Більшого знущання з оборонно-промислового комплексу, ніж продемонстрував уряд Арсенія Яценюка, який видав 20 січня поточного року на-гора нескладний набір слів, позначений як Концепція Державної цільової програми реформування й розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2020 р., не дозволяв собі жоден уряд в історії України.
Хоч як парадоксально, але Кабінет Міністрів ухваленням таких концептів підписується під власною бездіяльністю й безініціативністю. Можна в цій концепції просто замінити слова "оборонно-промисловий", наприклад, словами "агропромисловий" - і новий документ уже готовий стати "стрижнем" реформ будь-якої галузі.
А якщо зважити на те, що країна майже два роки живе фактично в умовах війни, видання такої фільчиної грамоти слід розглядати як акт саботажу, спрямованого на підрив основ національної безпеки.
Дуже шкода, що прем'єр-міністр не в курсі, що така концепція програми реформи ОПК уже фігурувала на засіданні уряду і навіть була ним схвалена, однак розпорядження про це не вийшло. Було це наприкінці 2013-го передвоєнного року, і схвалив цей документ Кабінет Міністрів під керівництвом М.Азарова. Не треба дуже добре знатися на плагіаті, щоб довідатися про справжнє авторство документа. Природно, за такого підходу до "реформування" оборонки, левову частку "заслуг" буде віднесено на рахунок уряду-втікача. Заради справедливості зауважимо, що й два кабміни Арсенія Петровича внесли неоціненну лепту в розвал вітчизняної оборонної промисловості.
Правовий лікнеп для прем'єр-міністра
Нову концепцію державної програми виніс на засідання Кабміну міністр-технократ Айварас Абромавичус, який подав у відставку. А склеювали її майже рік у тяжких муках у надрах Мінекономрозвитку, після кількаразових нагадувань президента й уряду про необхідність представити проект концепції. Немає потреби давати оцінку діям посадовців міністерства. За їхню бездіяльність заплачено життями наших воїнів, котрі вчасно не отримали бойової техніки й озброєння, не вироблених унаслідок "ефективної" діяльності підприємств ОПК, про яку так гучно й лунко рапортують численні урядовці й представники Державного концерну "Укроборонпром", - із ним найчастіше асоціюють оборонну промисловість України.
Виходячи з аналізу наших урядовців, однією з причин незадовільного функціонування оборонно-промислового комплексу є "зрослий обсяг потреб збройних сил в озброєннях і військовій техніці". Моделюючи ситуацію "від протилежного", можна дійти висновку, що ОПК міг би чудово працювати, якби армії не потрібні були додаткові озброєння і бойова техніка!
Немає жодної логіки і в твердженні уряду про недосконалість нормативно-правового забезпечення у сфері функціонування оборонно-промислового комплексу. Ще в серпні 2014 р. на засіданні урядового комітету Яценюк з пафосом розповідав, що в нього "є сумніви щодо доцільності існування" внесеного Мінекономрозвитку законопроекту "Про створення та виробництво озброєння, військової і спеціальної техніки" (копія стенограми в редакції). Ба більше, прем'єр-міністр запропонував узагалі внести до законопроекту "розділ про спрощену процедуру виробництва виробів військового призначення". Цікаво, чи бачив очільник уряду бодай раз, що таке виробництво броні? Може, знає як спростити технологічний цикл снарядів чи ракет? Може, тепер конструкторську документацію малювати від руки?
У "бурхливому" обговоренні цього закону активну участь узяли міністр фінансів і міністр юстиції, іншим було "по барабану". А те, що цим проектом закону запроваджується національна система стандартів виробництва озброєнь і бойової техніки, ніхто навіть не помітив. Не беруся детально описувати всі плюси ухвалення цього законопроекту, але він уже зараз дозволив би створити потрібні умови і для нових зразків озброєнь, і для розвитку виробництва.
Зайве перераховувати всі "досягнення" Яценюка в удосконаленні законодавчої і нормативно-правової бази. Саме ця діяльність і називається формуванням оборонно-промислової політики. А судити про неї можна з куцих косметичних поправок, внесених Кабміном Яценюка до Закону "Про держоборонзамовлення". Ось і всі результати діяльності Арсенія Петровича в цій сфері.
У скарбничку досягнень коаліційного уряду входить і провал закону про військово-технічне співробітництво.
Повертаючись же до тексту урядової концепції програми реформ ОПК, слід зазначити, що уряд провів ретельний аналіз причин кризи оборонної промисловості. Захопилися настільки, що практично повністю дали оцінку своїй бездіяльності за два роки у виконавчій владі. Усе викладено в 19 пунктах першого розділу урядового розпорядження №19 від 20 січня 2015 р.
Наявна в країні система управління оборонно-промисловим комплексом неефективна. А як вона може бути ефективною, якщо прем'єр-міністр лише у вересні 2014 р. відкрив, що функції управління і контроль за діяльністю держконцерну "Укроборонпром" здійснює Кабінет міністрів (стенограма в редакції). Ще більше Яценюк засмутився, що президент усе ще діє за узурпаторською конституцією часів Януковича, призначаючи керівника концерну, хоча повноважень на це вже не має. Останньою краплею стало те, що очільник уряду нестиме повну відповідальність за роботу цього підприємства, а відповідно й усієї галузі загалом.
Інакше як пояснити такі причини незадовільного функціонування оборонної промисловості (поряд із зазначеною вище недосконалістю її нормативно-правового забезпечення), як "недостатні обсяги державного оборонного замовлення і відсутність системних заходів державної підтримки експорту"?
І все це в найближчій перспективі мають удосконалити, впровадити, створити, зробити, зберегти й підвищити - неодмінно до 2020 р. Начебто в нас є можливість власними силами, нічого не змінюючи, чотири роки стримувати агресію за рахунок наявних ресурсів.
Саме у процесі вибору оптимального варіанта вирішення проблеми реформування й розвитку галузі урядова гора народила мишу! Як перший з трьох варіантів для порівняння державні мужі розглядають "саморегулювання"! У цьому випадку ОПК не одержує жодної бюджетної й іншої підтримки, податкових і митних преференцій, а розвивається лише за рахунок реалізації зовнішньоекономічних контрактів, державно-приватного партнерства, а також може сподіватися на отримання певної частки оборонного замовлення. Начебто раніше підприємства оборонки існували інакше. Хоча деякі відмінності є: більша частина надходжень від реалізації зовнішньоекономічних контрактів розкрадалася, та й нині йде в кишені посередників і агентів збройового бізнесу.
До речі, й у другому пропонованому варіанті - інвестиційно-інноваційному - є, на думку уряду, істотна вада: необхідність залучати значні кошти з державного бюджету! У цьому місці настав час запитати: а чи читали члени Кабміну і прем'єр-міністр те, що вони ухвалювали й підписували? Які такі технократи з Мінекономрозвитку зліпили цей текст? Знову ж, оборонники мають читати це так: інвестиції залучайте, інновації впроваджуйте, допомоги від держави не чекайте! Сама! Сама! Сама!
Неважко здогадатися, що третій, пропонований урядом, варіант - комплексний - недоліків не має. На думку Кабміну, у разі реалізації такого підходу оборонну промисловість неодмінно очікує технологічне лідерство за рахунок залучення інвестицій та інших ресурсів, виникне максимальний економічний ефект від залучення фінансових і виробничих ресурсів, розширяться зовнішній і внутрішній ринки продукції військового й подвійного призначення.
Природно, ключові слова в цьому варіанті: "реструктуризація, реорганізація і корпоратизація підприємств оборонно-промислового комплексу". Дурневі ясно, що річ у приватизації (читай - розкраданні) підприємств державного сектора оборонної промисловості, зараз усі вони входять до складу "Укроборонпрому". Усе інше - ширма й словоблуддя.
Навіщо називати таку програму "державною цільовою", без будь-якої фінансової й іншої підтримки держави? Щоб чітко позначити "кришування" розгарбування оборонки державними чиновниками?! Не хочу в рамках цієї статті втягуватися в дискусію про ефективність приватних власників та інвесторів в управлінні підприємствами оборонно-промислового комплексу. Єдине, що слід зазначити: чи актуально взагалі розглядати питання приватизації оборонних підприємств в умовах гібридної війни? Хочемо ми чи ні, але в особливий період потрібна концентрація в руках держави фінансових, сировинних і виробничих ресурсів, а не їх розпродаж!
Про бідні фінанси замовте слово…
А й правда, звідки взятися коштам для фінансування реформ? Затверджене через місяць після ухвалення бюджету розпорядження розповідає нам, що за два місяці, коли зійде сніг, Мінекономрозвитку явить на суд уряду проект самої програми. А якби це відомство, що й без того відзначилося, спрацювало на випередження - ухвалена до головного фінансового документа України концепція могла б рясніти натяками на конкретні заходи, вже розплановані й закладені в майбутню програму не тільки словами, а й цілком реальними цифрами на цілком реальний 2016 р.
Фінансове забезпечення майбутньої програми - питання спірне. Який уже рік уряд переглядає чинну систему фінансування державних цільових програм (не на користь нових програм). Таке завдання Міністерству фінансів було визначено й торік Планом заходів щодо реалізації Програми діяльності уряду та Стратегії-2020. Слід зазначити, що розробки Державної цільової програми реформування й розвитку оборонно-промислового комплексу згаданим вище планом не передбачено.
Чи може знайти необхідний фінансовий ресурс "Укроборонпром" самостійно? Не думаю. Цей концерн уже тривалий час живе у паралельному світі.
Урядова оцінка жалюгідного стану ОПК, викладена в концепції, яскраве свідчення цього.
Ну а в концерні все добре! Особливо яскраво виглядають цифри: двісті відсотків зусиль там "зосередили на забезпеченні потреб військових на Сході", а працівники "Укроборонпрому" б'ють "рекорди швидкості виробництва якісних озброєнь і техніки". Звіти концерну рясніють мільярдними сумами надходжень і тисячами одиниць поставленої техніки. Здавалося б, навіщо тоді керівництво концерну регулярно звертається до уряду з проханням виділити з держбюджету ті чи інші суми, або отримати урядові гарантії на реалізацію своїх проектів?
Можна тільки пошкодувати, що у верховного головнокомандувача П.Порошенка в часи, коли він був міністром економічного розвитку, були погані вчителі, які не навчили рахувати рентабельність діяльності підприємств при реалізації оборонного замовлення. Це, звичайно, не підрахунок рентабельності виробництва шоколадних цукерок. Так, Петре Олексійовичу, у вас завжди є можливість отримати цифри чистого прибутку підприємств концерну і не плутати їх з виторгом, а ще запитати в Держстаті інформацію в розрізі підприємств щодо експортних поставок. Після цього запитань про "колосальні зусилля" працівників концерну ні в кого більше не буде.
Чи варто далі розмірковувати про реалізацію майбутньої програми реформи й розвитку ОПК без джерел фінансування?
Звісно, розраховувати на надприбутки у процесі виконання оборонного замовлення ні "Укроборонпром", ні решта підприємств - учасників ДОЗ не можуть.
Оборонне замовлення без майбутнього?
Жодна реформа оборонно-промислового комплексу не буде ефективною, якщо не змінити ідеологію і підходи до формування та реалізації оборонного замовлення.
Косметичних поліпшень законодавства й нормативно-правової бази в цьому разі недостатньо. А саме таким шляхом пішов уряд Яценюка, якщо судити про розроблені й ухвалені Верховною Радою з ініціативи Кабміну зміни до Закону "Про державне оборонне замовлення", який ухвалили ще наприкінці минулого століття, в 1999 р.
Що змінили? Просто додали особливий період і АТО. Зробили два-три понятійні уточнення, і все. А Кабінет Міністрів і Мінекономрозвитку сповістили про це як про свою велику заслугу.
Основна проблема в оборонному замовленні - процедура закупівлі (постачання) продукції, робіт і послуг оборонного призначення є неконкуретною. Весь антураж таємності пов'язаний не з необхідністю прикрити плани командування щодо реалізації оперативного задуму, а з прикриттям дерибану бюджетних коштів.
У щорічній постанові уряду "Про основні показники оборонного замовлення" спеціально пропущено стовпчик, де позначено виконавців і постачальників. Можливо, у когось є сумніви, що ці підприємства вже давно відомі оборонним замовникам? Хтось сумнівається, що до моменту ухвалення цього документа вже домовлено про вартість виробів, робіт і послуг, які закуповуватимуться? Не кажучи вже про "відкати" й аванси.
Під удаваною турботою про розвиток вітчизняного ОПК і збереження державної таємниці роками всередині країни формувалася неконкурентна вузькокорпоративна система державних закупівель, абсолютно інертна навіть в умовах потреби нових систем озброєнь.
Ну якщо ми розраховуємо на сили власного оборонно-промислового комплексу, то невже так складно в найкоротший термін провести інвентаризацію розробок і технологій, що існують у країні, зокрема й інтелектуальної власності недержавного сектора економіки? А інвентаризацію виробничих потужностей?
Чому цього досі не зроблено? Причина до банальності проста. Деякі розробки були липовими. Дещо вже спливло за кордон і вже виробляється іноземними підприємствами. Решта порошиться в архівах і на складах.
Про нові розробки говорити й поготів не доводиться. Сумно-смішно, але уряд не знає власних нормативно-правових документів, якими передбачено щорічне фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт у пріоритетних напрямах розвитку озброєнь і військової техніки в розмірі не менше ніж 60 відсотків оборонного замовлення. Така структура фінансування пріоритетних розробок має стати правилом, а не винятком. Крім того, під ці всі розробки вже нині слід почати формувати відповідні потужності, звісно, залежно від перебігу конкретної розробки нових зразків озброєнь.
Я б не став оцінювати 10 відсотків коштів оборонного замовлення, спрямованих цього року на наукові дослідження й дослідно-конструкторські роботи як позитивний аспект діяльності уряду. Сума оборонного замовлення на 2016 р. нікчемна порівняно зі справжніми потребами армії і силовиків в озброєнні та бойовій техніці. Тільки не з потребами в поставках застарілих зразків, а в справжньому переозброєнні для виконання військами бойових завдань на якісно іншому рівні.
Як би не радів президент наявності в оборонному замовленні робіт зі створення "зброї відплати" у вигляді "Вільхи", "Нептуна" і "Грому", може хтось у нашій країні пояснити верховному головнокомандувачу, що таке, наприклад, крилата ракета морського базування? Що таке бойова частина ракети, заряд? Так, Петре Олексійовичу, бахнемо, обов'язково бахнемо, але не зараз! Давайте тільки противника визначимо.
Де шукати противника?
Одразу зауважу. Нехай першість у питанні пошуку зовнішніх загроз і противника належить Генеральному штабу, він саме для цього існує. А от про противника внутрішнього, який своїми діями або бездіяльністю завдає колосальної шкоди обороноздатності держави, мовчати не слід.
Навіщо далеко ходити, візьмімо, приміром, коаліційну угоду. Відкриймо розділ "Реформа системи національної безпеки та оборони" - і починаймо писати обвинувальний висновок.
Хоч куди не глянь - скрізь провал!
Досить лише подивитися на досягнення в реформі оборонно-промислового комплексу.
Давайте запитаємо дружно в Арсенія Петровича: що завадило уряду створити в першому кварталі минулого року міжвідомчу комісію з питань розвитку оборонно-промислового комплексу?
Ви ж чудово розуміли, що недавно звільнений профільний заступник міністра Мінекономрозвитку Р.Корж із завданнями формування оборонно-промислової політики не справляється. Підтвердження цього - ініційоване керівництвом РНБО рішення про запровадження в цьому міністерстві посади першого заступника міністра з питань ОПК, що, до речі закінчилося неймовірним скандалом і, серед інших причин, призвело до заяви міністра економрозвитку про відставку.
Ще нагадаю: уже в другому кварталі минулого року слід було поновити найважливіші програми розробки перспективних зразків озброєнь і військової техніки, а також затвердити нові програми. Де вони? Забракло часу? У вас знайшлися важливіші питання, ніж обороноздатність і національна безпека?
А скільки разів ви особисто, Арсенію Петровичу, знімали з розгляду на засіданні Кабміну питання про виділення з резервного фонду бюджету коштів на перенесення з окупованого Донецька заводу "Топаз"? Але ж це рішення дозволило б у найкоротший час розпочати випуск "кольчуг".
А "Укроборонпром"? Ще в першому кварталі минулого року слід було оптимізувати фінансову діяльність цієї організації, щоб більша частина коштів від реалізації контрактів з виробництва й поставок озброєнь поверталася підприємствам-виробникам для забезпечення їх ефективного функціонування й розвитку! Собака гавкає, а караван усе жере… гроші підприємств!
Повторюся. Оцінку ефективності діяльності уряду дав він сам у згаданій мною раніше Концепції Державної цільової програми реформ і розвитку ОПК до 2020 р. Описується вона відомою фразою: шеф, усьо пропало!
Чи варто продовжувати шукати противника?
А на полігоні "Широкий лан" звідки взявся противник?
А якби військові не пішли строєм до прокурора, то все так би й залишилося непоміченим? Як у десятках інших випадків?
А як оцінювати указ Порошенка про надання органами місцевої влади шефської допомоги з'єднанням і військовим частинам Збройних сил України, Національної гвардії та Державної прикордонної служби України? Шефська допомога? Про які тоді мільярди бюджетних коштів, виділених на сектор оборони й безпеки, звітують уряд і президент?