Лихо в західних областях ставить перед київською владою запитання — які небезпеки загрожують киянам? У радянські часи побутував кухонний вислів: «Ми самі собі створюємо труднощі, щоб потім їх героїчно долати». Що сьогодні робить наша київська міська влада -- долає труднощі минулого чи створює нові?
Почому пісок для «хатинок» Жукового острова?
Неодноразово писалося про незаконну (з погляду громадськості) і законну (з погляду київської влади) забудову заповідного острова, про виділення річкового дна під забудову Козинською сільрадою (з подальшим засипанням річки) та інші дії, де фундаментальну роль, у буквальному значенні цього слова, відіграє... пісок. Кожен забудовник знає, що для будівництва найкраще використовувати саме річковий пісок, тому його видобуток є прибутковою справою, одна машина в Києві — 700—1000 грн.
2004 року Держкомітет із природних ресурсів видав дозвіл на видобуток піску з дна Дніпра заводові ЗБК ім. Ковальської, ТОВ «Конкорд» і ТОВ «Альянс-Союз». Останньому ТОВ дісталася ділянка Дніпра, якою проходить каналізаційний колектор, який несе все «добро» правого берега на Бортничівську станцію аерації.
У результаті «господарської діяльності» «Альянс-Союзу» дюкери (особливі труби), якими стікають нечистоти, сьогодні не лежать на дні і не закопуються в пісок, а навпаки — провисають над ним. Непередбачуваний зовнішній вплив може призвести до того, що київське «добро», а це 705 тис. куб. м на добу, потече замість Бортничів у Дніпро, з якого п’є воду приблизно половина населення України. І тут київська влада виявиться безсилою: як не можна заборонити красиво жити, так не можна зобов’язати не ходити по нужді.
Є й інша небезпека: в результаті намивів дамб на Жуковому острові природна ширина річища Дніпра зменшилася з 7 км місцями до 700 м. У разі вимушеного паводкового скидання води через Київську ГЕС це може призвести до того, що всі «хатинки» в Кончі-Заспі, на Жуковому острові, дачні масиви Осокорки, Русанівські, Воскресенські та Нижні сади, а також частини Корчуватого і Бортничів опиняться під водою. Повені, з якими не впорається система ГЕС на Дніпрі, трапляються один раз на 30 — 40 років, остання була 1970 року. Рахувати вмієте?
Проте й це не все. Внаслідок видобутку піску вище за течією від Південного мосту на дні ріки утворилися ями завглибшки понад 20 м, тобто нижче основи опор мосту. Внаслідок турбулент-
ного характеру плину річки ями можуть мігрувати і наблизитися безпосередньо до мосту, внаслідок чого несуча міцність опор Південного мосту може бути істотно послаблена, міст може деформуватися або навіть... не дай Боже.
У європейських столицях, які стоять на річках, на один міст припадає від 106 до 280 тис. населення. У Києві на 4 млн. фактичного населення функціонують чотири автомобільних мости — один на мільйон! Якщо зупинити рух тільки через один міст, це викличе параліч руху іншими. Навіть якщо заборонити чи обмежити рух ними приватних авто – буде паралізовано (або надзвичайно утруднено) і рух громадського транспорту: він і тепер у години пік працює в «режимі давки».
Як усе це позначиться на економіці міста (і країни) — важко підрахувати, однак європейські експерти оцінюють втрати ВВП через затори у 3 — 3,5%. У нас же, внаслідок не такого високого рівня організації праці, як у Європі, і не таких, як там, доріг, ці втрати будуть набагато більшими.
Ось до чого може призвести видобуток простого піску.
Піар як засіб боротьби з техногенними катастрофами
Комплексна перевірка «Київводоканалу» МінЖКГ у квітні нинішнього року засвідчила, що необхідна негайна заміна 836 км водогонів із 4103 км: кількість поривів у 2007 р. — 6920 (по 1,7 пориву на кожен кілометр). Зношеність першої черги Бортничівської станції аерації (із трьох) — 100%, але, крім цього, мулові поля переповнені: висота шару у 2,5—3 рази більша за розрахункову. У разі екстреного скидання паводкових вод із Київського моря, про яке написано вище, вода, за розрахунками, підніметься вище рівня захисних дамб, і все, що збиралося на БСА з 1965 року, попливе Дніпром, а це — 8,5 млн. куб. м.
Вартість повного комплексу робіт із реконструкції БСА разом із заводом для спалювання мулу Київська держадміністрація оцінює у 500 млн. євро, на цей рік із бюджету виділено 56 млн. грн. (15%), тому з такими темпами закінчення робіт слід чекати у… 2076 році.
Перевірка МінЖКГ виявила, що 200 бюветів артезіанської води з 371 (кожен другий) потребують заміни. Усі вони були пробурені задовго до Чорнобильської катастрофи і законсервовані на випадок атомної війни. 1986 року їх почали експлуатувати, бо обставини склалися еквівалентні. Сьогодні кияни внаслідок банального проіржавлення труб і перемішування водних шарів п’ють із хвалених бюветів, що їх і Омельченко, і Черновецький відкривали з великою помпою, не надзвичайно чисту воду із сеноман-келовейського, байоського чи інших горизонтів юрського періоду, а суміш невідомо чого.
800 км (31%) каналізаційних мереж зношені на 100%, але головне лихо — головний (вибачте за тавтологію) міський колектор; без нього вся каналізація правого берега — просто труби, марно закопані в землю. Якщо він обвалиться, то ... нікуди буде текти, і жителі Правобережжя просто потонуть у своєму власному... самі розумієте, в чому. І це більш ніж імовірно: про рівень зношеності не йдеться — стан головного колектора аварійний.
Куди ж дивляться «батьки міста»? 1993-го почали будувати дублюючу нитку й обіцяли завершити за сім років. Минуло сім років, потім ще сім, а пройдено всього 7,2 км із 9,8. Нинішня міська влада обіцяє закінчити «дублери» до 2010 року. Наскільки це реально?
Кошторисна вартість його будівництва, відповідно до офіційних документів, становить 665,5 млн. грн., на початок 2008 р. витрачено 132,2 млн., на цей рік виділено 77,2 млн., залишилося освоїти 533,3 млн., отже, з такими темпами потрібно... ще сім років. До Євро-2012 ніяк не встигнути.
Внаслідок такого фінансування та менеджменту «Київводоканал», який процвітав у 90-х роках, сьогодні на межі банкрутства. У процесі підготовки цієї статті мимоволі виникала підозра: чи не готують його до приватизації? Слідом за банком «Хрещатик», «Київхлібом» та «Київмлином» ... І передчуття не підвело: на сесії Київради 28 серпня ц.р. ухвалили рішення внести його в список об’єктів на приватизацію. Цікаво тільки, чи буде приватизовано Бортницьку станцію аерації? Чи які-небудь Іванов і Хмельницький прикупляють задешево чисту водичку, а, пардон, гівно залишать киянам?
Три висновки і 515-й потенційно найнебезпечніший об’єкт Києва
Перший — міська влада, зосереджена фактично в руках Л.Черновецького, кількох його родичів і підручних, поставивши собі завдання розпродати все комунальне майно і землі з метою, про яку знають і президент, і прем’єр-міністр, і генеральний прокурор, і всі дорослі кияни, ніколи не вирішить життєво важливих — нагально важливих! — проблем Києва.
Другий — ніхто не може дати гарантій, що якась зношена на 60% ємність із хлором не рвоне й не випустить на Мінський чи Деснянський район 5—7 млн. смертельних доз. Ніхто не скаже з упевненістю, що Південний міст не постраждає від варварського видобування піску. І ніхто не може обіцяти, що завтра головний каналізаційний колектор не обвалиться і Правобережжя не почне занурюватися, мов Атлантида, але — в людські фекалії.
Третій — у Києві, за даними КМДА, розташовано 514 потенційно небезпечних об’єктів, але головним таким об’єктом є не дамба Київської ГЕС, не атомний реактор в Інституті ядерних досліджень НАНУ, не 111 контейнерів із берилієм в Академмістечку і не «Радикал» із його тисячами тонн ртуті, яка накопичилася на території. Найголовнішим, 515-м, потенційно небезпечним об’єктом є безвідповідальна, самозакохана і злодійкувата міська влада.