UA / RU
Підтримати ZN.ua

А і Б сиділи...

Спроби законодавців та публічні побажання правоохоронців декриміналізувати провокацію хабара а...

Автор: Валентина Самар

Спроби законодавців та публічні побажання правоохоронців декриміналізувати провокацію хабара або розширити поняття оперативного експерименту спостерігаються з завидною періодичністю, особливо напередодні виборів. Причому не тільки в Україні. Така сама картина й у Росії, і аргументи такі самі. По-перше, усі прибічники провокації хабара стверджують, що наявність у Кримінальному кодексі України статті 370 — певний анахронізм, оскільки така норма була тільки в КК 1922 р., а у версії 1960-го її вже не було, тільки в Україні вона збереглася майже в незмінному вигляді. І це так. Але що цікаво, пишуть дослідники, запроваджували її в КК у період непу, коли пролетарська ненависть штовхала людей на «заяви» не тільки з метою захиститися від зазіхань на власні права та інтереси, а найчастіше — з метою помсти і через звичайну заздрість. Здається, нинішнє розшарування українського суспільства, яке поглиблюватиметься кризою, можна порівняти з тими часами. Хоча перелік мотивів нечесних заявників про вимагання хабара з боку посадової особи сьогодні істотно багатший нюансами. Найчастіше це викликано конкуренцією підприємців і «політичною боротьбою». Залапковано тому, що насправді йдеться про ту ж таки конкуренцію, але — за право розподіляти блага й ресурси, сидячи в звільненому від «хабарника» кабінеті.

Аргументи правоохоронців зводяться до необхідності розширити можливості для більш ефективної боротьби з хабарництвом і корупцією, яка сама по собі в нашій країні ще не криміналізована. Але разом із щирими поривами тут дається взнаки і бажання звільнитися від загрози кримінальної відповідальності за провокацію хабара, а то й просто — легалізувати те, що давно всупереч закону існує.

При цьому високі чини правоохоронних систем України і Росії часто посилаються на досвід США, мовляв, там провокація хабара дозволена, на відміну від країн Західної Європи. Але експерти не погоджуються — не все так просто. «Наприклад, кримінальні кодекси ряду штатів США, з одного боку, забороняють так зване «втягнення в пастку», коли з метою отримання доказів вчинення злочину публічна посадова особа або особа, яка діє разом з нею, спонукає або заохочує іншу особу до вчинення злочину, але водночас дозволяють подібну діяльність стосовно тих, хто вже був «готовий», «схильний» вчинити відповідний злочин», — пише Б.Волженкін, професор Санкт-Петербурзького держуніверситету. Не без підстав він пропонує уявити собі, як широко тлумачитимуть російські оперативники поняття «готовності» і «схильності» до вчинення злочину, якщо вони з’являться в законодавстві РФ: «Чому б не використати провокацію для виявлення осіб, «схильних» до державної зради, сексуальних злочинів, розкрадання чужого майна тощо, підбурюючи їх до цих дій?».

Та поки що в Росії чіткіше проявляється інша тенденція, зав’язана на великі гроші. «Нині борці з корупцією мають можливість контролювати дуже великі грошові потоки», — каже голова Національного антикорупційного комітету Кирило Кабанов в інтерв’ю «Новым известиям». За його словами, провокація хабара — один із найзручніших способів заробити на корупціонерах. Як стверджують експерти, за останні кілька років у Росії сформувалася ціла армія людей, які займаються провокацією хабарів професійно, «заробляючи» на цьому шалені гроші. Схема проста: провокатори часто переконують, що просто хочуть висловити свою подяку, залишаючи гроші на столі, потім пишуть до міліції заяви про вимагання. Після цього в гру вступають уже інші люди, які пропонують «залагодити справу» за аж ніяк не символічну суму. За словами К.Кабанова, «навіть у лікарів і вчителів примудряються виманити до 100 тисяч доларів за відмову від заяви. А у випадку, наприклад, із главами адміністрацій сума «відкупу» може сягати 1 млн. доларів» («Новые известия»).

Приклади з сусідньої держави показують, що сприймати те, що відбувається в Україні, як щось надзвичайне, не доводиться. Походивши впродовж години-двох по інтернет-версіях українських центральних і регіональних видань, ви наберете цілий кошик прикладів всіх перелічених вище мотивів для здійснення під виглядом оперативного експерименту провокації хабара. Я наведу найцікавіші з погляду зухвалості приклади дій правоохоронців і реакції на це громадськості. Перше почасти пояснює, чому справи «про хабарі на гарячому» потім розсипаються. Друге показове тим, що незаконні методи, які застосовуються для несправедливої боротьби з хабарництвом, процвітають ще й тому, що народонаселення до них так само лояльне, як і до самої корупції. З одного боку, чиновників та інших «багатих» у нас ненавидять лютою ненавистю («так йому і треба», «якщо сидить — отже, є за що»). З іншого боку — ну в кого з нас рука не тягнеться в гаманець, якщо хочеться віддячити чуйній медсестричці або, щоб швидше продовжити шлях, «на місці» заплатити належний штраф співробітникові ДАІ?

Випадок у с. Хотешів Волинської області, який описано в «Україні молодій», — особливий. Коли землячка та однофамілиця сільського голови Володимира Маковецького — Наталя Маковецька прийшла оформляти довідку для отримання соцдопомоги як багатодітна мати, голова відмовився її підписувати. І дорікнув, що сім’я — не найбідніша в селі, а гроші на ремонт дороги не здала. Хоча, кажуть селяни, цією дорогою їздять їхній комбайн, трактор і дві вантажівки. Тому Маковецький порадив однофамілиці здати гроші на ремонт дороги. А вона поїхала в район скаржитися і потім «прийшла до сільради не тільки з тисячею помічених гривень, а й із диктофоном і намагалася наодинці втиснути ці купюри сільському голові. Проте той, ніби відчуваючи, при свідках відмовлявся, наполягаючи, щоб вона внесла ці гроші через бухгалтерію. Але касира саме не було, і на вмовляння Наталі Маковецької Володимир Федорович узяв, але при свідках, тисячу гривень. Далі все було як у кіно — за кілька хвилин в його кабінеті з’явилися «архангели», тобто працівники міліції, які взяли голову на гарячому»...

Село піднялося на захист свого голови горою, зібралися на збори, де заслухали і голову, і Наталю Маковецьку (!), засудили її дії. Вона була готова забрати свою заяву, «але машина вже закрутилася». Тим часом районний суд не побачив у діях В.Маковецького складу злочину, а Волинський апеляційний — залишив протест прокуратури області на це рішення без задоволення.

Петру Кікаві, голові Піщанівської сільради, що в Бахчисарайському районі Криму, не пощастило, хоча і односельці протестували, і ВР автономії з проханням перевірити законність арешту у верхи зверталася, а народний депутат Л.Грач готовий був узяти на поруки. Сценарій такий: два нібито іноземці кілька місяців «підкочувалися» до голови з проханням про виділення двох гектарів землі, пропонуючи гроші, він же їх послав до депутатів. А в день затримання порадив: хочете зробити благодійний внесок — у встановленому порядку внесіть у бухгалтерію. Що й було зроблено — 50 тисяч гривень були прийняті й оформлені бухгалтером. А через годину, коли Кікава у дворі будинку гуляв із семимісячним онуком, почалися «маски-шоу». Під час обшуку, як розповідали журналістам родичі, було знайдено 800 доларів заощаджень і золоті прикраси дружини. У процесі затримання сталася сутичка селян із правоохоронцями. Оскільки були постраждалі, випадок набув великого резонансу. Тим часом в офіційних повідомленнях зазначалося, що П.Кікаву затримали під час передачі йому 15 тисяч доларів — десятої частки від хабара, якого він вимагав у підприємців. Найпоширеніша версія захисників піщанського голови — помста за його незговірливість. Треба сказати, недоброзичливців у нього багато. Війна за паї односельців, через суди прирізані до агрофірми «Крим», конфлікт із впливовими кримськими депутатами навколо затвердження нових меж Піщаного, яких парламент не виносить на розгляд уже півтора року. І Кікава саме напередодні затримання назвав у телеінтерв’ю прізвище депутата, котрий лобіював інтереси комерційної структури, вимагаючи все тієї ж землі на узбережжі. Голова дав зрозуміти, якого відкоту від нього чекає інший депутат. Це навіть не згадуючи про конфлікт через відмову надати місцевому санаторію 20 га під будівництво котеджів у парковій зоні. Якщо все це так, то однієї мети опоненти Кікави вже досягли — у березні він склав із себе повноваження голови за станом здоров’я.

«Кримська практика свідчить, що дуже багато кримінальних справ, пов’язаних із хабарництвом, базуються на досить сумнівних, із процесуальної точки зору, оперативних діях працівників міліції. Вони допускають речі, які межують із провокацією хабара, коли немає реальних підстав стверджувати, що можливий суб’єкт злочину має намір цей хабар отримати, — каже голова Кримської колегії адвокатів Володимир Зубарєв. — Це дуже тонка дія, яку потрібно правильно організувати, яка повинна базуватися на серйозних фактах, зафіксованих як доказ, а не припущення. Річ у тому, що отримання готівки найчастіше пояснюється бажанням роздобути кошти на господарські потреби, на потреби громади. Чистота доказів у таких справах часто оскаржується саме тому, що оперативні дії неакуратно організовані, навіть коли справді хабарника викривають».

Найпростіше, каже Володимир Зубарєв, «помітив бабки, клади йому на стіл і втікай. Вийшов я в туалет, перепрошую, а мені в шухляду письмового столу конверт сунули. Я прийшов, виявив — уже відбитки пальців на ньому залишив. І все, хабар. Приведуть п’ять чоловік, які скажуть, що я їм натякав». Найскладніше, вважає адвокат, що проблему процесуально відрегулювати неможливо. Неможливо придумати такий мудрий закон. «Бо це — питання мистецтва. А мистецтво оперативне — коли ти все це красиво зробив, навіть із поміченими грішми або з допомогою відеозапису, який сам собою — не доказ. Тут ще працювати треба».

До речі, справа Кікави — не єдина, в якій офіційна версія про затримання на гарячому не відповідає реаліям. Є багато прикладів, коли «хабарники» були на значній відстані від самого «хабара». Та ж таки «партенітська справа», про яку ми розповідали в попередній публікації. І ще один приклад — у випадку з в.о. глави райдержадміністрації Нової Одеси Миколаївської області Ігорем Ніколаєнком.

Всупереч заявам правоохоронців про те, що його затримали на гарячому, І.Ніколаєнко перебував за 40 км від готівки. А гроші — 150 тисяч доларів — було підкинуто, як стверджує захист, у його квартиру в присутності дружини, яка сама впустила в дім Н., із яким вони товаришували, та підприємців Л. і С. Хабар, за версією слідства, призначався для вирішення питання отримання в оренду 23 гектарів землі під будівництво рекреаційного комплексу.

Щоб зрозуміти, як ця справа тепер сипатиметься в суді, поглянемо на хронологію й аргументацію слідства. 20 січня Л. звернулася в УБОЗ із заявою про те, що Ніколаєнко вимагає хабар. 22 січня в Генпрокуратуру надійшли матеріали перевірки цієї заяви, і вже 23 січня прокурор ГПУ порушив кримінальну справу щодо Ніколаєнка. Рідкісна оперативність і впевненість, беручи до уваги той факт, що фактичними підставами у постанові, як стверджує захист, називаються лише свідчення Л.і С., а з часу заведення ОРС минуло кілька діб.

Другий момент, що вказує на те, як саме Ніколаєнко міг вимагати хабар. За версією слідства, протягом 2008 року він не подавав на розгляд райради питання про затвердження техдокументації і нормативної грошової оцінки для оформлення права оренди ділянки. Знову звернімося до хронології. Заява в міліцію надійшла від Л. 20 січня. А, як стверджує адвокат І.Ніколаєнка — Сергій Колбешкін, це питання було розглянуте Новоодеською райрадою 14 січня. При цьому з лютого жодних слідчих дій, кажуть родичі Ніколаєнка, не проводять, але термін арешту подовжують, і теперішній спливає 27 липня. Дружина Ніколаєнка — Наталя звернулася до «ДТ» ще й тому, що після арешту чоловіка на неї чинять тиск. «Від мене вимагали дати свідчення на чоловіка. Погрожували арештом, відправкою дитини в інтернат. Мені постійно передавали «вітання» від органів і натякали, що певна сума може вирішити проблему».

Цей та інші приклади наведено, природно, не для того, щоб визначити рівень винності-невинності згаданих осіб, правоохоронців у тому числі. А щоб довести: головний метод, що його нині використовує наша правоохоронна система, часто переступає межі закону й неефективний. І дуже шкідливий. Не тільки з погляду дотримання прав людини та морального здоров’я народонаселення. Так хабарництво здолати неможливо! А в топку машини, яка дає холості обороти, кидаються чималі бюджетні кошти, працівники спецпідрозділів, спеціалісти... То, може, треба якось інакше?