Як же ми здивувалися та щиро зраділи, коли минулої неділі в передачі «Сім днів: світ» на найпершому та найнаціональнішому телеканалі країни ми побачили людину, котру рідко який журналіст знає в обличчя — заступника глави адміністрації Президента України Анатолія Орла. Про Анатолія Костянтиновича розповідають, що навіть на найбезневинніше запитання: «Котра година?» — він у відповідь обережно цікавиться: «А навіщо вам це потрібно?». А тут прямий ефір! Але головний сюрприз чекав на нас попереду: практично не затинаючись і з першого разу куратор зовнішньої політики АПУ вимовив словосполучення…«євроатлантична інтеграція» і майже не зазираючи в шпаргалку пояснив, що з розширенням НАТО зона стабільності наблизиться й до кордонів України.
Для тих, хто ще не зрозумів причин нашого подиву, пояснимо, у чому тут інтрига. Саме Анатолію Орлу приписують ініціативу в директивному порядку вилучити з українського зовнішньополітичного лексикону термін «євроатлантична інтеграція». Що, власне, й було зроблено на цілих півтора року. А після поїздки Анатолія Костянтиновича до Вашингтона на третє засідання комісії Кучма—Гор «нон-грата-термін» зник навіть із заключних українсько-американських документів. Злісні агенти впливу Заходу стверджують також, що досягнуті успіхи так надихнули високопоставленого дипломата, що під загрозою згортання опинилося взагалі все співробітництво з НАТО.
І тут раптом такі метаморфози. З чого б це?
Наскільки нам відомо, версій появи Анатолія Орла в променях софітів дві. По-перше, подейкують, що допекло заступнику глави АПУ одне впливове українське видання своїми натяками на його ефективно-єзуїтське русофільство та стійке небажання доглядати та плекати ніжну прищепу євроатлантизму на тендітній і податливій підщепі української зовнішньої політики. Оце нібито, щоб розвіяти сей лиховісний імідж і з’явився усміхнений і чарівний Анатолій Костянтинович на наших із вами блакитних екранах. Причому момент, віддамо належне, обрано найкращий: Президент щойно своїми директивами реанімував багатостраждальну «євроатлантичну інтеграцію», настійливо рекомендував її до широкого вжитку в дипломатичному сленгу, а також наказав поглиблювати й розширювати українсько-натовське співробітництво.
По-друге, як говорять у журналістських і дипломатичних колах, раптове захоплення заступника голови АПУ натовською тематикою, можливо, мало відвернути його шефа від неприємних спогадів про, прямо скажемо, невдалі переговори з молдаванами. Авжеж, можна не любити ГУУАМ, але не настільки ж, щоб довести до ситуації, коли глава України мусив, по суті самостійно, без кваліфікованої допомоги своєї команди, рятувати становище на переговорах. Яка користь від нехай і слушних пропозицій, але зроблених уже на шляху в Київ?
Загалом, якщо євроатлантичний рух не можна ліквідувати, його потрібно очолити.
А нам тепер, певне, слід чекати на призначення Бориса Івановича Тарасюка відповідальним за інтеграцію в рамках СНД, а Наталії Михайлівни Вітренко — за відносини з МВФ.