Сьогодні рівно місяць відтоді, як черговою здобиччю сомалійських морських розбійників стали український екіпаж і далеко не тривіальний вантаж судна «Фаїна», яке вийшло в той нещасливий рейс під прапором Белізу. За останніх три роки до піратських захоплень у водах Аденської затоки і східного узбережжя Сомалі світове співтовариство встигло навіть звикнути. Агентство «Морський бюлетень» наводить шокуючі дані Міжнародного морського бюро IMB (Центр у Куала Лумпур) за дев’ять місяців 2008 року: загалом у світі зареєстровано 199 нападів на судна, у тому числі 115 піратських висадок, 31 захоплення суден, застосування вогнепальної зброї на 23 суднах. Внаслідок чого 581 моряк опинився в заручниках, 9 викрадено, 7 пропало безвісти (швидше за все, загинули) і 9 вбиті.
Саме води Сомалі нинішнього року стали найгарячішою точкою Світового океану, випередивши традиційно небезпечний Індонезійський архіпелаг (23 напади) і води Нігерії (24 напади, з них 20 - у районі столиці Лагоса). На частку сомалійських піратів тільки нинішнього року припадає 63 із усіх зафіксованих Центром у Куала Лумпур нападів. Таким чином, на середину вересня в полоні перебували 12 суден і понад 250 моряків. Глава ІМВ Поттенгал Мукудан вважає, що єдиний засіб у боротьбі зі знахабнілими сомалійськими піратами, - ціле-
спрямоване полювання на судна-бази морських розбійників. Вдалося ж навести відносний порядок у Малаккській протоці.
Пірати дедалі частіше обстрілюють кораблі не тільки з вогнепальної зброї, а й із гранатометів. Інакше кажучи, піратський промисел росте в Сомалі, як на дріжджах. А чого йому не рости, коли судновласники покірно платять гроші за екіпажі й кораблі, провокуючи дедалі більше нападів, насильства, обстрілів, полонених та дедалі вищі суми необхідних викупів? Але захоплення місяць тому нашого судна стоїть окремо навіть на тлі такої сумної статистики.
Україна, пославши з миколаївського порту Жовтневий у плавання «Фаїну», знову здивувала все морське співтовариство. Оскільки саме українське судно було вперше захоплене на такій далекій від узбережжя відстані - 220 морських миль (близько 300 км). Оскільки ніколи раніше пірати не захоплювали суден із таким вантажем, як військова техніка на штатний танковий батальйон, зброя і боєприпаси, яких вистачило б на маленьку переможну війну. Ніколи раніше піратське захоплення не викликало такого переполоху у світі - в район атаки вирушили відразу кілька військових кораблів провідних морських країн, у тому числі НАТО. І, швидше за все, як ніколи раніше, буде виплачений рекордний викуп у кілька мільйонів доларів. Все це, звісно ж, через особливий характер вантажу «Фаїни». І як же таке могло статися?
Насправді захоплення судна з екіпажем та з таким вантажем і, як наслідок, зрив операції з постачання зброї в Кенію свідчить про колосальний провал українських державних органів, відповідальних за військово-технічне співробітництво (РНБО, СБУ, ДК «Укрспецекспорт», Кабінет міністрів), та його кураторів, а найбільше - спеціальних служб, які працюють за кордоном, - Служби зовнішньої розвідки (СЗР) і Головного управління розвідки Міноборони (ГУР МО). Відповідно до ст.4 Закону України «Про розвідувальні органи», саме на них покладається завдання проведення спеціальних заходів, спрямованих на підтримку національних інтересів і державної політики у військово-технічній сфері (ВТС). Крім того, завданням СЗР, відповідно до ст.3 окремого закону про цю спецслужбу, є проведення спеціальних заходів впливу, спрямованих на той самий результат. Крім того, ця
збройова угода, за всіма ознаками, є «сіркою». Тобто покупець, який видав сертифікат кінцевого споживача end user (головний документ у легальній торгівлі зброєю сумніву не підлягає), - це Кенія. А ось справжня мета, з якою вона, озброєна західною зброєю, зокрема британськими танками, купує ще радянське «залізо», - дуже сумнівна.
Саме Кенія була посередником у тривалих переговорах про мирне врегулювання затяжного конфлікту між центральним урядом Судану та його багатою на нафту південною автономією. Саме армія Південного Судану останніми роками, використовуючи перемир’я, активно озброюється зброєю радянського виробництва. Саме Кенії стратегічно вигідно підтримувати автономію сусіднього Південного Судану, що вона й робила останніми роками. І хоча ембарго ООН на постачання зброї в Судан діють лише стосовно конфлікту в західній провінції Дарфур і не стосуються поки що мирного Південного Судану, головне питання - навіщо Кенії старі радянські танки - залишається без відповіді. А може, її знають саме в ГУР МО або в СЗР?
У кожному разі, тепер обидва розвідувальні відомства обмежуються скупими коментарями на кшталт «у рамках законодавства проводиться вся необхідна робота з визволення наших громадян та судна». Але що ж заважало провести необхідну роботу «до», щоб не імітувати бурхливу діяльність «після»? Уряд, до речі, теж причетний до цього, хоч би як прем’єр-міністру не хотілося вплутуватися у збройові розборки. Адже, відповідно до постанови КМ «Про розмежу-
вання повноважень у сфері контролю ВТС», саме перший віце-прем’єр не тільки курирує делікатну сферу торгівлі зброєю, а й зобов’язаний вимагати в «Укрспецекспорту», СЗР і ГУР МО надійних гарантій доставки вантажу адресатові.
Опитані «ДТ» експерти у сфері національної безпеки підтверджують, що такою гарантією не обов’язково мав бути перший похід в Індійський океан фрегата «Гетьман Сагайдачний» у супроводі «Фаїни», навантаженої зброєю по ватерлінію. Натомість, кажуть експерти, досить було посадити на судно бойову групу спеціального призначення «Альфи» СБУ або, що було б правильніше за законом, - так званого 10-го загону з «острова», як силовики люблять називати ГУР МО. Кажуть, що і СЗР в останні роки повального захоплення всілякими спецназами спромоглися створити у себе в «лісі» сякий-такий бойовий загін. Розбіжностей із українськими законами не було б жодних - ГУР МО і СЗР зобов’язані спеціальними заходами піклуватися про безпеку українських громадян і ВТС за кордоном.
ООН офіційно дозволила країнам-членам самостійно наводити порядок у територіальних водах Сомалі - її уряд офіційно визнав нездатність навести лад власними силами. То невже група спецназу на борту «Фаїни» не змогла б відбити піратську атаку на кількох катерах? У зв’язку з цим саме до речі згадати одну з перших операцій «Альфи», про яку любив розповідати її перший командир В.Крутов. Тоді, у 1992-1993 роках, загін спеціального призначення управління «А» СБУ супроводжував морську доставку з-за кордону щойно видрукуваної нової державної валюти - гривні. Кожне з чотирьох відряджень груп спецназу тривало більше місяця: судна з гривнями проходили більш ніж по 11 тисяч морських миль через Атлантику, долали по вісім морів і тринадцять проток, залишали позаду кордони десяти країн і восьми портів. Звісно, національна валюта молодої держави - важливіший морський вантаж, ніж продані кенійцям старі танки, зброя і боєприпаси. Але у випадку із «Фаїною» зовсім не потрібно було проводити такої масштабної спецоперації. Можливо, наявність на борту цивільного судна з міжнародним екіпажем озброєної групи загону спецпризначення суперечила б міжнародному законодавству. Але невже наслідки захоплення екіпажа і вантажу «Фаїни» зараз менш плачевні?
Цікаво, що досвід піратських захоплень у сомалійських водах українських громадян і подальшого їх болісного визволення вже достатній. Тільки цього літа довго й нудно витягували з полону чотирьох українських моряків німецького суховантажу «Леман Тімбер». Восени 2005 року за викуп було звільнено 22 членів екіпажу балкера «Панагія» під ліберійським прапором. Після всього цього як можна було до такої операції, як морська поставка в Кенію техніки і зброї поблизу територіальних вод Сомалі, поставитися так безвідповідально?
Історія «Фаїни» сьогодні - це й тест для всіх українських політиків. У кожному разі, безрезультатні походи родичів захоплених моряків на Банкову до президента і бравада Партії регіонів із приводу самостійного збору грошей на викуп не дають очок ні тому, ні іншим. По-перше, хотілося б подивитися, як олігархи з ПР спритно витягнуть із кишень необхідні піратам мільйони доларів у розпал кризи і в умовах загрози майже повної зупинки гірничо-металургійного комплексу - основного джерела їхніх прибутків? А по-друге, робити політичний піар на життях заручників, які потрапили в біду за далекими морями, просто недостойно.