Енергетична блокада Криму кардинально змінила обстановку й на континентальному енергоринку України. До її початку в Києві зима прогнозувалася в стилі "буде тепла - пройдемо, холодна - перетерпимо". Тепер енергетична війна з Росією актуалізує запитання: а що далі? Разом з опорами рухнули схеми чи їх полагодять? Чи кожна наступна зима проходитиме на межі фолу або навіть за межею?
Фактично ситуація в Криму виглядає так: хто першим його здасть. Росія, попри форсований запуск кабелю "на Крим", повноцінно постачати незаконно анексований півострів електроенергією не готова. Власне, сам Крим споживає небагато електроенергії. Навіть на піку попиту перетоки з материка становили менш як 1 млн кВт - це потужність одного атомного реактора ("мільйонника").
Поки що з помпою (Путін особисто прилетів у Крим) уведено навіть не першу чергу кабелю, а її половинку. Це може забезпечити енергопотреби півострова менш як на чверть. Пуск першої черги закриє максимум половину, другу треба одержувати через Україну. При цьому на поступки "блокадникам", як мінімум публічні, Путін без втрати обличчя піти вже не може. А от тим, що стоять за ними в Києві, - цілком…
Україна, своєю чергою, обійтися взимку без донецького вугілля практично не може. Та й перестрілки, що почастішали на лінії зіткнення, гучно віддають луною перекопських вибухів.
Ключовим питанням є поставки вугілля антрацитової групи з окупованих територій Сходу України. З початком блокади вони припинилися, і стали використовувати запаси зі складів. За розрахунками енергетиків, без свіжих надходжень теплові електростанції антрацитової групи (це сім із 14 ТЕС в Україні) протягнуть максимум півтора місяця. А весь видобуток антрациту розташований на не контрольованих нами, зате цілком керованих Москвою територіях Донецької та Луганської областей.
Тож поле й привід для торгу є. Проблема в тому, що далі?
У недавні часи Януковича все було просто. Теплова генерація стала фактично привілейованою кастою енергетики. При цьому видачу енергії з АЕС штучно обмежували на догоду "тепловикам". І все б нічого, якби атомна енергетика не була дешевшою, так що оптовий тариф Енергоринку швидко підвищувався. А крім того, не забуваємо: атомна енергетика - державна, теплова - майже вся ахметовська…
За уряду Миколи Азарова почалося бурхливе зростання видобутку вугілля. За два роки він збільшився з 75 млн т до понад 85 млн. Правда, вже тоді відкрито говорили, що понад половина цього приросту - легалізація продукції вугільних "копанок", які курирував син Януковича та наближені "сім'ї". У певний момент склалася ситуація, коли вугілля стало нікуди подіти, бо його якість і вартість не давали змоги продати весь надлишок на зовнішніх ринках. Склади не справлялися з обсягами продукції.
Тому на благо вугільній галузі й у плюс основному власнику приватизованих ТЕС - Рінату Ахметову регулятори шляхом розробки й затвердження планового балансу електроенергії запровадили в енергосистемі балансові обмеження для атомників. На атомні електростанції, що зазвичай покривали приблизно 46–47% навантаження, почало припадати в енергобалансі трохи більше 40%.
Примітно, що згідно зі світовою практикою, якщо АЕС виробляють до 30% електроенергії на ринку, атомна генерація вважається базовою, і її намагаються завантажувати максимально. Маневрові ж потужності покриваються за рахунок теплових і гідроелектростанцій. Їхній недовиробіток фінансується окремо, надбавкою за маневреність.
У 2014 р. через війну в Донбасі кон'юнктура ринку змінилася з точністю до навпаки: вугілля антрацитової групи з профіцитного набуло характеру найжорстокішого дефіциту.
При цьому явно несподівано для Києва виявилося, що на світовому ринку майже повністю відсутній потрібний для половини українських ТЕС (і низки ТЕЦ) антрацит. В обсязі світової вугільної торгівлі на антрацит припадає менш як 3%, і його давно законтрактовано. Поставки вугілля антрацитової групи, що почалися з Південної Африки, змогли лише трохи полегшити проблему. Але в такий спосіб її не вирішити.
У результаті теплова енергогенерація працювала в найкращому разі на півсили, а АЕС почали завантажувати на повну. Часом рівень ядерної генерації в енергосистемі доходив до 60%. Узагалі ж рівень виробництва електроенергії на АЕС за останні півтора року не опускався нижче позначки 50%.
Правда, радості ця подія в диспетчерів не викликала: енергосистема, що висить на великих, слабко маневрених блоках, - це їхній втілений у життя нічний кошмар. Аварійний виліт навіть одного блоку (а вони неминучі) різко б'є по стійкості єдиної енергосистеми країни. Але фактично блоки АЕС усе-таки брали участь у регулюванні потужності, періодично розвантажуючись.
От як прокоментував ситуацію на прохання DT.UA заступник директора з модернізації НАЕК "Енергоатом" Сергій Тараканов: "Так, це підвищений знос. Так, розвантажувати атом шкідливо, неефективно й просто нерозумно. Але іншого варіанта просто не було. За участь у регулюванні (на відміну від ТЕС і гідроенергетиків) атомники не одержали жодної копійки.
Навесні, коли почали виводити блоки в ремонт, очікували, що ситуація зміниться й блоки АЕС, що залишилися в роботі, можна буде не розвантажувати. Заодно це дало б змогу теплоелектростанціям накопичити вугілля на зиму.
Та ні. Балансові й системні обмеження для атомної генерації зберігалися все літо й частково осінь. При цьому вони дивним чином збігалися з обсягом імпорту електроенергії. І не маневреної, а базової, зауважте, електроенергії. З Росії".
У цьому разі з атомниками повністю згодна й теплова генерація, виробництво якої почали обмежувати на догоду імпорту електроенергії з РФ.
Проте Міністерство енергетики та вугільної промисловості тільки в жовтні 2015-го призупинило імпорт російської електроенергії, та й то із застереженням - "до появи необхідності". Яка в міністерства - не в енергосистеми - з'явилася з відключенням Криму від енергосистеми України.
Навколо імпорту електроенергії закрутилося занадто багато схем. Майже рік тому з'явилася нова схема поставок електроенергії з РФ. Причому тоді її лобіювали в адміністрації президента люди, дуже близькі до Костянтина Григоришина. І хоча спроби прямо поставити свої фірмочки не увінчалися успіхом, самі схеми залишилися.
Наприкінці року Міненерговугільпром, посилаючись на тотальний дефіцит електроенергії в енергосистемі країни, не заперечував проти підписання між державною компанією "Укрінтеренерго" і російським "ИнтерРАО" договору на імпорт базової (!) електроенергії. Причому не для покриття пікових потреб, а рівним графіком. Паралельно уклали договір на поставку електроенергії в Крим.
Міністр енергетики й вугільної промисловості Володимир Демчишин тоді пояснював співгромадянам потребу зазначеної вище схеми: "Купуватимемо електроенергію в Росії, в нас зараз бракує потужностей. Вуглегірську ТЕС знову бомбили". І заявляв, що імпортувати електроенергію з Росії вигідно, бо вона дешевша за власну теплову.
Схема, у теорії, була проста. Росія продає електроенергію нам через "Укрінтеренерго", яке, своєю чергою, продає її в "спільний казан" - Оптовий ринок електроенергії. Далі українське підприємство її викуповує та магістральними лініями "Укренерго" поставляє в Крим якомусь "Центру здійснення розрахунків" - виплоду російської "ИнтерРАО".
Але! За десять місяців поставки електроенергії з території України в АР Крим становили майже 4,5 млрд кВт·год. А імпорт російської - близько 2 млрд кВт·год.
С.Тараканов зазначив: "Недовиробіток українських АЕС за той же період через балансові обмеження, які встановлював регулятор, становив 1,9 млрд кВт·год. Одночасно вже восени обмежували й виробіток ТЕС". Простіше кажучи, цю ж енергію запросто могли виробити й вітчизняні генеруючі компанії.
Та цією схемою навіть хвастаються. Недавно міністр Демчишин оптимістично інформував співгромадян, що "за десять місяців на поставках електроенергії в Крим Україна заробила близько 300 млн грн".
Дозволимо собі уточнити: не Україна, а "Укрінтеренерго".
"Тому що українська державна компанія "Енергоатом" від такого ефективного менеджменту втратила близько 800 млн грн, - запевняє С.Тараканов. - У результаті Україна недорахувалася тільки в грошовому еквіваленті
500 млн грн. Згадуємо ази початкової школи. Російська електроенергія обходилася "Укрінтеренерго" за ціною 67 коп. (за нинішнім курсом НБУ). Якби закуповували у вітчизняних атомників, було б 42 коп., тобто в півтора разу дешевше".
До липня 2015-го Крим платив нам по 83 коп. за кіловат-годину, з серпня - по 1,1 грн. До речі, для українського промислового споживача тарифи вищі - 1,18 грн.
Тепер ще одна нескладна арифметична дія. Якщо врахувати, що Україна поставляла в Крим удвічі більше, ніж закуповувала в РФ, то можна підрахувати втрати: 8 коп. помножити на 2,3 млрд кВт·год., вироблених в Україні. Разом - 184 млн грн недоотриманого прибутку.
Утім, це далеко не все. Ще восени минулого року президент НАЕК "Енергоатом" Юрій Недашківський публічно пропонував відрізати від Об'єднаної енергосистеми України окупований росіянами Крим і частину Донбасу. Про політичну доцільність такого рішення можна було сперечатися, але економіка - безапеляційна: ці регіони не платили за електроенергію, внаслідок чого почали накопичуватися нові борги ДП "Енергоринок" перед енергогенеруючими компаніями. Як приватними, так і державними.
"Нині цей борг держави перед державною компанією ("Енергоринку" перед "Енергоатомом") досягнув 10 млрд грн, з яких 4,7 млрд - за час війни. Ці майже 5 млрд грн фактично вийняли з кишені державної атомної енергогенеруючої компанії, поставляючи безплатну електроенергію окупантам", - упевнений С.Тараканов.
Цікаво, що Петро Порошенко тиждень тому звернувся до лідерів європейських країн із проханням не знімати санкцій із РФ - країни-агресора, попри економічні збитки, яких зазнає ЄС. Ми ж, жертви агресора, зазнаємо збитків, продовжуючи співпрацю з ним…
А тепер про те, що сталося внаслідок "енерговідрізання" Криму.
"Це відбулося не одночасно, і енергосистема мала можливість для перерозподілу навантаження, яке виникло після виходу з ладу ліній електропередачі в напрямку півострова. Треба було перерозподілити від 600 до 1000 МВт. Це цілком типові, відпрацьовані роками дії. Замість цього диспетчерам "Укренерго" дається команда - розвантажити атомників, не запускати чотири блоки ТЕС і ввімкнути імпорт електроенергії з Росії. Навіщо?
Ба більше, в розмові диспетчерів із Придніпровською ТЕС (запис якої явно пішов від ДТЕК) досить чітко чутно, що імпорт російської електроенергії - вищий пріоритет. Аж до ризику одержати відключення від тепла частини Дніпропетровська. Станцію були готові посадити на "нуль", але імпорту не чіпати", - пояснює С.Тараканов.
До речі, поки ми оплачуємо імпорт, державне підприємство "Енергоринок" дедалі глибше поринає в боргову яму. Недавно державний Ощадбанк відмовився надавати йому ще одну кредитну лінію на 500 млн грн, оскільки ДП "Енергоринок" уже фактично банкрут.
За оцінками Всеукраїнської енергетичної асамблеї, загальний розмір фінансового небалансу ДП "Енергоринок" (різниця між тим, що винен він і що винні йому) досягнув
7,5 млрд грн.
Нагадаємо: обсяг боргу держпідприємства "Енергоринок" перед "Енергоатомом" за відпущену електроенергію вже становить 10,2 млрд грн, а є ще й величезний борг перед тепловою генерацією.
У такій ситуації уряду вже час облишити вдавати, що все от-от розсмокчеться. Росія давно й зовсім відверто взяла курс на максимальне затягування конфлікту в Криму й на Сході України. Це всерйоз і надовго. Мінімум на найближче десятиліття. І жодні "Мінськи-1, 2…" тут нічого не змінять. Це слід приймати як даність і діяти відповідно.
Чому за два роки війни й окупації частини території України доладно не переобладнано жоден блок ТЕС з антрациту хоча б на пісне вугілля (його трохи більше, а переобладнання простіше)? Так, Рінату Леонідовичу це невигідно, йому простіше возити антрацитне вугілля з Луганської області. Але нічого не зробили й у державному "Центренерго"!
До речі, поки ми старанно платимо за російську енергію, тому ж "Енергоатому" (вже близько року) не затверджують тарифної складової на будівництво централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива. Ціна питання - 150 млн дол. економії на рік і припинення залежності України від Росії в зберіганні відпрацьованого ядерного палива.
І таких прикладів - безліч. Усі пальники на всіх ТЕС цілком російського виробництва і таке інше.
Ми збираємося кожну зиму проходити на межі фолу? Так, може, цю безумовно оригінальну ідею озвучити?! Ну, щоб ні в кого не залишалося неправильних сподівань. Чи щось таки почати робити?