UA / RU
Підтримати ZN.ua

«Эх, хвост, чешуя…»

Як прийшла нова харківська міська влада зі скандалами, так і відбуває термін, із них не вибираючись...

Автор: Зураб Аласанія

У мене немає принципів.

У мене є лише нерви.

Рюноске Акутагава

Двадцять один місяць перманентної боротьби. Проти ворогів і за народ. Переділи практично в усіх бізнес-сферах і численні грандіозні шоу на майданах відповідно.

Як прийшла нова харківська міська влада зі скандалами, так і відбуває термін, із них не вибираючись. Кандидатські побоїща були пояснимі і, як на наш час, навіть простимі; звична вже річ: подумаєш, суперників судами топтали; подумаєш, противників в апеляціях відстрілювали (буквально) — ну, передвиборна гарячка, мине; стануть владою — будуть розсудливими... Але ж ні. «Нова» команда назавжди переплутала засоби досягнення мети з самою метою.

Михайло Добкін, міський голова; Геннадій Кернес, секретар міської ради. Формальна вага визначається саме так, реальна — фактично навпаки.

Геннадій Кернес, людина з багатим і багатогранним минулим, звернув увагу на Михайла Добкіна задовго до кінця минулого століття і відтоді з поля зору не випускав жодного разу. «По-тихому» впливовий ланцюжок друзів Кернес—Каратуманов—Дагаєв свого часу доклав чималих зусиль для виведення Михайла Добкіна на орбіту великої політики. «Иных уж нет, а те далече» — але тільки не Кернес. Не буде великим перебільшенням сказати, що коли на стратегічному рівні перемогу в боротьбі Добкіна за крісло міського голови Харкова забезпечила Партія регіонів, то в тактичному сенсі її цілком і повністю вибудував Геннадій Кернес. Не запитуйте, чого і скільки в такому разі зробив сам Михайло Добкін, не треба. Як для партії, так і для Кернеса важливо, що він зробив для них у відповідь, ставши мером. І ось мрія Геннадія Кернеса збулася — крісло секретаря міської ради йому дісталося. І вони розпочали.

Великі, точніше — гучні почини

ЖКГ. Тарифи, на гаслах про зниження яких пройшла вся кампанія Добкіна. Результат — найбільший у країні коефіцієнт зростання, невиразна фірма «Житлокомсервіс», нітрохи не поліпшені послуги.

Дороги. Гроші у бюджеті є, освоювати на місцевому рівні — нікому. На дрібниці не розмінюємося, наймаємо велику донецьку фірму. Не взявши до уваги, що велика фірма і зайнята по-великому — будівництвом траси Москва—Сімферополь, наприклад. Хто в сезон гробитиме людський і технічний ресурс на абсолютно гемороїдальних за інфраструктурою міських дорогах, якщо такий фінансовий пласт, як міжнародна траса, ще в роботі? Результат: пригнали кілька фрез, здерли те, що ще так-сяк функціонувало, і покинули до кращих часів. Зрозуміло, породивши дикі пробки на ключових розв’язках міста. Через чотири місяці після того, вже по снігу, роботи проводяться так само, за годину по чайній ложці. З відносного позитиву: за неофіційними ще даними, три найбільші міські магістралі (Московський проспект, проспект Гагаріна і Полтавський шлях) удалося зіпхнути з міського — на держбюджет.

Концесії. Сказати практично нічого. Жодна з проблем, які гучно звучали у зв’язці з поняттям «концесія» (міськелектротранс, тепломережі, аеропорт, вода, каналізація), — не вирішена.

Новорічні святкування (а чого ви дивуєтеся? Стаття видатків із дуже серйозною динамікою — 80 бюджетних тисяч 2005-го, 180 тисяч 2006-го і 880 тисяч — нинішнього).

Паралельні, скандально-гучні процеси.

Спочатку «малі архітектурні форми». Так, на пробу й на один зуб. Без особливого галасу, без зайвого пилу. Дати раду МАФам було не дуже складно, оскільки бізнес децентралізований, несистемний, а часто й непрофільний: подарований попередньою владою, випадково прикуплений за вільні гроші чи за тимчасової потреби тощо. Дрібніших — з’їли. Більші – домовилися. Коштувало — дорого.

Потім міська «зовнішня реклама». У цьому бізнесі в основному «очкарики»; в їхніх лавах вдалося навести лад швидко й гарно. («Наведення ладу», до речі, зовсім не означає зникнення «лотків та реклами, які спотворюють місто», що ви! Найчастіше – навпаки, і ті, й інші множаться, як спори. Тільки зовні вони тепер трішки електрично облагороджені і змінили господарів.)

Далі — більше. У сенсі форми й території. Приватизації. Магазини. Ринки. Ділянки під забудову. Дедалі більші, дедалі ближче до центру, дедалі гарячіші... Вільних привабливих ділянок у межах міста не залишилося задовго до приходу «нової» команди. То що ж тепер, залишатися, як дурням, збоку? Хто завгодно, тільки не Кернес. Перше серйозне зіткнення — ділянка під майбутній супермаркет торгової групи «Таргет». Перша в новітній історії України справа за фактом «масових безладь». Сутичка з бютівцем Олександром Фельдманом — спочатку навколо реконструкції ринку в центрі міста, а потім атака й на ключове підприємство депутата — «АВЕК». Безперервне «поливання» у пресі всіх, хто не з ними. Тлом до всього цього — затримання на хабарі людини з найближчого оточення, побиття і відрізання вух наближеному колись бізнесменові, зрештою –сам двічі недопідірваний Геннадій Кернес.

«Міша хороший хлопець, — нарікають його давні знайомі. — Ось якби не цей крокодил поруч...» По-перше, я взагалі не розумію, про якого крокодила всі кажуть; а по-друге — це ще хто з ким «поруч»...

Щойно розпочавши роботу, нова Верховна Рада відразу зареєструвала у своїх надрах «Проект постанови про створення тимчасової слідчої парламентської комісії з розслідування діяльності мера Харкова Михайла Добкіна та секретаря міськради Геннадія Кернеса». Автори — бютівці Олександр Фельдман і Олег Ляшко, нашоукраїнець Микола Катеринчук. Офіційний сайт ВР розмістив і пояснювальну записку до проекту, в якій, зокрема, описано завдання комісії: «Вивчення обставин численних порушень (зверніть увагу — не самі факти «численних порушень», а обставини, за яких вони відбувалися. Тобто мається на увазі, що факти — безперечні. — Авт.) Конституції України, законів України міським головою Харкова Добкіним Михайлом Марковичем і секретарем Харківської міської ради Кернесом Геннадієм Адольфовичем у системі тарифних, майнових, земельних, бюджетних і фінансових відносин, зокрема і під час проведення Харківської міської ради, а також донесення до громадськості та жителів міста Харкова реального стану справ у Харкові».

«Донесення до громадськості» як «запобіжний захід». Жорстокі люди, одначе. Ну й не приховували б тоді своєї кровожерливості, так би прямо й писали правду: «Поставимо в куток, покажемо дітям»...

А сама «громадськість» уже й так замучилася вислуховувати: «Харків? А, це де мер такий... прикольний?»

Через кілька днів харківський губернатор Арсен Аваков, акурат до Дня місцевого самоврядування, розвинув тези, піднісши панам із міськради намір «направити у Верховну Раду матеріали для початку процедури перевірки порушень законодавства, а також прав і свобод громадян мером Харкова Михайлом Добкіним і Харківською міськрадою — щоб парламент призначив позачергові вибори».

Якщо проти комісії міська влада особливо не заперечує (а з якого це доброго дива? Заступник голови комісії — Василь Грицак, друг Михайла Добкіна. Щоб зупинити віз, зовсім необов’язково його підривати, досить встромити йому палиці в колеса), то до аваковської ініціативи мають резонні заперечення.

«Позачергові вибори можуть бути призначені тоді, коли повноваження законно обраного міського голови будуть припинені внаслідок рішення Харківської міської ради п’ятого скликання у випадках, встановлених Законом України «Про місцеве самоврядування». Пунктом 16 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлена виключна компетенція сільських, селищних, міських рад і передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішення щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищного або міського голови у випадках, передбачених цим Законом, та питання дострокового припинення повноважень депутата ради в порядку, встановленому законом (пункт 14 цього ж Закону). Закон України «Про статус місцевих рад» містить вичерпний перелік підстав дострокового припинення повноважень депутата місцевих рад і не містить такої підстави для припинення повноважень депутата як припинення повноважень відповідної ради (за будь-чиїм рішенням)».

Тепер юристи обох сторін довго й нудно перегавкуватимуться, шукаючи спочатку лазівки в законах, потім – ходи в судах, потім – провали в апеляціях тощо. Однак кого цікавить у нашій країні закон? Трапляться позачергові вибори в місті, чи каденція мера буде вичерпана своїм ходом — залежить зовсім не від закону. (Хто сказав — «від народу»?! Негайно вийти з класу!)

«Політична воля» — ось та загадкова хвильова субстанція, з допомогою якої відбуваються (чи не відбуваються) масштабні події. Інколи у неї є назва, інколи – уособлення; інколи нічого немає — а воля все одно є. Ну або її зовсім немає — тоді немає й події. Запитання: що у нас із цією примхливою субстанцією тут?

Партія регіонів — чиє уособлення обіцяло «розібратися по-чоловічому і зробити висновки», а одного разу, велетенське, в натурі загрозливо нависло над маленького зросту Кернесом, — так нічого серйозного й не зробила. Яке не є — а своє, зараз не час чіпати своїх (зауважу, що в нашій країні завжди не час). Загалом, про перевибори не може бути й мови.

БЮТ. На перший погляд, проявляються наслідки тієї ж таки перманентної боротьби з ворогами. Відгукнувся Олександр Фельдман, у запалі бійки схоплений Геннадієм Кернесом не за щось непринципове, а за сам «АВЕК». А це ж боляче. Уявіть, у сварці суперник зацідить в око й отримає натомість у вухо — ну й гаразд. Але коли суперник дасть коліном по найсвятішому!.. Тут уже, оговтавшись, мимоволі по штахетину потягнешся... «Штахетина» публічно обіцяв підтримку і, щойно було сформовано керівництво ВР, негайно вніс вищезазначений проект.

Однак не полишає дивне відчуття, що Фельдман домігся не реальної підтримки блоку, а... як би це точніше... Ось якщо він сам зможе впоратися — тоді добре. Якщо ні — Харків же так далеко... І так не хочеться... Та й узагалі — не наша парафія...

У сухому залишку — тільки «НУ—НС». Ще точніше — «НУ». А ще ближче — його (блоку) уособлення тут, у Харкові, Арсен Аваков. То він, безперечно, «за». Обома руками і численними ресурсами. Але знову ж таки — чи достатньо цих ресурсів, щоб реалізувати «політичну волю»? Спірне питання. Вельми. Ні, «виконуватимуть» у повну силу і надуті щоки, це зрозуміло...

Загалом, будуть дострокові вибори мерів чи не будуть — вилами по воді. Що в Києві, що в Харкові. Днями увімкнув праску — а звідти хтось голосом Ганни Герман безапеляційно заявив: «Не буде. Ми не допустимо!» З іншого боку, приблизно те ж саме і тим-таки фальцетом звучало стосовно дострокових виборів до Верховної Ради.

Тому, напевно, незайве буде все ж таки пройтися по потенційних кандидатах. Хоча б словами.

Хтось знає, куди відразу після дострокових виборів до ВР поділася харків’янка Інна Богословська, четвертий номер списку Партії регіонів? Шуфрич не злазить із Шустера; Чорновіл на «5 каналі» живе; Богатирьова, зрештою, завжди тут як тут! А Богословської — нема, та й нема.

Ну й нехай, Янукович теж не надто відсвічує, бо мало що може бути...

Я, власне, про те, що Інна Германівна, мабуть, одна з двох відомих теоретичних альтернатив Добкіну від Партії регіонів. «Регіоналка, юристка, красуня...» Другий потенційний кандидат — Дмитро Святаш (а деякі колеги важають, що й перший). Європеїзований (зовні) молодик, який проростив окремі верифіковані бізнес-корінці (автодилерство, авто«викруткове» виробництво; нерухомість) як в Україну, так і за кордон, на публіці він зазвичай грає партію п’ятої-шостої скрипки, не відриваючись від партитури партії. Трапляються в нього іноді й «сольники», але навряд чи це його персональна заслуга: мені іноді здається, що в Партії регіонів просто встановлене чергування на предмет «безперервно дражнити гусаків». А то й зовсім — хто в даний момент вільний, той і дражнить. У ролі щиро-скажених гусаків у клітці — звісно, «демократичний табір».

Втім, на лаві запасних Партії регіонів є ще дехто. Станіслав Кривцов, нині віце-мер. Досвідчений, хазяйновитий, не дуже молодий і дуже нехаризматичний. До того ж у нахрапистій команді молодих і голодних вовків, які прийшли до влади, здається, він почувається Акелою на пенсії.

Сергій Гусаров — генерал міліції, котрий геть пропав у минулій Верховній Раді й не пройшов до цієї. Василь Потапов — непохитний, старого гарту, але ду-у-уже запасний гравець. Усе.

Наступна пара потенційних кандидатів — із «силоміць» утягнутих Кернесом у політику бізнесменів. Владислав Протас, один із співвласників групи «Таргет», чиї території Кернес відібрав ціною «масових заворушень», заснував «рух опору» і навіть довів його до збирання підписів на користь референдуму з відставки харківської міського голови Михайла Добкіна. Паралельно він весь цей час мордував міську владу в пресі, діставшись і до загальнонаціональних ефірів.

Тим часом несподівана спритність молодого та раннього Владислава Протаса, котрий якось спонтанно став фронтменом групи «Таргет» у боротьбі з міською владою, а голов­не — несподіваний резонанс від його виступів, стурбували не тільки і не стільки його ворогів, скільки... м-м-м... друзів родини. Друзі запросили до себе окремих Протасів і попросили вгамувати речника. Старші Протаси (числом ще три) зібралися на сімейну раду, «потягали молодшого за вуха» і... ледь не виставили його взагалі з бізнесу (котрим, нагадали йому, узагалі-то є Торгова група «Таргет», а не «Боротьба&Ко». Одне слово, не лізь поперед батька...). Молодший, вихований у класичному традиціоналізмі, досі навідріз відмовляється говорити про сімейні негаразди. Але достеменно відомо, що породжений і поставлений особисто ним на ноги непрофільний для сімейного бізнесу інтернет-ресурс «Міський дозор» швидко (і навіть різко) перейшов під крило Олександра Протаса (це другий згори, рахуючи від батька), радника Арсена Авакова. Так чи інакше, обидва пойменовані Протаси явно мають сподівання, кожен по-своєму серйозні, поборотися за посаду градоначальника. Коли і якщо вона звільниться.

Напевне виставиться (виставлять) Андрій Руденко, депутат міськради, нашоукраїнець. Директор Салтівського хлібозаводу (копірайт — Арсен Аваков), котрий вічно пхає руки «куди не треба», де їх йому вічно защемлює Геннадій Кернес.

Можливий і Ігор Піддубний, депутат облради від БЮТ, котрий керує, між іншим, кількома медійними структурами, підконтрольними тому ж таки нашоукраїнцеві Арсену Авакову (ось така «змичка міста й села», а що?). Ну й ще хтось у ролі технічних кандидатів або фальшивих мішеней.

Не виключаю традиційної участі у потенційних перегонах лідера комуністів області Алли Александровської. І навіть по-блюзнірському припускаю неявну підтримку її на цьому шляху Партією регіонів. І вже геть негласну — таким собі громадянином Григоришиним К.І.

Окремі порухи Михайла Бродського і його ж можливі капіталовкладення в харківську медійну сферу дають змогу припустити, що в черговий раз доведеться «плентатися на безславну війну» журналістові Сергію Потімкову. Якому, здається, набридло вже все і вся.

Не слід забувати і про ті фігури харківського політбомонду, які «тимчасово спочили десь у безвісті». Екс-мер Володимир Шумілкін, котрий нібито й досі ображений на харків’ян за «проліт над містом», проте стабільно набирає за закритою соціологією рейтинги, порівнянні з відсотками чинного мера. При тому, що за минулий час на публіці він практично не показувався, а бувши підловленим і затиснутим у куток — категорично відмовився відповідати навіть на запитання «котра година?».

Або Петро Костенко, екс-кандидат, який справив певний фурор і неоднозначне враження на минулих виборах нетрадиційними... ні, краще «нестандартними» засобами ведення кампанії. На даний момент Костенко благополучно працює в Мінтрансі, але за перших звуків сурми, гадаю, зірветься, не роздумуючи.

Володимир Бабаєв, віце-губернатор. Оце вже вам не хухри-мухри; це, певне, єдина серйозна ставка демократів (не помаранчевих, зауважте, — на ці граблі, гадаю, Бабаєв наступати не захоче). Пройшовши «Крим, Рим» і домобудівний комбінат, Володимир Бабаєв із містом знайомився не з вікна автомобіля. І навіть не з крісла віце-колишнього-мера, звідки він і був висмикнутий нинішнім губернатором у свою команду. Багаторічний чистий господарник, Бабаєв примудрився залишитися абсолютно «нерозкопаним» — на нього до цього часу немає геть ні-чо-го. Ні, у кого треба, — напевне є, але глибоко «про запас», як це заведено в нинішніх «еліт». За нагоди — можливо, спливе.

Чи варто згадувати в ролі кандидатів на посаду міського голови ще дві відомі фігури, навіть не знаю. Обидва час від часу з цього приводу прохоплюються словом, але обидва, здається, просто перевіряють реакцію співрозмовника «на цей жарт». Арсен Аваков і Василь Салигін. Що, не смішно?

Ну а Харків... а що Харків?.. Понуро опирається входженню російської мови в НАТО, мляво порівнює кровожерливість УПА та НКВС, тужливо-весело спостерігає за подіями у Верховній Раді і сумно розмірковує, чим події там відгукнуться тут. Звично не очікуючи нічого доброго в будь-якому разі.