На шостому році російсько-української війни у слідчих, прокурорів та суддів немає належних правових інструментів для переслідування воєнних злочинців. Полонені та правозахисники вимагають від Верховної Ради "віддати борг потерпілим" і ухвалити законопроєкт про переслідування міжнародних злочинців.
"Перші кілька днів я провів у підвалі гуртожитку Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля, нашвидкуруч перетвореному бойовиками на в'язницю. Тоді я ніяк не міг позбутися думки, що я просто збожеволів, - зізнається 55-річний лікар-ветеринар Олександр Грищенко, який у червні 2014 року в Луганську доглядав за офісним акваріумом. - У мене не вкладалося в голові, як можна схопити людину, що не вчинила жодних протизаконних дій, безпідставно і бездоказово звинуватити її, ув'язнити й катувати".
Вдягнений в охайний темно-коричневий піджак, при краватці, Олександр справляє враження інтелігентного й замкненого чоловіка. Він докладно переповідає жахіття, які пережив сам та інші полонені в нашвидкуруч переобладнаній в'язниці під керівництвом польового командира Олександра Бєднова ("Бетмен").
Бойовики затримали Олександра, коли він ішов на роботу. Чоловік був фотографом-аматором, і в його фотоапараті знайшли світлини з акцій протесту луганського Євромайдану. Його відразу ж звинуватили у шпигунстві.
"У підвалі штатний кат на псевдо Маніяк та інші бойовики катували мене з допомогою палиці, молотка з твердої гуми, призначеного для укладання тротуарної плитки, зашморгу та медичних хірургічних інструментів. Мене примусили роздягнутись і лягти на стіл. "Маніяк" шмагав пластиковою трубою по спині, ногах і п'ятах. На щастя, стіл обвалився. Тоді він, зокрема, намагався виламувати мені пальці, обливав мене розчином невідомих мені хімічних речовин, який заливав також до рота, робив пропили хірургічною пилкою між пальцями лівої руки. Все це супроводжувалося потужним психологічним тиском, погрозами заподіяти мені непоправне каліцтво", - згадує Олександр Грищенко.
Лікар-ветеринар провів у підвалі пів року, і за цей час сотні українців, які пройшли через катівню, запитували бойовиків, за що їх затримали. Таких місць несвободи, як у луганському гуртожитку, правозахисники нарахували 79 у 28 окупованих містах та селах Донбасу.
Незаконні збройні формування щодня катують українців, каже визволений торік у грудні з полону "ДНР" Станіслав Асєєв. Він наголошує, що це - класичні воєнні злочинці.
"Бойовики не зважають на стать, вік полонених і не розмежовують їх у своїх місцях несвободи. З людьми роблять усе, що дозволяє їхня хвора уява. Це класичні воєнні злочинці, які причетні до катувань, приниження людської гідності та до сексуального насильства над жінками і чоловіками. Людей могли забити ногами, примусити гавкати, як собак, а тим часом у сусідній камері хтось міг співати гімн так званої ДНР чи "Расцветали яблони и груши", - згадує він.
У чому проблема?
Правозахисники наголошують, що на шостому році війни Україна не адаптувала Кримінальний кодекс до російсько-української війни. За такі злочини вона переслідує злочинців як за звичайний кримінал, тоді як, за міжнародним кримінальним правом, вчинені під час збройного конфлікту, вони отримують статус міжнародних злочинів, мають інший контекст і є тяжчими. А відтак, і відповідальність за них має бути жорсткіша.
У правовій системі України досі не прописана відповідальність за злочини проти людяності, а склади воєнних злочинів прописані нечітко, поверхово й не відповідають вимогам міжнародного права. Тому міжнародні зобов'язання України із запобігання безкарності втілені в законодавстві фрагментарно.
"У нас є можливість переслідувати людей, які скоїли воєнні злочини, лише за статтею 438 ККУ ("Порушення законів та звичаїв війни"). Однак винним у більшості воєнних злочинів вдається уникати відповідальності, бо в Кримінальному кодексі немає складу відповідного злочину", - каже заступник генпрокурора Гюндуз Мамедов.
За його словами, за цією статтею правоохоронці зареєстрували 138 кримінальних проваджень. 9 справ скерували до суду, і лише в одній справі є вирок. "Та й то цей вирок сумнівної якості", - прокоментував він.
Так, до прикладу, далеко не завжди міжнародні злочини мають, так би мовити, аналоги серед загальнокримінальних правопорушень. Такого воєнного злочину як "заява бойовика про те, що полоненому не буде пощади", немає в загальному кримінальному праві.
Є також проблеми з кваліфікацією зґвалтувань, адже на війні жертва сексуального насилля може боятися суперечити людям зі зброєю.
Крім того, кримінальне право вимагає від слідчих обґрунтувати мету катувань як злочин проти людяності, тоді як під час війни в бойовиків такої мети може й не бути.
"Тому зараз у практиків проблема - як правильно кваліфікувати, бо, щоб довести статтю 127 Кримінального кодексу ("катування"), їм потрібно довести конкретну мету, з якою це робиться", - коментує експертка "Українського інституту майбутнього" Вікторія Мозгова.
Така ситуація призводить до того, що слідчі відкривають кримінальні провадження за іншими статтями, наприклад за вчинення теракту чи розбій, які не враховують контексту злочину.
"У ЗМІ час від часу повідомляють, мовляв, заарештували бойовика, який на блокпостах примушував жінок до сексу, але офіційно слідчі інкримінують участь у незаконних збройних формуваннях. Ну ви розумієте, що робила ця людина і який склад злочину їй пред'явили замість воєнного злочину", - дивується голова Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук.
"У цій війні - тисячі потерпілих, а слідчі частково й поверхово кваліфікують злочини, бо так передбачає Кримінальний кодекс. Уявіть собі, які відчуття виникають у потерпілих, коли вони не можуть отримати справедливості від цього правосуддя", - додає Вікторія Мозгова.
Правозахисники також наголошують, що наразі неналежним чином кваліфікують злочини, скоєні, зокрема під час боїв під Дебальцевим, Іловайськом, обстрілу мирних кварталів Маріуполя та знищення автобуса під Волновахою.
Крім того, застосування до злочинців кримінального законодавства як у мирний час приводить до їх прихованої амністії, адже у такому разі до злочинів застосовують терміни давності.
"Переслідування за загальнокримінальним законодавством - шлях до "холодної амністії", як це було в післявоєнній Німеччині. Через відсутність у тамтешньому законодавстві злочинів, за міжнародним правом, склалася така ситуація, що німецькі суди кваліфікували вбивства як злочини пособників. Суди керувалися логікою, що ті виконували волю вищого керівництва, а виконавцями злочину розглядали тільки тих, хто вбивав із садистських міркувань, не виконуючи вказівок керівництва. Це абсурдна логіка", - пояснює доцент кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Костянтин Задоя.
Міжнародні злочини стаються систематично не лише на Донбасі, а й у Криму. Регіональний центр з прав людини зараховує до воєнних злочинів у Криму призов громадян України до російської армії, експропріацію, знищення майна, а також переміщення цивільного населення з Криму та росіян на Кримський півострів. До злочинів проти людяності в центрі зараховують переслідування кримських татар, українців, катування, викрадення людей та вбивства.
Що пропонує законопроєкт?
Щоб усунути недоліки в законодавстві, народні депутати спільно з науковцями, правозахисниками "Правозахисного порядку денного", юристами-міжнародниками розробили законопроєкт №2689. Ухвалення такого закону вимагали ще члени Парламентської асамблеї Ради Європи у своїх двох резолюціях, План дій з виконання Національної стратегії з прав людини до 2020 року та рішення РНБО від 25 січня 2015 року "Про надзвичайні заходи протидії російській загрозі та проявам тероризму, підтримуваним РФ".
Документ пропонує новий розділ у Кримінальному кодексі України, який вводить в українське законодавство основні злочини, за міжнародним правом, - злочини проти людяності, злочин агресії, геноциду - та конкретизує склади воєнного злочину.
Пропонується включити в новий розділ статті про воєнні злочини, такі як злочин проти особи, власності, культурних цінностей, проти гуманітарних місій. Документ криміналізує використання символіки гуманітарних місій для введення в оману, а також заборону на їхню роботу.
Крім того, документ криміналізує бездіяльність керівників військових підрозділів, які знали або повинні були знати про воєнні злочини своїх підлеглих. Командири мають повідомити компетентні органи про подію або самостійно зупинити злочинну практику.
До Кримінального кодексу також пропонують включити злочин агресії, коли одна держава розв'язує війну проти іншої.
Відповідно до документа, такі злочини не матимуть в Україні строку давності, а злочинці, вину яких доведуть у суді, не зможуть розраховувати на амністію. Крім того, автори документа пропонують не визнавати імунітети як обставини, що виключають кримінальне переслідування чи відповідальність воєнних злочинців.
Олександра Матвійчук упевнена: цей законопроєкт - козир в руках України на переговорах у Мінську з Росією, бо амністія для міжнародних злочинців, за міжнародним правом, неможлива апріорі.
"Відданість України міжнародному праву може покласти край спробам Росії тиснути на Україну в питанні амністії для бойовиків. Це неможливо, оскільки це імператив міжнародного гуманітарного й міжнародного кримінального права", - прокоментувала вона.
Законопроєкт схвалив профільний комітет Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності. Під час засідання комітету проти нього виступили депутати "Опозиційної платформи - За життя". Депутат цієї фракції Григорій Мамка висловив думку, що документ потрібно ухвалювати, коли парламент ратифікує Римський статут Міжнародного кримінального суду (МКС).
Однак правозахисники та юристи-міжнародники наголошують, що Римський статут - далеко не єдине джерело зобов'язань держав переслідувати основні злочини за міжнародним правом на національному рівні та запобігати їхній безкарності. Ці зобов'язання випливають також із низки Женевських і Гаазьких міжнародних договорів та звичаєвого міжнародного права. Відтак необхідність ухвалення законопроєкту не залежить від ратифікації Римського статуту, що його Україна зобов'язана ратифікувати відповідно до Угоди про Асоціацію з ЄС.
Ба більше, навіть якщо МКС відкриє повноцінну справу через події в Україні, то займатиметься лише топ-посадовцями Росії й незаконних збройних формувань. А тисячі дрібних виконавців злочинів лишатимуться на відповідальності національних правоохоронців.
"Цей законопроєкт - крок уперед у розбудові комплементарності, про яку ми чуємо, коли говоримо про систему міжнародного кримінального правосуддя. Держава має більшість речей робити самостійно.
Чим більше Україна та міжнародне правосуддя будуть ініціювати проваджень, притягувати до відповідальності громадян РФ, які вчиняють міжнародні злочини в Криму та на Донбасі, тим більше проблем це створюватиме для держави-окупанта,- переконаний представник президента в Автономній Республіці Крим Антон Кориневич і додає. - Ми повинні ухвалити цей документ, щоб держава-окупант і її посадові особи не почувалися спокійно, кілька разів думали, куди їм можна виїжджати з тимчасово окупованої території чи Росії, і щоб вони розуміли, що правосуддя рано чи пізно восторжествує".
Законопроєкт планують внести до порядку денного парламенту після розгляду народними депутатами земельної реформи.