Карантинну тишу днями збурили оприлюднені думки радника президента України пана Олега Устенка з приводу реформи податкової системи. Суть меседжу полягає у тому, що Україні терміново потрібно змінюватись, і щодо того заперечень ні в кого притомного немає і бути не може. Але задля цього, на переконання пана Устенка, нам треба лібералізувати податкове законодавство, запровадити податок на виведений капітал (ПнВК), провести амністію тих самих капіталів і перетворити Україну на європейський офшор. І от щодо доцільності цих пропозицій, які, як я розумію, напрацьовано в новоствореній Раді з питань економічного розвитку при Кабміні, є великі питання.
Відразу відновилася дискусія в соцмережах між апологетами ПнВК і "податковими ортодоксами", але мова не про це. А про зміст того, про що наговорив радник президента України, і чим це небезпечно для країни, адже його поради - це ніщо інше, як звичайний популізм, лише іншого підвиду, а саме: економічного. Найжахливіше в цьому те, що вочевидь ми бачимо нерозуміння того, що потрібно робити з економікою та податковою системою, навіть на такому високому експертному рівні.
Порада з приводу лібералізації податкового законодавства з розряду тих, що ми за все найкраще і проти всього найгіршого. Справа лише у тому, що з подібними загальними та аморфними гаслами всі без винятку політики йшли до влади впродовж останніх 30 років і перетворили країну на руїну. Приблизно саме такого ґатунку поради були в інших експертів у частині подолання податкової дискреції. От тільки зараз більшість країн світу, в час кризи і нелегких випробувань для всього людства, повертаються до цієї дискреції, а ми з нею чомусь продовжуємо боротися.
З приводу славнозвісного ПнВК, то неодноразово висловлював свою думку щодо цього і не буду повторюватись, аргументи з обох боків відомі. Хочу лише нагадати вже нинішнім можновладцям про те, що коли не буде бюджету, то не буде й держави. В економічній науці, як у багатьох гуманітарних науках, багато всілякого сміття у вигляді "експертних" думок. Але щось стале, що можна взяти за основу в своїх міркуваннях, усе-таки є. Одним із таких об'єктивних законів економіки є закон Пинзеника, потенціал фаховості якого, до речі, на моє здивування, сьогодні чомусь не затребуваний. Цей закон простий, як кут будинку, і говорить нам: при інших рівних, за умови наявності двох різних ставок по сплаті податку раціональний економічний агент (а з іншими, сподіваюся, ми справи мати не повинні) завжди обирає найменшу ставку. Від себе додам частковий випадок цього закону: якщо є дві альтернативи - "платити/не платити" податку, той самий раціональний економічний агент завжди обиратиме другий варіант. Решта - маніпуляції та лірика для недосвідчених.
Явним симптомом хвороби популізму нині, у період кризи, виглядає рекомендація щодо здійснення амністії капіталів. З цього приводу також достатньо зламано списів, ідея, можливо, хороша, але точно не на часі. Ситуація і кон'юнктура не ті. Не можу собі уявити жодну розумну людину, яка з доброї волі в кризу заводитиме свої капітали в Україну. Особливо смішно це виглядає після прийняття банківського, так званого антиколомойського, закону, який ті ж самі депутати, що за нього голосували, визнають неконституційним і таким, що порушує фундаментальні засади ринкової економіки - недоторканність права на власність. Щоправда, інше питання, як ця власність була набута і як використовувалася, але тут мова не про це. За слабкої влади та безпорадності численних антикорупційних інституцій цією чудовою можливістю амністії можуть скористатися корупціонери та ділки, до яких мають бути запитання в правоохоронних органів. Жодні уловлювачі тут не допоможуть, а нечисті на руку люди індульгенцію отримають. Повторюсь, ідея гарна, але достатніх умов для її ефективної реалізації не бачу. Тому вийде черговий пшик.
Тепер з приводу перетворення України на європейський офшор. Розумію, що це метафора, але запевняю, що красиві фігури мови можуть обернутися катастрофічними наслідками для країни. При цьому слід пам'ятати, що перетворити Україну на офшор дійсно можливо в прямому розумінні цього поняття. Адже що таке офшор? Це, як правило, карликова держава, яка майже не має економіки, малочисельна за населенням, не має нічого, крім невеличкої території та формально незалежної юрисдикції. Офшор - це недоброзичлива податкова конкуренція з усіма можливими санкціями і наслідками з боку міжнародних інституцій. Тому, говорячи про офшор як про перспективу, слід розуміти наслідки, які з цього випливають. Згадуючи про інвесторів Британських Віргінських Островів, Панами та Кіпру, спробуйте поцікавитися, чи наявні у цих країнах армія, наука, освіта, така потрібна зараз усім медицина? Якщо саме це наш вибір, то пояснюйте з високих трибун, головним чином пересічним громадянам, а не лише зацікавленим підприємцям, усі наслідки пропонованих рішень, а не лише ті, що малює популістична уява. До речі, всіх наших інвесторів з тих островів в Україні знають поіменно, то, може, влада знайде інші важелі впливу на них, без офшоризації всієї країни? Ви цих, "наших", в Україні не можете змусити платити податки, а хочете, щоб вони повернули все, що "нажито непосильною працею", до країни з-за океану.
Тому зараз, коли ми опинилися сам на сам зі своїми проблемами, настав час жити своїм розумом, потребами і реальними проблемами країни, а головне, жити категоріями жорстких реалій, а не утопічних мрій хоч у середньостроковій, хоч у довгостроковій перспективі. Потрібні екстраординарні дії в екстраординарний час. Із цим погоджуюся.
Дійсно, настав час для реформи, але продуманої, прорахованої та послідовної, з розумінням того, звідки ми стартуємо та куди йдемо. Адже епідемія просто до фантастичного рівня підвищила в очах людей цінність суспільних благ. Перш за все медицини, освіти, науки, безпеки! А на це, панове реформатори і радники, потрібні податки. Не буде податків, нічого цього не буде!
Діагноз у нас складний, але виліковний. Абсолютна більшість вітчизняних і міжнародних економістів сходяться на думці, що основні проблеми вітчизняної економіки криються в її структурній деформації, що виражається деіндустріалізацією, втратою наукового і технологічного потенціалу, збільшенням виробництва сировини, низькою енергоефективністю економіки.
З огляду на це основна мета податкової реформи в Україні полягає у сприянні структурній трансформації економіки з допомогою податкових механізмів, у тому числі й шляхом детінізації та більш справедливого перерозподілу податкового навантаження між платниками податків. При цьому такий підхід узгоджується також із пріоритетами податкової політики, рекомендованими експертами для країн ЄС: стимулювання інвестицій; підвищення ефективності податкового адміністрування та податкової визначеності; створення робочих місць; зменшення нерівності та, нарешті, підвищення добровільності сплати податків.
Основне завдання - здійснити податкову реструктуризацію в такий спосіб, аби завдати найменшої шкоди доходам державного бюджету (так званий revenue neutral tax shift) і стимулам до праці та інвестицій. На жаль, готового рішення немає, все потрібно ретельно вивчати, обговорювати, а головне, прораховувати. Адже потрібно здійснити загальний перерозподіл податкового навантаження шляхом застосування всього переліку податків, їх елементів (платники, об'єкти, база, пільги, ставки тощо), а не грубими діями, ставлячи під загрозу доходи бюджету, скасовуючи одні податки та впроваджуючи невідомо що. Хочу нагадати, що ознака здорової податкової політики - стабільність податкової системи під час кризи.
Наразі ж формування найменш шкідливої для економічного зростання податкової системи - основна передумова для відновлення економічного зростання, поступової детінізації економіки і повернення країни на шлях цивілізованого поступу. От над цим требапрацювати. Решта - популізм і дорога до пекла!
Більше матеріалів Костянтина Швабія читайте тут.