Деякі успіхи на цій стезі можна відзначити, це насамперед стосується створення органів правопорядку, які змогли продемонструвати непересічні досягнення в рамках своїх повноважень. Проте якщо говорити глобально, то Україна досі перебуває на "антикорупційному дні". Більше того - періодично в це "дно" постукують топ-політики, ніби дражнячи громадян своєю безкарністю.
Безумовно, ніхто не вимагає для топ-посадовців кафкіанських переслідувань, як це сталося з головним героєм роману "Процес", де Йозеф не розумів, за що за ним стежать, чому це утаємничене правосуддя триває рік, і під кінець історії очевидно, що його таки стратять. В Україні все навпаки, ключові фігуранти антикорупційних розслідувань чітко знають, де "спіткнулися", за що їх переслідують у межах закону, та що їм за це, в рамках нинішньої кон'юнктури, нічого не буде. Можна сміливо стверджувати, що Закон діє, але не для всіх однаково. Спадає на гадку ще одна літературна праця світового масштабу - "Скотоферма" Джорджа Орвелла, де "всі звірі рівні, але деякі рівніші за інших". Цими "рівнішими" і стала політична еліта держави, яка майже 30 років насолоджується відсутністю невідворотності покарання для своєї касти.
Вони зухвало конструюють корупційні схеми, руйнують підвалини державності чи підтасовують результати публічних закупівель. При цьому впевнені - органи правопорядку й правосуддя завжди знайдуть можливість затягнути процес і, зрештою, звільнити з-під тягаря відповідальності топ-чиновників або членів їхніх сімей.
Отож реформування органів правопорядку, включно з антикорупційною реформою, стосується кількох важливих напрямів, які почали відмежовувати від старих органів. Проте на кінець 2018 року цей процес не доведений до кінця. Як наслідок, бажаних результатів не отримано, тож уже чуємо прямолінійну й інколи однобоку критику їх за невідповідність нашим очікуванням. Національне антикорупційне бюро України не розслідує, Спеціалізована антикорупційна прокуратура саботує і "зливає", Національне агентство з питань запобігання корупції повністю підконтрольне Адміністрації президента, Державне бюро розслідувань рівноцінно поділене за зонами впливу між "Народним фронтом" і Блоком Петра Порошенка. Все це ми чули неодноразово, але важливіше знати - як вивести реформу органів правопорядку (хочете - "антикорупційну", суті це не змінює) з крутого піке?
Формуючи список із п'яти важливих кроків, треба поділити процес на два підпроцеси - створення інституцій та їх реформування. Паралельно має йти законодавча підтримка змін, адже без доведення цього механізму до філігранно підігнаних рухів не отримати результатів, про які мріє пересічний українець. У цьому антикорупційному механізмі, як у по-справжньому якісному годиннику, роль автопідзаведення має відігравати громадянське суспільство, а роль турбійона - міжнародні партнери. Якщо перші не даватимуть новим органам спуску й постійно вимагатимуть результатів, то другі - нівелюватимуть політичні впливи, зокрема тиск із боку керівництва держави, щоб органи правопорядку діяли прозоро й незалежно.
Згадані нижче п'ять кроків неоднакові за своєю вагою, їх можна реалізовувати в будь-якій черговості. Але саме сукупно вони дадуть змогу виконати глобальне завдання - знизити рівень корупції на всіх щаблях державного управління.
Почнемо з інституцій, адже їх простіше ідентифікувати. Першим кроком має стати ліквідація податкової поліції як одного з найбільш корумпованих органів публічної влади. Частина повноважень податкової поліції перейде до Державного бюро розслідувань (деталізуємо нижче), але ключові функції мають бути зосереджені вдемілітаризованому незалежному органі - Службі фінансових розслідувань, що стане частиною виконавчої влади. Очільника Служби призначатиме прем'єр-міністр. Звісно, президент напевно не полишатиме спроб створити залежний від нього орган - Національне бюро фінансової безпеки. Але навряд чи міжнародні партнери та громадянське суспільство погодяться на такий розвиток подій.
На додачу, щоб полегшити життя бізнесу, варто провести комплексне реформування Служби безпеки України, не зосереджуючись виключно на ліквідації підрозділу "К". Глобальна мета - перетворити СБУ на ефективний контррозвідувальний орган, позбавивши його невластивих повноважень, відповідно до стандартів Ради Європи. До речі, офіс НАТО палко підтримує реформування Служби. Більше про це пише у своїй статті екс-заступник голови СБУ Віктор Трепак.
Другий крокстосується роботи Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Зазначений дует наразі досяг найвищих показників і має найбільший коефіцієнт корисної дії з-поміж усіх новостворених органів публічної влади. На кінець грудня 2018 року НАБУ і САП мають 726 проваджень у роботі, 159 особам повідомлено про підозру, 295 осіб стали обвинуваченими, 172 справи скеровано до суду і винесено 23 вироки.
Безумовно, не все так ідеально, як того хотілося на початку запуску НАБУ і САП. Щоб ці органи вдосконалити, потрібно провести такі зміни: надати право на зняття інформації з комунікаційно-транспортних мереж (так зване "прослуховування") детективам НАБУ; ухвалити внутрішні регламенти діяльності САП, які посилять незалежність прокурорів, створити для них окрему канцелярію, а також змінити підхід до обрання наступного керівництва САП. Заходи, спрямовані на антикорупційну прокуратуру, обґрунтовуються побоюваннями щодо окремих кримінальних проваджень.
Але відступімо на два кроки назад. Пересічний українець завжди цікавиться питанням малої кількості вироків. Цьому є об'єктивні і суб'єктивні причини. Серед об'єктивних - суддівський корпус наразі недораховується близько 40% служителів Феміди, тому слухання справ триває довго; сторони захисту (адвокати) умисне затягують розгляд; суди завалюють дріб'язковими справами. Серед суб'єктивних - політичний тиск на суддів; відсутність Вищого антикорупційного суду, де справи могли б слухатися максимально незалежно й аполітично.
Створення незалежного й ефективного Вищого антикорупційного суду має стати третім кроком задля встановлення невідворотності покарання за корупційні злочини. Його запуск умисне відтерміновувало топ-керівництво держави впродовж двох років. Процес було запущено влітку нинішнього року, і вже у квітні 2019-го, як зазначено в останньому Меморандумі з МВФ у рамках нової програми на 2018-2020 роки, 35 суддів Вищого антикорупційного суду мають бути номіновані Вищою радою правосуддя і призначені президентом на відповідні посади. Важливість створення антикорупційного суду неможливо переоцінити, це одне з найбільш пріоритетних завдань.
Четвертим кроком має стати повний перезапуск усього керівництва Національного агентства з питань запобігання корупції. У рамках цього потрібно ухвалити зміни до законодавства в контексті вдосконалення механізму відбору членів НАЗК, запровадити щорічний зовнішній аудит, а також передбачити формування Громадської ради за новітніми підходами (онлайн-голосування), а не старими пострадянськими методами (установчі збори).
Крім вищезгаданого, в контексті НАЗК потрібно: повноцінно запустити систему автоматизованої верифікації електронних декларацій посадовців, надавши доступ до всіх потрібних державних реєстрів та баз даних; розпочати моніторинг способу життя посадовців; змінити порядок повної перевірки електронних декларацій у частині терміну проведення повної перевірки, пріоритетності її проведення тощо.
Відповідним законом варто запровадити порядок проведення перевірки на доброчесність публічних службовців із дотриманням стандартів прав людини. Водночас не слід забувати про посилення законодавчого захисту викривачів корупції та осіб, які розкривають інформацію про загрозу чи шкоду суспільним інтересам. Крім того, НАЗК має нарешті розпочати роботу у сфері протидії конфліктові інтересів та іншим порушенням антикорупційних обмежень.
П'ятим кроком має стати поліпшення роботи Державного бюро розслідувань як органу правопорядку, що перебрав на себе функцію слідства від Генеральної прокуратури. Логічно поцікавитися, чому в контексті антикорупційної адженди згадується ДБР. Річ у тому, що саме ДБР підслідні злочини, вчинені керівництвом НАБУ і САП. Більше того, саме на Бюро припадатиме найбільша кількість корупційних злочинів у країні. В цьому напрямі потрібно: переформатувати процесуальних керівників у Генпрокуратурі, які скеровують розслідування слідчих ДБР, адже їх було набрано до відповідного підрозділу без конкурсу, що є порушенням вимог Закону.
Інші завдання - зміни до законодавства: усунення так званої "зовнішньої комісії" від набору кадрів у Бюро, можливість набору оперативників на посади, надання слідчим ДБР права на "прослуховування", створення нового формату набору членів до конкурсних комісій, передача Кабмінові функції призначення директора ДБР, впровадження у Бюро інституту детективів та наділення їм повноваженнями на "прослуховування", передача ДБР підслідності СБУ (за винятком кількох складів злочинів), визначення формату щорічного письмового звіту про діяльність ДБР тощо.
Крім п'яти вищезгаданих кроків, можна говорити про інші важливі напрями, які не стосуються інституційних змін: посилення протидії легалізації коштів, отриманих корупційним шляхом; запровадження ризик-орієнтованого підходу до виявлення підозрілих транзакцій у фінансових установах; запровадження законодавчих механізмів притягнення парламентаріїв до відповідальності за неособисте голосування, скасування обмежень у Кримінальному процесуальному кодексі на проведення слідчих дій стосовно народних депутатів України, обмеження використання політичної реклами тощо.
Але найголовнішим трендом має стати зменшення можливостей для вчинення таких злочинів. Усім - президентові, уряду, парламенту, громадянському суспільству - потрібно проводити структурні реформи, які усуватимуть передумови для вчинення корупційних правопорушень, зокрема провести тотальну приватизацію державних і комунальних підприємств, здійснити дерегуляцію, реформувати державну службу, зменшити роль контролюючих органів тощо. Вже очевидно, що самою антикорупцією ситий не будеш, треба руйнувати підвалини її виникнення й відтворення, а також - нарощувати економічний потенціал держави через збільшення ВВП у приватному секторі.