Скупі підсумки засідання Комітету з реформування Збройних сил та оборонно-промислового комплексу, яке відбулося 20 квітня цього року під керівництвом В.Януковича, є промовистим свідченням того, що за 80 днів перебування на високому державному посту Дмитро Саламатін так і не зміг внести свою лепту у виконання простроченого його попередником президентського указу від 17 листопада 2010 року.
Нагадаю, що в цьому документі, який припав пилом, ішлося про необхідність розробки в найкоротший термін нових редакцій Воєнної доктрини та Стратегії національної безпеки, затвердження Державної програми реформування та розвитку Збройних сил України на 2011-2015 роки, тобто всіх тих документів, які повинні були визначати напрям реформ армії на наступні п’ять років і подальшу перспективу.
Спічрайтери, які готували президентові промову, зшахраювали, підсунувши своєму шефу для виступу текст, який практично повністю збігається з його виступом на засіданні РНБО в листопаді 2010 року.
Цілком очевидно, що рапортувати й Дмитру Саламатіну наразі нема про що: і з підвищенням грошового утримання військовим не виходить, і проблеми із забезпеченням військовослужбовців житлом не розв’язуються, та й комерсанти не дуже готові давати гроші. А ще до цього всього скандал з отриманням у 2005 році міністром українського громадянства - напередодні виборів до Верховної Ради.
Не позначилося на темпах підготовки Д.Саламатіним армії до реформування й кількаразове оголошення В.Януковичем 2012 року роком реформування Збройних сил.
Судячи з усього, президентський рік реформ плавно перетворюється на півріччя, а там, дивись, на все про все залишиться один квартал, і то за умови, що міністр оборони відмовиться від спроб дистанційно управляти «Укроборонпромом» та перетрушування комерційних структур, які забезпечують війська паливом, харчуванням і речовим майном, тотальної заміни керівників держпідприємств на лояльних новому керівництву військового відомства.
Я далекий від думки, що 8 лютого 2012 року - дата призначення Д.Саламатіна на посаду міністра оборони - стане для української армії точкою неповернення, яка призведе до катастрофічних наслідків. Але скандали й скандальчики, які супроводжують коротку та малопродуктивну «реформаторську»
діяльність міністра, змушують припускати найгірший сценарій розвитку подій.
Хто ви, громадянине України Саламатін?
Бурхливе обговорення в засобах масової інформації проблеми раптового отримання Д.Саламатіним українського громадянства скоріш за все не спричинить будь-яких серйозних наслідків. Навряд чи президент скасує указ про надання громадянства такому цінному для України іммігранту. Не постраждають і українські чиновники та посадові особи, які швиденько розглянули матеріали по Д.Саламатіну, залишивши при цьому шлейф запитань законодавчого та політичного плану. Не особливо каратимуться сумнівами й учасники передвиборного з’їзду Партії регіонів, котрі затвердили 3 грудня 2005 року списки кандидатів у депутати Верховної Ради - якраз за три дні до підписання президентом В.Ющенком указу №1705.
Свідки тих подій навіть завважили, що той, хто зачитував списки кандидатів на з’їзді, пропустив 88-й номер, під яким значився громадянин Росії Д.Саламатін, але, на прохання ключового партійного спонсора, оратора швидко підправили.
Слід зазначити, що, враховуючи «гумовість» трактування деяких положень нашої Конституції, навіть для того, щоб стати всенародно обраним президентом України, зовсім не обов’язково десять років перебувати в українському громадянстві - достатньо за три дні до висування в кандидати отримати це громадянство будь-яким секретним або не дуже секретним указом президента.
Знову ж, трактуючи досить вільно Конституцію та закони України, члени Центрвиборчкому та боси Партії регіонів призабули, що, крім п’ятирічного цензу осілості, є й інші умови надання громадянства. Наприклад наявність джерел існування на території України. У випадку ж із Саламатіним з документів Центральної виборчої комісії випливає, що на момент обрання до Верховної Ради він значився безробітним. Це вже потім на сайті Міноборони з’явиться оригінальне місце роботи нинішнього міністра - радник президента Міжнародного гірничого конгресу з питань взаємодії з Україною. Звичайно, нічого страшного, що організація трохи громадська, та й наш майбутній громадянин і міністр оборони співробітничав з нею на громадських засадах.
Важко судити про те, наскільки громадянин Російської Федерації Д.Саламатін був цінний для нашої держави. От для Росії він справді цінний, оскільки, обстоюючи у Верховній Раді честь, славу та дислокацію російського Чорноморського флоту, пролив кров, щоправда, не свою.
Не хотілося б морочити голову нашим державним мужам нюансами законодавства про громадянство, але нагадаю, що особа, яка отримала українське громадянство, повинна впродовж двох років задекларувати перед відповідними органами свій вихід із громадянства іншої країни.
Будь-яка спецслужба могла б позаздрити такому подарунку - отримати парламентарія іншої країни не тільки з необмеженим доступом до державної таємниці, а й чудовими можливостями впливати на всіх і вся, а потім іще й просунути його на ключову посаду в державі… Браво!
Росія як наш «імовірний друг» може тільки порадіти за свого колишнього чи не колишнього співвітчизника.
Однак навряд чи зрадіють українські військовослужбовці, ознайомившись із запропонованою міністром оборони Д.Саламатіним концепцією реформування армії.
Концепція реформування чи план ліквідації?
Детально аналізувати народжену в Міноборони концепцію проведення реформ - невдячна справа, оскільки вона рясніє великою кількістю ляпів, неточностей і невідповідностей. Навіть згаданий мною раніше Комітет з реформування Збройних сил, поспішно зібраний на своє перше засідання під керівництвом В.Януковича, свого вердикту стосовно даного опусу не виніс.
Щоправда, на деякі знакові моменти все-таки слід звернути увагу.
До Д.Саламатіна, колишнього громадянина Росії, концепцію реформування армії інтенсивно розробляли інші громадяни України. Для прикладу наведу деякі цифри з пропозицій щодо військової реформи, які готувалися колишніми міністрами оборони Ю.Єхануровим і М.Єжелем.
Громадяни України Ю.Єхануров і М.Єжель пропонували встановити чисельність армії відповідно у 212 тисяч і 160 тисяч осіб, а от Д.Саламатін пропонує скоротити Збройні сили до 100 тисяч осіб, з яких лише 75 тисяч будуть військовослужбовцями.
От і з військовою авіацією в Дмитра Альбертовича свої рахунки: він планує залишити в армії лише 100 одиниць військової техніки. При тому, що в армії зразка Ю.Єханурова передбачалася наявність 600 літальних апаратів, а в М.Єжеля - 475 одиниць.
І танковою державою Україна більше не буде, оскільки громадянин України Д.Саламатін планує скоротити кількість танків до 270 штук - з 780 й 620 у Ю.Єханурова та М.Єжеля відповідно.
Із трьох армійських корпусів Ю.Єханурова й двох М.Єжеля Д.Саламатін запропонував не залишати жодного.
Зрозуміло, що в нинішніх економічних умовах утримувати велику армію важко, але ще важче провести її одномоментне скорочення, викинувши на вулицю величезну кількість бездомних військовослужбовців, які не матимуть можливості знайти нову роботу без відповідної кваліфікації, не кажучи про колосальні компенсаційні виплати звільненим військовим.
Виникає запитання, а може, наш міністр оборони й не планує створювати боєздатну армію? Імовірно, набагато цікавіше під приводом скорочення Збройних сил вивести з бойового складу техніку та озброєння, які можна спокійно розпродати на зовнішніх ринках? Адже не випадково Д.Саламатін спробував нещодавно обійняти ще одну «хлібну» посаду, яка дала б йому змогу зберегти за собою пост міністра та ще й контролювати концерн «Укроборонпром».
Міністр із комерційною жилкою
Треба віддати належне величезному законотворчому досвіду роботи нинішнього міністра оборони у Верховній Раді, без нього навряд чи Д.Саламатін витворив проект розпорядження Кабінету міністрів про своє призначення членом наглядової ради концерну «Укроборонпром»! Анітрохи не соромлячись, Дмитро Альбертович подав цей документ на розгляд уряду, оскільки, мабуть, вважав, що члени Кабінету міністрів і прем’єр-міністр теж не дуже добре знайомі зі статтею 120 Конституції України, яка прямо забороняє міністрам входити до наглядових рад підприємств. Непогано було б осіб, які претендують на громадянство України, перевіряти на знання Основного Закону країни!
Д.Саламатін від перших днів свого перебування в Міноборони зробив низку заяв, з яких випливає, що найбільше його цікавить у Збройних силах наявність зайвого майна, яке можна розпродати, а кошти, виручені від тотального розпродажу, пустити на підвищення грошового утримання військових. І це лише ще одна з уже невиконаних обіцянок нового міністра. Розпродаж триває, а от зарплати ніяк підвищуватися не хочуть!
Не сумніваюся, що відсутність основних документів із реформування армії ніяк не заважає міністру та його команді готувати військове майно до розпродажу. Заради справедливості зазначу, що до команди міністра, яка складається переважно з позаштатних помічників і радників, у тому числі й народних депутатів України, входить поки що лише один його заступник - колишній колега по «Укроборонпрому» 33-річний Д.Пляцук, який в армії, судячи з його офіційної біографії, не служив. Цьому молодому чоловікові Д.Саламатін настільки довіряє, що навіть на період своєї відпустки (за наявності в строю першого заступника міністра О.Олійника) доручив саме йому займатися всією обороною нашої країни, про що офіційно напередодні повідомив уряд.
Зрозуміло, що таке рішення аж ніяк не пов’язане зі зміцненням обороноздатності держави, скоріш за все Д.Саламатін побоявся, що втратить контроль над фінансовими та майновими потоками - раптом яка копійка пролетить за його відсутності повз касу.
Зрозуміло, що «ніжні» почуття Д.Саламатіна, які він має до «Укроборонпрому», повною мірою позначаться й на формуванні оборонного замовлення на 2012 рік, якого, до речі, уряд досі не затвердив. Самі розумієте чому. Новопризначеному керівництву Міноборони довелося інтенсивно потрудитися для перегляду обсягів фінансування низки проектів. Навіть не варто замислюватися над запитанням, яке підприємство отримає левову частку фінансів, передбачених на реалізацію робіт у рамках державного оборонного замовлення. Зрозуміло, концерн «Укроборонпром». А зважаючи на те, що майже 500 млн. гривень на фінансування держзамовлення мають надійти зі спеціального фонду держбюджету, наповнення якого цього року доволі проблематичне, цілком очевидно, що живих грошей не дочекаються програми Ан-70, «Корвет» і проект зі створення багатофункціонального ракетного комплексу.
В одній зі своїх попередніх статей («А я вірю президентові Януковичу!», «Дзеркало тижня. Україна» №45, 9 грудня 2011 р.) автор цих рядків детально висвітлив деякі особливості реалізації програм у рамках оборонного держзамовлення за попереднього міністра М.Єжеля.
Нагадаю, йшлося, серед іншого, про ремонт ракетного комплексу С-300, проведений за один день підприємством «Укроборонсервіс», яке входить до концерну «Укроборонпром». До речі, саме з посади керівника цього підприємства Д.Пляцук перейшов на посаду заступника міністра оборони. Очевидна легкість, з якою посадовці міністерства та керівники «Укроборонсервісу» підійшли до ремонту ракетного комплексу, змушує припустити, що й цього року їм удасться прокрутити аналогічні операції.
Передбачаючи в оборонному замовленні виділення чималих коштів на реанімацію підводного човна «Запоріжжя», керівники військового відомства з незрозумілих причин забули передбачити в проекті розробленої ними ж концепції реформи армії його наявність у бойовому складі майбутніх військово-морських сил. А якщо це станеться, то чи не доведеться В.Януковичу відповідати на запитання, поставлене
В.Путіну під час однієї з прес-конференцій: «Що трапилося з вашим підводним човном?». Відповідь ми всі знаємо. Сподіваюся, він не потоне.
Фахівці в галузі озброєнь чудово поінформовані, що озброєння, які застосовувалися на подібного типу суднах, уже давно знято з виробництва.
Очевидно, що, користуючись ширмою секретності, в державне оборонне замовлення, крім «Запоріжжя», включено й інші програми та роботи, якими навряд чи колись знадобляться нашій армії, а от в експортних поставках озброєнь «Укроборонпрому» їх можна буде знайти однозначно. Але навіщо ж тоді державі фінансувати за рахунок Міноборони програми, які в перспективі не будуть затребувані нашими військовими? Просто в такий спосіб підприємства оборонного комплексу значно знижують витратну частину на реалізацію власних програм модернізації старих і розробки нових різновидів озброєнь.
Через закритість теми оборонного замовлення навряд чи в недалекому майбутньому платники податків довідаються, скільки державних коштів іде щорічно в рамках державного оборонного замовлення на роботи й дослідження, які Збройним силам ніколи не знадобляться.
У тій самій статті я писав про те, як Міноборони в рамках оборонного замовлення торік ремонтувало з допомогою підприємств ПП «Остов» і ВАТ «Утес» фрегат «Гетьман Сагайдачний» із закупівлею через підприємство концерну «Укроборонпром» двигунів у Росії. Після тривалих поневірянь дизелі М849 успішно встановили на флагмані українського бойового флоту! Є тільки два нюанси. У супровідних документах немає жодних слідів представників військового приймання. А друга проблема полягає в тому, що двигуни виділили з обмінного фонду підприємства. Ця фраза означає, що двигуни не дуже нові й, можливо, вживані. Сподіваюся, що це аж ніяк не позначиться на боєздатності фрегата.
Залишається тільки відповісти на запитання: хто й скільки заробив на такій багаторівневій угоді з відновлення боєздатності корабля? І як почувається Дмитро Альбертович, за якого ця операція розпочиналася, коли він керував «Укроборонпромом», і завершувалася, коли він став міністром оборони?
Ті самі граблі, тільки в профіль…
Не проявляючи особливої активності у створенні основоположних документів для проведення реформи армії, Д.Саламатін не відстає від свого попередника в темпах розв’язання проблеми звільнення військового відомства від земель Міноборони.
Нагадаю, що питання дерибану земель Міноборони стало для попередників Дмитра Альбертовича - Ю.Єханурова та М.Єжеля - знаковим і послужило однією з причин залишення ними міністерських постів.
Якщо хтось вважає, що стан речей у цій сфері дуже відрізняється від колишнього, він глибоко помиляється. По цих самих граблях вирішив потоптатися і Д.Саламатін.
Левова частка документів, які направляє Міноборони в Кабмін, стосується земельних питань. На жаль, у цих листах не йдеться про питання компенсації за передані органам місцевого самоврядування ласі земельні ділянки, що дозволило б у найкоротший строк почати вирішення проблеми забезпечення військовослужбовців і їхніх родин житлом.
Найяскравіший приклад - передача 30 гектарів земель Міноборони в селі Гореничі, якими користувався Національний університет оборони, Київській обласній державній адміністрації (копія листа на сайті). Не хотілося б вірити лихим язикам у Міноборони, що саме на ці земельні ділянки претендують високопоставлені працівники Генеральної прокуратури. Компенсація? Квартири для офіцерів-черговиків? За які заслуги чи послуги?
За аналогічним сценарієм розвивається ситуація із земельними ділянками в Сумах і Рівненській області, де дуже не мала черга на отримання житла.
Перед відходом попередника Д.Саламатіна з посади міністра наприкінці грудня минулого року парламентарії дружно проголосували за законопроект під номером 6644-д, який з бозна-яких часів наполегливо проштовхували через Верховну Раду військові чиновники. Саме із цим законопроектом пов’язували обізнані особи колишнього заступника міністра оборони О.Черпицького, який примудрився «відмотати строк» в Міноборони, так і не отримавши допуску до державної таємниці.
Зазначений документ провалявся у Верховній Раді до квітня поточного року без підпису, поки В.Литвин із двох спроб не поставив його на голосування під приводом внесення редакційних правок. Однак і ця спроба провалилася. Ухвалений Верховної Радою закон довелося через майже чотири місяці направити на підпис президентові в тому ж вигляді, в якому його проголосували в грудні 2011 року.
Не приховуватиму, що цей закон прямо порушує Конституцію України, наділяючи уряд повноваженнями зі встановлення правового режиму власності на землю. Треба віддати належне прем’єр-міністрові М.Азарову, який у своїх зверненнях до глави парламенту та керівника фракції Партії регіонів чітко заявив, що в такому вигляді законопроект 6644-д не може бути ухвалений (копія листа на сайті). При цьому М.Азаров доручив Мінекономрозвитку підготувати для внесення на розгляд Кабінету міністрів інший законопроект, спрямований на виконання президентських указів із позбавлення військового відомства невластивих функцій із торгівлі землею та військовим майном.
Та от халепа! Міноборони, дуже вже не бажаючи розставатися з нерухомістю, урядового законопроекту не погоджує, тим самим блокуючи направлення його у Верховну Раду.
За наявною в мене інформацією, у розгарячілих умах військових чиновників навіть народився особливий алгоритм дій. Розробник пропонує у взаємодії із президентською адміністрацією направити цей законопроект за підписом президента у Верховну Раду для доопрацювання. Зауваження та пропозиції президента обов’язково повинні передбачати, не повірите, наділення всіх відомств, у розпорядженні яких є військові формування, функціями з розпродажу майна, що їх зараз мають тільки державні органи приватизації!
(Коли номер "Дзеркала тижня. Україна" був вже зданий в друк, стало відомо, що Віктор Янукович підписав закон, попри те, що він прямо порушує Конституцію України)
Перемогти корупцію можна, лише її очоливши
Я перефразував цей відомий вислів про мафію спеціально, ознайомившись із наказом №289 від 17 квітня цього року начальника Генштабу В.Замани щодо призначення на посаду начальника управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю ГУ Військової служби правопорядку Збройних сил полковника В.Скляра (текст наказу на сайті). Я нічого не маю проти такого призначення і особисто В.Скляра не знаю. Однак 2000 року В.Скляр, тоді військком Старосамбірського району Львівської області, вже мав справу з правоохоронними органами, у результаті чого його було засуджено за статтею 254 КК України «Зловживання військовою посадовою особою владою або службовим становищем». На сучасному жаргоні це цілком можна віднести до корупції. Звичайно ж, цю судимість полковника погашено, але закрадається думка: навіщо Міноборони доручає боротьбу з корупцією особі, яка має особистий досвід участі в ній?
Можливо, саме тому особовий склад підрозділів цієї згаданої мною служби займається боротьбою з військовослужбовцями, які торгують пиріжками у військових частинах і промишляють приватним візництвом на своєму особистому транспорті, про що я писав раніше. Спасибі генпрокуророві, хоч він прочитав про «пиріжкову» корупцію, хоча ніяк і не відреагував.
Залишається загадкою, чому ж правоохоронні органі так безглуздо відмовчуються в таких ситуаціях. Відмовчуються вони й у випадку з недавньою аварійною посадкою вертольота, на борту якого перебували міністр оборони та начальник Генерального штабу. Не секрет, що ремонтували цей вертоліт на підприємствах концерну «Укроборонпром», та й паливо купували за тендерами, проведеними Міноборони…