Війна в Україні наочно показала, що найефективніша зброя у XXI ст. - це не танки й не "Джавеліни", це люди.
У 2014 р. в десятків тисяч людей спалахнула мотивація захищати країну, і вони стали армією, здатною зупинити російську агресію. Нині напруга боїв знизилася, фронт став стабільним, але війна триває. І найбільший рядок втрат сьогодні - це звільнення. Відпливу кадрів намагаються не допустити за будь-яку ціну, - так, президент П.Порошенко два місяці не міг прийняти рішення щодо закону 6052, який визначає порядок звільнення військовослужбовців за контрактом до кінця особливого періоду, прийнятим Верховною Радою і поданим на підпис президентові 23 квітня. Але закон 6052 підписаний, і чергова хвиля звільнень вимиє з армії кілька тисяч мотивованих та воїнів, які пройшли свої університети війни. Потрібні комплексні рішення, аби тих, хто приходить, було більше, ніж тих, хто залишає лави. Як вирішити цю проблему?
Приречені на некомплект
Сьогодні укомплектованість бригад ЗСУ на фронті становить менше 50%. Під кінець ротації підрозділу на передовий нерідко можна побачити роту із 40 чоловік або батальйон, у якому 200 тримають фронт завдовжки 10-11 кілометрів.
Причому на папері цифри укомплектованості вищі. Але цифрами військове командування маніпулює. До бойових підрозділів нерідко зараховують допоміжний персонал, який перебуває на базі, або відряджають на час військовослужбовців з інших тилових частин. Тобто одні й ті самі люди фактично на папері можуть проходити службу у двох підрозділах. Чисельність прикомандированих у піхоті на першій лінії може сягати 50% від складу підрозділу.
Особливо гостро б'ють звільнення з армії по тих частинах, у яких проводиться дорога підготовка особового складу з допомогою інструкторів НАТО. Батальйони, які пройшли підготовку на полігоні в Яворові з допомогою американців і канадців, виходять на одну ротацію на фронт, і після ротації, тобто через рік після проходження тренінгу НАТО, звільняється до 80% складу. Тобто відібрані й підготовлені люди не затримуються, не передають досвід далі.
Надзвичайно серйозної уваги потребує ситуація з програмою підготовки Сил спеціальних операцій на базі в Бердичеві. У 2016 р. на шестимісячні курси підготовки бійців ССО заявилося 437 кандидатів, закінчити курс змогли тільки найкращі з найкращих - 63 військовослужбовці. Вони отримали статус інструкторів. Однак на цей момент 40% цих елітних бійців із різних причин уже залишили службу в армії.
За словами заступника начальника Генштабу ЗСУ Артура Артеменка, необхідність мобілізації кількох тисяч офіцерів запасу у 2018 р. пояснюється тим, що звільняється 10% діючих офіцерів. Тобто в цифрах, за оцінками Генштабу, звільняється за один рік близько чотирьох тисяч офіцерів. Катастрофічні показники для обороноздатності країни! Але місця вибулих досвідчених людей без жодних питань заповнили мобілізованими випускниками військових кафедр. Солдатів і офіцерів звільняється ще більше. Закон 6052 дозволить звільнитися тим військовим, хто вже має вислугу, але служить за контрактом до кінця особливого періоду і за контрактом, укладеним до війни. Оскільки що таке "особливий період" і коли він закінчиться, законодавчо не було роз'яснено, такі контракти, по суті, перетворилися на безстрокові, як при феодалізмі. Наявність кількох тисяч військовослужбовців, які не могли звільнитися і в яких "особливий період" затягнувся, серйозно підриває моральний клімат в армії, тож дуже добре, що держава взяла на себе відповідальність і рішення прийняли. Безперечно, прийняття закону призведе до посилення відпливу офіцерів та сержантів і солдатів, які служать тривалий час. Але, з другого боку, якщо не звільняти тих, хто давно заслужив, то як залучити нових, тих, хто має прийти на зміну? У колективі будуть нормальні відносини, якщо служать тільки ті, хто мотивований, а не з-під палиці.
Некомплект закладений у саму структуру армії з шести причин.
1. Держава, починаючи з СРСР, ніколи не прагнула утримати в армії хороших бійців, ніколи не ставилося завдання досягти якісного розвитку армії, зберігалася і багато в чому зберігається порочна радянська психологія "незамінних у нас немає". Неувага до людей і нерозуміння значення комплектності для ефективного ведення бойових дій ще з часів СРСР привчили військове командування дивитися на некомплект як на звичайну нерозв'язну проблему, природний порядок речей в армії. Значення комплектності для боєготовності та боєздатності не визнається.
2. Більшість тих, хто звільняється, ідуть із бойових бригад, бойових підрозділів, які несуть службу на передовій, із найвищим фізичним і психоемоційним навантаженням. Тобто найбільших втрат зазнають ті, хто найбільше затребуваний. Це відбувається тому, що в нашій армії боєздатність військових частин оцінюється не за результатами її реальної боєздатності та підготовки, а насамперед за адміністративними і господарськими показниками, станом звітності. З комбрига й комбата знімуть голову за відсутність бирок на майні, за відсутність звітів і планів, але боєготовність і боєздатність його підрозділу для військового керівництва - насправді малоцікаве й незрозуміле питання.
3. Некомплект із самого початку закладений керівництвом ЗСУ в самій структурі армії. Максимальна чисельність ЗСУ за законом - 250 тисяч чоловік, фактична - 230, а штатна чисельність - понад 330 тисяч. Тобто армія фактично кадрована і готується воювати комплектними військами не зараз, коли це гостро необхідно, а коли-небудь потім, коли оголосять мобілізацію і прийдуть люди, щоб наповнити бойові підрозділи реальними бійцями по штату. Нові частини, які не наповнені й не будуть наповнені особовим складом, продовжують створюватися. Така ж проблема в НГУ. Держава готується не до тієї війни, яка йде зараз, а до якоїсь великої війни в майбутньому. Це дозволяє генералам не нести відповідальності за безтолкове планування сьогодні і виправдовувати свою некомпетентність тим, що таким чином іде підготовка до майбутнього великого вторгнення РФ. Рік у рік не вирішуються гострі поточні проблеми, але й так скромні ресурси продовжують розмазуватися на вирішення сотень третьорядних та не пов'язаних із війною на Донбасі питань.
4. Пріоритетом комплектування є не бойові частини, а забезпечення й адміністрування. Усього в структурі ЗСУ понад 1500 військових частин. У 2013-му діяло два оперативних командування. Зараз створено чотири нових, і діє фактично шість оперативних командувань. Кріс того, створені нові командування родів військ, яких не було до війни: командування десантно-штурмових військ, командування Сил спеціальних операцій, Корпус морської піхоти. У Нацгвардії п'ять територіальних управлінь і також безліч адміністративних структур. На відміну від бойової чисельності - тобто чисельності особового складу, який бере безпосередню участь у бойових діях, різке зростання насамперед відзначається у штабах. Зростає кількість генералів, зростає чисельність штабів. Людей бракує тільки серед тих, хто сидить в окопах. Цінні офіцерські кадри вимиваються з бойових підрозділів для комплектування численних штабів, туди йдуть ресурси на забезпечення.
5. Вакансій так багато, що при наборі поповнення в армію відбір мінімальний. На військову службу масово пішли "заробітчани", які не хочуть служити й не хочуть виконувати бойові завдання, не хочуть тренуватися, їх цікавлять лише грошове забезпечення та пільги, і лікування у разі серйозної хвороби. Такі військові збільшують навантаження на своїх товаришів і теж намагаються знайти привід для звільнення або перетворюються на "мертвих душ", яких намагається позбутися сама армія.
6. У службовій кар'єрі існує "зрівнялівка". Ті, хто інтенсивно навчається й показує високі результати, жодним чином не відрізняються від тих, хто вчитися не може й не хоче і служить посередньо. Підвищуючи кваліфікацію, воїн має отримувати перспективи росту. Не отримуючи перспектив росту на військовій службі, багато хто звільняється і переходить на службу в інші державні структури, з вигіднішими умовами служби, або взагалі у приватний сектор - і ні в ЗСУ, ні в НГУ необхідності утримувати найкращих і навчених не бачать, ставлення до підлеглих як до взаємозамінних деталей зберігається.
А як справи у противника?
Просування ЗСУ на окремих напрямках пояснюється наявністю більшої кількості мотивованих бійців і тим, що в російських окупаційних корпусів щільність оборони й укомплектованість ще нижча. На батальйон у них припадає від 20 і більше кілометрів фронту. Війна давно набула осередкового характеру, давно втратила масовість. Цікаво, що в російських військ ті самі проблеми з укомплектованістю, але приписки й фальсифікації списків особового складу - ще більшого масштабу через відсутність будь-якої публічності й громадського контролю. Фактична боєздатність противника на порядок нижча від заявленої.
Російська армія також заражена всіма радянськими хворобами й радянською психологією. Про фактичну її боєздатність можна судити з тих контактних боїв, які документально зафіксовані у війні в Донбасі. У ситуаціях близького бою кадрові російські військовослужбовці 2-ї бригади спецназу, 98-ї повітряно-десантної дивізії, 31-ї десантно-штурмової бригади легко здавалися в полон, і наполегливості в бою не виявляли.
Незважаючи на мільярдні російські інвестиції у створення 1-го й 2-го армійських корпусів, некомплект бойових підрозділів противника досягає 70-80%, що маскується приписками, а також повною укомплектованістю тилових і адміністративних структур.
Наступальні й маневрені бойові дії на фронті ведуть малі групи піхоти чисельністю приблизно в одне відділення до 15 бійців. Опорні пункти на більшій частині фронту перетворилися на пости спостереження.
І Україна, і Росія дійшли розуміння, що в локальній війні низької інтенсивності, де треба багато копати, ходити, думати, де не так часто доведеться стріляти, де на застосування зброї накладається безліч обмежень, де між кожним натисканням на спуск - тижні монотонної роботи, потрібні професіоналізм і висока мотивація бійців.
В СРСР мотивацію служити було створити значно легше - допомагали "залізна завіса", НКВС-КДБ і КПРС. Масова мобілізована армія в тоталітарному суспільстві мала принципово інші методи мотивації й організації, де військовослужбовець був взаємозамінним гвинтиком великої машини, витратним матеріалом термоядерної війни.
Але час змінився. Вже минула епоха глобальної війни, і досягати переваги треба на якійсь безіменній висоті, у якомусь лісочку або в якомусь будинку.
Причини, з яких звільняються з армії зараз
Якщо проаналізувати проблеми, які стають причиною звільнення з армії, то головні подразники можна визначити так.
1. Обмеження на бойові дії підривають бойовий дух. Благородна ідея свободи і незалежності змусила понад 100 тисяч людей у 2014 році піти в структури МО і МВС добровільно і за мобілізацією, і 70 тисяч з них пройшли зону АТО. Тоді про забезпечення важко було мріяти, але мотивація долала будь-які труднощі. Люди боролися за свій народ, були готові пожертвувати собою і часто стикалися з небезпекою. Це була найсильніша мотивація. А як із цим зараз? На жаль, те, яким чином українське військове командування трактує умови Мінських угод і обмежує бойове застосування, серйозно демотивує навіть найстійкіших бійців. Мотивовані бійці йдуть захищати Батьківщину від агресії, і жорсткі вимоги командування щодо заборони воювати, обмеження на витрачання боєприпасів, заборона діяти навіть коли ворога добре видно у приціл - для багатьох стає втратою сенсу.
2. Проблеми колективів. У нас поки що всі держструктури організовані за колгоспним принципом: як розуміє службу командир частини - такий і порядок у частині, усе залежить від першої особи. Дружні стосунки в колективі й авторитет командира - головна запорука збереження бійців на службі. Частину, командир якої не має авторитету, розривають скандали й звільнення, а в частині, де командира поважають, будь-які труднощі гуртують, і є не тільки відплив кадрів, а й приплив.
3. Організація служби у ЗСУ й НГУ залишилася на рівні 70-х років минулого століття. Найбільшим покаранням для найкращих бійців є перебування на базі своєї частини. Там людей дістають перевірки й безглузда система несення служби, складена за радянськими канонами і книжкою начальника управління служби військ генерала Усмана Уразова. Уразов - генерал радянської школи, далекої від сучасної війни, і його книжка про порядок несення служби є справжнім бичем нашої армії. Абсурд, але радянський досвід муштри солдатів строкової служби в армії вже зниклої у XX столітті держави використовують для організації служби під час війни в XXI столітті, в армії демократичної держави, укомплектованої виключно військовослужбовцями контрактної служби.
4. Неповага до особистого часу військових. Нечасті відпустки, мінімум вільного часу - так тримали в руках радянських строковиків. А зараз для більшості дорослих контрактників одна ротація на 7-8 місяців, постійні перевірки й робота в позаслужбовий час обертаються втратою сім'ї. Люди бачать, що їх залучають через погану організацію служби, а не тому, що це треба для війни.
5. Матеріальні умови. Коли бійців змушують постійно займатися далекими від війни речами - караулами, нарядами, прибираннями, ремонтом, тобто геть далекими від війни речами, боєць задумується, що витрачати більшу частину свого часу на господарську діяльність він за значно більші гроші може на "цивілці". Грошове забезпечення в армії далеке від середніх зарплат кваліфікованого працівника в приватному секторі. Що таке для кваліфікованого бійця 7-10 тисяч гривень зараз? Це зарплата охоронця в супермаркеті з фіксованим робочим графіком і без відриву від сім'ї. Армія в жодній країні світу не є вигідним бізнесом, але в нашій армії високі зарплати потрібні для того, щоб боєць мав матеріальну можливість забезпечити себе додатковим екіпіруванням на фронті, щоб мав можливість утримувати сім'ю.
6. Зрівнялівка. Навіщо воювати на передовій, якщо в солдатів і офіцерів значно комфортніші умови служби у військово-навчальних закладах і центрах, грошей там платять не менше, а нерідко навіть більше, за чинними нормативами, а відповідальності на порядок менше. Навіщо рвати жили на службі, якщо все одно ставлення до тих, хто служить заради зарплати, і до справжнього воїна буде однаковим?
7. Відсутність службового житла й соціальної інфраструктури на базах. Це величезний бич армії, який не дозволяє багатьом сімейним людям продовжувати службу. Це і величезний удар по боєздатності, оскільки частина, яка роз'їжджається по домівках, збирається повільно, і люди витрачають багато часу на дорогу й облаштування.
Що робити?
1. Нова психологія військового командування, нове розуміння ролі солдата, сержанта й офіцера. Це вже не просто номер військово-облікової спеціальності. Нині це висококваліфікований оператор озброєння або забезпечення, менеджер зі знищення противника і з управління спецвійськами. Це лідер і людина із самостійним мисленням. Це людина, яка задля якісного виконання обов'язків повинна опанувати десятки навичок і спеціальностей. І такі люди гостро необхідні сьогодні скрізь - і в будь-якому нашому бізнесі, і в будь-якій країні Євросоюзу. Ринок робочої сили став дуже конкурентним, і треба розуміти, як залучити найкращих бійців в армію, щоб якісних людей приходило значно більше, ніж звільнялося. Кожного свого менеджера й оператора генерал і командир повинен поважати й цінувати, і триматися за професіоналів, тому що сучасні бої ведуться малими групами фахівців, де маршал перемоги - командир відділення, солдат, сержант, лейтенант. Наполеонів треба цінувати за успішними боями, а не за зірками й вислугою. Вислуга в сучасній армії нічого не означає, світ змінюється, досвід застаріває, знання оновлюються разом із технікою, на війні потрібні ті, хто вміє вчитися і перемагати, а не ті, хто недостатній інтелект компенсує шириною лампасів і командним криком.
2. Армія під час війни повинна мати можливість воювати, згідно з тими обмеженнями, які накладають Мінські угоди. Ключова проблема - воювати ефективно можна навіть з обмеженим застосуванням артилерії і танків. Дозвіл проявляти ініціативу командирам батальйонів, дозвіл на знищення противника всіма видами дозволеного озброєння, активні дії й поповнення боєприпасів до піхотної зброї дозволили б армії діяти за призначенням, а не імітувати поліцейську операцію. Це створило б мотивацію. Це дало б армії досвід маневрених боїв, а не просто окопної війни.
3. Система просування кадрів потребує серйозної зміни. Виховання лідерів - не означає створювати курси лідерства на 4 місяці і направляти туди за наказом. У наших умовах лідерство - це виявлення бійців з лідерськими якостями в бойових підрозділах, щоб давати їм вишкіл і плекати їх у колективі, давати просування й службове зростання. Командир - це не вислуга і не запис у військовому квитку, це характер. У бойових частинах потрібні лідери, колективам потрібен стрижень. Командири бригад і батальйонів повинні стати керівниками процесу висування лідерів у своїх колективах. Необхідно не на словах, а на ділі створити престиж і повноваження для сержантського корпусу, уможливити постійне зростання в кар'єрі для сержантів, зробити службу вигідною. Це кістяк армії.
4. Житло. Нині активно реалізовується програма будівництва службових гуртожитків. Планується побудувати 184 гуртожитки на 23 тисячі контрактників. Це найважливіший крок уперед, що на порядок підсилить можливості із залучення до армії людей. Але всіх проблем за один рік не вирішити. Службові гуртожитки для сімейних офіцерів, сержантів, солдатів контрактної служби необхідні в більшій кількості, треба забезпечити службовим житлом не менш як 100 тисяч чоловік, аби хоча б у бойових бригадах ЗСУ були необхідні умови проживання. Також потрібні інфраструктура для нормального життя родин воїнів, допомога в працевлаштуванні дружин.
5. Грошове забезпечення. Тут не повинно бути зрівнялівки. Для частин на передовій мають бути пріоритет і система надбавок. Причому премія має бути не тільки для тих, хто на першій лінії, а й для тих, хто на другій. Тобто до штабу батальйону включно - адже без комбата, без розвідки, без вогневої підтримки на першій лінії багато не навоюєш. Необхідно виплачувати премію бойовим частинам не лише за час перебування на передовій, а й за час, який вони витрачають на бойову підготовку на полігонах для дій на передовій. Підготовка не менш важлива, ніж сам бій, ставлення до неї має бути максимально серйозним.
6. Необхідно забезпечити грошові стимули для залучення досвідчених бійців. Кожна ротація, які були в різних частинах від 7 до 12 місяців, - це неоціненна академія військової науки. І на фронт треба залучати тих, хто не одну академію закінчив. Вважаю, що після завершення ротації командир батальйону має одержати повноваження скласти рапорт на всіх гідних бійців, хто відслужив не менш як п'ять місяців чистого часу на першій-другій лінії без "зальотів". І якщо такий досвідчений боєць знову вирушить на ротацію на передову, йому має бути визначена премія за проведену ротацію - припустімо, 2000 гривень на місяць, яка нараховуватиметься, якщо він знову піде на фронт. Таким чином, у руках комбата створюється стимул для збереження досвідчених бійців на нову ротацію, а премії за кожну ротацію мають плюсуватися, і тоді той, хто пройшов кілька ротацій, одержуватиме солідну надбавку до грошового забезпечення. Цінність досвідченого бійця для його підрозділу набагато вища, ніж кількох нових недосвідчених солдатів.
7. Програма будівництва житла для "черговиків" стоїть гостро. Має сенс пропонувати військовослужбовцям довгострокові грошові сертифікати на купівлю житла, припустимо, на 1 млн грн, що має цільове призначення й може використовуватися лише для інвестицій у житло. Як безвідсоткова позика. Надається тим, хто уклав 10-річний контракт. Порушення по службі, розривання контракту - і згоряє інвестиція, повертається державі. Воїн отримає можливість вкласти кошти в житло там, де йому зручно. Жодної корупції, як нині при держзакупівлях готового житла.
8. Терміни ротації потребують серйозного перегляду. Судячи зі статистики правопорушень в АТО, нормальний термін служби на фронті за нинішніх умов не має перевищувати п'яти місяців. Після цього терміну в більшості бійців починає виявлятися втома, зростає кількість порушень. Нинішні терміни ротації - 7-8 місяців, можуть бути прийнятні, тільки якщо створюється система відпусток додому хоча б двічі по 2-3 тижні. І якщо діє внутрішня ротація в самому підрозділі на фронті, і люди не перебувають на передовій весь час, а постійно отримують звільнення та переведення в тилові райони, щоб привести себе в порядок і відпочити. Ротація може бути й за іншим принципом. Бригада вирушає на ділянку фронту на 12 місяців, але воює там не в повному складі, а ротирує батальйони: припустимо, по 3-4 місяці на фронті, й потім заміна.
9. Необхідно переглянути ставлення до вільного часу контрактника. Хороші командири бригад ретельно стежать, щоб їхні бійці одержували достатній час для відпочинку. В одній із бригад, що виконує завдання на фронті, комбриг зараз дає бійцям відпочинок до 2,5 місяця на рік. До офіційно визначеного відпочинку додає ті вихідні, які боєць проводить на фронті. Це дуже розумна практика, яку слід узаконити. Хороші командири намагаються не затримувати людей надурочно, а також надавати їм відпустки під час ротації. У воїнів має бути особисте життя, можливість відновитися.
10. Треба переглянути всю систему роботи військкоматів, які нині жорстко довбає військове керівництво за невиконання планів із призову. Плани з призову вже давно не працюють. Плани з призову генерали повинні ставити не військкомам, а самим собі, й домагатися їхньої реалізації разом із президентом, урядом і парламентом. А військкомати мають працювати як рекрутингові центри, причому варто було б їх прив'язати до конкретних військових частин, щоб військкомати працювали у зв'язці з військами, щоб відбувався горизонтальний перетік кадрів. Більшість контрактників нині приходять на контракт у конкретну частину, і самі частини, які шукають бійців, виконують уже де-факто функції рекрутингових центрів. Треба це узаконити, дати їм повноваження та забезпечення.
11. Армія має показати себе відповідальним партнером у трудових відносинах із бійцем. Простий і зрозумілий контракт, соціальні пільги, які монетизовані, а не у вигляді папірців та обіцянок безплатного проїзду. Широка реклама надійності армії як відповідального роботодавця.
12. Основними соціальними пільгами для бійця має стати страхування здоров'я для нього і його сім'ї на певну суму на рік. А також право на вступ за бюджетний кошт у вищі навчальні заклади після трьох-п'яти років перебування на контракті. Це були б реальні, а не міфічні пільги, які стали би стимулом для гідної служби.
13. У армії потрібний відбір. Не можна будь-ким наповнювати штатний розклад. Надто багато випадкових людей приходить на контракт, хтось одразу починає "косити", "іти на лікарняний", аби тільки не служити та не воювати. Армія повинна починатися з того, що сам контрактник має обґрунтувати, чому він гідний служити. Хоча б у вигляді твору. Потім має бути курс хоча б на 2-3 дні, де треба довести, що кандидат готовий долати труднощі.
14. Армія має позиціонуватися насамперед як найкращий колектив, як шлях знайти справжніх друзів і товаришів. Не можна агітувати йти в армію на зарплату в 7000 грн. Так бійців не мотивуєш. Армія - це готовність до подвигу та самопожертви. Армії треба повністю поміняти радянську символіку на нову українську, змінити саму структуру відносин. На фронті один до одного звертаються "друже", а "товариш" і "пан" у новій армії не прижилися, це мертві форми звертання, для офіціозу. Багато чого з нової символіки в армії нині впроваджує група Гайдукевича, однак, крім форми, треба змінити сам порядок стосунків на службі, весь церемоніал і регламент взаємодії між бійцями та командирами. Армія повинна знати історію війни, історію наших перемог і невдач, історію героїв і пишатися ними.
15. Організація та структура. Армія під час війни повинна воювати комплектними частинами. На фронті - комплект. А от резервні частини мають бути кадрованими, їх було б розумно також прив'язувати до конкретних бойових частин, для взаємодії та обміну досвідом. DT.UA уже неодноразово писало, що відповідно до світового досвіду необхідно за рівнем укомплектованості градирувати війська за різними ступенями готовності. Воювати мають повністю боєготові та поповнені частини. Це ефективніший і дешевший шлях. Для того, щоб знайти ресурси, треба провести структурну реформу - скоротити кількість військових частин і штабів, направляти бійців для поповнення насамперед у бойові частини.
16. Необхідно реорганізувати документообіг в армії, скоротити системи звітності, перейти на електронний документообіг. Штати штабів батальйонів і бригад мають бути розширені за натовськими стандартами й відповідно навчені, щоб для ведення паперів і прийняття оперативних рішень була відповідна кількість персоналу. Перевантаження командирів тактичної та оперативної ланки паперовою відповідальністю й документообігом паралізує роботу з особовим складом, відволікає від бойового управління. Необхідно звільнити українське офіцерство від ганебного паперово-показушного рабства.
Зберігати та збільшувати в армії стрижень - досвідчених обстріляних воїнів - одне із стратегічних завдань держави. І вирішення цього завдання може бути тільки комплексним. Це не може бути рішенням одного генерала, міністра, одного відомства - це одна із ключових цілей державної політики, яка має бути пріоритетом для всього керівництва країни. На війні переможе якість. Якість людей важливіша за кількість будь-якого заліза, паперу й чорнил.