Здавалося, що після того, як події минулого століття, пов’язані з відставкою старого і виборами нового міського голови Луганська, удосталь повеселили всю Україну, у місцевих політиків ще довго не з’явиться бажання брати участь у подібних заходах. Але виявилося, що луганчани знову вирішили наступити на ті ж граблі...
1997 року, за півроку до виборів, місцеві депутати «сплели личаки» тодішньому меру Олексію Данилову, утворивши тимчасовий «уряд». Він із тріском програв вибори, хоча сподівався на те, що вдячні жителі продовжать його повноваження ще як мінімум на чотири роки.
2001 року, за рік до виборів, депутати Луганської міськради почали «плести личаки» нинішньому меру Анатолію Ягоферову, вочевидь вирішивши не помічати скорботну долю своїх попередників...
Так вийшло, що три роки тому Анатолію Ягоферову треба було дуже постаратися, щоб не зуміти виграти у своїх конкурентів. Усі, хто тією чи іншою мірою був причетний до виборів луганського мера, після довгих розмірковувань зупинилися на його кандидатурі як такій, що максимально влаштовує всі зацікавлені сторони. Колишнього міського голову Олексія Данилова взяв під свою особисту «опіку» колишній начальник управління СБУ Луганської області Юрій Землянський, залишивши опальному політику єдину можливість засвітитися на людях шляхом балотування в депутати ВР. Можливість цю він з різних причин не зумів довести до заповітного мандата, після чого два роки про нього в Луганську практично нічого не було чутно. Семен Кроль, один із тих, хто в той момент реально управляв міським господарством, не влаштував місцеву бізнесову еліту (за допомогою своїх грошей вона прагнула обрати мера, котрий мав згодом відпрацьовувати витрачені на цей захід кошти), а також і представників правоохоронних органів. Перші чітко розуміли: незалежний від них у грошових питаннях Семен Кроль ніколи не буде ними контролюватися. Більш того, у ньому вони вбачали реальну загрозу своєму бізнесу, чому чималою мірою сприяли особистісні якості кандидата на міського голову. Правоохоронці натомість вважали, що після його приходу до влади в місті отримають постійну прописку представники чеченської національності, менталітет яких відрізняється від слов’янського. З останніми всі вже звикли «працювати» і тримати під своїм невсипущим контролем. Плюс до всього Семен Кроль, забезпечуючи обласні власті теплом і гарячою водою, так і не зумів розтопити достатню кількість чиновницьких сердець у місцевому Білому домі, а симпатії до нього тодішнього губернатора Геннадія Фоменка в остаточному підсумку програли розрахунку непотоплюваного голови обласної ради Віктора Тихонова.
Чим ще були примітні минулі вибори в Луганську? За два роки до президентських виборів у Росії місцеві політтехнологи прорахували, що пов’язана з СБУ людина — Михайло Швець (заступник пана Землянського), викликає в електорату винятково позитивні емоції, що дозволить йому посісти місце в керівному кріслі міськвиконкому. У принципі для перемоги кандидату від організації з трьох літер забракло зовсім трохи. Власником ключів від кабінету міського голови мав стати Анатолій Ягоферов. Двічі депутат Верховної Ради, директор машинобудівного заводу ім. Пархоменка на той момент влаштовував усіх. Як тих, хто бачив у ньому політичне прикриття для розвитку власного бізнесу, так і тих, хто думав, що зможе з кабінету голови обласної ради контролювати роботу міської влади. Сам же Анатолій Миколайович думав, що, заручившись підтримкою в серйозних людей у сусідньому обласному центрі, він зможе тримати цих «мрійників» на пристойній відстані від власного кабінету...
І слід віддати належне, що якийсь час так усе й відбувалося. Принаймні перші два роки спроб заколоту на теренах Луганська помічено не було. Прогрес міського господарства розвивався так собі — ні добре ні погано. Всі головні спонсори обрання одержали практично все, що хотіли. Прийшовши на зміну Геннадію Фоменку, новий губернатор Олександр Єфремов чітко не міг зрозуміти, чи надовго він узагалі сів у крісло керівника області, і йому було просто не з руки з’ясовувати стосунки з керівником міста. На той момент набагато актуальнішою для нього була «війна» із новими керівниками «Луганськобленерго», котрі ніколи не приховували, що були готові розлучитися з певною сумою, аби до посади пана Єфремова додався префікс «екс». По ходу справи губернатор з’ясовував питання з директором ДХК «Луганськтепловоз» Євгеном Свиридовим — депутатом міськради, висловлюючи невдоволення його роботою скрізь, де тільки була нагода. Але життя — дивна штука. Пройшли президентські вибори, пан Свиридов стає заступником пана Єфремова і хутенько забуває про минулі образи. Мабуть, саме в той момент стали виявлятися розбіжності між обласною владою і міським головою, основою для яких послужила різна оцінка власної участі у виборах гаранта Конституції. Але до пори до часу широка громадськість нічого про це не знала...
Зима минулого року ознаменувалася тим, що було зроблено першу спробу дискредитувати Анатолія Ягоферова в очах тієї частини широкої громадськості, котра обстоює прогресивні політичні погляди. Його було обвинувачено в тому, що за підтримку своєї діяльності надав квартиру «ідейному супротивнику Леоніда Кучми» депутату міськради — представнику СПУ. Даний скандал, галасливо почавшись, — тихо завершився, але «паровоз» зачепив.
Що не поділили свого часу Анатолій Ягоферов і місцевий бізнесмен, депутат міськради Володимир Ландик, знають лише вони самі. Іншим відомо тільки те, що саме молодший брат господарів «Норду», заручившись підтримкою колишнього прес-секретаря Анатолія Ягоферова, приступив до повноцінних «тренувань» мера Луганська в місцевих засобах масової інформації, до яких він мав якийсь стосунок. Всю минулорічну весну й літо читачі і глядачі довідувалися: про гігантські суми, що не одержує міський бюджет від паркувань; про недобудований пологовий будинок, гроші на завершення будівництва якого мер використовував не за призначенням; про те, що заступники міського голови нечисті на руку; про спроби зірвати кіоск, де розповсюджувалася опозиційна меру газета тощо. Природно, що жителі Луганська також дізналися багато нового і про діяння опонента Анатолія Ягоферова. Той вирішив не обмежуватися словами і запропонував винести на загальноміський референдум одне єдине питання: «Чи довіряєте ви луганському міському голові А.Ягоферову?»
Але на той момент референдум був не актуальний. Передусім — для обласної влади, котра всіма силами відбивалася від літературної діяльності народного депутата Валерія Коломойцева. Відбившись і побачивши, що між нардепом і міським головою спалахнуло «почуття», котре загрожувало переростити в політичну «любов», вони зрозуміли — їхній час діяти настав. До речі, після сесії обласної ради, котра приймала бюджет, Анатолій Ягоферов недвозначно дав зрозуміти, що він думає про стиль роботи губернатора і голови обласної ради. А далі почалося «шоу» у кращих традиціях Луганська, котре включало в себе і збори городян із метою вирішення питання про референдум про довіру міському голові; і закриті від преси сесії міської ради; і альтернативну дводенну сесію, де більшістю (якої начебто й не було) мера було усунено з посади, а його кабінет опечатано; і вибори на місце верховного вождя Володимира Пристюка. Останній став видавати розпорядження, підписуючись секретарем міської ради, а прокурор Луганська вимагати від нього усунути порушення закону, забезпечивши доступ у будинок міськвиконкому міського голови. Якщо додати до цього організацію громадської ради для врегулювання конфліктної ситуації, створеної з числа представників інтелігенції, «добро» на створення котрої дали губернатор і голова обласної ради і комітету по захисту місцевого самоврядування (він захищатиме мера до останнього), — то нудьгувати городянам не доведеться ще дуже довго.
Губернатору Олександру Єфремову і голові облради Віктору Тихонову не залишається нічого іншого, як продовжувати розпочату справу і вести її до кінця. Природно, ніхто з них публічно не визнавав, що має якесь відношення до подій у міськвиконкомі. А те, що Євген Свиридов відзначився в лавах непримиренної опозиції до Анатолія Ягоферова, — то це він відстоює позицію як депутат міськради, а не заступник губернатора, і вплинути на нього немає ніякої можливості. Зате заодно з’явилася чудова можливість «утопити» і Валерія Коломойцева, котрий підтримав мера і явно захоче стати нардепом утретє, а тут така нагода завадити цим мріям. Тільки зробити це буде дуже нелегко. Бо Ягоферов — не Данилов, який у перерві між розгадуванням шахових конкурсів партії «Яблуко» у Києві звертається до луганчан зі своїми «Луганськими ініціативами» із приводу того, як треба жити (хоча багато жителів чекають, коли він сам доведе до кінця свою «ініціативу», завдяки якій парк у центрі міста подекуди нагадує забутий Богом будмайданчик глухого села). Ягоферов захищатиме себе за допомогою законів — їхню казуїстику він знає досконало. І про це варто повсякчас пам’ятати пану Пристюку, котрий, залишивши на якийсь час мрію стати губернатором (подейкують, Олександр Єфремов свого часу сильно засмутився, дізнавшись про ці плани), хоче надовго запанувати на міському олімпі. Не припускаючи, що той же Єфремов уже знайшов йому гідну заміну в особі свого колишнього заступника Валентина Дзоня. Той у даний час очолює обласний благодійний фонд підтримки регіональних ініціатив «Благовість», для якого і заготовлено урочисте бомкання «дзвону надії». Коли його почують решта луганчан?..