UA / RU
Підтримати ZN.ua

А вас, Штірліц, я попрошу...

Згодні. Але тоді постає запитання - навіщо ж у школі батьки заповнюють анкети, в яких завжди зазначають не лише свої ім'я, прізвище, по батькові, адресу, номер телефону, а й місце роботи? Та ще й дають розписку про те, що не заперечують проти обробки інформації? Завдяки цій історії ми зацікавилися питанням і з'ясували дивні речі.

Автор: Оксана Онищенко

Історія про те, як Департамент освіти і науки, молоді та спорту КМДА (МУОН) вимагав від шкіл списки дітей журналістів, дуже схвилювала громадськість. Прізвище, ім'я дитини, прізвище, ім'я батька чи матері-журналіста і місце їх роботи - такі дані в режимі "терміново і важливо!" мали повідомити навчальні заклади чиновникам.

Пікантності ситуації додавав той факт, що начальник департаменту освіти Оксана Добровольська - член Партії регіонів. А до того - член ВО "Батьківщина".

Що ж це було - "підступний задум влади" чи просто бажання чиновника заслужити схвалення нових партійних босів, довівши ділом свою відданість?

Швидше за все, друге. Як нам стало відомо, ідеї начальника департаменту освіти столиці стали великим сюрпризом не лише для громади, а й для її однопартійців. І навіть викликали несхвалення. Ведмежа послуга - так називаються в народі подібні речі.

Незадовго до скандалу відбулася конференція столичної організації Партії регіонів (одним із учасників якої була й пані Добровольська). Судячи з інформації, розміщеної на сайті організації, серед інших питань там обговорювали завдання щодо поліпшення соціальної та політичної ситуації в столиці. Результати виборів до парламенту і в місцеві органи влади були визнані незадовільними. Виступаючи перед однопартійцями, прем'єр-міністр М.Азаров підкреслив, що причина низьких соціологічних показників у Києві "полягає в недосить активній роз'яснювальній роботі, яку проводять партійці з жителями столиці". І порадив київській організації ПР "принципово модернізувати спілкування з киянами".

Очевидно, цю пораду кожен зрозумів по-своєму. Як розповіли нам джерела в департаменті освіти, на внутрішній нараді пані Добровольська зацікавилася дітьми журналістів, пояснивши це двома причинами: бажанням залучити батьків до позитивного висвітлення подій у сфері освіти та, у разі необхідності, впливати на тих, хто критикує владу. Кажуть, саме на цій нараді прес-секретар департаменту Марія Кравчук отримала скандальне завдання - звернутися з відповідним проханням до представників районних управлінь освіти.

Цю історію нам розповіли джерела у главку освіти на умовах анонімності. Воно й зрозуміло. Розголошення її відкрито, під своїми іменами, було б рівнозначне звільненню "правдорубів". І не лише з главку, а й зі сфери освіти взагалі. Уже тепер у департаменті йде негласне розслідування під девізом "Хто здав інформацію журналістам?!". Тому пред'явити незаперечні докази цієї версії ми не можемо. Що ж, пропонуємо вважати її одним із припущень.

А як пояснюють ситуацію самі її герої? У розпал скандалу пані Добровольська перебувала у відрядженні. Тому прес-секретар МУОН мусила сама пояснювати громаді нові ініціативи департаменту. Вона категорично спростувала інформацію, що вимагала списки дітей журналістів: "Таких завдань школи не отримували. Ми тільки звернулися до районів із проханням надати списки навчальних закладів, які можуть прийняти в себе представників засобів масової інформації для висвітлення різних заходів. Адже є директори, котрі соромляться відеокамер і журналістів".

Не треба бути великим спеціалістом у сфері управління освітою, щоб розуміти - чиновникам чудово відомі школи, в котрі можна пускати пресу, і ті, котрих не можна показувати журналістам за жодних обставин. Побажання директорів тут ролі не відіграють. Тому такий аргумент не переконав нікого.

Пізніше в коментарі газеті "Вести" прес-секретар озвучила трохи підкориговану версію. Крім історії про заляканих відеокамерами директорів шкіл, з'явилася ще одна деталь: "Голів районів просили подати списки дітей, котрі працюють у шкільних газетах або прес-центрах і хочуть бути присутніми, коли до школи приїжджає преса... Але про списки дітей журналістів і мови не було. Можливо, нас хтось не так зрозумів".

Що й казати - не найкращий варіант збереження честі мундира. Але, очевидно, в умовах "фарс"-мажору на інший часу не було. Ось кілька "білих ниток", що стирчать із цього "пояснення".

Перша. Якщо чиновники хотіли знати молоді таланти в обличчя - невже не здогадувалися, де шукати? У палацах дитячої та юнацької творчості (колишніх палацах піонерів) є школи й гуртки юних журналістів. Працює навіть інформаційно-творче агентство "Юн-прес". Чому ж чиновники не звернулися прямо туди? Зрештою, є щорічний Всеукраїнський конкурс шкільних газет, на якому визначають найкращих у різних номінаціях. Їх теж неважко знайти. Списки переможців давно готові.

Друга невдала відмовка - "нас хтось не так зрозумів". Адже серед "нетямущих" - ледь не вся столиця: Голосіївський, Оболонський, Печерський, Святошинський райони. На інтернет-форумі під опублікованою нами новиною з'явилося повідомлення про те, що Деснянський район теж потрапив до цього сумного списку. (Інформацію з інших районів ми просто не змогли перевірити у достовірних джерел). Слід віддати належне керівникам, адміністраціям шкіл і педагогам - отримавши сумнівне розпорядження, саме вони забили тривогу й повідомили журналістам про нововведення.

Повернувшись із відрядження, начальник департаменту освіти столиці опублікувала на сайті відомства свою версію події. У розділі "Реагування на критику" з'явилася замітка: "Ніяких доручень збирати персональні дані про батьків учнів столичних навчальних закладів, зокрема журналістів за професією, не давалося". І далі - досить незграбні аргументи. Перші два нам уже відомі з газети "Вести": нарада була, однак на ній акцентувалася увага на "залученні дітей - юних журналістів, які займаються у шкільних прес-центрах, до роботи з представниками столичних ЗМІ". А між учасниками наради "виникло непорозуміння". Але дозвольте - а де ж належне в таких випадках письмове розпорядження начальника департаменту? Якби воно було, "непорозуміння" б не виникло.

А ось і свіжа ідея - "на зазначеній нараді йшлося виключно про те, як зробити нашу співпрацю з медіа більш оперативною й ефективною, як швидше відпрацьовувати журналістські запити тощо".

Є й згадка про "важливість реалізації прозорої інформаційної політики, відкритості навчальних закладів, ефективної співпраці з журналістами" (завдання міської партійної конференції - у життя!).

Невідомо, як подякують новому соратнику однопартійці за допомогу в "модернізації спілкування з киянами" у контексті підготовки до нових виборів. Та громада має подякувати пані Добровольській точно. Бо до цієї ситуації ми не замислювалися над тим, що школа - не тільки місце, де навчаються діти. Це місце, де міститься повна інформація про їхніх батьків. Як і з якою метою вона може бути використана - питання неоднозначне.

"Департамент освіти і науки, молоді та спорту стоїть на захисті основних прав і свобод дітей та їх батьків, зокрема права на невтручання в особисте життя. Для нас неважливо, ким працюють батьки школярів, адже наше основне завдання - забезпечити всім дітям рівні умови для отримання якісної освіти", - цитує Оксану Добровольську сайт МУОН.

Згодні. Але тоді постає запитання - навіщо ж у школі батьки заповнюють анкети, в яких завжди зазначають не лише свої ім'я, прізвище, по батькові, адресу, номер телефону, а й місце роботи? Та ще й дають розписку про те, що не заперечують проти обробки інформації?

Завдяки цій історії ми зацікавилися питанням і з'ясували дивні речі.

Усі чули про Єдину державну електронну базу з питань освіти (ЄДЕБО). Досі її пов'язували з абітурієнтами, студентами та викладачами вузів. Але виявляється, тепер до цієї бази починають вводити інформацію про школярів і навіть дошкільнят.

Процедура обробки та передачі інформації відбувається в загальних рисах так. Кожна школа купує ліцензійне програмне забезпечення "Курс: школа" у ТОВ "Нові знання". Зверніть увагу - не отримує, а купує. За власні (а точніше - за батьківські) гроші. Та ще й платить щорічно фірмі-продавцю за технічну підтримку. На офіційному сайті "Курс: школа" є й ціни. Вони залежать від кількості учнів у школі: до 20 учнів - безкоштовно, 21-40 учнів - 980 грн плюс ціна технічної підтримки, починаючи з другого року експлуатації, - 160 грн; 41-60 учнів - 1240 і 390 грн ; 61-100 учнів - 1560 і 520 грн, 101-200 учнів - 1970 і 640 грн , 201-500 учнів - 2690 і
820 грн, понад 500 учнів - 3850 і 970 грн, відповідно.

Як повідомляє журналіст Бюро журналістських розслідувань "Свідомо" Максим Опанасенко з посиланням на дані Інформаційно-ресурсного центру, "Нові знання" - приватна фірма. Виходить, що особисті дані передаються за підтримки недержавної структури. А це інформація не тільки про учнів і вчителів, а й про батьків: національність, громадянство (переносяться з копії свідоцтва про народження дитини), дата народження, місце роботи, телефон, e-mail.

З допомогою купленого програмного забезпечення вся інформація зі шкіл спрямовується в інформаційну систему управління освітою (ІСУО), а вже з неї - в електронну базу ЄДЕБО. Адміністратор останньої - сумнозвісне держпідприємство "Інфоресурс", створене Міністерством освіти.

Вищі навчальні заклади, які раніше, ніж школи, підключилися до ЄДЕБО, на власному досвіді переконалися в тому, що таке співпрацювати з "Інфоресурсом": глюки електронної бази, які заважають роботі приймальних комісій, непрозора історія з невмотивованим підвищенням розцінок на послуги, продаж документів про освіту за завищеними цінами...

Планується, що інформація збиратиметься по районах, потім - по областях і нарешті - по всій країні. Офіційним власником бази ЄДЕБО є МОН.

У 2012 р. наказом Міносвіти в різних регіонах України був проведений експеримент "ІСУО-2012" з реалізації цього плану. Його результати визнані задовільними. З 2013 р. всі школи мають подавати звіти на портал ІСУО. Є спеціальний лист і методичні рекомендації МОН із цього приводу.

Хто знає, може, сьогоднішня історія з батьками-журналістами через кілька років здаватиметься нам квіточками. Адже по завершенні створення електронної бази чиновникам уже не треба буде щось у когось просити. Досить правильно задати пошук. Ніхто про це не дізнається й не прикличе до відповідальності. Понад те, наївні батьки ще й самі оплатять створення та підтримку бази даних про себе.

Як там у Штірліца? "Істинний арієць. Характер нордичний. Відмінний сім'янин; у зв'язках, що ганьблять його, не помічений..."