Писати про останні події на каналі ТВi - і складно, і просто. Складно, якщо наблизитися й відчути біль від відкритих переломів, якого зазнає ще кілька днів тому здоровий організм. Цьому, переважно молодому, журналістському колективу випало рідкісне в нашій країні щастя - працювати у кайф. Працювати, знаючи, хто твій справжній роботодавець. Працювати вільно, сміливо й розумно. Працювати під кураторством шанованих журналістських імен. Тепер кожен із перелічених пунктів поставлений під сумнів. І це зрозуміло. Бо канал збитковий. І його власник, на відміну від власників інших українських каналів, не має підживлення від бізнесів, збереження й розвиток яких гарантуються владою, лояльність до якої проявляють власники інших каналів. Отож мотузочок і так вився дуже довго…
Відповісти на запитання "як це сталося?" не так просто. Деякі журналісти ТВi докоряють мені, що я не вибудовую свої статті на документах. І мушу зізнатися - я не можу довести, що п. Кагаловський, який донедавна виступав у ролі власника каналу, бреше, коли стверджує, що не мав наміру його продавати. Я ж не була присутня під час його численних розмов у кабінетах на Банковій, Грушевського і Каменєва. Я всього лише розмовляла з господарями цих кабінетів. У мене на руках немає чека, який міг би продемонструвати, скільки потрібно для щастя журналістам-керівникам, котрі стали на бік нового рейдера-інвестора-власника п. Альтмана. Немає в мене і протоколу зустрічі Костянтина Кагаловського з Володимиром Сівковичем та Андрієм Клюєвим; не зафіксована розмова між Клюєвим і його новим куратором - першим віце-прем'єром Арбузовим. Не зафіксована відмашка Віктора Януковича Сергію Арбузову на купівлю каналу за 120 млн дол. А вже про що говорив конфідент Арбузова Михайло Гойхман з Олександром Альтманом - взагалі поняття не маю. Як і не маю доказів появи в переговорах п. Гусинського (що виграв у першій інстанції суд у Кагаловського, який свого часу відібрав канал у свого партнера) з реплікою: "Але! Вы с кем переговоры ведете?".
Що було далі - справа фінансової порядності сторін угоди та офшорної казуїстики. Боляче за ту, поки що більшу, частину колективу, яка намагається зклеїти розбиту чашку. Свіжостворена профспілка оголосила свої вимоги. Основні: назвати реального власника; зберегти незалежну політику каналу; гарантувати збереження робочих місць за всіма, хто трудився на каналі станом на 22 квітня 2013 р. - тобто до виверження вулкану. Вимоги розумні й прозорі. Реакції на них поки що немає.
Зате є відповіді на інші запитання. Метод "впровадження" нового власника, швидкість, із якою ім'я нового керівника ТРК було внесене в Єдиний державний реєстр, не залишають сумнівів: без влади тут не обійшлося. ТВі має стати черговим трофеєм у печері Алі-Баби. У це лігвище зноситься все, що може слугувати справі особистого збагачення, економічної диктатури, перемоги на виборах та набору статусних речей, які забезпечують солідний олігархічний імідж. "Сімейний" менеджмент, розсаджений Віктором Януковичем на ключових перехрестях ходіння кабмінівських потоків та документів, працює максимально екстенсивно й активно. Ті, хто ще два роки тому був ніким, намагаються стати всім. І тому в олігархічну костюмерну зносяться всі необхідні аксесуари: швидкі гроші, футбольні клуби, іменні фонди, російські політтехнологи, американські політлобісти, канали, газети і сайти. Розподілять потім: благо бірочки з майбутніми публічними власниками прикріплюються до всього - від "Металіста" й "Арсеналу" до Олексія Ситникова і ТВi. Триває процес захоплення відмітних знаків.
За великим рахунком, modus operandi Сім'ї надзвичайно схожий на спосіб дії нинішніх олігархів у 90-х. Наприклад, бізнеси Ріната Ахметова тих часів інвентаризувалися у графах "Мед, кіно, вино і бджоли". Але приїхали західні радники, аудитори, юристи. Був запрошений Pricewaterhousecoopers. Зерно відділили від полови. Від ряду активів Ахметов відмовився. Те, що залишилося, розвивав ніби з чистого аркуша. Нинішні нувориші мріють у максимально швидкі терміни пройти такий самий шлях - шлях легалізації, на який Ахметову, Пінчуку, Коломойському знадобилися роки і роки. Але проблема в тому, що сьогодні синовій команді нічого надати Pricewaterhousecoopers для аудиту та проектування публічного бізнесу. Що вони повинні вивчати й аналізувати? Доходи від податкових ям? Від конвертаційних майданчиків? Від контрабанди бензину? Від поцупленого у НАКа газу? Від захованого за "потьомкінським власником" "Укртелекому"? Від забезпечених "смотрящими" ізбюджетних потоків? Від сейфових часток у хімії, нафті та видобутку? Від відкотів у тендерах? У тому-то й проблема... А так хочеться бути рівним серед тих, на кого вчора дивився знизу вгору. Адже божа борода у тебе в руці, а ти досі ще зростом як власне офісне крісло, якого в тебе не забирають лише тому, що "інших письменників" в Олександра Вікторовича для Віктора Федоровича немає. Думаєте, Янукович від спокійного життя та високої довіри до младореформаторів вирішив створити фінполіцію й підпорядкувати її власне собі? Але не відволікатимемося.
По завершенні стадії накопичення купівельних ресурсів має відбутися перехід до другої стадії - придбання великих активів. Тих самих, що вже у чужих руках: великих заводів, великих каналів, великих компаній. Визнані олігархи в паніці: тикаються в опозицію; намагаються скуповувати депутатів незалежно від їхнього забарвлення. Передчуття великого переділу лякає їх. Але від гріхів минулого і грішків сьогодення 95 іменам зі списку Forbes не втекти. Тим більше що на складі "статусних речей" може виявитися канал, котрий про ці гріхи охоче нагадає, їх розкриє. Чим не робота для ТВi при розширеному покритті та з новим власником? Це ж так звично: розслідувати й викривати. Тільки тепер уже не в ім'я країни, а іменем замовника.
Хай омине вас чаша ця, колеги.