На тижні, що минає, в грецькому порту Пірей завершився ще один огляд зброї та можливостей світової «оборонки». Без перебільшення можна сказати, що Україну легко впізнають на таких ярмарках, і не тільки завдяки проданим Пакистану 320 танкам. Сьогодні вже не тільки Азія, Східна Європа й арабський світ зі щирою зацікавленістю вивчають можливості закупівлі української зброї. Нині й розвинені західні країни вважають своїм обов’язком пильніше приглядатися до амбітного конкурента, котрий зненацька вигулькнув на світовому ринку. Досить сказати, що військовий міністр Греції п.Цохатзопулос, який відкрив міжнародну виставку, однією з перших експозицій відвідав саме українську, а з-поміж 22 міністрів оборони на «Defendory-2000» український генерал виявився першим, із ким відбулася зустріч. А з другого боку, українські «Зубри», за які Греція виклала близько 100 млн. дол., можуть стати також новим мостом у Європу збройну.
Безперечно, кропітка робота попередніх років не тільки оцінена, а й певною мірою забезпечила прогрес нинішнього та наступних років. Також незаперечно, що зовнішнє враження від України на ринку зброї приємне і свідчить багато про що. Однак усі розуміють — час викидати на ринок більше нової зброї. Розуміють також, що поява цієї нової зброї — справа не одного року, а інколи навіть не п’яти. Процес виникнення зброї нового століття потребує серйозної уваги й чималих фінансових вкладень. Цікаво, що йдеться не просто про престиж країни на світовій арені. Питання прямо пов’язане з безпекою держави, бо нові види озброєнь покликані насамперед зміцнити власну армію.
У цьому сенсі грецька виставка «Defendory-2000» виявилася багатою на відкриття...
ДЕРЖАВА ТА ЇЇ АРМІЯ
Військовики стали активніше боротися за армію. Особливо ця боротьба загострилася поточного року. З одного боку, поява критичних досліджень і загострення уваги закордонних експертів до української армії стимулювало український генералітет до більш чіткого та реалістичного формулювання завдань, на які потрібні невеликі, але реальні гроші. А з другого боку, влада, що звикла годувати армію обіцянками й великими віртуальними грішми, обурена і не бажає давати щось понад прожитковий мінімум для солдата й офіцера.
Спочатку нагадаємо, що тиждень тому військове відомство презентувало програму реформування армії, в основу якої покладено переоснащення, переозброєння та модернізацію озброєнь. Міністр оборони України Олександр Кузьмук упевнений, що на якісне реформування вже в перший рік знадобиться не менше 1,5 млрд. грн., але керівництво Міноборони готове погодитися і на 450 млн. грн., 300 млн. з яких підуть виключно на модернізацію військової техніки та розробку нових видів зброї. «Якщо проект бюджету на національну оборону, поданий Мінекономіки, залишиться без змін, це буде топтанням на місці», — прямо заявив О.Кузьмук на початку тижня. І якщо слова міністра про необхідність збільшити бюджетні витрати на розвиток озброєнь і «почати рішуче діяти» ще можна було б розцінити як спробу відвоювати кошти для армії, то недвозначне зауваження, що «Україна починає відставати в питаннях розвитку зброї» і що в самого міністра сьогодні «вже менше оптимізму, аніж чотири роки тому», є прямим доказом того, що ситуація справді серйозна і давно вже вийшла за рамки гри.
Справді, світ входить у нову фазу технічного прогресу, і природно, що військові технології будуть першими в ряду впроваджуваних новацій. Навіть побіжний погляд на світові розробки змушує замислитися: ФРН уже випробовує новий безпілотний літальний апарат, Франція створила «корабель- невидимку» на основі «стелс-технологій», Китай розробляє новий ракетоносій багаторазового використання. Тайвань розробив нову надпотужну протикорабельну ракету, США успішно випробували нову лазерну протиракетну установку й упритул наблизилися до створення молекулярного комп’ютера. Навіть Росія зі своєю купою проблем успішно провела випробування нового ЗРК С-400, тиждень тому виконала вдалий одинадцятий запуск нової ракети «Тополь—М» дальністю до 11 тис. км і створила нову ракетну систему «Іскандер».
Але що стосується Збройних сил України, то існує думка, що не тільки фінансування є головною проблемою. Так, керівник департаменту оборони Міністерства економіки Володимир Чумаков поділився з автором припущенням, що така величезна армія Україні, швидше за все, непотрібна. «Росія скорочує свою армію на третину, у Німеччині армія скорочується до 200 тис., а в Україні залишається майже удвічі більша. Кому потрібен більш-менш одягнений, добре нагодований, але погано озброєний солдат? Гадаю, найближчим завданням має бути впевненість у тому, що зі збереженням нинішніх обсягів фінансування армію треба скорочувати», — вважає В.Чумаков. Хоча заодно він усе ж не сумнівається, що для української армії ось-ось настануть кращі часи. За його інформацією, оборонне замовлення на наступний рік істотно зміниться: якщо до 2000 року держзамовлення полягало, в основному, в закупівлях ЗІПів та ремонтних комплектів для підтримки готовності частин ЗСУ, то наступного року буде передбачено бюджетні гроші на закупівлю літаків Ан-70 для ЗСУ і з’явиться новий рядок на розвиток авіації. Ще деяку номенклатуру озброєнь планується закупити за гроші, отримані від реалізації Росії стратегічних бомбардувальників. Якщо, звісно, НАК «Нафтогаз України» їх таки віддасть. Може, тоді зібрані для ЗСУ десять нових танків Т-84 усе ж надійдуть за призначенням.
ДЕРЖАВА ТА ЇЇ «ОБОРОНКА»
Не можна сказати, що «оборонкою» в Україні ніхто не переймається. Сьогодні вже навіть визначено пріоритети в розвитку нових озброєнь. Це високоточна зброя, зброя стримування, у тому числі ракети, системи наведення, розпізнавання, управління військами, а також усе, пов’язане з поняттям пожежо- та вибухобезпеки об’єктів. Та все ж навіть сповнений оптимізму В.Чумаков визнав, що «світ випередив нас у питаннях систем управління».
З іншого боку, Україна однозначно не продукуватиме всіх чи дуже багатьох видів зброї. А те, що виробляє, все ще цінується на ринку. Понад те, розробники говорять і про певний рух уперед. Так, заступник начальника Харківського конструкторського бюро ім.Морозова (ХКБМ) Юрій Волченко повідомив автору, що ХКБМ має напрацювання для створення танка четвертого покоління, а статися це «може вже через 5—7 років, за умови безперебійного фінансування КБ». Йдеться і про появу новітніх вітчизняних систем із радіолокаційними прицільними приладами наведення, впровадження нетради- ційних засобів захисту танка та роботизації значної частини його роботи.
Розробляють новітню радіолокаційну станцію (РЛС) Казенне КБ «Іскра» й однойменний запорізький завод. Причому розробники «Зоопарку-2», про який багато говорили, вельми популярні як в Азії, так і в Європі.
Серію перспективних розробок у галузі радіотехнічної розвідки й електронної боротьби проводять сьогодні і творці «Кольчуги» — Донецьке КБ та завод «Топаз». КБ на заводі «Арсенал» вдосконалює голівку самонаведення — невід’ємної частини високоточної зброї. І, крім цих напрямків, існує принаймні ще з десяток не менш перспективних, які ведуться чи могли б вестися за умови фінансування.
Але саме тут держава залишила міну вповільненої дії. По-перше, сьогодні НДОКР названих і неназваних напрямків із бюджету не фінансується. В основному цю важку ношу бере на себе завод- виробник серійної продукції, сподіваючись, що, продавши частину продукції за кордон, оплатить витрати на перспективні розробки (частина розробок інвестується компанією-посередником «Укрспецекспорт»). Але є й друга міна. Природно, стимулом для початку нових розробок є відсутність аналога в конкурентів. Але це ж є і підставою для того, щоб перед початком розробки її засекретити. Відразу обмовимося, що розробник не має юридичного права самостійно почати дослідницько- конструкторські роботи. Отже, профінансувавши розробку нового виробу й пустивши в серію, ні КБ, ані завод не можуть продати його. А оскільки армії грошей на закупівлю нової техніки не дають, «оборонка» отримує такий самий комплекс нерозв’язних проблем, як і військові. Тобто фінансувати перспективні напрямки заводам не вигідно. «Просто розганяється національна фундаментальна наука», — поскаржився один із розробників зброї. Інший представник плеяди ще славнозвісних радянських КБ серйозно зауважив, що «в технічних рішеннях ми ще попереду, але через надзвичайну складність реалізації ідей тенденція відставання вже позначилася». Чи може Україна зберегти своє лідерство в тих напрямках, де вона цього домоглася? Очевидно, військовий міністр мав усі підстави заявити те, що він заявив журналістам біля української експозиції на виставці «Defendory-2000».
Сьогодні Україна задекларувала нове завдання — створення національної оборонної промисловості. Що ж, мабуть, єдиною надією на вирішення проблем НДОКР військового призначення залишається нещодавно створена Держкомісія з питань військово-промислового комплексу.
ТРЕТЯ ПЛОЩИНА
Третя площина — це ті зовнішньоторговельні операції на світовому ринку зброї, про які всі не втомлюються повторювати як про надію якщо не країни, то її оборонної сфери. Це те, що в Україні пов’язує й об’єднує армію з «оборонкою». З другого боку, як військові, так і генерали від ВПК прямо пов’язані з успіхом або неуспіхом держави на ринку зброї. На думку гендиректора «Укрспецекспорту» Валерія Малєва, експорт озброєнь сьогодні, коли про серйозне оборонне замовлення говорити ще рано, має становити не менше 60%. Говорячи про рік 2000-й, він висловив думку, що для України головним завданням на ринку зброї буде збереження рівня 1999 року.
Усі чудово розуміють, що забезпечити такий рівень експорту можна в тому разі, якщо держава працюватиме як одна команда, а важелі управління мають бути в одних руках. А ще багато хто усвідомив: щоб «оборонка» працювала на країну, даючи прибуток на ринку зброї, потрібно попрацювати і на неї. Потрібно оснастити свою армію. Потрібно просто повернутися обличчям до проблем.