Ігор Коломойський - головна проблема Володимира Зеленського, таке собі Межигір'я, і не тільки через Приватбанк.
Вирішувати цю проблему страшно. По-перше, з ким радитися у хвилини важких роздумів? Зеленський, звичайно, все знає, але іноді хочеться запитати в знайомого дорослого. По-друге, тому що тоді на команду Зеленського, включно з Кабміном, обрушиться вся міць критики телеканалу "1+1". По-третє, тому що Коломойський уже вліз і розхитує зсередини фракцію "Слуга народу". Досвідчений і, якщо захоче, чарівливий олігарх не збирає "трускавців", він зустрічається з політичними неофітами один на один і веде на темний бік. По-четверте, цю проблему розв'язувати важко, тому що оточення Зеленського, як я вже писала, теж під впливом Коломойського. Зеленському іноді складно зрозуміти, він чує поради Шефіра, Єрмака, Богдана або Коломойського тільки через прокладки.
Та чи буде простіше, якщо цієї проблеми не вирішувати? Президент досягнув точки біфуркації у стосунках з олігархом і має прийняти рішення найближчим часом.
Наступного тижня, у третю річницю націоналізації, можуть бути розставлені кілька крапок над численними "і": відразу чотири справи розглядатимуться в українських судах, дві з них - ключові та визначальні.
Наприклад, іменем України суди постановлять, що націоналізація Приватбанку незаконна, повернуть акції колишнім власникам, а заодно й колишнє правління банку.
У відповідь НБУ з Мінфіном, за підготовленим сценарієм, вилучають із банку вкладений у нього державою капітал і відправляють банк до Фонду гарантування вкладів фізосіб (ФГВФО), щоб запустити націоналізацію повторно. От тільки Фонд гарантування зайти в банк не може. Люди, що представляються співробітниками Нікопольського феросплавного й місяцями протестують під центральним офісом банку в Дніпрі, беруть банк штурмом і допомагають колишньому правлінню, а не Фонду, обійняти керівні місця та відкликати із судів у США й Великій Британії позови державного Приватбанку до Ігоря Коломойського і його партнера Геннадія Боголюбова.
Не кажіть, що це марення. Подібне було два роки тому з виведеним із ринку Златобанком. Спочатку Окружний адмінсуд визнав незаконним рішення НБУ, потім Апеляційний адміністративний його підтвердив, а слідом рішенням суду сюди ж до банку повернувся його колишній голова правління й одразу ж поклопотався про закриття кримінальної справи проти ексвласниці банку на підставі того, що нове правління жодних претензій до неї не має. Знаєте, що страшно? Після цього Златобанк пішов у банкрутство, причому навіть не як банк, а за звичайною процедурою, в обхід Фонду гарантування… Закрили справу й трава не рости.
І насправді страждання президента, разом із вимогами МВФ і стурбованістю НБУ, абсолютно нікчемні, якщо задуматися про те, що найбільший банк країни, клієнтами якого є половина населення та бізнесу, може дістатися людині, якій цей банк не потрібен, - їй потрібно позови відкликати, а там будь що буде. Коломойський не зможе вести банківський бізнес так, як звик раніше, - надто сильно змінилися правила гри. Йому грати за новими правилами нецікаво. І що ж буде з банком? А з країною?
Страсний тиждень
Понеділок. Верховний суд розгляне справу про повернення родині Суркісів одного мільярда гривень, що підпав під процедуру bail-in під час націоналізації. Суть справи проста: НБУ визнав Суркісів пов'язаними з Коломойським особами та під час націоналізації конвертував їхні кошти в акції банку. Пов'язаність Суркісів із Коломойським очевидна для всіх, крім українських суддів, - справа дісталася аж Верховного суду. І навіть тут банк не очікує перемог.
За інформацією DT.UA, в офісі президента відбуваються справжні баталії по "справі Суркісів", - молода влада намагається впливати на бувалих суддів і поки що впевнено програє. Судді "заряджені" так, що готові після винесення рішення звільнятися та на дачі огірки вирощувати. У Верховній палаті їх аж 21 людина, рішення приймається простою більшістю, і на сьогодні ця проста більшість глуха до прохань президентського офісу. Така дорога в усіх сенсах ця справа Коломойському не через любов до Суркісів, звичайно. Така важлива вона для ОП теж не через них.
Суркіси оскаржують не так свою пов'язаність, як її визначення, вердикт виноситиметься Верховною палатою, на рішення якої згодом мають орієнтуватися інші суди та інші пов'язані з Коломойським особи, що "постраждали" від bail-in і хочуть повернути свої гроші. Тобто після винесення рішення за цією справою Верховним судом мільярд, який хочуть повернути Суркіси, може збільшитися до 30 млрд грн, коли з позовами звернуться інші, хто підпав під bail-in. Саме цю скриньку Пандори намагаються не відкривати в ОП і хоче відкрити Коломойський. Позови "потерпілих" пов'язаних осіб множаться в прогресії: лише за останні дні чотири "ніяк не пов'язані" з Коломойським компанії вирішили оскаржити bail-in. Наприклад, з такими промовистими назвами, як "Приватофіс" або "Компанія Дніпроавіасервіс".
Старожилам судових баталій питання видасться дріб'язковим, - адмінресурс може укласти корупцію в судах на лопатки у два прийоми. Але влада - слабка. Тому й програє змагання тих, хто має владу, і тих, хто п'є каву.
Вівторок. Господарський суд Києва. У цій історії важливий не стільки сам суд, скільки люди, що очікують його рішення під банком. Нікопольський завод феросплавів, що належить Коломойському, намагається повернути собі 22 млн грн, виплачених заводом НБУ в рамках мирової угоди. Так, усе правильно. Завод поручився за Приватбанк Коломойського, коли той брав рефінансування НБУ. Коли рефінансу ніхто не віддав, завод свідомо зобов'язався виплатити регулятору заборгованість, понад те, достроково все погасив. Потім НЗФ подав до суду на вже державний Приватбанк, щоб той відшкодував збитки, завдані заводу його ж власником Коломойським.
На заводі співробітникам сказали, що зарплати свої вони можуть забрати в центральному офісі Приватбанку, і організували туди щоденне розвезення. З вересня люди, ймовірно співробітники заводу, які очікують на "свої гроші", щодня товпляться на паркуванні біля центрального офісу банку в Дніпрі. Насправді заробляють вони там не менше, ніж на заводі, та й робота на свіжому повітрі. Запитання: навіщо вони там у такій кількості? Чи тільки як один із способів тиску на банк? Завод на рік викупив право оренди паркування перед офісом банку, витративши на це понад мільйон гривень. Змагався на торгах НЗФ з іще одним підприємством Коломойського - "Дніпроазотом". Приватбанк теж намагався узяти в оренду своє паркування, але забракло грошей. Погодьтеся, складно воювати з таким креативним і заможним противником.
Середа. Печерський суд. Справа про захист честі та гідності Ігоря Валерійовича. Насправді дуже важлива справа, підсумок якої може як посилити, так і послабити позицію Коломойського в іноземних судах. Усю його лінію захисту за кордоном вибудувано на тезі, що націоналізація банку була нічим іншим, як політичною розправою. Що його особисте поручительство за кредитами рефінансування було написано під тиском. А банк насправді на момент націоналізації не мав жодних проблем, - колишніх власників просто оббрехали. Природно, рішення суду, яке підтверджує, що на честь і гідність Коломойського справді зазіхали, непоганий аргумент для Лондонського суду, який від початку вважав, що банк ним маніпулював, вибираючи юрисдикцію. Для Делавера, мабуть, ні, там ситуація складніша.
Четвер. Шостий апеляційний суд. Одна з найважливіших справ - розгляд апеляційної скарги НБУ, КМУ та Приватбанку на рішення Окружного адміністративного про скасування націоналізації. Справа, як ми пам'ятаємо, вкривалася пилом на полиці два роки й вистрілила незадовго до перемоги Зеленського на виборах. Розглядатиме апеляцію колегія з трьох суддів, і всі вони в минулому мають досвід у "приватівських" справах і незмінно приймали рішення на користь колишніх власників банку. Касація можлива, як і прохання щодо призупинення набрання чинності прийнятим судовим рішенням. Сама по собі незаконність націоналізації - не катастрофа, а її початок. І шансів перемогти в цій справі в країни теж небагато.
Так, не заспокоїть нікого дзвінок Крісталіни Георгієвої Зеленському. Директор МВФ телефонувала йому на прохання Макрона, який хотів хоч якось підтримати Володимира Олександровича перед Норманді. Не з любові до Зеленського - з любові до себе в європейській політиці. До Приватбанку це жодного стосунку не має. Місія МВФ довідалася про дзвінок Георгієвої та домовленості із Зеленським зі ЗМІ. Рада директорів, яка безпосередньо приймає рішення щодо укладення програми та виділення коштів, - ні сном, ні духом про те, що відбувається. Вони чекають рішення судів по Приватбанку, а особливо вердикту в цій справі. І тут ОП теж намагається допомогти, але не може.
Якщо НБУ, Мінфін і банк програють, відкриється ще одна скринька Пандори - позови, які запускають процедуру повернення банку. І закриється портал у МВФ, у якому ніхто не повірить, що Зеленський хотів захистити державні інтереси, але не зміг.
П'ятниця. Господарський суд. У разі визнання націоналізації незаконною поновиться справа про повернення Коломойському та пов'язаній із ним кіпрській компанії Triantal investments ltd акцій Приватбанку. Не обов'язково це буде саме майбутньої п'ятниці, але зволікати з поновленням цієї справи ніхто не стане. По суті оскаржується договір, за яким держава отримала у власність акції банку в процесі його націоналізації. Повернувши акції, Коломойський поверне собі банк.
Так, не утішить нікого законопроєкт Кабміну, що нібито не допускає повернення банку колишньому власнику. По-перше, його ще не прийнято. Як проєкт видозміниться в парламенті, зокрема в "комітеті Дубінського", ніхто не може припустити. За інформацією джерела DT.UA, на Банкову надходять сигнали, що 25–40 народних слуг Коломойського готові залишити фракцію, якщо прийматимуть не той варіант, який його влаштує. Депутатська група Веревського, що виникла в Раді під патронатом Богдана, - це можливий компенсатор цих втрат. По-друге, не зовсім зрозуміло, що робити, якщо рішення суд прийме раніше, ніж парламент законопроєкт. По-третє, сам законопроєкт у нинішньому вигляді не містить норми, що прямо забороняє повернення акцій банку колишньому власнику, на відміну від ст. 41 чинного закону про систему гарантування. Законопроєкт, швидше, підсилює повноваження НБУ та Фонду гарантування, дозволяючи провести націоналізацію ще раз, тільки краще та без порушень. Але зупинити повернення акцій колишнім власникам, застосувавши цей закон, не вийде. Тут давно настав час застосовувати політичну вагу.
Позиція "нехай суд вирішить" - можлива та правильна, якщо ми говоримо про чесний суд. Так, НБУ та Мінфін припустилися багатьох формальних помилок у процесі націоналізації. А скільки підлості відносно своїх клієнтів і країни вчинив колишній власник? Ми не апологет втручання в роботу судів. Але в нашій країні в Гордіїв вузол уплетене надто багато чого. І якщо питання стоїть про інтереси олігарха чи держави - треба рубати.
Коли йдеться про настільки великі кейси, судова казуїстика вже нікого не цікавить, шукаються політичні рішення. І от чому: якщо олігарх виграє в судах у держави та поверне собі банк і зможе уникнути покарання за багаторічне шахрайство, Україна та її чинна влада, з погляду міжнародних партнерів, та й в очах свого населення, виявляться абсолютно неспроможними - failed state. Це позначиться на ставленні, переговорах, допомозі та підтримці. А ми й так на приставному стільці, і то, якщо запропонують сісти. Такі питання потребують політичних рішень саме тому, що ризики їх вирішення іншими способами - невиправдано високі насамперед для країни.
Звичайно, це непросто. Надто різні вагові категорії в суперників. А Коломойський, крім іншого, іде ва-банк. При всіх накладених на нього Лондонським судом фінансових обмеженнях він примудряється розділити 20 тис. фунтів на тиждень між натовпами суддів, протестувальників і депутатів. Він замкнений у цій країні, як у клітці, і єдиний шанс вибратися - повернути банк і відкликати позови. У нього вибору немає. У президента ще є.