Минулої п’ятниці голова Фонду держмайна Дмитро Сенниченко у супроводі людей з автоматами змінив керівника «Центренерго» та повністю оновив склад правління компанії. Його офіційна заява про те, що разом із колишнім керівником Олександром Корчинським вони «спільно реалізували програму фінансового оздоровлення та вивели підприємство з ями, попри турбулентність на ринку енергетики», різко контрастувала із озброєними людьми поруч із Сенниченком (див. фото) і логікою: бо якщо керівник, прийшовши на посаду менш як рік тому, вже досягнув фінансового оздоровлення та подолав турбулентність, навіщо його міняти. Відповідь проста і очевидна для всіх, хто стежить за енергетичним сектором, — Коломойський.
Насправді пан Корчинський здійснював свої трудові подвиги спільно з Коломойським, а не з Сенниченком, як, до речі, і його попередник у кріслі голови «Центренерго» пан Володимир Потапенко. Але просто порадіти тому, що «коломойські» пішли з «Центренерго», мало, надто важлива ця компанія, надто сильно впливає на весь сектор. Згадайте, як Коломойський називав «зрозумілими» йому людьми і Потапенка, і Корчинського, і як швидко підконтрольні Коломойському компанії «Юнайтед енерджі» та «Синтез Ойл» стали практично єдиними покупцями електроенергії на «Центренерго», перепродуючи її потім: дешево — компаніям групи «Приват», дорого — «Укрнафті» та «Укртранснафті». Той, для кого стане «зрозумілою» людиною новий керівник «Центренерго» пан Юрій Власенко, отримає ще більше ринкового впливу, бо в найближчих планах держави — перетворення «Центренерго» на вертикально інтегровану енергетичну компанію. До речі, авторство цього задуму належить ДТЕК (документ).
2010-го ДТЕК на 49 років узяла в оренду у держави п’ять шахт державного вугільного об’єднання «Добропіллявугілля». А торік у липні повернула. Разом із листом, у якому і прозвучала пропозиція створити спільне підприємство із «Центренерго», п’яти шахт «Добропіллявугілля» та 3–5 інших перспективних держшахт (список).
У жовтні минулого року уряд, очолюваний «зрозумілою» Ахметову людиною, вирішив створити акціонерне товариство, об’єднавши «Центренерго» та державні шахти. Без будь-яких підказок чи вказівок. Самі придумали.
Задум такий: створення вертикально інтегрованої енергетичної компанії дасть можливість, з одного боку, забезпечити «Центренерго» вугіллям у достатній кількості і дешево, а з іншого — забезпечити шахтам постійний попит на їхнє вугілля та дешевшу, ніж на ринку, електроенергію, яка знизить собівартість вугілля. Щоб коло замкнулося і всі залишилися задоволеними. Вже на рівні задуму ідея отримати прибуток, об’єднавши збиткове зі збитковим, виглядає сумнівною. На рівні реалізації все буде ще гірше. І ми ніколи не повіримо, що в уряді не врахували олігархічного впливу на це M&A по-українськи.
Що таке «Центренерго»? Це три ТЕС, які разом виробляють 30% усієї теплоенергії в Україні та 8% усієї електроенергії. Для цих виробничих подвигів «Центренерго» купує зрідка газ, а здебільшого вугілля. 78% акцій «Центренерго» належать державі в особі ФДМУ. І компанію мали б давно виставити на приватизацію, але якось не складається. В окремі періоди, особливо за часів «Роттердам+» компанія навіть була прибутковою, але стабільно успішною її не назвеш. Так, «Центренерго» завершила 2020 рік із прибутком у 50 млн грн проти 2 млрд грн збитків за 2019-й. Але компанія має борги, які не в змозі оплатити, боржників, які не можуть заплатити їй, реальну загрозу багатомільйонних штрафів і регулярно просить уряд про реструктуризацію всіх цих боргів.
Що таке державні шахти? Це застарілі підприємства, які у більшості потребують суттєвого оновлення, з браком усього — від установчих документів до обігових коштів. З усіх шахт, що належать до сфери управління Міненерго, лише «Шахта Надія» на Львівщині була прибутковою в останні роки, решта постійно отримують дотації від держави. Рівень держпідтримки шахт з 2 млрд грн 2015-го зріс до майже 6 млрд — 2020-го. Але їм це не допомагає. Станом на грудень 2020 року лише заборгованість по виплаті зарплат на державних шахтах перевищувала 760 млн грн. Але це квіточки, кредиторська заборгованість шахт — 31,4 млрд грн.
Чи отримаємо ми цукерочку, об’єднавши «Центренерго» із найкращими з кращих шахтами? Навряд. Перша проблема — гроші. Уряд розраховує, що «Центренерго» задіє додаткові фінансові ресурси, аби привести приєднані вугледобувні підприємства до беззбиткового стану. Цікаво, які ресурси? Ті, які «Центренерго» не може знайти, щоб розрахуватися із власними боргами? Заробити, нічого не вклавши, не вийде. Але, попри серйозні наміри уряду об’єднати «Центренерго» із держшахтами, ми досі не побачили фінансового обґрунтування цієї ідеї. Скільки треба інвестувати і з яких джерел інвестувати у це об’єднання, аби бодай не прогоріти?
Друга проблема — обсяги. На кінець 2020 року в Україні діяли 29 державних шахт із проєктною потужністю у 25 млн тонн вугілля на рік. У січні 2021-го до них приєдналися ще п’ять шахт «Добропіллявугілля», і загальна проєктна потужність держшахт сягнула 32,6 млн тонн на рік. Але у реальності всі ці підприємства не змогли забезпечити потреб «Центренерго» вугіллям газової групи в обсязі 4,2 млн тонн.
Просто щоб ви розуміли рівень співпраці зараз. Нещодавно «Центренерго» попросило у «Добропіллявугілля» 220 тис. тонн вугілля, але замість вугілля отримало рахунок на 300 млн грн на запуск «технологічних процесів та виконання зобов’язань із виплати заробітної плати і податкових та інших обов’язкових платежів» і, звісно, відмовилося платити наперед, бо в держсекторі все сплачене до поставки товару автоматично перетворюється на безнадійний борг. І ці борги множаться і ширяться, бо про економічну обґрунтованість ніколи не йдеться. 17 червня 2020 року уряд з подачі Міненерго прийняв рішення щодо «пріоритетного використання вітчизняного вугілля на тепловій генерації». І тут же державні банки Укргазбанк та Ощадбанк «нагнули», щоб вони відкрили кредитну лінію для «Центренерго», аби компанія могла вчасно розраховуватися за поставлене вугілля. Тобто грошей на вугілля у них немає, грошей для виплати боргів контрагентам — теж, а от гроші на повернення кредитів знайдуться.
За задумом, об’єднання держшахт із «Центренерго» має сприяти приватизації компанії, яка вже восьмий рік ніяк не відбудеться. Але тут варто зауважити, що роками всі інвестиції у вугільну промисловість ішли переважно на погашення боргів і поточні виплати зарплат шахтарям, на технічне переоснащення чи підвищення продуктивності гроші виділялися за залишковим принципом. Тобто потенційний покупець одразу отримує і борги, і нагальну потребу у капітальних інвестиціях. Сама по собі «вертикальна інтеграція» дива не зробить.
Давайте поставимо собі одне запитання: навіщо ДТЕК повернула державі «Добропіллявугілля», адже це вугільне об’єднання було частиною ланцюга «видобуток вугілля—збагачення вугілля—виробництво електроенергії», тобто тієї самої вертикально інтегрованої моделі, яку зараз пропонують «Центренерго»? Тому що утримувати цей зразковий вугледобувний мотлох, ще й сплачуючи оренду державі, економічно невигідно. Споживання вугілля скорочується і скорочуватиметься, інвестувати в оновлення технічного оснащення сенсу немає. Ставки давно зроблено на відновлювану енергетику. Брудне і проблемне вугілля хай лишається державі.
А ДТЕК зможе ще й трошки підзаробити, бо у ланцюгу «Центренерго» відсутня важлива складова — збагачення. А Добропільська центральна збагачувальна фабрика, яка технологічно є єдиним комплексом із шахтами, — це власність ДТЕК, а не орендовані потужності. Вона прибуткова, вона вже має річний контракт із «Добропіллявугілля» на збагачення, і роком ця співпраця точно не обмежиться. Послуги цієї збагачувальної фабрики будуть дуже потрібні новоствореній державній енергокомпанії. І якщо держава на цих трансформаціях навколо «Центренерго» заробить навряд чи, то Ахметов точно заробить. Взявши під контроль «Центренерго» разом із держшахтами, він отримає практично абсолютний контроль над тепловою генерацією та ринком енергетичного вугілля України. А заразом і притисне Коломойського на енергоринку.
Порозумітися двом олігархам на ринку електроенергії практично неможливо, бо для одного це завжди ринок продавця, а для іншого — покупця. І, звісно, Ахметов хоче продавати електроенергію дорожче, а Коломойський, феросплавні заводи якого потребують значних обсягів електроенергії, — купувати дешевше. Втім, упродовж минулого року олігархам вдалося знайти спільну мову та розподілити ринок: Коломойський «зрозумів» керівництво «Центренерго» та «Енергоатому», і його компанії відразу почали купувати там електроенергію дешевше, забираючи собі необхідне, а зайве викидаючи на ринок за високими цінами, які цілком влаштовували ДТЕК. Але як тільки стало очевидно, що справи у Коломойського йдуть погано, Ахметов миттєво вдарив у саме серце його феросплавної імперії — «Центренерго». Не він розпочав цю війну, — Банкова вирішила принести в жертву Коломойського разом із Фірташем як щедрий подарунок західним партнерам і опудало для решти місцевих олігархів. Але він використає її із максимальною вигодою.
Ми бачимо перші підозри в Україні проти топ-менеджерів Приватбанку, які підкріплюють обґрунтованість розслідування проти Коломойського в США. Ми знаємо, що на міждержавному рівні йдуть розмови і про накладення санкцій на олігарха, і про його екстрадицію до Сполучених Штатів. А сам Коломойський, як рядовий журналіст, перед кожним засіданням РНБО намагається дізнатися, що ж там вирішуватимуть цього разу. Ми бачимо, що, попри спорадичні успіхи в українських судах, Коломойський навіть тут не може ефективно завершити жодну із справ, бо суспільний резонанс «приватівських» судів, помножений на загальну кризу правосуддя в країні, не залишить цього непоміченим і завдасть суттєвого удару по Банковій.
А сваритися Коломойський не хоче, це очевидно: коломойські «плюси» лояльні до чинної влади як ніколи, коломойські депутати почали як зайчики голосувати за все, що треба. Коломойський хоче підтримки або принаймні зустрічі з президентом. Коломойський бідкається: Зеленський його не приймає, Єрмак — сахається, а Шефір розводить руками. Не дивно, що Ахметов, скориставшись цим періодом крайньої вразливості конкурента, буквально вичавив його з ринку. Як і не здивує нас те, що саме Ахметов зрештою заробить на об’єднаному із держшахтами «Центренерго», а сама держава продовжить роками шукати несповна розуму інвестора, який хотів би купити дорого щось гарантовано збиткове.
Більше статей Юлії Самаєвої читайте за посиланням.