Звістка про передчасну смерть Надзвичайного і Повноважного Посла Андрія Олександровича Фіалка різким болем відгукнулася в серцях рідних і близьких, усіх тих, кому доля дарувала можливість знати цю непересічну людину. Підступна хвороба нещадно обірвала його життя в самому розквіті творчих сил.
З раптовим відходом Андрія Фіалка Україна втратила не лише одного з найяскравіших дипломатів сучасності, а й глибокого мислителя та оригінального публіциста, поліглота і мистецтвознавця, а головне - справжнього Громадянина і велику Людину.
За тридцять років у дипломатії він завжди ставився до неї як до сакральної цінності.
Як ніхто інший не міг терпіти шаблонності й сірості, протестував проти стандартних підходів і бездумності, відкидав поверховість і примітивізм.
Він не був особливо публічною людиною, але совість не дозволяла йому лишатись осторонь громадського дискурсу тоді, коли йшлося про справді принципові для держави і суспільства питання.
Завдяки "Дзеркалу тижня" інтелектуально спраглі українці змогли відкрити для себе непересічний талант Андрія Фіалка як блискучого аналітика і тонкого ерудита, майстра риторики і неперевершеного енциклопедиста.
Його фундаментальні статті стали бестселером дипломатичної та журналістської думки і, без сумніву, заслуговують бути виданими окремою книгою.
Він обстоював тезу про необхідність консолідації політичних сил задля досягнення стратегічних цілей держави. Лише "стабільність і процвітання вдома, - вважав Андрій Фіалко, - є запорукою політичного престижу за кордоном".
Він закликав до позбавлення зовнішньої політики від дитячих хвороб, ілюзій та наївності.
Він не прагнув посад чи нагород, не шукав влади і слави, хоча більше за інших заслуговував на визнання.
Навіть за часів МЗС УРСР був свободолюбом і вільнодумом, до останніх днів життя намагався зберегти маневр для креативності та обстоювання власної думки.
Він був людиною бездоганної репутації, моральним авторитетом не лише для колег та учнів, а й для іноземних партнерів і навіть для критично налаштованого експертного середовища.
До нього з однаковою повагою ставилися в дипломатичних коридорах на берегах Потомаку і Шпрее, на Ке д'Орсе і на Смоленсько-Сінній.
Його словами промовляли президенти і прем'єр-міністри, його ідеї лягали в основу найважливіших державних рішень.
Волею Всемогутнього він пішов у кращий світ. Наш розум не в силі осягнути, а серце не може і не хоче повірити в цю непоправну втрату.
Нам не вистачатиме його гострого розуму і лише йому притаманного почуття гумору, бракуватиме його життєлюбства і вдумливого, подекуди іронічного погляду, його глибини і людської величі.
Але справа Андрія Фіалка і надалі житиме, його приклад служіння державі надихатиме молоде покоління українців на нові звершення.
Нехай Усевишній упокоїть його душу "у місці світлому, у місці квітучому, у місці спокійному", оселить її там, де спочивають святі і праведні, де є світло життя.
Вічная йому пам'ять.
Л. Кожара, К.Грищенко, А.Зленко,
В.Огризко, Б.Тарасюк, Р.Демченко, О.Чалий,
Г.Галущенко, В.Гребенюк, О.Моцик,
А.Мельник, Є.Перебийніс