Нарешті сталося! 23 травня 2008 року в Україні на сімнадцятому році незалежності побито всі рекорди позовів проти засобів масової інформації. Деснянський районний суд столиці задовольнив позов бізнесмена проти газети «Бізнес», присудивши йому 22 мільйони гривень як компенсацію за моральну шкоду. Загальна сума компенсації одному з фігурантів списку «ворогів свободи слова» Юрію Сидоренкові, стягненої з газети та журналістів, становить 24 мільйони гривень.
Зауважимо, це рішення не набрало законної сили і буде оскаржено в апеляційному суді. Але офіційна «ціна» апеляції становитиме щонайменше один мільйон 100 тисяч гривень, а то й два мільйони 300 тисяч гривень. Це мито, що його мають сплатити відповідачі за подання апеляційної скарги. Таку норму законодавці запровадили, керуючись благими намірами, 6 травня 2003 року. Народні депутати хотіли зменшити суми позовів проти засобів масової інформації і збільшили суму мита для позивачів із символічних 17 грн. до 5—10% від суми позовів. Звичайним громадянам таке істотне збільшення збило охоту безпідставно позиватися, а бізнесменам… Вони легко сплачують суми державного мита в розмірі 50 тисяч — чотири мільйони 600 тисяч гривень. Тим часом журналістам для того, щоб подати апеляцію, потрібно вже сплатити 50% цієї суми!
Узагальнивши 738 судових рішень щодо інформаційних спорів, ухвалених в Україні за десять років судами різних рівнів, ми звернули увагу, що тільки 25% позивачів вимагали від ЗМІ лише спростування. Близько 70% вимагали ще й грошової компенсації. Чи мають такі вимоги підстави?
Упродовж десяти років суди розглянули переважно такі категорії інформаційних спорів:
Суми відшкодування позивачі заявляють, як правило, чималі. Тільки близько 6% позивачів задовольняються символічними — від однієї до 1700 гривень. Переважна більшість (70%) вимагає до 170 тисяч гривень, а 24% оцінює компенсацію за свої «моральні страждання» у ще більшу суму.
Суди зазвичай не задовольняють позовних вимог у повному обсязі, але суми відшкодувань таким позивачам, як судді та державні службовці, можуть становити від 25 тисяч до 100 тисяч гривень. Ми прослідкували залежність «відшкодувань по країні» від розгляду «поствиборних» справ. У роки після виборів, коли збільшувалася кількість позивачів-політиків, суми відшкодувань також значно зростали.
То хто ж ці позивачі проти ЗМІ? Найбільше переймаються власною честю й гідністю посадовці (державні службовці) і політики — близько 50%. Звичайні приватні особи — це лише 34%, а підприємців і поготів якихось 16%. Але саме підприємці тепер мають можливість отримати найбільше відшкодування. Чим же керуються позивачі проти ЗМІ? Деякі політики і більшість підприємців говорять відверто — ними керує бажання покарати журналістів!
Дехто скаже: знову журналістські скиглення, мовляв, як їм, бідним, погано живеться! На захист журналістів наведу тільки два аргументи. Перший. У справі Толстой-Милославський проти Великобританії, розглянутій 1995 року, Європейський суд з прав людини встановив порушення державою Великобританією Конвенції про захист прав людини і основних свобод, зобов’язавши її виплатити компенсацію в розмірі один мільйон 500 тисяч фунтів стерлінгів за завдану шкоду. Україна взяла на себе зобов’язання дотримуватися Конвенції, в якій серед основних прав і свобод закріплено і право на свободу вираження поглядів. На сьогодні вже є три рішення, в яких Європейський суд встановив порушення з боку нашої держави.
Другий аргумент. Свобода вираження поглядів є фундаментом, на якому тримаються всі інші права людини та основні свободи. Тож утвердження свободи слова в Україні через законодавство, а особливо в судовій практиці, потрібне не тільки журналістам. Це є запорукою наших із вами прав і свобод.