На тлі чергового загострення ситуації на Сході України та загрозливої гри ворожої Росії своїми військовими м'язами біля наших кордонів українська влада зробила натяк на ривок.
Попри урядову кризу, у понеділок Кабінет Міністрів затвердив держоборонзамовлення (ДОЗ) на 2016 р. Діло залишилося за малим - підписом прем'єра під відповідною постановою. У Мінекорозвитку і торгівлі, де категорично не згодні з формулюванням, що міністерство провалило ДОЗ, стверджують: замовники цілком можуть уже нині укладати контракти з оборонними підприємствами. Утім, говорити про ДОЗ-16 можна тільки пошепки - на документ повісили важкий замок секретності. А ще в якомусь дивно потаємному режимі уряд затвердив і Державну цільову оборонну програму розвитку озброєнь і військової техніки (ОВТ) до 2020 р. - про це вказано у звіті уряду.
В умовах підвищеної секретності
Не будемо сперечатися, чи потрібна завіса таємниці над ДОЗ-16 - в умовах війни вона видається цілком обґрунтованою. Хоча є думка, що такий підхід це лише ширма для недоброякісних дій. В умовах, коли будь-який прокурорський запит на підприємство може оприявнити кооперацію у створенні тієї чи іншої системи ОВТ, для фахівців гриф на ДОЗ-16 є ефемерним. Зате він може приховати від цікавих очей підводні камені процесу - від нездорового лобізму до відкритих зловживань.
Однак і посилений камуфляж не заважає скласти враження про перспективи ДОЗ-16. По-перше, обсяг ДОЗ-16 не тільки дуже низький для воюючої країни, а й спирається на непристойно велику милицю - спецфонд. Останній може з'явитися, а може й ні. Це реальні ризики для виконання багатьох завдань.
Утім, не можна пройти повз справді позитивні зміни. Уперше після двох років війни в Україні ввімкнули маяк, який освітлює шлях творцям і виробникам стратегічної зброї. Якби обсяг ДОЗ-16 перевищував 500 млн дол., можна було б вести мову про революційні перетворення. Бо два-три самостійно реалізовані проривні проекти можуть не тільки істотно підсилити стратегічну складову вітчизняного інституту стримування, а й перетворитися на потужну психологічну зброю України. А заодно продемонструвати світу, що Україна спроможна самостійно виробляти сучасну зброю. Адже ні для кого не секрет, що в результаті роботи російських спецслужб у Європі українські підприємства дедалі частіше дістають відмови у відповідь на запити про купівлю комплектуючих. До речі, саме самостійно створена й серійно вироблена зброя може перетворити Україну зі стороннього предмета на реального і, головне, повноцінного партнера західних оборонних компаній (ЗОК).
Зважаючи на табу на конкретику, лапідарно позначимо, що в ДОЗ-16 досить важливе місце посідає ракетна тематика - напрям, де національні школи можуть створювати не оглядаючись на поставки імпортних комплектуючих. Присутні теми посилення ППО, наземних високоточних засобів ураження, авіаційного озброєння. Думаю, що й відзначені верховним головнокомандувачем на січневому засіданні РНБОУ проекти ракетного озброєння в рамках теми "Вільха" і комплексів крилатих ракет на основі технічних рішень роботи "Нептун" опинилися в списку пріоритетних. Крім того, подейкують навіть, що натяки на прихильне ставлення до національних вертольотів можуть трансформуватися у тверді наміри реалізовувати програму. Якщо творець цієї техніки погодиться розділити ризики й фінансові внески, наприклад, своїми силами виконає ДКР зі створення лопатей. І якщо два роки війни були втрачені для серйозного переозброєння, то нинішній список вселяє набагато більше надій на майбутнє. Це, попри всі заковики, можна вважати досягненням ДОЗ-16.
Відомо також, що зріс і рівень дослідно-конструкторських робіт: тільки по Міноборони він становить більш як 10% у загальній структурі ДОЗ-16 (на відміну від одиниць у минулому). Це означає, що почав створюватися наробок на майбутнє. Всупереч повній відсутності системи в цій частині оборонного реформування (тобто без управляючого ОПК у державі, без інституту генеральних конструкторів і науково-технічної ради) цілком адекватно і досить раціонально вибудувано пріоритети.
Не тільки обмежені ресурси, а й реальний погляд на можливості держави на цьому етапі змусили відмовитися від деяких амбіційних програм, які були пріоритетними раніше. Попри те, що замороження корветної програми загрожує нам зажити слави не надто надійних партнерів в очах низки ЗОК - учасниць проекту, та й нарватися на санкції, об'єктивно для держави на цьому етапі проект визначено як непід'ємний. Інші, не менш вагомі причини, змусили державу відвести фокус уваги від проектів військово-транспортного літака та оперативно-тактичної ракети. Утім, це теж вважається тимчасовим, бо надії і національних замовників, і самих розробників сьогодні пов'язуються з зовнішніми контрактами та іноземними замовниками. Що логічно, якщо зважати на рівень необхідних ресурсів.
Звичайно, надії можуть виявитися й ілюзорними. Скажімо, є думка, що НАТО надасть Україні серйозну організаційну й фінансову допомогу не тільки у створенні сучасних Сил спеціальних операцій (ССО), а й формуванні нових Військово-морських сил (відповідні угоди мають підписати найближчим часом). Але чи виправдане в цьому зв'язку відчутне зменшення катерної складової в ДОЗ-16, не береться оцінити ніхто. Просто ресурси розподіляються з максимальним урахуванням російської воєнної загрози - сьогодні й зараз. Думати про завтра не випадає.
Отже, стратегія виглядає цілком непогано при нашому рівні ресурсних можливостей. З тактикою все трохи інакше.
Переозброєння по-українськи: перемагає вплив
Щоб зрозуміти перспективи виконання нового ДОЗ, є сенс подивитися на основні тенденції минулого року. Так, головною проблемою українського ОПК залишається відповідальність, головною проблемою замовника - пошук вигоди.
Кажуть, що замовник сам має оцінити ризики при укладанні договорів з оборонними підприємствами. Наприклад, готовність виробництва. Тож якщо, наприклад, "Укроборонпром" замість заявленої сотні броньованих машин "Дозор-Б" відвантажує тільки 10, то винен... замовник? Нагадаємо, у квітні 2015 р. гендиректор згаданого концерну Роман Романов заявив, що Львівському бронетанковому заводу надійшло замовлення на 140 бронеавтомобілів "Дозор-Б", "перші з яких через місяць уже мають бути поставлені в зону АТО". А 6 грудня 2015 р. у Києві було представлено першу партію багатостраждального "Дозору" у кількості... п'яти машин. Хтось відповів за зрив програми? Запитання, на жаль, риторичне. Не складалося і з виконанням зобов'язань по танках та й іще низці ОВТ. З безпілотною темою взагалі курйоз! Так, "Укроборонпром" старанно вивчав можливості всіх розробників - потенційних виконавців ДОЗ щодо поставок безпілотних комплексів з метою... зібрати все найкраще (включаючи документацію) і передати на штучно обраний виробничий майданчик. Інтереси розробників, зрозуміло, за дужками цього процесу. Якщо в цьому полягає керівна роль концерну, то навряд чи вона конструктивна.
Ось чому замість менеджерської надбудови під назвою "Укроборонпром" багато хто в ОПК хотів би бачити чітку вертикаль управління, за якої б генеральний конструктор ніс персональну відповідальність за реалізацію розробки, а директор серійного заводу - за виробництво заявленої кількості ОВТ.
За відсутності системи й відповідальності особливої ваги набуває лобізм. У медійному просторі вже нашумів проект МВС із закупівлі сотні бронемашин "Варта-2" для спецпідрозділу КОРД і НГУ на суму близько 700 млн грн. З угодою пов'язують колишнього помічника голови профільного комітету ВРУ Сергія Пашинського - бізнесмена Миколу Кузьму. Цікаво, що нову бронемашину вироблятиме компанія "Українська бронетехніка", яка до червня 2015 р. називалася "Укрглавпак", спеціалізувалася на пластиковій тарі, а нині не має навіть власних виробничих потужностей. Ця історія - свідчення, що різні схеми лобізму діятимуть і далі, створюючи тіньовий бік виконання ДОЗ-16.
А ось приклади роботи Міноборони. Узятий у підприємства комплекс РЕБ "Анклав" ледь не рік простояв без використання. А київське Науково-виробниче підприємство "Атлон Авіа", яке виконало в інтересах військового відомства замовлення на поставку безпілотних комплексів "Фурія", внаслідок певних маніпуляцій при прийманні втратило 1,5 млн грн, які тепер має намір повернути вже через суд. При цьому підприємство без будь-яких проблем працює з іншими замовниками - НГУ й СБУ. А ситуація навколо придбання засобів зв'язку чітко показує, що потенціал ОПК ніхто враховувати не збирається. І це прогнозовано в умовах, коли самі оборонні підприємства розкидані по багатьох відомствах, а Міноборони, здається, приречене купувати ОВТ через спецекспортерів з фінансовими втратами у 20–40%.
Що з того, що на Заході знають про наявність в Україні хорошого науково-конструкторського доробку й технологічного потенціалу, якщо він поки що не конвертується в успішні проекти.
Окраїна оборонки
На відміну від більшості держав-виробників ОВТ, на вітчизняній окраїні оборонки тісняться приватні підприємства. Попри те, що три десятки приватних структур сьогодні виробляють уже майже дві третини всього обсягу специфічної продукції. На щастя, замовники вибирають ОВТ не за принципом належності підприємства до державного чи приватного сектора. Підтверджені характеристики техніки входять у тренд - все-таки війна. Але до приватного сектора все ж особливе ставлення.
Голова правління ХК "Укрспецтехніка" (розробник і виробник РЛС і засобів РЕБ) Віра Кошова каже, що внутрішні інструкції військового відомства іноді шокують. "Особливо це стосується приймання та ціноутворення. В останньому випадку взагалі використовується наказ колишнього міністра оборони Павла Лебедєва, згідно з яким підприємство не має права вказувати прибуток на виріб більш як 15% фактичної вартості". І це всупереч повсюдній переконаності, що згаданий чиновник узагалі працював на сусідню країну. Керівник НВП "Атлон Авіа" Артем В'юнник теж не приховує, що на практиці виконання робіт в інтересах Міноборони не вигідне підприємствам - ціноутворення є такою непід'ємною брилою, що інколи легше відмовитися від контракту. Не все налагоджено і у сфері інтелектуальної власності. Наприклад, директор НВФ "Адрон" (розробник систем захисту літальних апаратів від високоточної зброї і керованих бомб) Микола Архипов теж не приховує подиву з приводу відмови включати в контракти роялті. Як тоді взагалі вижити підприємству, яке не виробляє, але створює зброю? Тих, кого у світі цінують найбільше, у нас відштовхують. Питання роялті свого часу намагалися включити в законопроект про виробництво ОВТ, але, як і інший проект закону, який незмінно критикують, - про військово-технічне співробітництво - поки що відклали на невизначений термін. Замість стимулювати приватні підприємства гарантіями або хоча б участю у випробуваннях нових ОВТ держава сама створює передумови для того, щоб вони відмовлялися від взаємодії.
Як здається, саме відсутність нормальних правил гри на українському ринку розширює коло погоджень і стримує своєчасне виконання ДОЗ. А також приватизацію оборонних підприємств, яка могла б стати джерелом альтернативних ресурсів. Адже саме через приватизацію створюються привабливі умови для заходження іноземного капіталу в ОПК. А отже, у розвиток технологій. Варто лише згадати ПАР, з якою Україна стартувала майже одночасно, коли відмовлялася від ядерного статусу. Завдяки приватизації, ПАР входить до європейських багатонаціональних клубів, які розробляють і виробляють продукцію від високоточних ракет до бойової авіатехніки.
Високі посадові особи з пафосом говорять про перехід на натовські стандарти. Але ж українських сертифікатів не визнають на Заході. У країні немає жодної випробувальної лабораторії, стосується це шоломів чи тестування бронетранспортерів на мінну стійкість. Приватний сектор міг би вирішувати завдання таких інвестицій, але для цього необхідне оформлення відносин з державою. А державі сьогодні приватник не вірить...