Як відомо, оптимісти, досліджуючи заповнену до середини склянку, стверджують, що вона наполовину повна. Песимісти, у свою чергу, переконують, що вона наполовину порожня. Стосовно підготовки України до Євро-2012, важливо третє. А саме - чи є взагалі в склянці рідина...
Коли у вересні Мішель Платіні несподівано оголосив, що Україну переводять із червоної зони ризику в жовту, прихильників наполовину повної склянки помітно побільшало. Особливо в лавах чиновників, у яких з’явився додатковий привід для прояву публічного позапланового оптимізму. При цьому, як завжди, особливо не звернули уваги на слова Платіні, що вердикт стосовно остаточної кількості українських міст, які зможуть прийняти фінал Євро-2012 (а разом з тим і статусу Києва), буде озвучено на острові Мадейра між 10 і 12 грудня. І поки що можна говорити лише про те, що фінал чемпіонату однозначно відбудеться як у Польщі, так і в Україні.
Отже, чистим тріумфом це назвати складно. Особливо на тлі ще кількох заяв президента УЄФА, у яких постійним лейтмотивом були невирішені проблеми підготовки України (за відсутності занепокоєння з приводу підготовки Польщі).
Але якщо відкинути чиновницьку звичку надувати щоки, реальних плюсів з моменту засідання виконкому УЄФА 13 травня в Бухаресті у нас таки побільшало. Достатньо лише звернути увагу на один із нюансів приїзду в Україну останньої (перед Мадейрою) групи інспекторів УЄФА. Здавалося б, дрібниця, а приємно. Оскільки інспектори, котрі оцінюють підготовку стадіонів, відвідають усього три українські міста - Київ, Львів і Харків. Оскільки в Донецьку їм уже оцінювати нічого. Наприкінці жовтня вищий ешелон керівництва УЄФА назвав стадіон «Донбас-Арена» «занадто гарним». А якби стадіонні ревізори приїхали в Україну, скажімо, 6 грудня, то УЄФА зміг би заощадити на відрядних значно більше. Тому що 5 грудня відкривається стадіон ще й у Харкові. Чого, до речі, не скажеш про Польщу, де про готовність стадіонів поки що не можуть відзвітувати ні Варшава, ні Гданськ, ні Вроцлав, ні Познань. Щоправда, на цьому бравурний марш уривається. І починається какофонія вітчизняного буття.
Пам’ятаєте, як відбувався процес виділення грошей, коли в переліку ще було шість міст? Правильно. Ніяк. Тому що в цьому була своя логіка. Заснована і на тому, що після 13 травня два міста так чи інакше вилетять. А які саме - невідомо. До того ж під загрозою був і сам факт подальшого перебування України в проекті. Тому давати гроші в повному обсязі всім, кому заманеться, було явно не по-хазяйськи. Особливо, знаючи пристрасть українських чиновників усіх рівнів до художнього розпилювання фінансів будь-яких обсягів.
Щоправда, після 13 травня картинка теж не увиразнилася. Так, за бортом Євро-2012 залишилися Одеса і Дніпропетровськ.
Але Львів, Харків і Донецьк отримали не остаточне підтвердження статусу, а лише відстрочку до грудня. До того ж змінився і статус Києва, який знизили до рівня міста, де може відбутися хіба що півфінал. Таким чином Україна відкотилася з позицій повноцінного партнера на другорядні задвірки запасного аеродрому. Але становище треба було якось виправляти. І Верховна Рада заходилася з подачі Кабміну лобіювати законопроект, який зобов’язує, як ви пам’ятаєте, Нацбанк знайти 9,8 млрд. грн. із власного прибутку. Але проти такого підходу повстав Віктор Ющенко і наклав вето. Потім депутати подолали президентське вето, потім Ющенко відмовлявся закон підписувати, потім свій підпис поставив Литвин, а Ющенко все одно подав протест до Конституційного суду.
Зважаючи на те, що Ющенко нещодавно долучив себе до переліку шести видатних банкірів планети, можливо, він і мав рацію. І уряд разом з депутатами, «рекетуючи» Нацбанк, справді планував розкрутити емісію. Але з боку (зокрема й УЄФА) така гра навряд чи оцінюється з оптимізмом. Навіть попри те що і Ющенко, і Тимошенко, і Литвин, і Янукович співали про свою вірність Євро-2012 фактично з одного аркуша.
А тут іще абсолютно несподівано в Україну прокралися грипи в компанії з ГРВІ, і депутати радісно проголосували за виділення мільярда гривень на протиепідемічні заходи з бюджету Євро-2012. Знову ж таки - боротьба з вірусним злом справа благородна. І політтехнологічно сприймається тільки позитивно. Саме лише «маскозакидання» чого варте. Інша річ, що мільярд вилучався з неіснуючих грошей. Оскільки, як ви пам’ятаєте, Ющенко опротестував виділення 9,8 нацбанківського мільярда в Конституційному суді. Тож ветування перерозподілу віртуального мільярда було цілком передбачуваним. Оскільки підписавши проект щодо грипозного мільярда, Ющенко автоматично визнавав і інші 8,8. У результаті грип пішов на спад без доплати, а глобальне фінансування проектів Євро-2012, як і раніше, висить у повітрі.
З цієї ж сфери і постанова Кабміну №1157 від 21 жовтня, яка стосується спрямування грошей на об’єкти Євро-2012 із стабфонду.
Здавалося б, знову добрий намір. Але, по-перше, йдеться лише про суму в неповні півтора мільярда гривень. По-друге, як стверджують злі язики, цих грошей стабфонд не має. По-третє, саму постанову розписано так, що зрозуміти, чому саме на ці об’єкти буде надано ці самі 1492771,3 тис. грн., сторонньому не зовсім просто. Мінтранс за цією схемою має отримати 701 мільйон із копійками. Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту - майже 665 мільйонів. 80 мільйонів передаються Міністерству житлово-комунального господарства і 47,6 мільйона - Міністерству фінансів.
Спробуємо розібратися. Припустімо, 106,6 мільйона на харківський стадіон «Металіст» зрозуміти можна. Так само як і більш як півмільярда на НСК «Олімпійський» і стадіони у Львові. А от далі починається туман. По-перше, абсолютно незрозуміло, як розподілятиметься більш як 701 мільйон, який виділяється на «проектування, будівництво, реконструкцію та ремонт аеропортів». Якби цих самих аеропортів в Україні два або три, то питань би не було. Але ж окрім аеропортів у чотирьох основних містах - Києві, Львові, Донецьку і Харкові, є ще й додаткові. У тих-таки Полтаві, Луцьку, Луганську, Маріуполі, Івано-Франківську... Їх теж планують задіяти під потреби Євро-2012. І в кожного об’єкта свій ступінь підготовки. Десь потрібне проектування, десь будівництво, десь реконструкція, десь ремонт. Але кому і скільки виділяється грошей - невідомо. Виходячи з тексту постанови, 701069,5 тис. грн. асигнується на загальний банкет. Ті самі донецькі чиновники під час відеомосту Донецьк-Київ, проведеного на початку листопада в інформаційному центрі «Україна-2012», так і сказали: мовляв, про гроші знаємо, але скільки нам дадуть (і чи дадуть узагалі), невідомо. Не менш цікаве й призначення 47 600 000 гривень.
Ці гроші направляються на «створення та підготовку об’єктів інфраструктури Національного університету державної податкової служби». Природно, із прив’язкою до «проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу».
Звідки й чому раптом з’явилися ці об’єкти, а заодно, яку роль вони відіграють у підготовці України до Євро-2012, звичайно, ніхто не пояснює. Зате на сайті університету можна з’ясувати, що в цього вишу є план будівництва. І в цю суму практично вкладається будівництво гуртожитків. Що теж дивно. Оскільки, якщо припустити, що в гуртожитках податкового вишу селитимуть футбольних фанів, то спочатку логічніше підготувати гуртожитки все ж таки в самому Києві, а не в Ірпені, де розташований університет. До того ж за дивним збігом обставин саме 47 600 000 гривень виділяються Міністерству фінансів. Цікаво, для чого? Для їх подальшого спрямування Національному університету державної податкової служби? Так і кортить вигукнути: «лобістів у студію!»...
Ну навіщо, питається, переганяти гроші, що начебто вже призначені для конкретних проектів на місцях, у міністерства? Чому б відразу не розкидати за конкретними адресами? Тим більше що місцеві бюджети, за рахунок яких виконано левову частку робіт під проекти Євро-2012, латають як можуть. Хоча мери трьох міст не втомлюються повторювати, що багато проблем давно б вирішили, якби Київ вчасно перераховував обіцяне. Добре ще, що в Донецьку, скажімо, стадіон «Донбас-Арена» побудовано коштом Ріната Ахметова, а в Харкові є генеральний інвестор в особі Олександра Ярославського, котрий тягне і стадіон, і аеропорт, і тренувальну базу. І який нещодавно пояснив, що «проект (Євро-2012. - А.К.) мав фінансуватися у певній пропорції з чотирьох джерел: гроші інвестора і гроші бюджетів трьох різних рівнів (державного, обласного і міського). Щоправда, в реальному житті усе дещо інакше, і бюджетні кошти виділяються повільніше, ніж ми будуємо стадіон». Тобто поки що основне фінансування йде за рахунок інвестора. І 9 листопада виконавчий директор UEFA New company Девід Тейлор був украй здивований, побачивши фактично зведену будівлю нового термінала аеропорту. Адже ще недавно перекриття другого поверху навіть не проглядалися. При цьому ні в Києві, ні у Львові таких відданих футболу Ахметових і Ярославських за півроку так і не з’явилося.
Але ж, як уже було сказано вище, позитивний багаж є. Нехай так-сяк, нехай ривками, але з квітня 2007 року Україна, завдяки тому, що Григорій Суркіс ініціював участь країни в Євро-2012, змінюється. Ну що ще могло змусити владу розпочати таке глобальне перезавантаження інфраструктури? Вісімнадцять років передвиборного вихваляння, розпилювання і дерибану, і тут на тобі - виявляється, можна. Причому не тільки на словах, а ще й руками торкнутися. Це і стадіони, і термінали, і лікарні, і вулиці, і готелі, і пропускні пункти... Хто кілька років тому всерйоз сприйняв би інформацію, що полтавський аеропорт прийматиме «боїнги-737»? У відповідь можна було б почути хіба що здивування стосовно того, що в Полтаві взагалі є аеропорт...
Звісно, поки що замало. Ще гарувати й гарувати. Але все ж таки нас залишили в проекті. Шкода тільки, що час не чекає. Що президентські вибори так не до речі. Втім, якби хоч частина обіцяних Києвом грошей вчасно дійшла до адресатів, то навіть із розпилюванням ситуація була б іншою.
Але в будь-якому разі щось Україна довела. І інспектори УЄФА вже приїжджають у країну не з оцінками: подужає - не подужає, а з конкретними програмами детальної підготовки турніру. З виробленням планів мобільності та нових схем забезпечення безпеки. А в УЄФА гроші рахувати вміють. І навряд чи витрачали б марно тисячі євро на поїздки експертів українськими містами та селами. В Європі є місця й цікавіші.
Природно, що за три тижні Україна очікує від виконкому УЄФА прихильного вердикту. Зі збереженням паритетної формули 4х4, тобто чотири польські і чотири українські міста, плюс фінал у Києві. Але попри те що для наших політиків-чиновників склянка завжди повна, у їхньому оточенні є й реалісти. У тому числі ті, хто прораховує можливі наслідки іншого рішення УЄФА, тобто скорочення кількості українських міст до двох. (Турнір передбачає парність, і місто, яке вилетіло, автоматично потягне за собою ще одне.) Прораховують, включаючи всі політтехнологічні плюси і мінуси передвиборної кампанії. Але про це зараз краще не говорити, оскільки наслідки можуть бути непередбачуваними. І локальні війни, які спробувала затіяти влада Одеси і Дніпропетровська після 13 травня, видаватимуться дитячими пустощами. Особливо в розпал президентських виборів і підвищеної футбольності електорату. Хай як це парадоксально, але у разі можливого порушення паритету для України найкращим виходом була б іще одна відстрочка з боку УЄФА. І ухвалення остаточного рішення з приводу кількості приймаючих міст з урахуванням українських політичних реалій після виборів до місцевих рад. Тобто через півроку...
Що дало б Києву «останнє китайське попередження»? Здається, чимало. По-перше, чиновники, як і раніше, залишалися б у жорсткому нашийнику невизначеності. По-друге, з гри вибув би Віктор Ющенко разом із головою Нацбанку паном Стельмахом. По-третє, у світлі загрози можливого вильоту збереглася б конкуренція між містами. Що у свою чергу пішло б на користь проекту. По-четверте, відбулася б заміна гравців у міністерських апаратах. Останнє, правда, не означає, що серед управлінців відразу з’явилися б професіонали, але свіжу глину формувати завжди легше.
І останнє. Нехай невеличкий, але досить яскравий штрих. Минулого тижня в інформцентрі «Україна-2012» проходив круглий стіл, на якому незалежні експерти і чиновники міркували, як (та й чи можна взагалі) з допомогою Євро-2012 «зробити імідж України позитивним для зарубіжного користувача». Зокрема й для посилення припливу туристів та інвесторів. Залишивши за кадром те, що позитивний імідж і Україна - це поняття взаємовиключні, було дуже цікаво слухати представників МЗС, Держкомтуризму та Міністерства культури і туризму. Оскільки ці відомства за останні роки зробили чималий внесок у формування цього самого позитивного іміджу, розчинивши без сліду та ефекту не один мільйон гривень. Пам’ятаєте солодкавий ролик «про Україну з балериною», який міністерство культури погрожувало крутити на CNN, але, як виявилося, не крутить. Кажуть - немає грошей. Але були. І хто тепер відповість за те, що Україна не поліпшила свого іміджу. У сенсі репутацію. Так-от. Експерти у сфері міжнародного піару кажуть, що в країні просто біда, скажімо, з громадськими туалетами, а чиновники у відповідь нарікають на нестачу грошей для проведення конференцій, семінарів та переймання досвіду за кордоном. Але коли гроші з’являться, то вони готові очолити процес. Як тут не згадати про Польщу, де за підготовку країни до Євро-2012 відповідає лише кілька людей. Як по лінії уряду, так і по лінії УЄФА. З налагодженою вертикаллю взаємодії з усіма структурами як у Варшаві, так і на місцях. Та ще й із повноваженнями, які їхнім українським колегам можуть тільки снитися...