Весь минулий тиждень Європа була сповнена подіями і, відповідно, власною поважністю. Понеділок почався в неділю — вечірнім лондонським обідом для вибраних. Щось на кшталт «таємної вечері» європейських лідерів, а саме: французького президента Жака Ширака, німецького канцлера Герхарда Шрьодера, іспанського прем’єра Хосе-Марії Аснара, італійського лідера Сільвіо Берлусконі. Потім у терміновому порядку докликали ще двох прем’єр-міністрів: бельгійського Гая Верхофштадта і нідерландського Віма Кока. У компанію включили також шефа зовнішньої політики Євросоюзу Хав’єра Солану.
Що збирався обговорити Тоні Блер на закритому обіді в колі європейських «важкоатлетів», у журналістському загалі прозваним «афганським клубом»? Вечеря була таємна, і чому присвячувалася, — стане відомо через кілька днів, коли Блер приземлиться у Вашингтоні.
Однак говорили, що це самому Блеру знадобилася підтримка, і насамперед моральна. Його, звиклого до яскравих рішень і швидких перемог, трохи придавив тягар відповідальності за лідерство в коаліції. З поїздки по близькосхідному регіону він повернувся утомленим і пригніченим. Схід розчарував його, і в першу чергу — Сирія. Саме там він сподівався отримати коли не повне, то цілком адекватне розуміння з боку президента Башара аль-Ассада, котрий до моменту смерті старого Ассада прожив кілька років у Британії, практикуючись як лікар-окуліст в одній з очних клінік Лондона. Але молодий Ассад, президентський срок якого нараховував усього рік, дав Блеру урок непокори — він не лише засудив бомбові удари по Афганістану, а й порівняв боротьбу палестинців із боротьбою генерала де Голля проти нацистів. «Ми приєднувалися до антитерористичної коаліції не для того, аби розпочати війну в Афганістані, а щоб боротися з тероризмом. А це різні речі. Ми — проти війни», — завершив Ассад дамаську прес-конференцію, котра тривала набагато довше від запланованого часу.
Таке ж вороже ставлення до бомбардувань Афганістану Блер зустрів і в саудівській столиці Ер-Ріяді. Хоча, звісно, тон був м’якшим і дипломатичнішим, попри те, що Саудівське королівство, як і раніше, відмовляється надати свої авіабази для американських військових потреб.
Потім гіркоти додав Ізраїль. Скривджений на весь світ прем’єр Шарон висловив британському лідеру все, що він думає з приводу «зради» Ізраїлю західними країнами. Блер же, судячи з усього, був гранично переконливим, оскільки наступного дня Шарон здивував світ звісткою про те, що сам очолить мирні переговори з палестинцями. А через день заявив, що вже не збирається ні в Лондон, ні у Вашингтон. У Газі Блера зустріла багатотисячна демонстрація палестинців з антиамериканськими й антибританськими гаслами.
Звісно, після всього Блер потребував не просто приятельського обіду, а головним чином душевного десерту. Відкинувши невдоволення дрібних європейців, «важкоатлети» вирішили і далі боротися з тероризмом, бомбити Афганістан і підтягувати сили до наземної війни. У понеділок уряд Німеччини повідомив, що споряджає в далекий похід 3900 чоловік, куди ввійдуть спеціальні війська, медперсонал, авіатранспортні засоби. У середу про три тисячі військ на підтримку військової операції заявила Італія.
Піднявши душевний тонус і бойовий дух, європейські лідери потяглися у Вашингтон. У вівторок аудієнція з президентом Бушем відбулася у Жака Ширака, у середу — у Тоні Блера. Крім того, у вівторок американський президент спілкувався (в односторонньому порядку) зі Східною Європою. Стоячи на балконі Білого дому о сьомій годині ранку за вашингтонським часом, Джордж Буш посилав через супутник звернення у Варшаву, де його уважно слухали лідери 17 східноєвропейських країн, котрі зібралися на антитерористичний саміт. Буш закликав не лише під знамена західної коаліції в боротьбі з тероризмом. Головна думка послання була сфокусована в словах про боротьбу з відмиванням грошей і наркокоридорами.
Отже, у середу в другій половині дня, спеціальний чартерний рейс «Конкорда» доставив британського прем’єра Тоні Блера у США. Під час обіду з американським президентом Блер намагався по-дружньому попередити найближчого союзника: виграти війну проти тероризму буде неможливо без миру на Близькому Сході. І якщо західні країни, і передусім особисто США, упритул не займуться гасінням ізраїльсько-палестинського вогнища, коаліція може втратити своїх членів в особі арабських країн.
Пізня спільна прес-конференція двох лідерів лише деяким чином прояснила розбіжності в сприйнятті близькосхідної проблеми: коли Блер м’яко натякав на першочерговості рішення конфлікту, то Буш упевнено заявив: ми переможемо «Аль-Каїду» незалежно від того, буде мир на Близькому Сході чи ні.
У Блера, звісно, немає гарантій, що Буш прислухатиметься його поради. Однак у пресу просочилися дані: сесія Генеральної асамблеї ООН, яка починається в суботу, буде присвячена близькосхідній тематиці. А Буш нібито сам вийде на трибуну і публічно повторить те, що він місяць тому якось мимохіть сказав про створення держави Палестина. Є також припущення, що Буш швидше за все доручить цю непросту місію (коли держдеп узагалі зважиться на неї) держсекретарю Коліну Пауеллу.
Крім того, наближається початок рамадана — святого мусульманського місяця. США заявляють про те, що не припинять бомбардування — тож негативну реакцію мусульманського світу забезпечено. У надії вирішити питання про призупинення військових дій на рамадан вирушав у світове турне пакистанський лідер генерал Первез Мушарраф. По дорозі в Європу він зробив дві незаплановані зупинки — у Тегерані й Стамбулі, потім провів офіційні переговори в Парижі і Лондоні, потім полетів у Вашингтон.
Так вийшло, що Європа на якийсь час перебрала на себе ініціативу конкретних дій. Особливо виділився Лондон, і не лише прискореними пересуваннями свого прем’єра. Навіть королева Великобританії на обіді під час візиту короля Йорданії Абдулли уперше виголосила промову з приводу 11 вересня і наступних подій. Як правило, короновані особи не коментують поточний політичний момент.
Ніхто не сперечається — публічна політика неможлива без постійної метушні. Чи дозріють у її надрах справжні дії, покаже кінцевий результат.