поза зоною досяжності. Усі ці обставини також мають наслідком відмову у наданні субсидії.
Третя вада - система нарахування субсидій не узгоджена з положенням про сезонне нарахування оплати за газ та опалення закону №1198 від 10 квітня 2014 р. Ви будете сміятися, але в літні місяці Міністерство соцполітики та його відділи на місцях продовжували… нараховувати субсидії на газове, електричне та централізоване опалення! Державна служба статистики регулярно повідомляла, що суми субсидій, які надходять облгазам з держбюджету, набагато більші, ніж реальні платежі населення, але статистиків не чули. Нарешті наприкінці літа уряд схаменувся й похапцем видав постанову №534 від 23 серпня 2016 р. про повернення надмірно сплачених сум субсидій на опалення! Вся ця анекдотична ситуація відбилася в показниках статистики - якщо за перші вісім місяців підприємствам ЖКГ було нараховано 36,7 млрд грн як відшкодування за субсидії, то за дев'ять місяців - вже 24,4 млрд! Виходить, що 12,3 млрд народних гривень гуляли десь по рахунках облгазів, ТКЕ і "Нафтогазу" з березня, на них накручувалися відсотки, і, думаєте, хтось їх повернув? Чи уряд оголосив догану собі та профільному міністру? Не дочекаєтеся!
Четверта вада: державний бюджет, себто уряд В.Гройсмана, не виконує своїх зобов'язань перед комунальниками щодо відшкодування їх втрат за субсидіями - треба покрити ті суми, що не надходять від населення через призначення допомоги. За 2016 р. підприємствам ЖКГ було нараховано таких сум на 52,6 млрд грн - це річна сума субсидій, а держбюджет перерахував лише 37,5 млрд.
Та й це ще не все: насправді бюджет заборгував ще з позаминулого року, тому повна сума боргу становить не 15,1 млрд, а 22,6 млрд грн!
Як уряд вирішує цю проблему? В банальний, себто звичний для себе, спосіб - через скорочення "соціальних" нормативів на опалення одного квадратного метра. Для газу на опалення - на 9% (з 5,5 до 5 кубометрів), для централізованого опалення - на 21% (з 0,0548 до 0,0431 Гкал на 1 кв. м), хоча такий норматив сам по собі - велика, перепрошую, дурниця: старі повоєнні хати, будинки 70–80-х років минулого століття і сучасні котеджі й багатоповерхівки настільки відрізняються за своїми тепловими характеристиками, що порівнювати їх не лише некоректно, а й неможливо. В останніх при спалюванні цих "соціальних нормативів" буде Африка, в перших - Арктика. Нагадаю, що саме на основі цих нормативів й розраховується розмір субсидій. У такий спосіб держдопомога скорочується, а прибутки облгазів і ТКЕ - зростають, бо багато хто (щоб не мерзнути) докуплятиме собі тепло, але вже за дорого.
На кого працює уряд?
Окрім наведених вище вад (які є шпаринками для різноманітних схем "оптимізації"), система держсубсидій має ще й невиправні, так би мовити генетичні, дефекти, які без побудови принципово нової системи виправити неможливо та які можуть призвести до смерті всього організму.
Люди цілком могли б мати стимули до економії енергоносіїв, якби не витратна парадигма діючої системи субсидій. В ній уся економія споживання газу, води, тепла, іншого ресурсу призводить лише до… зменшення розміру субсидії, натомість обов'язковий платіж сім'ї залишається сталим, бо обчислюється, виходячи з її сукупного доходу.
Здавалося б, така проста річ - зменшити суму обов'язкового платежу на суму економії!Але ж ні, наші віце- та просто міністри соціальної політики нізащо на це не підуть. Їм, мабуть, здається, що тут не можна буде скоротити кошти держбюджету на субсидії, хоча в існуючій моделі це так само неможливо! Людей просто змушують вибирати сповна міністерські "соціальні" нормативи, тож як наслідок - жодної економії енергоресурсів. Натомість при врахуванні економії ресурсів в обов'язковому платежі люди відчули б реальні грошові вигоди, а держава - реальну економію газу, теплової та електричної енергії.
Нагадаю, що 40% багатоквартирних житлових будинків в Україні не забезпечені загальнобудинковими приладами обліку тепла, а яка користь з економії, якщо її не можна виміряти? Однак там, де будинкові лічильники тепла є, як правило, відсутній "вентиль", себто автоматична регуляція подачі тепла залежно від температури на вулиці. Лише там, де є ефективний голова ОСББ або ЖБК, встановлюється такий регулятор або вентиль банально підкручують вручну.
Відсутність стимулів і засобів економії - це головний невиправний дефект діючої системи субсидій. Фактично вона тягне країну на дно, себто в протилежному напрямку до курсу України на економічну незалежність, скорочення споживання енергоресурсів, енергоефективність. Як тільки сім'я отримала субсидію, особливо на газ для опалення та теплову енергію, вона автоматично втрачає стимули до їх економії. Навпаки, субсидіанти зацікавлені споживати будь-який ресурс повною мірою - це дає їм право на субсидію наступного року.
Варто також згадати, що мешканці багатоквартирних будинків, не обладнаних квартирними лічильниками тепла (а таких в Україні приблизно 90%), не мають не лише стимулів, а й жодних засобів до економії теплоспоживання. ТКЕ тупо розкидає усе спожите будинком тепло, незалежно від того, є будинковий лічильник чи нема, за квадратними метрами, і той, хто поставив склопакети, утеплив стіни, прикручує вентилі на батареях, заплатить рівно стільки ж, як і той, хто нічого цього не робить. Хоча є дуже недорогі лічильники, які можна поставити на кожну батарею й рахувати споживання тепла. Ними обладнано "хрущовки" Польщі, Чехії, навіть Росії, але у нас їх брутально… не сертифікують.Гадаю, зрозуміло, з яких причин.
Чому уряд не виправить системи субсидій, не проведе тотального встановлення хоча би будинкових лічильників тепла (на що спромігся Київ, незважаючи на супротив ахметовського "Київенерго"), не зробить подальших кроків до прозорої системи нарахувань тарифів і платежів? Не думаю, що наш уряд такий недолугий, просто такі кроки призведуть до скорочення прибутків облгазів і тіньових володарів ТКЕ. Це головна причина: уряд, теоретично найнятий на роботу народом України, дбає не про свого роботодавця - народ України, а прислуговує олігархам.
Багато хочеш…
Чи знали члени НКРЕКП, коли ухвалювали нові тарифи, що існує ціла низка об'єктивних економічних показників, які дають можливість оцінити стан життя населення? Це - рівень заробітних плат і пенсій, структура споживчих витрат домогосподарств, прогноз інфляції, розмір ВНП та інші. Звичайно, адже урядовці всюди жонглюють цими показниками, коли їм це вигідно.
Так само існують об'єктивні індикатори, що показують, наскільки адекватними є можливості населення сплачувати за встановленими тарифами. Статистика свідчила, що у 2014–2015 рр. рівень платежів зменшився порівняно з попередніми роками, економічна ситуація не давала підстав для оптимізму, реальні зарплати українців упали. Однак, незважаючи на все це, уряд пішов на безпрецедентне підвищення вартості газу та житлово-комунальних тарифів. Що отримали в результаті?
До минулого року рівень платежів українців за житлово-комунальні послуги, попри всі попередні підвищення тарифів, з 2001 р. ніколи не опускався нижче 90%, натомість 2016-го провалився до 82,8%. Заборгованість населення стрибнула з 8,8 млрд грн у 2015 р. до 23,5 млрд у 2016 р.!
Фактично відбулося те, про що попереджали експерти від самого початку, - безпрецедентне падіння рівня платежів, зростання соціальної напруги, активізація популістів, штатних і позаштатних "захисників народу" та погіршення й без того невисокої довіри до влади.
Якщо до суми заборгованості населення додати ще 23,4 млрд грн заборгованості держбюджету за субсидіями, отримаємо майже 47 млрд. Точніше кажучи, цієї суми не отримали газовики, комунальники та уряд разом із ними. Фактично їх втрати дорівнюють тому, що сплатило населення позаминулого, 2015-го. Логічно запитати: чи треба було взагалі заварювати всю цю тарифну кашу?
Багато хочеш - мало отримаєш. Цю просту істину вочевидь забули у високих кабінетах, а тепер усім нам доводиться розплачуватися за жадібність мешканців тих кабінетів і, перепрошую, тупість, себто неспроможність реально оцінювати факти. Галузь, яка недоотримує кошти (величезні!), закономірно починає занепадати - знижуються якісні та кількісні характеристики послуг, відсутня модернізація, застарівають обладнання та мережі. Все це ми наочно спостерігаємо цієї зими.
Коріння зла
Воно потужне та розгалужене. Це й застарілі совкові відносини між комунальниками і споживачами та, відповідно, однобоко виписане законодавство - відповідальність людини та безвідповідальність підприємства-постачальника послуг та енергоносіїв.
Це й витратна методика формування тарифів, коли до них закладаються усі валові витрати підприємства. За такого підходу що більш застаріле обладнання, діряві мережі, старі технології, тобто більша собівартість, то більші доходи підприємства.
Такий підхід абсолютно антиекономічний, але прем'єри, міністри, чиновники та нардепи з гарвардськими дипломами не соромляться говорити про "економічно обґрунтовані" комунальні тарифи. Незручно казати, але в умовах природних монополій, а водо- та газопостачання, централізоване опалення й інші комунальні послуги належать саме до таких, "економічно обґрунтованих" тарифів не може бути. В принципі. Там, де немає ринку, немає конкуренції, немає вибору, тариф - завжди монопольний.
На монопольних ринках тариф - це компроміс між виробником і споживачем, а в наших реаліях питання оплати комуналки - це питання мовчазної згоди населення, оскільки насправді люди платять з доброї волі, й примусити їх платити неможливо. Це, до речі, й показав досвід минулого року. Можна, звісно, полякати по телевізору виселенням із житла, але це - відверта спекуляція, адже нема засобів примусити платити.
Ще один корінчик зла - при піднятті вартості газу для населення рефреном проходила теза про необхідність розвитку власного видобутку природного газу. Саме зростанням закупівельної ціни українського газу з 1590 до 4849 грн за тисячу кубометрів (утричі!) й пояснювалася необхідність такого підняття цін на газ. Що в результаті? Державне ПАТ "Укргазвидобування" в 2016 р. теж наростило свої прибутки втричі, або на 200%, а на скільки збільшився видобуток газу? Тримайтеся за стільці, хто цього ще не усвідомив, - на 0,5%. Та й то йдеться не про нарощування видобутку, а про стримування його падіння.
Підсумовуючи, поставимо запитання: може, той перший крок В.Гройсмана як прем'єр-міністра дійсно був фатальним і призведе до падіння всієї галузі ЖКГ? А чому б ні? Якщо система не піддається реформам, її треба зруйнувати вщент, а тоді вже будувати нову. Тільки пересидіти цей час у затишному місці в українців не вийде.