Довіра громадян до виборів є одним з ключових елементів забезпечення стабільності державної та політичної влади. Масові фальсифікації, підкуп, адміністративний ресурс на місцевих виборах 2010 р., парламентських виборах 2012-го та проміжних виборах народних депутатів у п'яти округах 2013 р. призвели до неспроможності режиму Віктора Януковича переконати суспільство в тому, що його можна усунути від влади через інститут голосування. І суспільство вибухнуло восени 2014 р. - взимку 2015-го відомими революційними подіями.
Позачергові президентські й парламентські вибори 2014 р.супроводжувалися неприхованим, але стриманим оптимізмом міжнародних і національних спостерігачів.
Ключова відмінність виборів 2014 р. і виборів за часів Януковича полягає в тому, що органи державної влади, політично пов'язані з окремими учасниками електоральних перегонів, утрималися від масового втручання у виборчий процес. У 2012 р. найпоширенішим порушенням на виборах стало зловживання адміністративним ресурсом, коли вся владна вертикаль працювала на одну політичну силу та її висуванців у виборчих округах. Після усунення Януковича цей тип порушення законодавства і загальновизнаних стандартів виборів відійшов на другий план, але збереглися проблеми з підкупом виборців, непрозорістю фінансування передвиборної агітації, засиллям технічних кандидатів і партій, незбалансованістю впливів на діяльність виборчих комісій.
Протягом лютого-червня 2014 р. Громадянська мережа ОПОРА у партнерстві з Міжнародною фундацією виборчих систем (IFES), надсилаючи відповідні запити, провела проміжний моніторинг ефективності правоохоронних органів України щодо розслідування злочинів проти виборчих прав, здійснених на позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 р. Крім того, проводилися постійний моніторинг і аналіз судових рішень щодо виборчих злочинів, що оприлюднені в Єдиному реєстрі судових рішень
Актуальність цієї проблематики очевидна. Результативність реакції правоохоронних органів на злочини проти виборчих прав громадян, зафіксованих на парламентських виборах 2014 р., визначить загальні умови проведення запланованих на цей рік місцевих виборів.
Якщо правоохоронці і суди не продемонструють, що невідворотність покарання у виборчій сфері не пустий звук, то в кандидатів у місцевих кампаніях будуть розв'язані руки. Натомість суха статистика яскраво продемонструє рівень політичної і посадової відповідальності очільників держави в цілому й керівництва правоохоронної системи зокрема, які публічно брали на себе відповідальність забезпечити дієве покарання фальсифікаторів виборів.
Станом на червень 2015 р., через вісім місяців після дня голосування на позачергових виборах народних депутатів України, мусимо констатувати, що лякати потенційних фальсифікаторів на майбутніх місцевих виборах практично немає чим. Як мильні бульбашки луснули гучні заяви про резонансні розслідування щодо одіозних переможців в одномандатних виборчих округах.
На позачергових виборах народних депутатів України 2014 р. органи внутрішніх справ України розпочали 291 кримінальне провадження за ст. 157–160 Кримінального кодексу України, якими встановлюється відповідальність за злочини проти виборчих прав громад.
Найбільше кримінальних проваджень - 181 - було розпочато за ст. 157 ККУ, яка містить широкий перелік складу злочинів, пов'язаних з перешкоджанням здійсненню виборчого права. Щодо фактів фальсифікації виборчих документів, надання неправдивих відомостей до органу ведення Державного реєстру виборців (ст. 158 ККУ) - 46 проваджень.
Третьою найпоширенішою статтею Кримінального кодексу на парламентських виборах стала нова стаття - 160 - про підкуп виборців. За нею порушено 37 проваджень.
Значно менше розслідувань стосувалося незаконного використання бюлетенів, голосування виборцем більше ніж один раз (17 проваджень за ст.158-1 ККУ), порушення порядку фінансування виборчої кампанії (9 проваджень за ст.159-1 ККУ), незаконного знищення виборчої документації (одне провадження за ст.158-2 ККУ).
Натомість за статтею 159 ККУ (порушення таємниці голосування) не було порушено жодного кримінального провадження.
Регіонами-лідерами за кількістю розпочатих кримінальних проваджень щодо виборчих злочинів виявилися м. Київ (52), Донецька область (50), Одеська (41), Київська (29), Чернігівська (28) і Харківська (20). Але, як відомо, кількість не завжди переходить у якість.
На кінець червня 2015 р. лише 13 з 291 кримінального провадження завершилися направленням обвинувальних актів до судів. Це - близько 5% від загальної кількості розпочатих кримінальних проваджень.
222 кримінальні провадження (76% від загальної кількості) вже закрито без звернення до суду, тобто завершилися безрезультатно. І розслідування 55 (19%) кримінальних проваджень досі триває. Ще в одному кримінальному провадженні органи слідства направили клопотання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
Тенденція полягає в закритті щомісяця до 20 кримінальних проваджень і незмінності кількості судових рішень.
Звертає на себе увагу те, що регіони - лідери за кількістю розпочатих кримінальних проваджень пасуть задніх за кількістю доведених до суду результатів слідства. До прикладу: у місті Києві, де було розпочато рекордний для країни масив кримінальних проваджень, жодне з них поки що не дійшло до суду. Усі кримінальні провадження вже закрито ще в одному регіоні-рекордсмені - Чернігівській області. В Донецькій області лише одне з 50 кримінальних проваджень дійшло до суду, в Київській - нуль з 29, Харківській - нуль з 20.
Умовними передовиками за кількістю доведених до суду розслідувань є Дніпропетровська, Черкаська, Житомирська, Кіровоградська й Хмельницька області, в яких до судів дійшло аж по два кримінальні провадження.
Регіональний аспект розслідування виборчих злочинів підштовхує до думки, що восени 2014 р. відбувалося певне змагання з кількості розпочатих кримінальних проваджень, пов'язане із суспільним запитом на заяви політиків і чиновників про суворе покарання фальсифікаторів. Достатньо порівняти Київ і Хмельниччину. У столиці розпочато 52 провадження, і жодне досі не дійшло до суду. Натомість у Хмельницькій області слідство проводилося лише у двох справах, і обидві доведено до суду.
Єдиний реєстр судових рішень дає змогу простежити основні тенденції судового розгляду одиничних виборчих злочинів, які органи слідства спромоглися довести до логічного завершення.
Доступні громадськості
10 рішень судів свідчать, що в судовому порядку найбільше було розглянуто справ, пов'язаних з наданням членами дільничних виборчих комісій виборчих бюлетенів особам, які не мали права на їх отримання (три вироки за ч. 2 ст.158-1 ККУ).
Два вироки й одна ухвала про звільнення від кримінальної відповідальності стосувалися незаконного отримання виборчого бюлетеня, голосування більше ніж один раз
(ч 1. ст.158-1 ККУ).
За одним з найпоширеніших порушень парламентської кампанії - незаконне переписування протоколів членами ДВК - винесено лише один судовий вирок і одну ухвалу про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Натомість два вироки було винесено у провадженні щодо перешкоджання вільному здійсненню виборчого права шляхом підкупу (ч.1 ст.157 ККУ). На підкупі виборців варто зупинитися окремо.
Змінами до Кримінального кодексу підкуп виборців було виведено в окремий склад злочину лише за кілька днів до дати голосування на останніх парламентських виборах. Значна частина фактів підкупу, які отримали реакцію правоохоронних органів, розглядалася в межах "широкої" статті 157 ККУ, а не нової статті 160, оскільки суворіша міра покарання не могла застосовуватися заднім числом.
Зволікання з ухваленням парламентом та підписанням президентом змін до Кримінального кодексу в жовтні
2014 р. в окремих випадках визначило дієвість покарання за підкуп виборців. Зокрема, в одномандатному окрузі №102 Кіровоградської області, де народним депутатом був обраний Олесь Довгий, кримінальні провадження щодо підкупу виборців закрили на тій підставі, що зі статті 157 Кримінального кодексу, за якою їх відкривали, було вилучено слово "підкуп".
Логіка підказує, що переведення підкупу виборців зі способу перешкоджання виборчому праву у статус самостійного злочину не означає його декриміналізації. Втім, слідчі трактували цю ситуацію по-іншому, а тому гучні заяви про необхідність особливо прискіпливо розслідувати порушення у скандальному окрузі завершилися політичним та інформаційним пшиком.
А тепер - про найголовніше. Ніхто на сьогодні не отримав реального строку тюремного ув'язнення за злочини, вчинені на останніх виборах. Абсолютна більшість обвинувачених у процесі слідства визнали свою провину, а майже в половині випадків було укладено угоду про визнання винуватості з метою пом'якшення міри покарання. До прикладу: в одній із двох справ щодо підкупу виборців угода про визнання винуватості, затверджена судом, передбачала штраф 5100 грн. Очевидно, що кандидатів таке покарання не змусить відмовитися від технологій підкупу виборців.
У жодному з ухвалених судами рішень не йдеться про притягнення до відповідальності організаторів фальсифікацій. Людина, яка має бодай мінімальне уявлення про протизаконні виборчі технології, розуміє, що "фінансові піраміди" на виборах, масова роздача виборцям продуктових наборів або інших благ, вкидання бюлетенів не можуть реалізовуватися однією особою або неорганізованою групою осіб.
Відсутність реально покараних за фальсифікації на позачергових парламентських виборах уже провокує нові порушення. На проміжних виборах народного депутата України в окрузі №205 Чернігова буяє "гречка", а штаби кандидатів обговорюють перспективи грошового підкупу.
Для наступних місцевих виборів безкарність порушників зразка 2014 року - це міна уповільненої дії. І маємо розуміти, що безкарність впливає не лише на політиків. Деформація правової свідомості поширюється і на звичайних членів виборчих комісій, готових "за просто так" перемальовувати протоколи. На виборців, які досі не знають про відповідальність за отримання передвиборного хабара.
Що робити за такої песимістичної ситуації? Забезпечити громадський контроль за розслідуванням тих кримінальних проваджень, які ще не закрито. А залишилися, як можна думати, найскладніші справи (з 55 актуальних проваджень 17 стосуються підкупу виборців). І домогтися напередодні старту місцевої кампанії публічного звіту Міністерства внутрішніх справ про розслідування виборчих злочинів, які було вчинено на останніх парламентських виборах. Суспільство має право знати, чи доклала держава достатніх зусиль для покарання винних у порушенні виборчих прав громадян. Якщо відкриття резонансних проваджень широко анонсувалося посадовцями, то і закриватися вони мають з належним інформуванням суспільства. Це справа політичної відповідальності.
Новий закон про місцеві вибори, який не пройшов належного фахового аналізу і повноцінної дискусії в парламенті, загострює ризики маніпуляцій в локальних кампаніях. Зокрема, на пленарному засіданні Верховної Ради поправки та пропозиції, внесені до другого читання, змістовно навіть не розглядалися.
Кулуарність підготовки й ухвалення закону не дала експертам і депутатам змоги повноцінно перевірити виборчі процедури на чутливість до фальсифікацій. Але запропонована для місцевих виборів в Україні виборча система, з огляду на досвід практичного застосування аналогічної в окремих регіонах Російської Федерації, не налаштовує на оптимістичні прогнози.
У Росії використання подібної до української системи не лише не привело до зменшення корупційності виборчого процесу, а й спричинило масові випадки взаємних фальсифікацій між кандидатами, висунутими однією партією в різних територіальних округах.
Така виборча система передбачає "закріплення" не більше ніж по одному кандидату у відносно невеликих територіальних округах, на які розбивається місто, район чи область. Порядок черговості отримання мандатів кандидатами від прохідної партії визначається порівнянням відсотків (не абсолютної кількості голосів), отриманих партією в різних територіальних округах. Як показує російська практика, кандидати мотивовані протизаконно занижувати явку й результати в округах своїх однопартійців або завищувати результативність власної партії у своєму окрузі. Тобто в Україні до фальсифікацій з боку різних партій можуть додатися внутрішньопартійні маніпуляції з голосами виборців.
У Росії подібна виборча система супроводжувалася ефектами так званого недопредставництва і надмірного представництва територій. В одному окрузі може бути обрано кілька депутатів від різних партій, в іншому - жодного, у третьому переможцем стане не той кандидат, який набрав найбільшу кількість голосів. У політично активному українському суспільстві зазначених ефектів виборчої системи виборці можуть не сприйняти, що потенційно загрожує масовими локальними конфліктами.
У таких умовах роль громадського контролю і незалежного спостереження на виборах зростає в рази. Із чим українське суспільство можна й привітати.