Через два дні після парламентських виборів в Україні, а саме - 2 жовтня російський «Газпром» примусив здригнутися і Україну, і Європейський Союз.
Спочатку знеособлене управління інформації ВАТ «Газпром» розмістило на сайті таку заяву: «Газпром» надіслав сьогодні своїм європейським партнерам повідомлення про наявні проблеми з поставками газу в Україну. Російська сторона повністю виконує свою частину контракту. Тим часом заборгованість української сторони за поставки газу становить понад 1 млрд. 300 млн. доларів.
«Газпром» неодноразово порушував перед українськими колегами питання якнайшвидшого погашення боргу за газ. Але жодних реальних дій у відповідь немає. З огляду на наближення осінньо-зимового максимуму споживання газу і систематичне невиконання українською стороною чинних контрактів, «Газпром» буде змушений, у разі неврегулювання боргу в жовтні, почати зменшення поставок природного газу для споживачів України...»
І полетіло…
«Газпром»: кожній свашці по ковбасці
Здавалося б, що нового ми дізналися? Абстрактну цифру комерційного боргу? Російський газовий монополіст тільки й зробив що розпочав свою традиційну артпідготовку перед початком осінньо-зимових холодів і напередодні вирішальних раундів переговорів про умови (ціни та обсяги) транзиту й поставок газу покупцям у СНД і Європі, а також зберігання в підземних сховищах газу (ПСГ). Ну що вдієш, є така традиція у «Газпрому»: щороку... А далі - майже як у героїв рязановського фільму «Іронія долі…» Тільки романтичного закінчення ця історія, як правило, не передбачає.
Однак у зв’язку з усім цим є кілька версій того, чому саме тепер «Газпром» виступив із заявою.
Версія перша
Заява «Газпрому» моментально викликала бурхливу реакцію Європейської комісії. Слід зауважити, що цього разу єврокомісари відреагували чи й не раніше за українських офіційних осіб. Вочевидь, Євросоюзові своя сорочка ближча до тіла.
Того ж вівторка, 2 жовтня, Єврокомісія закликала «Газпром» і українську владу якнайшвидше врегулювати проблему боргу української сторони. А вже 3 жовтня заявила про скликання спеціального засідання Координаційної групи ЄС з газу у зв’язку зі спором між «Газпромом» і Україною.
Прошу запам’ятати останню фразу. І вдуматися в її зміст. Виходить, що Єврокомісія, спираючись на попередження «Газпрому», вважає (загалом не маючи на те вагомих підстав), що російська монопольна компанія «Газпром» має спір із Україною, тобто з державою Україна чи її урядом?!
Але дозвольте запитати: чи ви можете собі уявити, щоб Єврокомісія, наприклад, через спір між французькою газовою компанією «Газ де Франс» і російським «Газпромом», образно кажучи, викликала на килим президента Франції Ніколя Саркозі або прем’єра? Гадаю, нікому таке й на гадку не спаде. А ось стосовно України - і не зашарілися.
І все тому, що основний привід – зовсім не в трепетній турботі про українські «борги», а в тому, що ЄС не на жарт побоюється, що цей конфлікт може вплинути на поставки російського газу в Європу. Чотири десятиліття Європа споживає спочатку радянський, а тепер російський газ (і газоспоживання зростає); основні споживачі російського газу - Німеччина, Франція, Італія, Австрія - підписали з «Газпромом» довготермінові двосторонні контракти, прагнучи убезпечити себе від нестабільності видобутку в РФ і різких цінових коливань. І тільки єдиний раз європейці відчули, що таке недопоставки газу, - коли на початку січня 2006 року «Газпром» практично шантажував Україну, намагаючись нав’язати вигідні йому умови газопоставок і транзиту. Але й цей випадок не допоміг ЄС зрозуміти, що мляві словесні «знаки уваги» на адресу України в періоди розбіжностей із «Газпромом» згодом можуть обернутися прямою загрозою енергетичній безпеці Європи.
Європейці, як висловився один мій колега, впритул не помічають України - адже вони дивляться в газову (і нафтову) трубу, на іншому кінці якої бачать лише «Газпром». Тому вони ніколи всерйоз не розглядали можливість залучення України - як рівноправного партнера - у процес транспортування газу від кордону з РФ до тепер уже кордонів ЄС. Більше того, найменше обурення «Газпрому» спонукає їх фактично ставати на його бік. Або, як мінімум, демонструвати нейтралітет.
Але, панове, все може статися, і «Газпром» уже загрожуватиме вам, Євросоюзу, зменшенням обсягу газопоставок. А що це не за горами - цілком очевидно. Адже попередження про можливі проблеми з газопоставками «Газпром» надіслав європейським партнерам через кілька тижнів після того, як Єврокомісія 19 вересня попросила надати її право блокувати спроби компаній із країн поза ЄС отримувати великі або контрольні пакети акцій у європейських газових і електромережах. Адже кожен газпромівець, який поважає старість своїх внуків, прагне прикупити собі трохи енергоактивів, зокрема і в Європі.
А тут раптом президент Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу повідомив, що попередив президента Росії про намір ЄС завадити експансії чужих компаній і їхнім намірам купувати мережі енергопостачання в Євросоюзі. Захід побоюється, що експансія «Газпрому» посилить залежність європейських споживачів від політики РФ.
Російський концерн натякнув, що плани Єврокомісії можуть призвести до зростання цін для європейських споживачів. «Газпрому» є що сказати з приводу регулювання в енергетичному секторі Європи, і він впевнений, що його голос буде почуто», - вважають у компанії. Слід нагадати, що ще на річних зборах акціонерів «Газпрому» 29 червня голова правління цього ВАТ Олексій Міллер заявив: «Газпром» ухвалив рішення про початок створення глобальної енергетичної компанії. І сьогодні без перебільшення можна сказати, що процес перетворення «Газпрому» з компанії «національного чемпіона» на глобального енергетичного бізнес-лідера відбувся. За шість років капіталізація компанії зросла у 25 разів, а на кінець минулого року її величина становила понад 270 млрд. дол.».
Тепер, судячи з реакції Єврокомісії, голос «Газпрому» європейці почули. Тож якщо «Газпром» ставив перед собою саме таку мету, то він її досягнув.
Версія друга
Згадаймо, що «Газпром» обізвався через два дні після виборів до українського парламенту, але до оголошення результатів виборів і формування нової коаліції та уряду. Чому? Одна з версій: Кремль і «Газпром» не мають наміру змінювати схему роботи з Україною через «РосУкрЕнерго». Адже як співвласник (50% РУЕ належить «Газпрому») цього монопольного оператора поставок імпортного газу в Україну і співвласник ЗАТ «УкрГаз-Енерго», яке вже контролює практично всю промисловість через газопоставки, а також газорозподільну мережу в Україні (міськ- і облгази), «Газпром» практично вирішує завдання отримання контролю над внутрішньоукраїнським ринком газу і не тільки.
І для цього «Газпрому» знадобилися всього-на-всього РУЕ і лояльність українських менеджерів від газу. До речі, у списку Партії регіонів людей, афілійованих із РУЕ, налічується не менше десяти. Тому в інтересах «Газпрому» законсервувати цю ситуацію і спробувати не допустити зміни «наглядачів» за українським ринком газу, а також залишити гарантів цієї схеми.
Адже приводи для хвилювання у «Газпрому» з’являлися неодноразово під час передвиборної кампанії, коли різні політичні лідери і сили заявляли, що, отримавши владу, вони позбудуться монопольного посередника в особі «РосУкрЕнерго».
Версія третя
Традиційне бажання «Газпрому» підвищити ціну на свій газ сусідам із СНД постійно наштовхується на їхній опір. Однак російський газовий монополіст наполегливо стверджує, що у стосунках із країнами СНД переходить на ринкові відносини, тому постійно підвищує ціни. Не досить переймаючись при цьому, щоб вони відповідали реаліям. Не маючи прямих контрактів із українською газовою компанією «Нафтогаз України» на поставку газу для українських споживачів, «Газпром» тим часом ще торік попередив: якщо братимете російський газ, то по 230 дол. за 1000 кубометрів. «РосУкрЕнерго» запропонувало по 130 дол. нібито азіатський газ, і це подали як однозначну перемогу. Хоча ще 2006 року домовлялися, що протягом п’яти років і ставка транзиту газу по території України, і ціна на газ для українців – 95 дол. за 1000 кубометрів – будуть незмінними. Ставка за транзит справді не змінилася. А ось ціна на газ для України постійно зростає.
Психологічна підготовка до підвищення цін на газ 2008 року почалася кілька місяців тому. Почали з малого: міністр Юрій Бойко заявив, що можливе підвищення ціни на 10%, тобто до 143 дол. за 1000 кубометрів. Мовляв, якщо Туркменистан, Узбекистан і Казахстан не підвищать ціну. Потім «Газпром» пустив чутку, що Туркменистан підвищить ціну на газ зі 100 дол. на своєму кордоні до майже 150 дол. Та плюс транспортування. Загалом, морально всіх підготували, що можливе серйозне підвищення. Тож і газпромівські 230 дол. уже не здаються позахмарною ціною. Але, мовляв, уряд Януковича і, зокрема, міністр Бойко ведуть переговори й намагаються «збити ціну».
Зрозуміло, що у будь-якому разі ціну на газ для України 2008 року підвищать. Адже як співзасновник РУЕ «Газпром» виграє за будь-яких обставин. А українським міністрам від газу «Газпром» уже готує лаври «рятівника батьківщини» і української економіки від колапсу.
Версія четверта
Попри всю свою напористість, «Газпрому» з Україною завжди було складно - через її газотранспортну систему (ГТС) у Європу експортується понад 80% російського газу. І хоч би як хотіли росіяни перекрити поставки газу, це автоматично позначається на тиску в експортному газопроводі. Тому стратегічною метою «Газпрому» залишається взяття контролю над газотранспортною системою України. Мабуть, це останнє, що залишається в України у цій галузі і що ще не належить «Газпрому». Хоча він через свої афілійовані компанії «РосУкрЕнерго» і «УкрГаз-Енерго» майже примусив НАК «Нафтогаз України» та її газотранспортну дочірню компанію «Укртрансгаз» практично за мізерну ціну працювати на «Газпром», у тому числі через РУЕ.
Законодавство України не дозволяє «Газпрому» отримати у власність і управління українську ГТС та її підземні сховища газу. Тому не виключено, що росіяни вирішили спробувати іншим способом добратися до труби. Але для цього потрібен міжнародний скандал. З усіма наслідками, які з цього випливатимуть.
Пригадуєте історію, коли в грудні 2004 року український літак Ан-124-100 «Руслан» було заарештовано в аеропорту Канади за рішенням Федерального суду цієї країни, що визнав рішення арбітражного суду Стокгольма (Швеція) про задоволення позову кіпрської TMR Energy Limited. Приводом був комерційний спір, але заарештували держмайно. Ще один український літак заарештували за позовом компанії «Нога» через проблеми з поверненням кредиту Дойчебанку. Метод виявився дуже ефективним. Можливо, з урахуванням цього досвіду арешту українського майна «Газпром» і прагне всіляко підірвати авторитет України: то її національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» боргів не повертає, то газ краде, то її ГТС ось-ось розвалиться… Усіх підводять до думки, що всім буде спокійніше, коли українська ГТС потрапить до рук ефективного власника, яким, вочевидь, готовий виступити «Газпром».
З урахуванням вищесказаного, заява «Газпрому» вписується в логіку процедури відчуження держмайна, яким є газотранспортна система України, за борги. І варіантів цієї версії – кілька.
Версія п’ята
Попри реалістичність усіх попередніх версій, не втрачає своєї актуальності і той факт, що в самому «Газпромі» ведеться недитяча боротьба між кількома групами впливу - між тими, хто контролює, і тими, хто хоче контролювати бізнес, а точніше – доходи «РосУкрЕнерго». Про це свідчать і деякі пертурбації серед вищих менеджерів «Газпрому». Можна називати імена і вибудовувати логіку їхньої взаємозалежності.
Втім, фактом залишається те, що і перші, і другі хочуть зберегти схему РУЕ. Але кожен - для себе. Тому комусь дуже конкретному в «Газпромі» на руку скандал з Україною: під шумок можна легше підкоригувати схему РУЕ під себе. А в ідеалі - взагалі підім’яти її під себе.
Хто, кому, за що і чи винен?
Якщо з приводу спонукальних мотивів «Газпрому» виступити із заявою про борги української сторони ще можна розглядати більш-менш логічні версії, то про сам борг - його суму, структуру, процес створення і боржників - залишається тільки здогадуватися.
Зрозуміло одне: оголошений «Газпромом» борг на 1,3 млрд. дол. - це не державний борг України, хоч би як цього хотілося росіянам. Бо до газових відносин із «Газпромом» ось уже другий рік ні Кабмін України, ні Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» не причетні. Кабмін - тому, що колишні міжурядові відносини із РФ у газовій сфері спущені на рівень господарюючих суб’єктів: «РосУкрЕнерго» і, в основному, «УкрГаз-Енерго»; НАК «Нафтогаз України» - тому, що не має прямих контрактів на закупівлю газу в «Газпрому», поставленого в Україну компанією «РосУкрЕнерго».
Та якщо все ж таки з’ясується, що борг перед «Газпромом» є, то можна стверджувати, що глава Мінпаливенерго України Юрій Бойко (який вилетів до Москви після заяви росіян) і прем’єр Віктор Янукович, який спішно заявив про свою готовність вирішити газовий спір із РФ, м’яко висловлюючись, казали нам неправду. А коли так, то мав рацію президент Віктор Ющенко, який зажадав змінити менеджмент у паливно-енергетичному комплексі, і насамперед у газовій галузі. Якщо ж вищеназвані (і не названі поки що поіменно) чиновники допустили створення заборгованості перед «Газпромом», тим більше напередодні переговорів про умови газопоставок в Україну 2008 року, то виходить, що вони заодно з «Газпромом»?.. Це не твердження, але якщо все це так, то що залишається думати?
Якщо ж спробувати з’ясувати, чи є якісь борги, то можна знайти кілька моментів. Правда, гарантії України тут ні до чого.
Найімовірнішим моментом, коли можуть виникати поточні борги за газ в Україні, є продаж газу підприємствам теплокомуненерго. Але це питання можна вирішити, і воно ніколи раніше, взагалі-то, не стосувалося «Газпрому». Адже НАК купує газ не безпосередньо у російської монополії, а в ЗАТ «УкрГаз-Енерго». Проте навіть якщо там і може виникнути борг, то аж ніяк не такий велетенський. Та й притягувати до відповідальності в такому разі однаковою мірою потрібно ЗАТ «УкрГаз-Енерго» і РУЕ, співзасновниками яких є й «Газпром».
Гіпотетично може бути заборгованість за газ, закачаний в українські підземні сховища газу (ПСГ). Відповідно до недавніх заяв Ю.Бойка, в українських ПСГ міститься «рекордний» за останні роки обсяг газу - близько 32 млрд. кубометрів. Міністр не уточнював, чи весь цей газ активний, чи 7-8 млрд. кубометрів так званого буферного газу, який у принципі не витягується. Правда, наприкінці серпня глава НАК «Нафтогаз України» Євген Бакулін (вірний партнер Ю.Бойка) казав, що, власне, газу, який належить «Нафтогазу», у підземках близько 5-6 млрд. кубометрів. Решта в основному належить ЗАТ «УкрГаз-Енерго», РУЕ і «Газпрому». Хто з них повинен (якщо повинен) заплатити за газ у сховищах - питання не до української сторони. А якщо це виявляться борги ЗАТ «УкрГаз-Енерго» і РУЕ, то нехай із ними «Газпром» і розбирається. До чого тут Україна?
Та й потім, чи не краще «Газпрому» запитати про борги у свого цілком законного «українського колеги», котрому належать 45% у «РосУкрЕнерго» і частина ЗАТ «УкрГаз-Енерго» - у Дмитра Фірташа? Тим більше що недавні його придбання тільки в Україні тягнуть майже на таку ж суму, як заявлені «Газпромом» борги.
Д.Фірташ приростає нерухомістю і дедалі міцніше вростає в систему розподілу газу в Україні (через облгази). За нашою інформацією, він уже викупив акції шести облгазів у Олега Бахматюка за 108 млн. дол. Саме під час обговорення газпромівської заяви агенція «Інтерфакс-Україна» опублікувала інформацію про купівлю невідомими кіпрськими компаніями великих пакетів акцій 13 міськ- і облгазів України. Чи не Фірташа це фірми?
Не цурається він і нерухомості. Тільки в Києві Д.Фірташ прикупив акції ТЦ «Мандарин Плаза» - 300 млн. дол. Приблизно стільки ж виклав він і за великий пакет акцій так званого офісного центру в Києві - «Парус», а також 1 млрд. грн. (близько 200 млн. дол.) - за ділянку землі на житловому масиві Оболонь.
Відомо також, що Д.Фірташ переводить свої активи в нову компанію - Group DF (Group of Dmitry Firtash, GDF). Основна частина цих активів – його частка в «РосУкрЕнерго», оборот якої 2006 року становив
7,1 млрд. дол. Йому ж належить угорський газотрейдер Emfesz (який заробляє завдяки РУЕ) з оборотом у минулому році, судячи з даних звіту, понад
779 млн. дол.
Окрім газового бізнесу, Дмитру Фірташу належать вагомі частки в хімічній галузі Європи, РФ, України, Естонії та Таджикистану - через хімічний холдинг Ostchem. За підрахунками газети «Известия», оборот холдингу - 600 млн. дол. А оборот усього контрольованого Д.Фірташем диверсифікованого бізнесу 2006-го становив 4,6 млрд. дол.
Фірташу ж, за даними журналу Wprost, належать (принаймні донедавна належали) кабельні телеканали К1, К2 і Megasport, а також баскетбольний клуб «Київ».
Тож «український колега» у «Газпрому» - людина заможна і може віддати борги своїх фірм і навіть своїх партнерів. Але які при цьому можуть бути претензії до Україні?