Одна з ключових реформ знову під загрозою.
Провладні сили та їхні сателіти безсоромно зконцентрували всю міць задля відвойовування часток корупційного плацдарму, що були втрачені за останні два роки. Річ у тому, що новий орган досудового розслідування - Національне антикорупційне бюро України - за останній рік кому тільки не наступив на нетрудові мозолі. Це дістало всіх як на Банковій, так і в будівлі під куполом. Хоч як дивно, але під слідством детективів НАБУ опинялися представники ледь не всіх провідних політичних сил - оточення президента Порошенка у зв'язку із закупівлями Міноборони палива, головний фінансист "Народного фронту" і впливовий нардеп Микола Мартиненко, бурштиновий дует парламентарів Розенблат-Поляков. Окрім цього, у приціл потрапляли інші топ-посадовці, як-от народний депутат Олександр Онищенко і голова Центральної виборчої комісії Михайло Охендовський. Згадаймо і про тривалу епопею з притягненням до відповідальності чинного голови Державної фіскальної служби Романа Насірова. Всі ці резонансні розслідування вели детективи НАБУ.
Як стверджував класик, статистика - річ уперта. Станом на кінець жовтня, бюро скерувало до суду 97 справ, 293 особам повідомили про підозру, 149 отримали статус обвинувачених, і 461 провадження перебуває в роботі. Головне, що реально гальмує появу фіналів цих справ - це відсутність антикорупційного суду.
Щоб не зосереджуватися на сухих статистичних даних, пригадаємо перший гучний антикорупційний акорд НАБУ. Це сталося на початку березня цього року, коли повідомлення про підозру отримав чинний голова ДФС Роман Насіров. Його звинувачували в незаконному відтермінуванні платежів для компаній Олександра Онищенка, які мали угоди щодо спільного видобування газу з "Укргазвидобування". На сьогодні багатотомну справу Насірова скеровано до суду.
Після цього громадяни дізналися ще про низку розслідувань, що їх уже тривалий час проводили детективи бюро. Корупційне багно ще ніколи досі не проривало "міцних труб" вітчизняної потококеруючої верхівки. Завжди силовики та правоохоронці охороняли спокій різнобарвних влад, тицяючи багнетом або в їх бізнес-, або в політичних конкурентів. Мажоритарних акціонерів ПрАТ "Україна" особливо дратує те, що вони, перебуваючи в статусі міністра, очільника уряду і навіть президента, не можуть вплинути безпосередньо як на вибір справ та їх фігурантів, так і на перебіг розслідувань команди Артема Ситника. Єдина можливість бодай якось стримувати співробітників НАБУ - гальмувати розслідування через Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру. Такий процесуальний трюк справді можливий, бо саме САП процесуально скеровує роботу детективів. Очільник САП Назар Холодницький, перебуваючи в теплих стосунках з адміністрацією президента, не раз користувався цим виключним правом.
Що ще дуже не подобалося владі, то це відсутність селективного підходу під час проведення слідчих дій. Детективи не тільки "топтали галявину" друзям Петра Порошенка, а й перманентно доводили до нервових зривів представників інших політичних сил. Саме такий підхід припав до душі багатьом зневіреним українцям, котрі щиро вважали принцип кругової поруки вічним. Міжнародні партнери, в авангарді яких перебували представники ФБР та американського посольства, всіляко сприяли роботі НАБУ, бо бачили його незалежність, аполітичність та орієнтованість на результат. Фактично ці ключові чинники й рятували бюро від нападок з боку політичної еліти країни.
Корупційний розворот на 180 градусів
Перші сигнали про виникнення проблем у взаємодії НАБУ з іншими правоохоронними органами стосувалися небажання прокурорів САП сприяти пришвидшенню розслідувань. Наші джерела в САП свідчили, що Назар Іванович контролює кожен процесуальний крок у надважливих справах. Іншими словами, Холодницький тримав під особистим контролем рішення прокурорів, хоча згідно з нормами Закону "Про прокуратуру" останні є незалежними процесуальними одиницями. Пострадянський синдром ніяк не полишає кабінетів співробітників Генпрокуратури, навіть за умови створення нових підрозділів з обранням керівництва через відкриті конкурси.
Отже, зволікання у справі Романа Насірова з підписанням повідомлення йому про підозру; незрозуміла ситуація щодо Одеського припортового заводу; січневе гальмування справи "рюкзаків". Увесь час наші джерела повідомляли про "озирання" Назара Івановича у бік Банкової. Влітку 2017 року температура тертя між САП і НАБУ підскочила настільки, що очільники цих відомств мусили навіть запевняти всіх у "нормальності" своїх стосунків.
Якщо не брати до уваги недолугих спроб провладних фракцій проштовхнути Найджела Брауна аудитором для НАБУ, то далі розмов про знищення бюро діло не доходило. Проте одне розслідування все ж таки змогло розпалити справжню війну. Ідеться про вже згадану справу щодо закупівлі Міністерством внутрішніх справ рюкзаків. Рівно три роки тому особу, схожу на сина міністра МВС, зафіксували на приховану камеру під час домовленостей про поставки спорядження. Розмова відбувалась у кабінеті тодішнього заступника Авакова Сергія Чеботаря.
Немає потреби переповідати весь перебіг розслідування. Зазначимо лише, що за нашою інформацією повідомлення про підозру Олександрові Авакову було готове вже в січні 2017-го, проте Холодницький відмовився його підписувати, згадавши про інших фігурантів справи - Чеботаря та бізнесмена, в якого закуповували рюкзаки. Складається враження, що очільник САП просто відтягнув момент, коли буде зручно зробити неприємний "подарунок" Арсену Авакову. Своєрідний "дамоклів меч" завис над сином міністра, і процесуальні керівники дали йому опуститися, щойно надійшло таке "побажання" з Банкової. Саме про такий розвиток подій говорять відразу кілька не пов'язаних між собою джерел. Окрім цього, вони уточнюють, що Аваков упевнений - каталізатором процесу стало намагання Банкової збалансувати партію на політичній шахівниці. Проте Ситник, на думку батька-міністра, не мав "вестися" на це, вручаючи Олександру Авакову повідомлення про підозру. Якщо говорити суто з юридичного погляду, то незрозуміло, як директор НАБУ міг вплинути на своїх підлеглих, які під час розслідувань є незалежними від Ситника? Втім, в решти правоохоронних органів подібне питання й не виникло б. В чому і полягає відмінність НАБУ.
Як наслідок - НАБУ втратило останнього союзника серед всіх правоохоронних органів - МВС. Свіжий конфлікт з генпрокурором Юрієм Луценком у зв'язку зі зривом спецоперації стосовно службовців Державної міграційної служби; відсутність порозуміння з керівництвом СБУ, від якого Ситника не вберегли навіть непогані стосунки з формальним головою Служби Василем Грицаком; тліючий конфлікт з очільником САП Назаром Холодницьким - усе це доповнилося скандальним затриманням сина Арсена Авакова. З погляду примітивного політичного устрою, який все ще існує в посттоталітарній країні, що трансформується у демократію, Ситник "оголосив війну" всім. Хоча насправді, з позиції вестернізованого підходу до оцінювання ситуації, стара корупційна система об'єдналась проти того, хто намагається аполітично виконувати покладені на нього Законом обов'язки. Так, не завжди фахово, вчасно або системно, але намагається.
Битва за пасовище
Головною зміною, що восени охарактеризувала стан справ у війні правоохоронних органів, стала повна втрата провладними силами страху перед західними партнерами. Якщо раніше вони позирали в бік Заходу й реагували на найменші зауваження з Вашингтона чи Брюсселя, то тепер на Банковій почули лише синхронний залп меседжів, що рівнем звуку перевищує сигнал пожежного автомобіля.
Провладні еліти вирішили здійснити своєрідний all-in у корупційному покері. Партнери по нестійкій парламентській коаліції об'єднались у єдиному пориві, спрямувавши його у двох напрямах. По-перше, будь-що призначити "своїх" аудиторів для НАБУ, щоб згодом, отримавши негативний висновок, законно звільнити Ситника з посади директора бюро. По-друге, замінити керівника парламентського комітету з питань запобігання і протидії корупції Єгора Соболєва, який тривалий час "прикривав" Ситника від "неприємностей", що їх постійно намагалися створити йому депутати фракцій БПП і "Народного фронту" разом з екс-регіоналами.
Урешті-решт, півроку марно намагаючись протягнути чергового "лижного інструктора" до складу комісії з аудиту НАБУ, парламентська більшість пішла іншим шляхом. Лідери фракцій БПП і "Народного фронту" Артур Герасимов і Максим Бурбак цього тижня зареєстрували законопроект, за яким звільняти очільників НАБУ, ДБР, САП, а також членів НАЗК можна було б за політичним рішенням без жодних обґрунтованих підстав. Окрім цього, запроваджувалась абсурдна за своєю суттю можливість прибрати директора НАБУ ще й за фактом притягнення його до адміністративної відповідальності за правопорушення, пов'язане з корупцією. Нагадаю, буквально нещодавно підконтрольна Банковій очільниця НАЗК Наталія Корчак спробувала притягти Артема Ситника до відповідальності за явно надуманий конфлікт інтересів.
Тільки колосальними зусиллями представників громадськості, міжнародних партнерів (США, ЄС, МВФ та низки інших посольств), низкою прямих заяв та грізних натяків на адресу коаліції та адміністрації президента, про те, чим може скінчитися ухвалення такого законопроекту, вдалося винести цей документ за рамки порядку денного засідання парламенту.
Втім, і це не зовсім так. Попередження, публічні та непублічні сигнали від Заходу і, насамперед, Вашингтону надходили протягом усього тижня, що не завадило головам двох фракцій коаліції в середу внести одіозний законопроект. Погрози припинити програму МВФ, фінансування військових програм і навіть безвіз на Порошенка не впливали. І питання не в тому, що він раптом вирішив боронити суверенітет України від західного впливу. І навіть не стільки в тому, що НАБУ може створювати проблеми для його чисельних комерційних рук. Справа в тому, що Порошенко - перший український президент, який не зміг взяти під контроль ВСІ правоохоронні органи. І це в рештках все ще діючої правлячої системи сприймається як слабкість. А той, хто зібрався на другий термін має продемонструвати м'язову безальтернативність "на районі". Безперечно, Аваков – це ще та скабка, але поки вона стирчить у коаліції, час розібратися з Ситником. Тому Порошенко був готовий йти до кінця. Але в останню хвилину в бік стрибнув НФ.
У середу ввечері лідери "Народного фронту" Арсеній Яценюк і Арсен Аваков зустрічалися з послом США в Україні Марі Йованович, від якої отримали велику порцію критики. Партнери-фронтовики після цього відразу подалися на переговори з Петром Порошенком, де домовилися зняти з порядку денного законопроект, що був спрямований на нейтралізацію НАБУ без послуг підшефних аудиторів. Втім, від цієї ситуації Арсеній Яценюк отримав потрійне задоволення. По-перше, саме до його політичної сили звернулися як до останнього засобу американці. По-друге, він зробив послугу американським республіканцям, які ставилися до нього як до породження американських демократів. І, по-третє, він пошив у дурні Петра Олексійовича, підкресливши цим кроком свою ліберальність і його потяг до диктаторства.
Але не треба забувати й цікавих меседжів від екс-прем'єра Яценюка тієї ж середи, але трохи раніше - ще до зустрічі з Йованович. Вони були зовсім іншими.
Насамперед, він спробував випередити президента в наборі політичних балів на темі створення антикорупційних судів. Потім додав, що їхня команда підтримує призначення незалежного фахового аудитора для НАБУ, який матиме міжнародну підтримку й відповідний досвід. Єдиний, про кого згадав екс-прем'єр як про кандидата, був Роберт Сторч. Цікавий збіг: адже саме Сторча вже не можна призначити аудитором для бюро, бо він обійняв офіційну посаду в США. І фінальний акорд - згадка про приведення у відповідність до Конституції правового положення про статус всіх правоохоронних органів і встановлення парламентського контролю за їхньою діяльністю.
Збіги - сто зі ста. Законопроект Герасимова-Бурбака стосувався забезпечення саме "парламентського контролю". Саме про цей документ спочатку написав Яценюк, а потім у своєму Twitter-акаунті продублював другий лідер-фронтовик Арсен Аваков.
Так, НФ швидко "перевзувся" й законопроект знято з розгляду. Але, чи означає це, що загроза для НАБУ минула? Ні. У своїй роботі Бюро залежить від усіх правоохоронних структур: ордери, оперативне прослуховування, експертизи, бази даних… Режим функціонального голодомору буде ввімкнений всіма "колегами".
Зарано радіти й обіцянці породити Антикорупційний суд. Як він формуватиметься, ким, коли? Диявол у деталях…
Команда Порошенка разом зі своїми союзниками повинна розуміти, що, ставлячи в корупційному покері всі фішки на кін, можна не лише програти політичну кар'єру, а й втратити державу. Їхні попередники цього не осягнули своїм бідним розумом, наслідком чого й стала анексія Криму і воєнний конфлікт у Донбасі. Своїми діями вже нинішня політична еліта загнала себе в політичний цугцванг, але не всі подальші кроки дають рівнозначні втрати в цій партії. І це найголовніше, про що повинні замислитися на Банковій.