Минулої неділі в Москві відбувся Марш миру. Як завжди, головна суперечка розпочалася через кількість учасників. Заявлено було 50 тисяч. Поліція і влада говорили про 5 тис. Учасники й організатори - про 50, а деякі оптимісти навіть про 100! Ознайомившись із матеріалами, організатори дійшли консенсусу, що гарантовано було 33–35 тис.
На цьому, власне, суперечки й скінчилися.
Після багатомісячного опромінення населення РФ двогодинними випусками новин (замість колишніх півгодинних) жодна подія тут не є власне подією. Щодо кожної напрошується аналіз у трьох площинах: а) чому це сталося (точніше, чому "дозволено/допущено"); б) як це було відображено у ЗМІ та в) яка війна смислів розгорілася на інформаційному полі.
Чому був дозволений московський Марш - загадка і для його організаторів. Ось, скажімо, петербурзький заборонили. А в Москві останньою акцією було покладання квітів та встановлення поминальних свічок навпроти українського посольства 12 серпня. Забороненою, зауважимо, акцією! Від цього факту й відштовхуватимемося. Тоді заборонили, хоча захід, який проводився у сезон дач і відпусток, безпечніший за визначенням. Як і слід було сподіватися, попри заборону, активісти все-таки вийшли, але тільки близько сотні. І це давало чудову інформкартинку зовсім уже вузького, маргінального кола "відступників, відірваних від реальності".
Реально ж проти них вивели ряжених козаків і більш-менш пасіонарних фанатів "ДНР"-"ЛНР"-"Новоросії". Останніх тоді (на відміну від недавнього Маршу миру) можна було приблизно порівняти за чисельністю з першими. І це теж було корисно для "картинки". Ось вони, справжні патріоти, готові захистити мирних москвичів від "майданутих".
Що ще важливіше, в цих умовах поліція, ЗМОП, які реально розпихали по автозаках "ліберастів", але для годиться покрикували зрідка й на "новоросів", створювали видимість третьої сили. Вищої - божествено-державницької, котра захищає обивателів без розбору від кожного, хто може посягнути на їхній спокій (поки що цей месидж не розкручений, але в "лялечці" він уже існує).
Що ж змінилося через місяць, що Марш миру дозволили?
Пішов "контрнаступ ополченців", забезпечений таємним введенням солдатів-"відпускників". Як наслідок, у Росію пішли гроби й похоронки вже не добровольців, а справжніх солдатів, лише наспіх замаскованих під добровольців. Запрацювали комітети солдатських матерів. Для тих, хто не повністю втратив навички мислення, запахло "афганом", війною чи то соромітною, чи то соромливою, але принаймні безглуздою.
Є й інший чинник, не цілком усвідомлюваний у Києві, Україні, але чіткий у Росії, Москві. Якщо по ТБ не говорити про масштабне російське втручання, то в місцевого обивателя складається враження, що контратака і перемоги "ополченців" забезпечені виключно їхнім героїзмом та високим бойовим духом, а також боягузтвом "хунтівських карателів". А отже, нічого зупинятися й потрібно наступати далі. Але Кремль не хоче, щоб ним керували з будь-якого боку, у тому числі й з цього (тому й не випадково марші за Новоросію ось уже кілька днів владою вперто не узгоджуються й не дозволяються).
Так, тепер і тут Марш за мир здався, швидше, корисним, ніж шкідливим. (Плюс природний побічний конструктив - просто "заміряти температуру по палаті").
Пункт другий - "як показали". Оскільки людей вийшло справді багато, білявладні ЗМІ (тобто 95% тих, що є) розділилися на дві нерівні групи. Менша - поміркована, більша - незмінно навіжена. Помірковані жваво й цікаво розповіли про багатолюдний Марш. Навіжені- люто спростували його багатолюдність і адекватність учасників.
Третій пункт (війна смислів) випливає з другого. Досить об'єктивна розповідь про Марш показує всьому світові не просто адекватність, а й демократичність російської влади ("Яка агресія? Погляньте, скільки в нас українських прапорів у центрі Москви!") До того ж позитивна на загал розповідь супроводжувалася рясно розкиданими зернами сумніву: "Ох уже ця опозиція… Прогулятися вулицею в хорошу погоду вона, звісно, може. Але виробити конструктивні ідеї, які б сприймалися народом, - ніяк" (мається на увазі, що розподіл влади, прозорість виборчої процедури, свобода слова, зборів та інші нудні речі для росіян після "кримнашу" - знову неконструктивні й нецікаві). "Ну так, Марш миру. Але навіщо? Адже вже настало перемир'я, укладене за "планом Путіна", мудро начертаним ним на промокашці в літаку". "І я вийшов на Марш миру. Але я за абсолютний мир! Хай насамперед київська хунта перестане кидати своїх ланцюгових псів - карателів на мирний народ Донбасу!"
Остання теза, тільки в помноженому, вибуховому варіанті, - головна в контенті "навіженої преси". Тут ключовий пункт - боротьба за "мир". Війна за сам термін, за змістове наповнення цього слова. Коли на початку весни Рада Федерації давала добро на введення військ в Україну, слово "мир" в інформполі було проукраїнським. Що Кремлю створювало дискомфорт. Але це тільки до зачищення Криму. А після скасування рішення Радфеду, після відповідним чином поданої одеської трагедії та після роздмухування справжньої війни на Сході слово "мир" у Москві й Росії стало антиукраїнським. "Мир" - тобто непротивлення майстерному розгортанню диверсійної операції "поребриків".
Марш миру вперше за останні місяці повернув в інформаційне поле той проукраїнський, ранньовесняний смисл - "От…сь от Украины" (як було написано на одному з плакатів 21 вересня). І ця ситуація (побічний ефект дозволеного Маршу миру), як і раніше, на інформаційному полі для Кремля дуже некомфортна.
Тому імперські златоусти Олександр Проханов, Максим Соколов, Володимир Сунгоркін, Юрій Поляков, Анатолій Вассерман та інші зараз насамперед воюють за "мир". Але, щоб простіше було їм і складніше солдатським матерям, потрібна інформаційна підтримка. Яка? Є два варіанти: дедалі більша героїзація загиблих солдатів-"добровольців" і дедалі більша демонізація "українських карателів".
Першу лінію пунктирно вже позначено, що теж важливо. Але надміру докладно й барвисто її розписувати для Кремля ризиковано. По-перше, патріотизм у Росії й так давно зашкалює, по-друге, розгортання теми загиблих солдатів деструктивне перед Заходом як визнання повномасштабної військової участі в "українській кризі".
А ось нарощення й розписування другої лінії ("демонізація карателів") може тривати нескінченно, оскільки завжди корисне - і всередині Росії, і на експорт. Саме тому останнім часом розпочалося розгортання у ЗМІ теми розкриття енерівцями чергових "масових поховань жертв української вояччини" та вимоги "суду над воєнними злочинцями". Ця тема, яку підтримують представники ОБСЄ, де в Росії збереглися кадри і важелі тиску, - бездонна бочка й нерозмінний рубль. Отже, переборщити не можна за визначенням.
Є, правда, один важливий нюанс - "вояччина" і "карателі" в інформполі РФ відриваються від такої собі узагальненої "української влади" (яка періодично виникає за необхідністю, оскільки незручно спілкуватися на вищому рівні з "київською хунтою"), особливо від президента Порошенка з його мирним планом, який стикується з "планом Путіна" за принципом "пазликів".
Якщо вийде добре подати і продати цю тему, то Кремлю, можливо, вдасться повністю повернути слово "мир" у своє повне розпорядження.
І тоді ті десятки тисяч людей, котрі 21 вересня вийшли в Москві на Марш миру і вперше за багато місяців вдихнули там свіжого повітря свободи, розуміння й надії, знову виявляться захованими в задушливому гетто своїх квартир, робочих місць і комп'ютерів.