Публікуючи роздуми міського голови Черкас Сергія Одарича, «Дзеркало тижня» ініціює створення на своїх шпальтах майданчика, де керівники органів місцевого самоуправління та лідери місцевих громад матимуть змогу обмінюватися позитивним досвідом у подоланні проблем, типових для місцевого господарства по всій Україні.
Сподіваємося, що такі публікації привернуть увагу не тільки міських, селищних і сільських голів, депутатів і урядовців, а й стануть стимулом до активного пошуку шляхів і засобів налагодження облаштованого життя наших співгромадян, запозичення позитивних надбань інших громад. Адже дійсно, якщо це виявилося під силу іншим, то чому не спробувати вам?
Опалювальний сезон 2008/2009 років Черкаси змогли прожити без будь-яких потрясінь, своєчасно розраховуючись за спожитий газ, сплачуючи за газ аванси, розраховуючись за електроенергію. Ще з холодного вересня 2008 року ми підключили до опалення дитячі садки, лікарні і школи, а 16 жовтня змогли підключити і житлові будинки. Сьогодні весь опалювальний період, без будь-яких збоїв, у кожну оселю міста цілодобово подаються гаряча вода і тепло. Завдяки чому це відбулося? Протягом двох останніх років ми робимо ті речі, які дають нам змогу рухатися вперед не зупиняючись. Можливо, черкаський досвід буде цікавим і знадобиться колегам.
Теплопостачання — сьогодні дуже болісна тема для всієї України. Що дало нам змогу уникнути проблем, які мали інші міста?
По-перше, ми навели порядок із тарифами і протягом двох останніх років не допускали, щоб вони були збитковими. Інколи кілька місяців, відразу після зростання вартості складових тарифу — газу та електроенергії, тарифи могли бути збитковими, та ми їх відразу приводили у відповідність, завжди забезпечуючи хоча б мінімальну (на рівні 1—3%) рентабельність теплопостачальних підприємств.
По-друге, у 2008 році Черкаси прийняли досить складне рішення і після кількамісячного громадського обговорення таки перейшли на двоставкові тарифи. Принцип такий: влітку, коли немає теплопостачання, споживач платить тільки абонентську плату, яка пов’язана з витратами на обслуговування мереж, їх поточні ремонти, на профілактичні заходи та випробування. А в зимовий період споживач повністю оплачує вартість тепла, яке отримує. Доти тепловики отримували в зимовий період лише половину вартості послуг. Відповідно, з кожним днем заборгованість підприємства за спожитий газ зростала, і в середині опалювального сезону ми вже мали проблеми з газовиками, слухали їхні погрози про відключення. Нині ми живемо перший сезон із двохставковими тарифами. Населення повністю розраховується за спожите тепло, що дозволяє нашим теплопостачальникам — комунальному підприємству теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» і Черкаській ТЕЦ — вчасно розраховуватися за спожитий газ. Тому ми сьогодні не маємо тих проблем із відключеннями, обмеженнями газопостачання, які є в інших містах.
Місто отримує тепло від двох компаній — комунального підприємства теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» (40% споживачів) і Черкаської ТЕЦ (близько 60% споживачів). Черкаська ТЕЦ має дві котельні, «Черкаситеплокомуненерго» — 37 котелень. Котельні «Черкаситеплокомуненерго» споживають тільки газ; Черкаська ТЕЦ має одну котельню універсальну (тобто використовує і газ, і вугілля), а другу — газову. За два роки ми відновили магістралі, які об’єднують мережі «Черкаситеплокомуненерго» і ТЕЦ. Сьогодні ці об’єднані магістральні мережі перекривають 93% споживачів. Це нам дало змогу зробити дві речі:
1. Починаючи з 2007 року, забезпечити подачу гарячої води всьому місту також і в літній період. Завдяки об’єднанню мереж Черкаська ТЕЦ, яка цілорічно генерує електроенергію (і там завжди є надлишки тепла), в літній період подавала гарячу воду на все місто.
2. Восени 2008 року, коли більшість міст України мерзли без тепла і лімітів на газ, ми подали тепло на все місто, використовуючи «вугільні» потужності Черкаської ТЕЦ.
Таким чином, ми маємо можливість під час аварійних ситуацій чи проведення випробувань, під час перебоїв із постачанням газу забезпечувати безперебійну подачу тепла до кожної оселі.
Черкаси відмовляться від використання газу
За минулий рік Черкаси розробили концепцію реформування системи теплопостачання. Вона передбачає відмову від використання газу і перехід на використання енергетичного вугілля. Це дасть змогу не залежати від результатів переговорів України з Росією і від наявності чи відсутності ціни на газ. Це також дозволить не підвищувати тарифи, адже ціна на газ у майбутньому все одно зростатиме. Надалі ми зможемо отримувати тепло значно дешевше, ніж у тих містах, де використовуватиметься газ.
Ми розпочали реалізацію спільного проекту з Європейським банком реконструкції та розвитку з підвищення ефективності роботи комунального підприємства «Черкаситеплокомуненерго». Цим проектом передбачено два важливих заходи, які забезпечать зменшення споживання газу і підвищення ефективності роботи підприємства.
Встановлення індивідуальних теплових пунктів
Тобто у житловому будинку встановлюється бойлер-теплообмінник, який обслуговує тільки цей житловий будинок. На ньому ставляться індивідуальний теплорегулятор та індивідуальний лічильник тепла. Цей теплорегулятор дозволяє будинку відбирати рівно стільки тепла, скільки необхідно для підтримання у приміщенні виставленої температури. Отже, в період так званих перетопів, коли у вересні, жовтні чи листопаді стоїть тепла погода й для обігріву будинків необхідна мізерна кількість тепла, цей регулятор відбиратиме саме цю кількість тепла. Відповідно, у весняний період, коли буває тепліше, ніж звичайно, регулятор так само не братиме зайвого.
Споживачі з конкретного житлового будинку самостійно вирішуватимуть, скільки тепла їм потрібно. Захочуть трошки комфортніше жити, але при цьому й більше платити — поставлять собі температуру 20 градусів у квартирах. Захочуть менше — ставитимуть менше. Крім цього, індивідуальний тепловий пункт дозволяє навіть протягом доби програмувати споживання тепла. Скажімо, вдень бажано мати температуру 18—20 градусів. А в нічний період, коли людина спить, температуру можна знизити до 16 градусів. Відповідно, в нічний період будинок споживатиме менше тепла, а отже — йтиме менше нарахування оплати. Вранці, перед тим, як люди прокидаються (о 5—6 ранку), починається активніший відбір тепла, і температура підвищується до 18—20 градусів. Зниження теплоспоживання в нічний час — це чиста економія, це ті кошти, яких людям платити не потрібно. З іншого боку, ця автоматична регуляція дає змогу зменшувати кількість котлів, що працюють у нічний період, зменшувати споживання газу в котельнях тощо.
Особливо відчутний ефект індивідуальні теплові пункти даватимуть у дитсадках, школах та поліклініках, а також в офісах — тобто в тих будівлях, де на один-два дні на тиждень діяльність завмирає. Там можна запрограмувати зниження температури у вихідні дні на 5—7 градусів, тобто тримати її на рівні 10—11 градусів тепла. В неділю ввечері автомат вмикається, починає давати більше тепла, і на ранок понеділка школа вже обігріта, а в п’ятницю пополудні — тепло знову йде на зниження.
Не менш важливий аспект — ментальний. Нині надання послуги регулюється надавачем послуг, а саме: теплогенеруюча компанія надає громадянинові послугу й вона ж вирішує, якої температури подати теплоносій, коли його подати тощо. А коли існує індивідуальний тепловий пункт, тоді споживач сам регулює якість послуги відповідно до своїх потреб.
Енергозбереження по-урядовому: багатообіцяючі декларації залишаються лише чорнилом на папері
Перехід на альтернативні джерела енергії дасть змогу не так залежати від політики і російського, і українського уряду. Ми в рамках кредиту ЄБРР одну котельню переводимо на альтернативні джерела палива. Зазначена котельня працюватиме і на відходах деревини, і на торфі, і на відходах сільського господарства. Тобто відпрацюємо це як експеримент, щоб у майбутньому ще частину котелень можна було перевести на інші види палива. В перспективі ми взагалі не хотіли б залежати від газу. Тим паче що в Черкас є потенційні можливості використовувати альтернативне паливо.
У нас поблизу розміщені великі родовища торфу, величезний лісовий масив. Ми можемо використовувати на перспективу для отримання тепла і відходи деревини, і торф. Наша область — аграрна, тому є й відходи сільського господарства (солома і таке інше), про які, з подачі прем’єр-міністра, стало модно говорити останнім часом.
Зазначені ресурси, безумовно, треба використовувати, і в майбутньому Україна це робитиме. Але я радив би уряду все-таки починати не зі спалювання соломи, а зі зменшення споживання тепла. Бо теплоємність газу на порядки вища за теплоємність деревини, і тим паче — соломи. Якщо сьогодні не вкладати кошти у зменшення споживання тепла (себто не міняти вікон, не утеплювати фасадів, не будувати дахів утеплених і двохскатних, не ставити терморегуляторів у кожні будівлі), то для отримання тепла доведеться будувати котельні, в десятки разів більші за теперішні і такої шаленої потужності, що соломи може просто забракнути. Тож починати треба зі зменшення використання тепла. А тоді на скромніше використання вже будувати чи реконструювати необхідні котельні. Ми в Черкасах у нинішньому році хочемо в одній школі повністю замінити всі вікна на склопакети, зробити утеплення фасаду, утеплення горища, встановити індивідуальний тепловий пункт із терморегуляторами, — і на прикладі цього закладу побачимо, яка реальна економія може бути досягнута за рахунок впровадження енергозберігаючих технологій. За попередніми оцінками, ми зменшимо використання тепла до 50%. А в школах, побудованих із залізобетонних панелей, економія сягне 60%.
На жаль, уряд сьогодні лише декларує енергозберігаючі технології та заходи. А насправді — нічого не робиться. Як ілюстрація — скажімо, за нашими розрахунками, в Черкасах можна зменшити споживання газу на 6—8% протягом одного року. Для цього треба провести реновацію будівель бюджетних установ. Це школи, дитсадки, лікарні, поліклініки. Заходи — заміна вікон, фасади, дахи, встановлення індивідуальних теплових пунктів. На цих закладах економія становитиме 50%. Цифру взято не звідкись «із неба»: це показник, якого досягла Польща, провівши аналогічні заходи. Реально ми думаємо, що економія становитиме всі 60%, тому що стан наших шкіл і лікарень трохи гірший, ніж був у Польщі сім років тому, коли вони пішли на такі заходи. В наших умовах ми, можливо, отримуватимемо економію навіть більшу. Отож, ця економія на рівні 50—60% дасть по місту в цілому 6—8% економії споживання газу. На ці заходи місту Черкаси потрібно 200 млн. гривень. Дивимося, що ж робить уряд. Уряд у бюджеті закладає норму: зменшити на 30% споживання енергоносіїв в усій Україні. А на заходи з енергозбереження на всю Україну закладає 500 млн. гривень. Шановні, як ми можемо досягти цієї економії?! 300-тисячним Черкасам потрібно на це 200 млн. гривень, а ви на 46-мільйонну Україну закладаєте 500 млн. гривень і хочете отримати таку економію...
Якщо ми візьмемо пропорційно: 46-мільйонна Україна — це, умовно кажучи, 150 таких міст, як 300-тисячні Черкаси. На енергозбереження Черкасам потрібно 200 мільйонів, відтак на всю Україну потрібно освоїти на енергозбереження 30 мільярдів гривень, щоб отримати економію в бюджетних установах 30—50% тепла, і відповідно — газу. А закладено 500 мільйонів, тобто в 60 разів менше.
Я розумію, що в держави таких коштів немає. І, напевно, ніколи й не буде. Але ж держава паралельно з цим записала ще одну обурливу норму в бюджеті — заборонила місцевим органам влади і комунальним підприємствам брати кредити, випускати облігації! Шановні, якщо ви виділяєте в 60 разів менше коштів, ніж треба, то дайте нам хоч можливість залучити їх через муніципальні облігації, через кредити. Тим паче що в даному разі ми всі розуміємо: гроші, витрачені на енергозбереження, за кілька років повернуться через економію газу, зменшення витрат місцевих бюджетів, а головне — зменшення залежності держави від російського газу! Дайте право кредитуватися. Я не хочу, як із кредитом ЄБРР, продовжувати оббивати пороги різних міністерств, місяцями випрошуючи дозвіл зробити те, що конче потрібно місту і державі. До речі, когенераційну установку і частотні перетворювачі на водоканалі ми ставили за рахунок випуску муніципальних облігацій, і ці кошти окупилися протягом року! Ми за рік отримали економію, еквівалентну сумі, на яку було випущено облігації.
Збереження централізованого теплопостачання — необхідна складова переходу на альтернативні джерела палива
Принципова позиція моя як міського голови — це збереження системи централізованого теплопостачання. Безумовно, в тих кварталах чи окремих будинках, які розміщені далеко від тепломагістралей, ми даємо дозволи на будівництво автономних котелень. Кілька таких у Черкасах уже діють, ще кілька будуються. Але якщо є можливість постачати тепло від центрального опалення, то ми таких дозволів не даємо.
Про що свідчить практика деяких міст, зокрема в Черкаській області, які масово роздавали дозволи на встановлення систем індивідуального опалення у квартирах? В одному містечку, по суті, майже половина квартир перейшла на автономне опалення, тобто там повним ходом дозволяли ставити у помешканнях індивідуальні котли. У результаті собівартість тепла зросла вшестеро. Внаслідок цього в маленькому містечку тариф на тепло у шість разів вищий, ніж у Черкасах. Тобто, по суті, люди фізично не мають змоги оплачувати теплопостачання. Це сталося тому, що накладні витрати на теплопостачання залишилися такими ж, як і були, а кількість споживачів стала меншою. З іншого боку, значно втрачений комфорт, оскільки з індивідуальним опаленням не обігріваються під’їзди. Відключили — і все, кожна квартирка десь якось собі гріється. Але на сходовий майданчик виходиш як на вулицю.
Другий момент. Для мене очевидний той факт, що вже через кілька років газ як головний енергоносій для опалення не використовуватиметься. У межах окремої квартири не можна перейти на альтернативні енергоносії, це може бути тільки газ. Щоб перейти на використання популярної нині в Юлії Тимошенко соломи, треба облаштовувати окрему котельню, ставити спеціальні котли, спеціальне обладнання, спеціальну систему підготовки сировини — сушки, подрібнення тощо. Якщо говорити про вугілля, то його ж не закидають лопатами в топки. Має бути спеціальне місце для складування, обладнання для подрібнення, — в котел вугілля потрапляє вже як пил, а не у вигляді брикетів, які хтось туди закидає. Те ж саме стосується й деревини: якщо ми говоримо про спалювання кори, гілок, тирси, то перед спалюванням все воно повинно проходити підготовку, і тільки тоді подаватися в котел. Тобто це складний процес підготовки сировини для спалювання. Тим паче якщо ми в перспективі спалюватимемо і сміття.
Постачати тепло від спалювання соломи, деревини чи сміття можна тільки системою центрального опалення. А якщо цю систему зруйнують через встановлення індивідуальних газових котлів у окремих квартирах — місто буде приречене на вічне використання газу. І тоді, коли він коштуватиме 300 доларів, 400 доларів, потім 700 доларів. У результаті опалення квартири стане для людини непідйомним тягарем.
Подивімося на Європу. Індивідуальне газове опалення є тільки в тих європейських країнах — Італії, Іспанії, Португалії, — де лише кілька тижнів на рік виникає потреба в обігріві, коли температура падає нижче нуля. Економічно там невигідно мати центральне опалення. Але тільки-но ви глянете на широту України чи ще північніше — всюди побачите центральне опалення. Гадаю, прикладом для України може слугувати Скандинавія, яка, по суті, майже повністю відмовилася від споживання газу і використовує сміття, відходи деревини й навіть каналізаційні відходи, з яких потім отримує газ, очищує його й подає для отримання тепла і навіть як паливо для громадського транспорту, як це робиться у Стокгольмі.
Комунальні тарифи: розмір не має значення
На моє переконання, питання оплати за комунальні послуги не залежить від рівня тарифу. Питання рівня оплати залежить від двох складових:
1. довіри до місцевої влади;
2. якості комунальних послуг.
Людина готова платити вищу ціну, якщо:
а) вона впевнена, що ця ціна обґрунтована й не завищена;
б) вона отримує якісну послугу.
Якщо людина не розуміє, куди йдуть кошти, або отримує неякісні послуги, то вона перестає платити або платить менше, і утворюється заборгованість.
У 2007 році ми запровадили побудинкові тарифи на квартплату, і відтоді черкащани платять той реальний тариф, який необхідний для утримання конкретного будинку. Це рішення давалося непросто, але ми провели його широке обговорення. У кожному дворі багатоповерхівок відбулися збори, на яких були присутні начальник РЕУ, керівники міськвиконкому. Загалом провели близько 700 таких зустрічей, під час яких розповіли про структуру тарифу, з чого він складається, яка зарплата працівників РЕУ, які послуги надаються, а від яких можна відмовитися за бажанням жителів. У результаті, запровадження побудинкових тарифів не викликало ані найменшого соціального напруження, і з першого ж дня ми мали нормальний рівень оплати.
Одним із перших рішень, яке я запровадив як міський голова, були щомісячні звіти РЕУ, які заносять у кожну квартиру і в яких розписано всі складові витрат щодо кожного будинку: скільки витратили на електроенергію за освітлення сходів, скільки — на зарплату двірникові, скільки — на ремонт під’їзду чи заміну дверей.
По-перше, людина має можливість перевірити, чи справді виконувалися ці роботи й чи надавалися ці послуги. По-друге, ці звіти допомогли нам краще контролювати роботу РЕУ. Бо якщо людина бачить там інформацію про послуги, яких вона не отримала, то повідомляє нам у міськвиконком, і ми перевіряємо кожен факт. У Черкасах уже два роки публікуються ці звіти, і нарікань на необ’єктивні витрати з кожним місяцем стає все менше. Тобто це своєрідний громадський контроль за діяльністю РЕУ. Буквально у перші місяці після запровадження цих звітів рівень оплати з 80—85 зріс до 105—110%, тобто люди почали не лише платити повністю за поточні місяці, а й частково погашати борги попередніх періодів.
Я розумію, що теперішня система надання комунальних послуг у самій своїй основі неправильна. Послуги отримує мешканець будинку і платить за них РЕУ чи іншому підприємству. А контроль за якістю послуг здійснює не той, хто їх споживає, а третя сторона — міськвиконком. Міський голова фізично не здатний проконтролювати якість робіт у 1600 будинках. Навіть якби в нього було сто заступників, якісно перевірити це неможливо. Правильно, коли якість послуги контролює той, хто її замовив. На жаль, чинне законодавство не повною мірою дає громадянинові право здійснювати це. Але з жовтня 2008 року ми запровадили практику, коли всі роботи, які виконуються РЕУ — капремонт даху, ремонт швів у панельних будинках, ремонт під’їздів, — приймаються тільки старшим по будинку або групою мешканців будинку в кількості не менше трьох
осіб. Тобто РЕУ не може закрити акт виконаних робіт, доки цих робіт не приймуть люди, які в цьому будинку живуть. Крім того, це істотний крок до створення об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). Я сподіваюся, що з цих старших будинків виростуть майбутні голови правлінь ОСББ. І, безумовно, підвищиться вимогливість жителів.
Буде обопільна відповідальність — комунальні послуги стануть якісними і прозорими
Сьогодні ми маємо таку схему стосунків у житлово-комунальних послугах: споживач послуги — надавач послуги — міська влада.
Місто значною мірою регулює надання послуги: встановлює ціну послуги, її нормативи. Насправді є ще четверта сторона — держава, яка для надавача послуги, по суті, визначає всю структуру затрат. Вартість газу, електроенергії, заробітна плата двірникові, оператору котельної — це все регулюється державою на рівні мінімальної зарплати і галузевих угод, які укладаються Міністерством ЖКГ з профільними галузевими профспілками. Більше того — сьогодні держава намагається посилити централізацію. Нещодавно було утворено державну інспекцію при Міністерстві ЖКГ з якості надання комунальних послуг. Тепер уже міністерство контролюватиме, як у якомусь дворі в Черкасах вивезли сміття чи помили сходові майданчики...
На моє переконання, стратегія має полягати в тому, щоб державу взагалі виключити з цих стосунків, а в перспективі — виключити з цих стосунків і місцеву владу. Мають бути прямі двосторонні відносини споживача і надавача послуг. У них мають бути договори, в яких повинні бути, з одного боку, чітко передбачені штрафні санкції за невчасне чи неякісне надання послуг, з іншого — відповідальність споживача за несвоєчасні і неповні розрахунки за отримані послуги. Ну справді, нам же не спадає на думку попросити державу стати посередником між нами та продавцем хліба чи працівником станції технічного обслуговування автомобілів? А чим відрізняється обслуговування автомобіля чи продаж хліба від вивезення сміття чи подання тепла у квартиру?.. Послуга — це товар. І якщо продали неякісний товар — мають бути серйозні штрафи; так само, як я маю можливість через суд відшкодувати збитки, яких зазнав через те, що купив неякісний хліб або зіпсоване м’ясо. Тільки тоді комунальні послуги стануть якісними і прозорими.
З іншого боку, є несправедливість: якщо ви взяли кредит на телевізор чи пральну машину й невчасно розраховуєтеся за цей кредит, то на вас накладаються штрафні санкції. Ви сплачуєте пеню, підвищений відсоток, у крайньому разі — втрачаєте майно, якщо не розраховуєтеся за нього. У вас банк забирає це майно, тому що ви не заплатили за нього. А що стосується комунальних послуг, то держава обмежила надавача послуг навіть у праві нарахувати пеню за те, що ви невчасно заплатили. Сьогодні сумарна заборгованість перед підприємствами Черкас, які надають комунальні послуги, перевищує 25 млн. гривень. Є люди, які роками не платять за ці послуги. А право накладати пеню і штрафи на їхнє майно обмежене державою. Тобто держава своєю політикою, на жаль, стимулює людей безвідповідально ставитися до оплати послуг. Тим дивніше сприймаються заяви деяких урядовців, що це місцева влада винна в низькому рівні розрахунків за тепло, воду та інші комунальні послуги. Будь ласка, дайте важіль — прийміть необхідні закони, які дадуть можливість нарахувати пеню, накласти арешт на майно чи вилучити його в разі наявності заборгованості. А коли важелів, як можна домагатися порядку?..