Щороку газові відносини України та Росії дістають нових головних героїв і обростають новими подробицями. Інтерес публіки не втомлюються підігрівати політики всіх рівнів і мастей. Це призводить до того, що навіть кочегар котельні заштатного містечка має своє бачення подальшого розвитку російсько-українських відноcин у газовій сфері.
Насправді ж проблеми «газової кризи» просто не існує. Газ із конфорки за всі роки незалежності України жодного разу не зникав, а європейські споживачі були забезпечені енергоресурсом. Питання завжди полягало в тому, ХТО, а головне ЯК контролює енергетичну незалежність (чи залежність) України. І тут завжди було місце для національних героїв і страхітливих супостатів, які час від часу мінялися місцями. Тим самим нарощуючи рейтинги досить прісного процесу оформлення договірних відносин.
Виникає цілком логічне запитання: газовий, як кожний інший великий бізнес, дуже любить тишу. Тоді чому жодний сектор вітчизняної енергетики не привертає такої уваги громадськості? Може, тому що інформаційна какофонія, яка задана «Газпромом» і звучить у ЗМІ, не має нічого спільного з реальними газовими переговорами, які насправді мають вестися на рівні двох суб’єктів господарювання. У такому разі потрібно розібратися, чому російський монополіст зацікавлений у розкручуванні газової теми як основної у чарті вітчизняної енергопопси.
Ганста-реп
Замість того, щоб усіма засобами підтримати вітчизняний нафтогазовий холдинг у бажанні позбутися залежності від посередницьких структур, у середовищі влади розпочалися хитання з боку в бік. При цьому позиція «Нафтогазу України» у питанні врегулювання газових боргів зі своєю «напівдочкою» «УкрГаз-Енерго» повною мірою продемонструвала готовність нинішнього керівництва компанії виводити «Нафтогаз» із боргової ями. І не словом, а справою.
На момент першої нинішнього року заяви прес-секретаря «Газпрому» Сергія Купріянова про зниження обсягів поставок газу в Україну загальний розмір боргу за спожитий газ, що накопичився, за станом на 1 січня 2008 року, становив 5,2 млрд. грн. З них 4,1 млрд. грн. Україна заборгувала за газ, спожитий у листопаді—грудні 2007 року, а 1,08 млрд. грн. — завислі борги колишніх урядів. Ці обставини прямо вказують на те, що заяви екс-глави уряду Віктора Януковича і його тепер уже тіньового міністра палива та енергетики Юрія Бойка про те, що попередній Кабмін нібито залишив Україну без газових боргів, видаються, щонайменше, неправдивими.
Друге попередження «Газпрому», яке вже нагадує відому історію про хлопчика, котрий кричав «вовки-вовки», про чергове відключення газу Україні, припало на завершення процедури погашення заборгованості за спожитий у 2007 році природний газ урядом і «Нафтогазом України» в обумовлені президентами України та Росії строки. 26—27 лютого українська компанія перерахувала ЗАТ «УкрГаз-Енерго» 2,4 млрд. грн. З урахуванням виплат 14 і 19 лютого «Нафтогаз України» погасив майже 3,9 млрд. грн.
Водночас сума взаємних зобов’язань «Нафтогазу України» та «УкрГаз-Енерго» за станом на 27 лютого становить 1,37 млрд. грн. У держкомпанії справедливо вважають, що відпущене попереднім урядом у вільне плавання СП «УкрГаз-Енерго» замість реалізації міфічних проектів з освоєння коштів в особливо великих розмірах на шельфі Чорного та Азовського морів має виплатити належні державі дивіденди за 2006—2007 рр., розмір яких — близько 0,9 млрд. грн.
Виплату ще 0,41 млрд. грн. «Нафтогаз України» оспорює в суді. Представники «УкрГаз-Енерго» вважають, що ця заборгованість утворилася в серпні 2007 року (до речі, знову ж за уряду Януковича), при цьому сором’язливо замовчують природу виникнення цього боргу і господарського спору. Реально ж, у серпні 2007 року «УкрГаз-Енерго» заднім числом за бухгалтерією закрило спожитий НАК «Нафтогаз України» газ ще в 2006 році. Суть питання полягає в тому, що ціна імпортного газу, який був спожитий Україною в 2006 році, несподівано для НАК «Нафтогаз України» збільшилася з 95 дол./тис. куб. м до 130 дол./тис. куб. м. Тобто держкомпанія без будь-яких на те підстав мала заплатити за спожитий газ практично вдвічі більше. Ще 0,06 млрд. грн. «УкрГаз-Енерго» не заплатило «Нафтогазу» за транзит газу в грудні 2007 року.
Таким чином, мобілізувавши всі доступні фінансові кошти, уряд і «Нафтогаз України» повністю погасили заборгованість за спожитий у 2007 році газ. Це дозволило українській стороні продовжити переговорний процес у Москві з чистого аркуша. 28 лютого делегація «Нафтогазу України» на чолі з першим заступником голови правління Ігорем Діденком відбула до Москви.
Що ж до спожитого Україною газу в поточному році, то ситуація дотепер залишається невизначеною. Подив викликають заяви представників «Газпрому» щодо спожитого Україною російського газу, коли в балансі російського газового монополіста для поставок в Україну передбачено суто середньоазіатський газ в обсязі 55 млрд. куб. метрів за ціною 179,5 дол./тис. куб. м. Формальний же бік питання, тобто підписання контрактів на поточний рік, також нині залежить від позиції «Газпрому». Як головну умову продовження переговорів було озвучено необхідність погашення НАКом боргів за 2006—2007 роки.
Україна-FM
На перший погляд, здавалося, все закінчилося добре. Борг погашений, спірні моменти розглядаються в суді, переговори тривають. Та залишилося одне запитання: чому уряду і «Нафтогазу України» довелося в терміновому порядку гасити борги? Реакцію президента Ющенка та його секретаріату можна пояснити потребою дотримати слова перед російським колегою. Не хочеться думати, що інформаційна атака на адресу української влади є відгомоном президентської кампанії, яка завершується у Росії.
І питання навіть не в «Газпромі», адже його зовсім не повинні цікавити внутрішньоукраїнські взаємовідносини «Нафтогазу» та «УкрГаз-Енерго». Російського монополіста цікавить кілька речей. По-перше, своєчасна оплата спожитого газу. По-друге, гарантії невисокої ставки транзиту російського газу Україною. По-третє, присутність на внутрішньому газовому ринку та нарощування своїх позицій на ньому. І вже тепер видно, що заступатися за «УкрГаз-Енерго» і «РосУкрЕнерго» «Газпром» у разі задоволення своїх інтересів не збирається.
Інше питання, чи є консолідована позиція української сторони в питаннях відносин із «Газпромом», крім найнижчої у світі ціни за газ. Найчастіше розбалансовані заяви представників української влади не додають оптимізму в пошуках відповіді на це запитання. І чи готова Україна платити настільки високу ціну за дешевий газ?
Найшвидше, прискорення процесу виплати боргу за газ стало перевіркою Кабміну на міцність і швидкість розв’язання проблем. А таким випробуванням для уряду буде вирішення питання про ціну на газ для внутрішніх споживачів, зокрема для населення. Вже місяць у Національній комісії з регулювання електроенергетики лежить пропозиція підвищити ціни на газ. Адже не може «Нафтогаз України» і уряд постійно виступати в ролі доброго дядечка. Крім газових питань, на плечах уряду лежить відповідальність за пенсії, стипендії, пільги. А ще не слід забувати, що за останні роки в усьому світі ціни на енергоносії, і газ не виняток, виросли вдвічі-втричі.
Наразі Україна виступає виключно в ролі ретранслятора пропозицій російського газового монополіста. Наступальна тактика «Газпрому» в усіх напрямах постійно ставить Україну в явно програшну позицію виправдувань. При цьому страждали не тільки економічні інтереси країни, а й її імідж на міжнародній арені. Питання газу стало настільки заполітизованим, усі ми стали настільки непрозорими, приватні інтереси переплелися так туго, а вислів «національна енергетична безпека» стала визначенням настільки пустим і не наповненим реальними кроками, що ми:
— зайняли абсолютно незрозумілу й невиразну для світового співтовариства позицію щодо участі в транснаціональних енергетичних проектах, у т.ч. і з «Газпромом». Україна так і не змогла чітко визначитися зі своїми пріоритетами в цьому питанні: або категорично відмовитися від участі й реалізації такого роду проектів, або чітко озвучити умови такого співробітництва. В результаті ми отримали репутацію, м’яко кажучи, непослідовного партнера в питаннях забезпечення як власної енергобезпеки (залежності чи незалежності), так і в питаннях забезпечення безперебійного транзиту для країн ЄС;
— протягом останніх п’яти років практично не робили жодних системних і скоординованих зусиль для відновлення відносин із країнами Центральної та Середньої Азії в енергетичній сфері. Внаслідок чого весь ресурс середньоазіатського газу, який сьогодні імпортує Україна, перебуває повністю під контролем «Газпрому», що закріплено довгостроковими контрактами;
— за останніх три роки довели фінансовий стан НАК «Нафтогаз України» до тієї межі, коли складно говорити не те що про можливість виходу на світові фінансові ринки, а просто про збереження самої компанії. Якщо ж держава й надалі проводитиме популістську політику щодо внутрішніх цін на газ, а на внутрішньому ринку збережеться монополія «УкрГаз-Енерго» на промисловий сектор, НАК має всі шанси піти в історію з усіма можливими політичними й економічними наслідками для вітчизняної газотранспортної системи;
— використовуючи газову тему суто як аргумент для отримання електоральних симпатій, держава навіть не намагалася реформувати внутрішній ринок газу. Не змінювалася нормативна база обліку газу в усіх типах газопроводів, не створено вигідні для держави умови залучення приватного капіталу в систему газорозподілу. А поодинокі спроби були непрозорі й суперечили інтересам держави й суспільства.
Така невтішна ситуація стала можливою лише з однієї причини: Україна ніколи не мала власної стратегії розвитку газового сектора, а діяла виключно ситуативно в режимі авральної реакції на окрики й комбінації партнерів. У сухому залишку — газовий сектор занепадає. Не використовуючи фінансових переваг стратегічного розташування України в міждержавній газотранспортній системі і безглуздо проїдаючи технічний ресурс, закладений ще у 80-х роках минулого століття.
Не виключено, що нинішній рік може стати відправною точкою для зміни ситуації в газовій сфері. Хоч би яким результатом завершилися переговори і хоч би якою виявилася ціна імпортного газу, Україна вже не зможе продовжувати патерналістську політику на внутрішньому газовому ринку. Через таку трансформацію вже пройшли країни, які залежать від поставок «Газпрому» й зуміли знайти спосіб відокремити зовнішні відносини з енергопостачальником від внутрішньополітичних проблем.
VJ-Газпром
Нижче ми наводимо ретроспективу «газових криз», яку днями опублікували РІА «Новини».
20 серпня 1992 року державне об’єднання «Лентрансгаз» на 45 відсотків зменшило обсяг поставок газу до Литви, мотивуючи своє рішення боргом на суму 18,6 мільйона доларів і відмовою Литви платити за газ за світовими цінами — 90 доларів за 1 тисячу кубічних метрів (раніше ціна дорівнювала 25 доларам). З 10 жовтня постачання було припинено. 12 жовтня після зустрічі в Москві голів урядів двох країн Александраса Абішала та Єгора Гайдара газ знову почав надходити до Литви. У 1993 році Росія стала поставляти газ у попередньому обсязі за ціною 85 доларів за 1 тисячу куб. метрів.
20 лютого 1993 року концерн «Газпром» повідомив про намір із 25 лютого припинити постачання газу в Україну. За словами тодішнього голови компанії Рема В’яхірєва, причиною такого рішення став борг України на суму 300 мільйонів доларів. Уряд України пообіцяв сплатити борг, і відключення не відбулося. Перший платіж на 48,2 мільйона доларів надійшов 10 березня 1993 року.
24 червня 1993 року Росія припинила постачання газу в Естонію після прийняття естонським урядом закону, відповідно до якого більшість російськомовного населення отримали статус іноземців. В офіційній заяві уряду РФ зазначалося, що санкція пов’язана із заборгованістю країни. Сума заборгованості, як і перебіг розв’язання конфлікту, не розголошувалася, проте відомо, що до 12 липня естонський уряд виплатив Росії першу частину боргу. Газопостачання Естонії було відновлено.
7 листопада 1994 року через борг на суму 220 мільйонів доларів «Газпром» наполовину зменшив постачання газу в Молдову. 11 листопада газопровід було повністю перекрито. 12 листопада на зустрічі представників «Газпрому» та «Молдовагазу» в Москві було прийнято рішення про створення СП «Газснабтранзит», якому за рахунок списання 40 мільйонів доларів Молдова передала свої експортні трубопроводи.
25 лютого 2000 року «Газпром» знову відключив постачання газу в Молдову, оскільки з початку року країна заплатила тільки третину від необхідних 15 мільйонів доларів. 26 лютого, після того, як молдовський уряд офіційно пообіцяв виплатити борг, постачання відновилося. Виплати було проведено у призначений термін.
4 листопад 2000 року, за рішенням Мінпроменерго РФ, було припинено експорт газу в Азербайджан. У заяві міністерства офіційною причиною називалося незаконне використання газу Державною нафтовою компанією Азербайджану (ДНКАР). 11 листопада голова ДНКАР Натік Алієв написав лист російському віце-прем’єрові Віктору Христенку з проханням «посприяти в постачанні республіки газом» в обмін на збільшення поставок нафти, і конфлікт було вичерпано.
18 лютого 2004 року Росія повністю припинила постачання газу до Білорусі. Це сталося після відмови Мінська підписати угоду про створення СП «Газпром» і «Білтрансгазу» доти, доки не буде узгоджено ціну на газ у 2004 році. Мінськ наполягав на ціні 40 доларів за 1 тисячу кубічних метрів, Москва — на ціні 50 доларів. У результаті без газу залишилися Калінінградська область, Польща, країни Прибалтики та Східна Німеччина. Іноземні партнери зажадали від Росії пояснень. 19 лютого президент Білорусі Олександр Лукашенко на екстреному засіданні уряду звинуватив Кремль у «тероризмі на найвищому рівні». В середині дня газову блокаду, яка тривала 18 годин 47 хвилин, було знято. Білорусь стала купувати газ за 46,68 долара, а «Газпром» так і не отримав частку в її газотранспортній системі.
Не враховуючи досвід
90-х, Україна отримала на сьогодні вже три попередження від «Газпрому» (одне 2006-го і два вже нинішнього року). Останнє прозвучало в четвер, коли вже безпосередньо голова російського монополіста заявив про борг України за газ. Правда, «забув» уточнити, якого походження, за якою ціною, за який період і на підставі яких документів Україна заборгувала.
Але схоже, що старанно спланована комбінація зі звинувачувальних феєрверків та економічних вимог потроху починає розсипатися. Головна відмінність від ситуації 2006 року — дедалі більше голосів політиків та експертів звучить на користь того, що Україна повинна перейти на ринкові ціни на газ. І провести сьогодні яскраве шоу «Приборкання непокірливої України» із наступною безумовною появою сумнозвісних посередників типу «РосУкрЕнерго» та «УкрГаз-Енерго» вже навряд чи вийде.
І головне. Нам час перестати посилатися на неіснуючі проблеми, розбурхуючи суспільну думку в Росії, Україні та Європі. Згадайте, адже всі ультиматуми з боку «Газпрому» — це прес-секретар Сергій Купріянов. Його ж візаві в Україні та Європі стає чи не весь істеблішмент. І тільки так і Україна, і Європа, і, хоч як це парадоксально, сам «Газпром» зможуть уникнути репутаційної дискредитації.