Будучи не об'єктом, а суб'єктом у системі світової торгівлі, Україна часто забуває, що будь-які глобальні трансформації обов'язково позначаться й на її економіці, найчастіше не звертаючи уваги на численні тривожні сигнали ззовні про майбутню депресію. Більш того, поточні проблеми української економіки - це проблеми світової економіки в мініатюрі, і ми зобов'язані зробити максимум уроків із того, що відбувається.
Центробанки провідних країн реагують на насування спаду глобальної економіки, як уміють, у паніці знижуючи ключові ставки. Останньою здалася ФРС США, яка однозначно виразила готовність до пом'якшення грошово-кредитної політики вперше за десятиліття. На жаль, цього разу одних зусиль центробанків для виходу з кризи не вистачить, адже наслідків минулого глобального потрясіння так і не було усунуто.
Офіційною причиною майбутнього зниження ключової ставки ФРС став вихід останнього звіту про ринок праці в США: кількість робочих місць лише за червень зросла на 224 тис., безробіття на 50-річному мінімумі - 3,7%. Оптимізму через край. Ринки акцій у США на нових рекордних максимумах. Це бульбашка, і ФРС прагне зробити все можливе, щоб вона не луснула, тобто "підтримати розширення", давши ще трохи дешевих грошей ринку. Крім того, занепокоєння ФРС викликає недосягнення інфляційної цілі, прямо як в українського НБУ, правда, якщо нам треба знизити до 5%, то США - підвищити хоча б до 2%. Але при всьому збільшенні кількості робочих місць зростання заробітної плати становило лише 3% до рівня минулого року, таким мізером інфляції не розігнати. "Дешеві" гроші та "розширення" підтримають, і зростання зарплат простимулюють. Принаймні так у ФРС виправдовують сліпе слідування очікуванням Дональда Трампа, який регулярно критикує політику ФРС за "міцний долар", який заважає американському президенту досягти його "торговельних цілей".
Однак на сьогодні уже не так важливо, чим закінчаться виснажливі торговельні переговори США та Китаю, тому що принципової шкоди світовій торгівлі вже завдано, і переграти не вийде. Крива дохідності - найкращий інструмент для визначення рецесій - продовжує рухатися тільки вниз, саме так вона робила перед сімома останніми рецесіями. Спрощуючи, її зниження свідчить про те, що інвестори переконані: майбутнє зростання буде нижчим від поточного, а відсоткові ставки в майбутньому знижуватимуться. І зниження ключової ставки ФРС - недостатній важіль, щоб цей тренд розвернути.
За прогнозами аналітиків Saxo Bank, найнижча точка в економічному циклі для Китаю припадає на третій квартал цього року, а для США, Британії та Європи - на перший-другий квартали 2020-го. Це буквально "орієнтири кризи", на яку чекають уже кілька років, обговорюють її причини та катастрофічні наслідки, до якої нібито всі готуються, але насправді як слід ніхто не готовий.
Як і Україна, світ страждає від спаду виробництва, причому почасти в силу тих самих причин: бар'єрів у зовнішній торгівлі, розриву звичних виробничих зв'язків, нестачі обігових коштів.
Усі десять індексів PMI, що відображають економічні тренди у виробництві, знизилися. Якщо виробництво зменшується, уповільнюється темп світової торгівлі та знижується експорт. Що ще гірше, попит також падає. Тобто світ став менше виробляти через торговельні війни та порушення виробничих ланцюжків, але навіть те, що він примудряється виробити, продати нікому. Це криза надвиробництва, помножена на боргову кризу, збережену та збільшену після 2008-го.
Річ навіть не в тому, що згідно з популярною теорією про десятирічні економічні цикли саме у 2018–2019 минає десять років із моменту останньої світової кризи. Просто проблем, які її спровокували, так і не було усунуто, понад те, їх посилили самі центробанки найбільших країн, буквально накачавши економіки грошима, щоб згладити руйнівний удар останнього економічного апокаліпсису. Як і в Україні, у світі накопичено величезні борги. Саме борги будуть головною проблемою нової кризи: у США це буде корпоративний борг, помножений на рекордний бюджетний дефіцит, а в ЄС - державні борги, помножені на "особливості" єврозони. І поточні проблеми у світовій торгівлі не допомагають вирішити ці проблеми.
Протекціонізм Трампа примітивний, але ефективний. Він регулярно використовує тарифи як важіль тиску на основних торговельних партнерів США, чи то Китай і Європа або ж Мексика з Канадою. За його логікою, ці країни заполонили США дешевою продукцією, відібрали в простих американців робочі місця та запровадили невиправдані економічні бар'єри для своїх торговельних партнерів, а торговельні війни з ними ніяк не впливають на світову економіку, лише "відновлюють справедливість" щодо США та наближають їх до колишньої величі.
Правда, але лише почасти. Так, уповільнення і в Китаї, і в ЄС розпочалося ще до Трампа, але суттєво прискорилося після того, як він на кожному розі почав вимагати справедливості. Податкова реформа Трампа, проведена 2017-го, привела до того, що багато транснаціональних корпорацій повернули свої гроші до Штатів. Для США - добре, для світу - не дуже. Нині проблема залучення інвестицій актуальна не лише для нашої економіки. Глобальні потоки прямих іноземних інвестицій у світі досягли найнижчого рівня від часів останньої фінансової кризи. Ще більш відчутними для світової економіки є удари США по Китаю, тому що Піднебесна тісно пов'язана з найбільшими глобальними виробничими та торговельними мережами, багато в чому є одним із найважливіших двигунів глобальної економіки, і всі її проблеми так чи інакше впливають на економіки багатьох інших країн. Якщо Китай готується до "жорсткої посадки", пристебнути ремені слід багатьом. Торік зростання економіки Китаю було найповільнішим за останні 28 років - 6,6% і, за очікуваннями Moody's, цього року продовжить сповільнюватися до 6,2%.
Дві третини експорту ЄС гостро реагують на глобальні торговельні війни, тому що інтегровані в ланцюжки світових поставок. Зокрема, напряму від економіки Китаю залежить економіка Німеччини - одна з провідних економік Союзу. Очікуване цього року зростання її економіки в 1,6% уже було знижене центробанком до 0,6% через спад у промисловості та "експортні" проблеми. Один лише Volkswagen від початку року через торговельні війни США та Китаю втратив понад 5% світових продажів.
Світовий банк знизив прогноз зростання світової економіки цього року до 2,9% через зменшення темпів міжнародної торгівлі та промислового виробництва в розвинених країнах і тих, що розвиваються. У підсумку очікуване зростання глобальної економіки впритул наблизилося до найнижчих після кризи 2008 р. показників.
І коли Федеральна резервна система США, Європейський центробанк і Банк Японії в унісон заявляють про пом'якшення грошово-кредитної політики, чи це не найточніший сигнал про те, що ми впритул наблизилися до світової кризи. Але заковика в тому, що врятувати світ самі центробанки не зможуть, для цього знадобляться і політичні, і фіскальні заходи, до яких далеко не всі готові. Додають ризиків і величезні глобальні борги.
З одного боку, борги - катастрофа для країн ЄС, які, не маючи власних валют, коли щось трапиться, не зможуть їх девальвувати і, рятуючи євро, тягнутимуть із собою всю єврозону.
З іншого - є ризики й для країн, які мають власну валюту, тому що у світі набирає популярності Нова монетарна теорія (Modern monetary theory, ММТ), яка пропонує таким країнам не переживати про зростання боргу, адже вони завжди можуть надрукувати більше грошей, щоб гасити відсотки, і все, що потрібно для успіху цього починання, - мати достатнє зростання промисловості, що дає змогу вчасно задовольняти споживчий попит, і високі податки, щоб стримувати інфляцію. Небезпечна, але приваблива для багатьох діючих політиків ідея, яка добре виправдовує не тільки емісію національної валюти та нехтування боргами, а й будь-які витрати держсектора, як заповідав нам дідусь Кейнс. І саме вона стає мейнстримом у період, коли світова економіка в безвиході. Українцям добре відомо, наскільки небезпечний економічний популізм у періоди криз.
Нині навіть запеклі критики ММТ то тут, то там пропонують як рецепти виходу з кризи, що наближається, окремі елементи ММТ: Ларрі Саммерс переконаний, що розвинені країни в стагнації та потребують від урядів додаткових стимулів, які дозволяють стримати рецесію; Крістін Лагард упевнена, що без фіскальних стимулів грошово-кредитна політика не буде ефективною.
Чому це погано? Тому що й в усі попередні світові кризи розвинені країни вирішували свої проблеми за рахунок емісій, а країни, що розвиваються, і Україна в їхньому числі, сповна платили за цю політику, страждаючи від неможливості рефінансувати свої валютні позики та неспроможності зупинити відплив капіталів. На те світова фінансова криза й світова, щоб бити по всіх, але найболючіше буде саме країнам, що розвиваються.
Очікування, що ера "дешевого" долара переспрямує інвестиції в країни, що розвиваються, паралельно давши їм заробити на дорогій сировині, - наївні, позитивний ефект тривалим точно не буде. Адже кредитний імпульс у глобальній економіці знижується, простіше кажучи, грошей мало, і пом'якшення грошово-кредитних політик не збільшить їхньої кількості. Зате наступним кроком може бути істотне збільшення державних витрат у США та інших розвинених країнах, яке буквально перекачує вивільнені гроші в реальний сектор. Звичайно, зростуть і дефіцити, і борги, а спроба не допустити кризи в результаті може її наблизити. Але головне - місця країнам, що розвиваються, в цьому сценарії немає, страх і невизначеність, пов'язані з торговельними війнами, будуть основними факторами, які стримують інвестиції в реальний сектор ринків, що розвиваються.
І не будемо забувати про слоубалізацію (від англ. slow - повільний), якою, на думку багатьох, можуть завершитися поточні торговельні війни та ера глобалізації міжнародної торгівлі заодно. Виграти в торговельній війні неможливо, особливо, якщо все у світі виробляється Китаєм. Слоуболізація - це стагнація світової торгівлі з поступовою регіональною інтеграцією компаній, переорієнтацією на локальні виробництва й ринки, повернення капіталів, орієнтація на внутрішні споживання та попит. Якщо цей тренд затримається, то от він і стане шансом для економік, що розвиваються, мають виробничий потенціал, наприклад для України. Утім, якщо говорити про наш виробничий потенціал, то дочекайтеся кінця робочого дня, наприклад біля прохідної "Артема", і подивіться, хто виходить зі зміни, послухайте човгання ніг… Нам доведеться піднапружитися, щоб встигнути на цей поїзд: зупинити відплив людського капіталу, реалізувати транзитні можливості, а головне, дати економіці гроші. Тут важливо, щоб наш центробанк не йшов за обраним сценарієм, орієнтованим лише на рівень інфляції, а оперативно реагував на зміни зовнішньої кон'юнктури, пом'якшуючи політику більш сміливо та різко. І щоб наш Мінфін вирішував проблеми з бюджетним дефіцитом грамотним плануванням, а не продажем держоблігацій, який лише вимиває вільні гроші з реального сектора. Будь-яка криза - це нові можливості, але бажано готуватися до їхньої реалізації.