Днями Вища кваліфікаційна комісія суддів України нарешті призначила членів Громадської ради міжнародних експертів (ГРМЕ) для участі в доборі суддів Антикорупційного суду.
Створення цього органу - результат тривалої боротьби. Саме через небажання допускати незалежних міжнародних експертів до обрання антикорупційних суддів президент України і пов'язані з ним політики два роки всіма можливими способами блокували закон про створення цього суду. Закон ухвалили лише влітку цього року, коли невиконання вимоги МВФ щодо ролі міжнародних експертів коштувало б українцям дефолту. Цим законом ми здобули перемогу, яка здавалася неможливою, - Громадській раді міжнародних експертів надано право фактично "ветувати" недоброчесних кандидатів в Антикорупційний суд.
На ГРМЕ покладається надія на створення незалежного антикорупційного суду, а отже - на справедливі вироки у справах топ-корупції.
Проте закон - лише рамка. У руках Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС), яка проводить конкурс до Антикорупційного суду, залишаються технічні інструменти для блокування роботи міжнародних експертів та маніпулювання результатами самого конкурсу. Політичний клас хоче, щоб ВККС скористалася цими інструментами задля встановлення контролю над Антикорупційним судом. Слово - за ВККС. І особисту відповідальність за її слово несе Сергій Козьяков як голова комісії.
Нижче - спроба розібратися, які інструменти може застосувати ВККС для впливу на майбутній склад Антикорупційного суду, якщо гратиме на боці політичного класу.
Наразі кваліфкомісія допустила до конкурсу на посади антикорупційних суддів 267 кандидатів. 45% з них - не судді (35% - адвокати, 10% - науковці), 43% - судді, ще 12% мають комбінований досвід.
Наступний етап конкурсу - тест на знання законодавства, далі - практичне завдання, яке полягатиме в підготовці кандидатами судового рішення в модельній справі щодо корупції, у фіналі - співбесіда.
Активна фаза конкурсу стартує незабаром.
Іспити кандидатів призначено на середину листопада, а результати можна очікувати ближче до початку грудня.
Найцікавіше ж розпочнеться після оголошення результатів іспиту.
Міжнародні експерти матимуть 30 днів, щоб виявити кандидатів, доброчесність і професійність яких викликає сумніви. Протягом цього часу міжнародники повинні ініціювати спільні засідання з ВККС, провести співбесіди з сумнівними кандидатами, а потім розглянути кандидатури на спільних сесіях з ВККС і остаточно вирішити їхню долю.
Відповідно до закону, щонайменше троє міжнародних експертів мають проголосувати за відповідність того чи іншого кандидата критеріям доброчесності та професійності. Проте якщо цих голосів немає, кандидат вибуває з конкурсу.
Механізм "вето" міжнародних експертів є досить сильним, однак потребує надзвичайно оперативної роботи. І ця оперативність залежить від інструментів ВККС.
Інструмент перший. ВККС має можливість закрити від міжнародних експертів практичні завдання, виконані кандидатами в рамках іспиту.
Відповідно до закону, міжнародні експерти зобов'язані оцінити не тільки доброчесність, а й професійність кандидатів. Логічно, щоб вони отримали доступ до виконаних кандидатами в рамках іспиту робіт, а не покладалися на оцінки ВККС. Тим більше що доступ експертів до виконаних робіт дисциплінуватиме саму ВККС (і тих, хто вимагатиме від ВККС "потрібних" результатів) при виставлянні оцінок за іспит.
Нагадаю, що 2017 року під час конкурсу до Верховного суду результати оцінювання ВККС практичних робіт кандидатів суперечили звичному статистичному розподілу (тобто бали складалися лише з максимальних і мінімальних, без середніх оцінок), що є індикатором маніпуляцій з оцінками. Тоді ВККС відмовилася оприлюднювати оцінені ними роботи навіть задля порятунку власної репутації.
У ВККС можуть сказати, що закон не передбачає права комісії оприлюднювати практичні завдання, виконані кандидатами в рамках іспиту. Це так - бо закон узагалі не регулює цього питання. Натомість ст. 85 Закону "Про судоустрій і статус суддів" дає ВККС право самостійно визначити порядок проведення іспиту.
Отже, ВККС має право самостійно забезпечити доступ міжнародних експертів до практичних завдань кандидатів.
Інструмент другий. Обмежити доступ міжнародних експертів до досьє кандидатів, що є в розпорядженні ВККС.
Закон прямо гарантує оприлюднення досьє кандидатів, доступ експертів до персональних даних і відкритих державних реєстрів. Проте у ВККС досі не визначили порядку такого доступу.
Точніше, ВККС готова надати іноземним експертам доступ до інформації, та лише за певних умов. По-перше, досьє хочуть надавати тільки самим експертам, без перекладачів. По-друге, тільки в приміщенні ВККС без права копіювати інформацію. По-третє, без персональних даних, тобто без можливості встановити належність майна або родинні зв'язки.
ВККС може перекласти цю відповідальність на самих кандидатів: мовляв, нехай самі вирішують, чи надавати ГРМЕ свої персональні дані та практичні завдання.
Іншими словами, ВККС має можливість дозволити кандидатам самим вирішувати, чи оцінюватимуть їх міжнародні експерти.
У те, що судді вовки чи ємельянови стануть у чергу перед міжнародними експертами, вмовляючи їх проаналізувати дані щодо себе, не віриться. До слова, у конкурсі до Верховного суду свої практичні завдання за власним бажанням оприлюднили лише кілька з 521 кандидата.
Без доступу міжнародних експертів до практичних завдань і досьє кандидатів жодні інші їхні повноваження щодо блокування сумнівних кандидатів не мають сенсу, бо експерти просто не матимуть підстав для їх використання. І у ВККС це добре розуміють.
Тому ВККС має сама надати ГРМЕ та її секретаріату доступ до досьє, реєстрів, якими користується сама ВККС, включно із персональними даними.
Інструмент третій. ВККС може спробувати зобов'язати ГРМЕ використовувати виключно офіційні джерела інформації для обґрунтування їхніх суджень щодо кандидатів.
Утім, відповідно до закону ВККС узагалі не має права встановлювати жодних додаткових обов'язків чи вимог до роботи ГРМЕ. Так само й міжнародні експерти взагалі не зобов'язані надавати ВККС жодних письмових пояснень.
Інструмент четвертий. Від ВККС залежить, чи вчасно відбудуться спільні засідання з ГРМЕ для оцінювання сумнівних кандидатів.
Як уже зазначалося, ГРМЕ матиме лише 30 календарних днів для проведення інтерв'ю із сумнівними кандидатами та вирішення їхньої долі на спільних засіданнях із ВККС.
Право на інтерв'ю в ГРМЕ з'являється лише після ініціювання спільного з ВККС засідання для оцінювання кандидата.
Проведення спільних засідань ВККС і ГРМЕ може припасти на Різдвяні й Новорічні свята. Тобто - на офіційні й неофіційні вихідні і ВККС, і міжнародних експертів, і самих кандидатів.
Тут технічні деталі строків набирають надзвичайної ваги. Адже спільне рішення щодо кандидата, ухвалене ВККС і ГРМЕ поза 30-денним строком, можна оскаржити в суді.
Недотримання строку дасть недоброчесним кандидатам шанс повернутися в конкурс.
Сама ВККС попередньо не бачить проблем з ухваленням рішень поза 30-денним дедлайном. Можна сперечатися з приводу тлумачення закону щодо дедлайну. Проте ця дискусія не є суто юридичною і має враховувати "хвору" практику українського судочинства. Тим паче що порушення строків - це традиційно найкомфортніше для суду обґрунтування "потрібних" рішень.
ГРМЕ могла б ініціювати спільні засідання раніше, щоб провести інтерв'ю поза 30-денним строком. Законом це не заборонено. Проте ВККС може наполягати на тому, що ініціювання засідань має відбуватися тільки в перший день строку, а інтерв'ю - з інформуванням кандидатів щонайменше за 10 днів.
За такого підходу у ВККС і ГРМЕ залишиться в кращому разі п'ять робочих днів для проведення спільних засідань.
ВККС має можливість додатково скоротити цей час, посилаючись на завантаженість в інших суддівських конкурсах.
Таким чином, просто затягуючи час для проведення спільних засідань із ГРМЕ, ВККС може створити можливість для скасування результатів цих спільних засідань у суді.
Щоб не допустити цього, ВККС повинна дозволити співбесіди ГРМЕ з кандидатами у стисліші строки, ніж для звичайних інтерв'ю, а також "забронювати" щонайменше три тижні після оголошення результатів іспиту виключно для спільних засідань із ГРМЕ.
Проте навіть забезпечивши зразково-показові умови для роботи ГРМЕ, ВККС зберігає можливість для певних маніпуляцій із результатами конкурсу до Антикорупційного суду.
ВККС самостійно визначає переможців конкурсу серед кандидатів, які не вибули з конкурсу в результаті роботи ГРМЕ.
Для цього ВККС складає окремі рейтинги кандидатів для Вищого антикорупційного суду та Апеляційної палати, з яких перші щонайменше 25 і 10 осіб відповідно будуть рекомендовані для призначення на суддівські посади. Тому саме від ВККС залежатиме, хто опиниться на верхівці рейтингу - найсильніші кандидати чи "сірі" претенденти. То в чому проблема з процедурами самої ВККС?
Інструмент п'ятий. Методологія оцінювання кандидатів самою ВККС базується на суб'єктивних показниках, а отже дозволяє маніпулювати результатами.
Наразі затверджена ВККС методологія кваліфікаційного оцінювання передбачає, що 79% максимального бала член комісії виставляє кандидатові на власний розсуд.
Так, за іспит кандидат може набрати лише 210 з максимальних 1000 балів. Решта 790 балів базуються на суб'єктивних оцінках членів комісії, які ті виставляють на основі результатів закритих психологічних тестів. Таке оцінювання дає можливість маніпулювати результатами.
Наприклад, суддя Михайло Смокович отримав один з найгірших результатів за практичне завдання, мав низький загальний бал іспиту (140 з 210 балів), негативний висновок від Громадської ради доброчесності за ймовірне сприяння незаконному втручанню в розподіл справ між суддями у Вищому адміністративному суді України. Проте після оцінювання за методологією ВККС М.Смокович отримав 701 бал і зміг стати суддею Верховного суду. Отже, ВККС знайшла можливість "додати" цьому кандидатові 561 бал, або 56% максимально можливого бала!
Натомість судді - викривачі корупції (наприклад суддя Сергій Бондаренко з Черкас) за методологією ВККС опинилися внизу рейтингу. Низькі оцінки отримали також судді, які за результатами морально-психологічного тестування показали низький рівень лояльності (тобто підкреслену незалежність).
ВККС має змінити методологію оцінювання кандидатів. Результат іспиту та прозорі й зрозумілі бали за доброчесність мають стати вирішальною частиною загального бала кандидата.
Таку рекомендацію ВККС отримала від усіх зовнішніх спостерігачів - від українських експертів до Агентства США з міжнародного розвитку.
Якщо ж у ВККС залишать чинну методологію оцінювання, можна припустити, що простір для маніпулювання балами - саме те, що їй потрібно.
Інструмент шостий. ВККС уже визнавала доброчесними кандидатів із сумнівним майном, якщо їхньої вини не доведено в суді
Здоровий глузд підказує, що кандидат, який не може пояснити походження майна, не може вважатися доброчесним. Проте комісія вважає, що ставити такому кандидатові низькі бали за доброчесність можна, лише якщо це буде підкріплено офіційними доказами і доведено в суді. Варто нагадати комісії, що злочинець-корупціонер узагалі не має права претендувати на посаду судді.
Натомість робота комісії - це оцінювання доброчесності репутації, а не вини чи невинуватості. Саме такий "стандарт доказування" застосовується в доборі на посади.
Щоб не було маніпуляцій із цим індикатором оцінювання, комісія повинна чітко зафіксувати в методології: обґрунтованого сумніву в доброчесності достатньо для того, щоб кандидат отримав нульові бали за цим критерієм.
Інструмент сьомий. Індивідуальні оцінки членів ВККС та їх обґрунтування - утаємничені.
Наразі ВККС ніяк не обґрунтовує виставлених балів і не показує індивідуальних оцінок членів комісії. Оприлюднюють лише загальні бали кандидатів за доброчесність, професійність та професійну етику, і - підсумковий бал.
Чи слід думати, що члени ВККС бояться індивідуальної відповідальності і не мають пояснень своїм рішенням? Аргумент комісії - страх можливої помсти судово-політичних кланів за виставлені бали. Але такий аргумент констатує, що навіть сама ВККС не вірить у судову реформу президента, якщо очікує репресій.
Нещодавно Верховний суд визнав незаконним рішення про кваліфікаційне оцінювання одного з суддів. У результаті сумнівний суддя отримав шанс зберегти посаду. Підстава - вказане рішення не містило обґрунтування оцінок кандидата за визначеними критеріями. Проте такою ж необґрунтованою є абсолютна більшість рішень ВККС. Це "бомба" сповільненої дії, що закладається під створення будь-якого суду.
Як бачимо, конкурс до Антикорупційного суду - майже на екваторі, а інструментів маніпулювати його перебігом та результатами у ВККС більш ніж достатньо. Комісія декларує свою зацікавленість у чесності й прозорості конкурсу. Сама ж комісія має й можливість вирішити всі проблемні питання. Однак чи захоче?