Едуард Прутник |
В опублікованому цього тижня річному «Індексі економічної свободи» Фонду Heritage іноземні інвестиції в Україні оцінено в чотири бали за десятибальною системою. У результаті Україна опинилася аж… на 131-му місці. І це попри те, що рік тому закордонні фінансові аналітики банку JPMorgan визнали Україну найприбутковішою для інвестицій державою. Здавалося б — зараз прорве «зелену» греблю.
Експерти називають десятки причин того, чому українців не люблять інвестори. Найчастіше згадуються флюгерне законодавство і «загадковість» слов’янської душі, яка лякає іноземні уми. Але практично будь-яке хоч трохи значуще дослідження з проблем інвестицій не містить відповіді на запитання: чому одні регіони залучають мільйони, а деякі — забули, який на вигляд заморський дядько-товстосум? Адже і законодавство в усіх однакове, і душі — здебільшого християнські. Три чверті всіх інвестицій в Україну зосереджено усього лише в шести областях: Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Львівській, Одеській, Харківській. Явним лідером є Донецька область — сума іноземних інвестицій в економіку цього регіону от-от сягне 2 млрд. дол. США.
У цьому зв’язку щось може пояснити ДПАУ, на чийому офіційному сайті можна знайти такий текст: «Як свідчить досвід, основний обсяг інвестицій надходить у регіони з відносно розвиненою інфраструктурою, де місцева влада забезпечує активну підтримку закордонним інвесторам у формі консультацій, поширення інформації, пошуку партнерів, розробки та реалізації інвестиційних проектів».
Висновок досить логічний, адже інвестор здебільшого працює не з Кабінетом міністрів, не з парламентом, а з конкретними керівниками областей, районів і навіть сільрад. Саме від цього діалогу залежить, утече він на свій непідвладний катаклізмам Захід чи залишиться тут.
Заступник глави Донецької облдержадміністрації Едуард Прутник, який курирує інвестиційну політику в регіоні, вважає, що від панічних настроїв інвесторів може позбавити елементарна відповідальність керівників на місцях. «Так, законодавча стабільність — це дуже важливий чинник, — вважає Е.Прутник. — Ми втратили сотні мільйонів вкладень у нашу економіку через те, що щороку змінюються умови спеціальної інвестиційної діяльності. Важливе питання — питання влади. Влади, яка передбачає відповідальність і дисципліну».
Хрестоматійним став приклад Китаю, де на виконавчу дисципліну ніколи не нарікали. Хоча не лише в цьому річ. На думку пана Прутника, потрібно мати тверду волю в реалізації планів: «Воля здатна прокласти навіть лінії на наших долонях». Відповідальність за справу змусила заступника глави Донецької облдержадміністрації шукати нові шляхи до розвитку ТПР. Він ініціював спеціальну програму «4065 кілометрів дорогами ТПР», у ході якої вивчається внутрішнє середовище впровадження інвестиційних проектів. У рамках програми вже проведено наукові дослідження в ТПР «Селідове» і «Сніжне», складено карти трудових, земельних та виробничих ресурсів. «Я не уявляю, як без такої інформації можна оптимізувати управління інвестиційними процесами, — каже Е.Прутник. — Маючи ці дані, ми зможемо розподіляти ресурси, базуючись не на інтуїції, а на економічній і соціальній доцільності».
Тож можна порекомендувати аналітикам від інвестицій звернути увагу на регіональний чинник. Як свідчить український досвід, він інколи впливовіший, ніж навіть прогалини в законодавстві.