Над середнім українським містом сходило середнє українське весняне сонце. На дорогах звично утворювалися середні затори, в яких вовтузилися напхані маршрутки. Просунуті офісні службовці завершували ранкові пробіжки, робітники на будовах — останній перекур перед роботою, бабусі вибиралися на лавки, магазини переживали ранкову годину пік, а в мерії, вхід у яку після виборів прикрасило викарбуване в камені гасло «Слава децентралізації!», збиралася апаратна нарада.
— Почнемо, — діловито сказав міський голова. — Що там у нас нового з коронавірусом?
— Нічого, — відповів начальник міськздороввідділу, який сидів поруч. — І заразилося, і померло, і одужало рівно стільки ж, скільки було минулого тижня. Можна сказати, перебуваємо на плато.
— Це рівнина, — похмуро сказав мер. — Ми ж уже всі шкільні спортзали під лікарні переробили. Склади на Окружній не знадобляться?
— Ні, — спокійно відповів міськздороввідділ, — усе під контролем. Народ звик, вранці й увечері передачі хворим носять, ритуальна служба працює стабільно, черг немає.
— Передачі... — задумливо сказав мер. — А маски носять?
— Нє, маски ні, — відповів міськздороввідділ. — Ви ж знаєте, переконувати марно.
— Ну так. Скільки лікарів не вистачає?
— За тиждень звільнилося і виїхало в Європу ще десятеро людей, але на їхнє місце прибули 20 таджицьких санітарів. Тепер на базі медичного навчимо мови й назв ліків. Латинь, правда, дуже важко йде…
— А з вакциною як? Держава, як я розумію, досі десь у черзі стоїть.
— Є на сьогодні дві пропозиції, — пожвавився міськздороввідділ, — але потрібне ваше політичне рішення. Бачте, росіяни пропонують вакцину безплатно, проте за це просять запустити в кабельні мережі телеканал «Россия-1»
— Ну ні, — насупився мер. — Скажи їм, що ми — частина держави Україна й жодних московських каналів у мене тут не буде. Тут із київськими не знаєш що робити… І, взагалі, в нас є закон. Але ти їм так скажи, щоб не хихикали!
Він подумав і додав:
— Але й так, щоб не злилися. Типу, візьмемо на пробу й перевіримо, як вона діє на наших містян. У СІЗО перевіримо. А то отруять ще… А друга?
— Китайці пропонують за вакцину відкрити в місті їхній речовий ринок.
— Ось це конструктивно. Ось що означає «наддержава», — обвів присутніх поглядом мер, — хай зайдуть на тижні. Є в мене поле за Окружною на прикметі. Звісно, мій... наш діючий ринок щось втратить, але якщо в китайців наш будівельний супермаркет розмістити, то в нас буде повна дружба й, практично, братерство. Але ти їм відразу скажи: головбух наш. Так, які в нас референдуми наступної неділі? — мер подивився на заступника з внутрішньої політики.
— Виходить, у нас три референдуми й вибори. Референдуми про впровадження транспортного збору з іногородніх машин, про організацію міського смітника, ну й, нагадую, наше ноу-хау, дитячий аеропорт — творчий розвиток ідеї дитячої залізниці.
— Так, по машинах зрозуміло, — прибираємо затори й записуємо в добрі справи. А смітник ми ж «Євросолідарності» віддали?
— Так вони агітацією й займаються, — відповів заступник. — Тема для них знайома. Історично.
— Ну так. З аеропортом як?
— Кошторис готовий, зразу після референдуму винесемо на міськраду. Нагадаю: він планується на тому полі, де ваші… наші закинуті ангари стоять. Очікується величезний потік людей. І, в комплексі з транспортним збором, дасть вам… нам надійний прибуток. Ваше зауваження врахували — літати, від гріха подалі, поки що не будемо. Так, по злітній смузі покатаємося. Всі референдуми оплачені — транспорт, друк, волонтери.
— Але ж вони ж безплатно мають працювати? – суворо глянув на заступника мер.
— Так, звісно, вибачте. Транспорт і друк. Безплатну роботу волонтерів оформимо як консультації з вивчення ринку.
— А вибори?
— Так, у нас цього тижня обирають голів «Водоканалу» і поховального бюро. За опитуваннями, лідирують наші люди. Правда, один опозиціонер орендував відомого пастора, й той начаклував від його імені дощ, ну той, що позавчора був. «Хазяїна води» з нього роблять. Ми викрили, звісно, але багато хто вірить. А по других виборах — один із кандидатів провів концерт групи «Кісс», загримувавши під них ансамбль із БК села Вишневе. Ну ви знаєте, вони як небіжчики на вигляд...
— Значить, так. «Водоканал» — це принципово. Та й поховальне віддавати не можна, а то скажуть люди — «влади в місті немає». Суддя тут? Пастора вислати за межі міста й заборонити в'їзд років на п'ять.
— Тут іще така справа… Деякі мікрорайони провели свої референдуми. Референдум про дозвіл проституції в мікрорайоні «Веселий» відбувся. Сутенери перемогли. Купа порушень — на дільницях давали флаєри й студенти стояли в чергах. Що робити?
— Сутенерів завтра чекаю о дев'ятій, будемо домовлятися. Це — воля народу, що ж удієш…
— Мікрорайон «Ґрунтовний» вирішив забудувати кільцеву дорогу житловим масивом. Усе проплатив забудовник із сусіднього міста, ви його знаєте, злодій неймовірний.
— Забудовника знайти й заарештувати. СБУ?
— Я, товаришу голова, — підхопився полковник.
— Слухайте, це вже питання нашої міської безпеки. Ну треба ж працювати, а не тільки ренту збирати. Ні, звісно, вам за обшуки в «Міськенерго» спасибі. Хто не чув — приїхав центральний апарат обшукувати чесних співробітників, то наші просигналізували, за ніч переробили офіс на пологовий будинок і показали по ТБ, як київські есбеушники кошмарять матусь. Але чужі забудовники, які не приходять домовлятися, а нахабно лізуть до наших людей, — це антиміська диверсія! Мікрорайону відключити світло на два дні. Прес-секретар! Тихо пояснити людям причинно-наслідковий зв'язок відключення світла і лжереферендуму. Бюлетені спалити.
— Ну й іще, — продовжив заступник. — Мікрорайон «Допитливий» на референдумі заборонив стригти овець у нічний час.
— Навіщо? — не зрозумів мер.
— А в них голова — колишній гравець «Що? Де? Коли?». В якомусь американському штаті це є, і він приколовся…
— Гаразд, не заперечую. А людям цього тижня що?
— Ще один мурал на торці дев’ятиповерхівки, вмикаємо музику за заявками в тролейбусах. Ну й зайців випустили в парк. Починаємо флешмоб «Знайди зайця і зніми в Tik-Tok». Нехай лісом бігають — усе ж краще, ніж у місті заражати одне одного.
— Це добре, — сказав голова. — Люди мають знати, що про них пам'ятають. Що ми навіть у це лихоліття працюємо над тим, аби їхнє життя змінювалося. А заєць у парку — правдива ознака змін. Усі вільні.
Вийшли всі, крім керівника апарату.
— Є одне запитання, — вкрадливо сказав він. — Ви тільки не гнівайтеся, але наші керівники департаментів просили мене дізнатися: а що коли ми в штатний розпис уведемо посади міністрів? Ну там міністр ЖКГ, міністр фінансів, міністр внутрішніх справ. У них інколи самооцінка потерпає. Дружини, знову ж, чекають кар'єрного зростання, а куди їм рости? Вище — тільки ви. Мені здається, це їх якось би мотивувало...
— Так? — усміхнувся мер. — А мене тоді як називати?
— Вони пропонують «президент-голова». Це був би і титул, і характеристика вас як мудрого керівника.
— Вони там що, «Слугу народу-3» не дивилися? Пояснюю… До речі, прослушку перевіряли?
— Звісно. Наші хакери НАБУшну й МВСну з'єднали, тепер вони слухають одні одних. Кажуть, задоволені.
Отож: уся наша влада стоїть на двох китах — жадібності й марнославстві. Поясни їм, що вони мають вибрати когось одного. Наприклад, ти прийшов у владу красти. Якщо ти виносиш 10% — ніхто не відчує, 20% — відчують і промовчать, 40% — можуть і розгніватися. Але якщо ти не тільки косиш бабло, а й вішаєш собі зірки на погони, то й 10% буде забагато. Не зліть народ, у нас президенти на цьому горіли, як свічки. Тому тут усе дуже просто — призначаємо їх ким завгодно і знімаємо зі схем.
— Ні, ну навіщо ж так…
— Тоді нехай сидять і працюють. А я їх почесними громадянами міста зроблю. А дружин — почесними громадянками. Заводь депутатів.
У кабінет забіг юнак з усмішкою представника канадської гуртової компанії.
— Заходь, дорогий, — усміхнувся мер, — Давай по-діловому, хутко…
— Звісно! — гучно виголосив депутат. — Член нашої фракції дуже хотів би на відкритому прозорому конкурсі виграти право працювати на десятьох паркувальних майданчиках. Ось їх схема, — він простягнув аркуш паперу.
— Ага, — сказав мер. — А я тобі на це ось що скажу… Ти ж президентська партія? Ну ось, а ти знаєш, що мені з його офісу дроти обривають і вічно чогось хочуть? Причому чим далі тим хочуть більше. Інколи намагаються грубіянити, прикидаєш?
Задзвонив телефон…
— Ну ось, — мер подивився на номер. — Незнайомий наче. Алло! Слухаю вас! А, це ви! Та ось саме з вашою людиною... Алло! Алло! Вас не чути! Не чую взагалі! Передзвоніть!
— Причому, що характерно, телефонують із різних номерів, — продовжив мер. — Ти їм там скажи, що коли щось потрібно, хай листа напишуть, а ми відповімо. Колись. Або ось префект…
Мер натиснув кнопку на селекторі.
— Як там префект? — запитав він.
— Скаржиться, — відповіли по гучному зв'язку. — Просить зарити траншею перед офісом, не може нормально на роботу зайти.
— Угу. А він наше рішення по землі досі гальмує?
— Так.
— Обкопайте траншеями всю будівлю. І воду пустіть. Поки що без крокодилів, холодно ще, замерзнуть.
— А тепер ти, — звернувся він до депутата. — П'ять паркувальних майданчиків у спальному районі, і передай Володимиру Олександровичу, як я його поважаю. Особисто його, зрозумів? За все те, що він для нас зробив, за те, що вичистив цю київську досвідчену худобу і привів у владу нормальних поетів, музикантів та художників. Історична особистість! Михайло Сергійович XXI століття! Все, йди, слуга народу, служи.
Наступним був чоловік у дорогому костюмі і з годинником, вартістю як середній автомобіль.
— Є велике прохання. Ми тут заправочки хочемо поставити. Ось планчик.
— Заправочки — справа хороше. Та ось поруч із цими двома мої заправочки стоять, тож вибач. А решта… ну що ж, давай. Як називатимуться?
— «На Майбах». У смислі, якщо заправлятися в нас, можна на «майбах» назбирати. Ідея маркет-політтехнологів. Якщо нас усі так називають, то ми це обіграємо. Як УКРОП, пам'ятаєте?
— Прикольно. Ну ви ж усі рішення міськради…
— Всі до одного!
— Ну ОК. Акціонерові привіт і мої найкращі побажання! І передай, що новий корпункт вашому телеканалу здамо до травневих. Урядове телебачення має ж сидіти в нормальних умовах, так? Та гаразд, гаразд, не соромся так, ми хоч не в центрі, але дещо розуміємо й перспективи оцінюємо. Все у вас вийде!
Чоловік вийшов.
— Або ні, — тихо сказав мер.
Наступним був не менш солідний дядя.
— Є перспективна, на наш погляд, ідея. Ми б дуже хотіли взяти в оренду нашу ТЕЦ. У нас, як ви знаєте, колосальний позитивний досвід у цій справі. Ну й орендну плату гарантуємо гідну, і форму її готові обговорити...
— Та поки що якось самі справлялися.
— Ну навіщо вам цей геморой? У нас же з вугіллям і газом, як ви здогадалися, проблем немає.
— Гаразд, готуйте проєкт договору. Але якщо почнуться прикрощі з теплом узимку, вас жоден телевізор не врятує. Особисто розповім кожному, на якій платформі тепер тепло, коли вдома холодно. Гаразд! За життя! Наше й ваше! Лідерові привіт! Вибач, у мене тут представник шановного посольства. О-о-о! Добридень!
У кабінет увійшла середнього віку доглянута жінка в окулярах.
— Дуже радий вас бачити! По-перше, дякую вам за технічну допомогу із теплозбереженням наших будинків. Уже пів року з задоволенням читаю висновки ваших експертів, вони в нас тут уже як рідні. Вірю, що наближається день, коли на підставі цих висновків до нас і гроші прийдуть.
— Так, звісно, але було б правильно з вашого боку надати хоч один готовий проєкт. Нас цікавлять кілька запитань. Дуже турбує інформація про корупцію у вашому місті. Кажуть, вона веде у ваше найближче оточення, пане мер…
— Та що ви! Ось прямо зараз у сусідньому залі вас чекає керівництво Народної Асоціації Антикорупційної Боротьби України. Небайдужі люди прийшли до нас, ми дали НААБУ приміщення зовсім безплатно, й вони воюють на цьому вкрай важливому для нас фронті. Порушено 10 кримінальних справ проти керівництва низки ОСББ. Ви навіть не уявляєте, що там коїться!
— Але є активісти, які кажуть, що…
— Два! Два активісти, відомих усьому місту останні 20 років. Дуже неприємні особи. А в НААБУ в нас 32 потужних освічених непосидючих парубки. Вони землю риють, вони рвуть злодіїв на шмаття. Їм треба допомогти, і, я сподіваюся, вони зможуть взяти участь в Антикорупційному форумі у вашій країні через три місяці. Та я сам приїду туди, якщо з візою проблем не буде. Адже не буде, так?
— Ну ОК. Ще нас цікавлять ваші відносини з Києвом.
— Чудові відносини, хвала децентралізації. Якщо раніше ми стояли на колінах у київських кабінетах, то тепер нам майже нічого не треба. Не чіпайте податки — і все! І субвенції вчасно — і все! Ну й місцевих силовиків призначати за погодженням, а то потім перевиховувати їх — ціла морока. І все! Ми дуже цінуємо президента, прем'єр-міністра, у Верховній Раді в нас свої представники, достойні…
— Але, кажуть, ви все менше з Києвом контактуєте, а все більше — з іншими містами.
— Ні. Ну інколи ніколи поговорити, я ж господарством керую, а не секретарками! Звісно, з сусідами в нас свої відносини, ось одне з міст у нас взагалі — кум…
— Як це?
— А коли ми вводили передмістя в нові громади, я благословляв цей процес у них, а їхній мер — у нас. Ми потім ще десятком гектарів махнулись. А недавно відправили їм свого шимпанзе з зоопарку на розплід, скоро дітки будуть…
— Скажіть, а ви відчуваєте російський вплив?
— Припиняємо. Я вам чесно скажу (мер перейшов на шепіт). Ось на дзвінок із Києва я можу не відповісти, і мені нічого за це не буде. А якщо замість Києва буде Москва — це ж такий головний біль! Ні, нашому місту це непотрібно, де ми й де імперія? І чоловічків будь-якого кольору в нас є кому зустріти. Муніципальна гвардія — дуже боєздатний підрозділ, я вам скажу.
— А поліція?
— Я люблю нашу поліцію. А міністра просто поважаю як людину, як брилу. Але гвардія — вона і є гвардія. До речі, до нас багато людей з поліції перейшли, квартири отримали, обживаються. А давайте я вам наочно покажу, що таке децентралізація? Хочете? Поїхали!
Вони виїхали з мерії і через пів години були за містом на оглядовому майданчику. Внизу розляглося поле, на якому стрункими рядами стояли піраміди приблизно 10-метрової висоти, що віддалено скидалися на єгипетські. Їх було 24.
— Ось! — видихнув мер. — Наш новий парк відпочинку. Кожна піраміда — обласний центр. Усередині на місці гробниці — віртуальна екскурсія містом. Вони, звісно, не зі шлакоблоків, а з цегли, але це тому, що цегельний завод свій. Наш. Не вловлюєте символізм?
— Ні, — знизала плечима дипломатка.
— Дивіться, раніше Україна була вертикаллю. Ну як велика піраміда, вгорі там — президент, а під ним — решта. Як фараон, обкладений олігархами й оточенням. Мумія чи не мумія — це вже залежало від його темпераменту. І ми — десь унизу, при землі. А тепер замість однієї великої піраміди — 24 маленьких. Нижчі, звісно, без особливої помпи, скромно так стоять, не висовуючись. Маленькі, але близькі до народу й зрозумілі йому вертикальки. А під землею всі вони пов'язані ходами. І виходить такий непорушний архітектурний ансамбль. І повірте — горизонтальна країна очей нікому не мозолить і не дратує.
— А як же армія, безпека? А війна?
— На армію ми, звісно, скинемося. Вона ж наша гордість. А паради які! Ну й ви осторонь не стоятимете, правда? Мені якось есмінці без потреби, але якщо ви вважаєте, що вони потрібні, приймемо. Зарплата морякам із нас.
— А реформи?
— Ну так головна наша реформа — ось, перед вами! Вона ж, до речі, й ваша, і за неї від нас вам велике українське мерсі!
— А без пірамід не можна? — задумливо запитала дипломатка. — Якось це не дуже по-європейськи…
— Ні, — зітхнув мер. — Зовсім без них поки що не можна. Народ розгубиться. Нашому народу поки що потрібна голова, яка б за нього думала. Своя місцева рідна голова з умілими ручками, які вулицю заасфальтують, бордюрчики підфарбують, квіточки посадять, у зоопарк бегемота завезуть. Навіть президент це зрозумів і так нам усім і сказав: «Україна — це ви!» Ми з колегами мерами зібралися й погодилися: «Україна — це ми!»