Японія — один зі світових лідерів як за високими темпами старіння населення, так і за низькими показниками народжуваності. Нинішня чисельність жителів — 127 млн., за прогнозами уряду, на 2055 рік зменшиться до 82—99 млн. осіб. А лави японської трудової армії танутимуть ще швидшими темпами.
Єдино можливим виходом із ситуації, що склалася, правляча (ось уже довгі роки) Ліберально-демократична партія вважає залучення 10 млн. трудових мігрантів (протягом найближчих 50 років). Ось тільки реалізації цих планів перешкоджає чинне національне законодавство, яке вважається одним із найсуворіших у світі стосовно міграції.
За офіційними даними, нині у країні працює близько мільйона трудових мігрантів (проти 700 тис. десять років тому). В основному це сезонні робітники, зайняті на сільськогосподарських роботах. Втім, без імпортних робочих рук уже тепер задихаються і будівництво, і рибальський промисел, і ресторанний бізнес, але в першу чергу — підприємства з обслуговування хворих та літніх людей.
Основний офіційний канал постачання Японії закордонної робочої сили — надання прав на працевлаштування іноземним студентам і стажерам. Молоді люди, прибульці переважно з Китаю, можуть або щодня підробляти в режимі неповної зайнятості після навчання, або, повчившись кілька місяців, укладати тимчасовий трудовий контракт.
Наприклад, відома у країні ресторанна мережа Yoshinoya — приклад дуже великої залежності від такого роду трудових резервів. На цей час у числі 3360 її співробітників — 791 іноземець, із них 564 — іноземні студенти. Найближчим часом компанія планує потроїти кількість своїх точок у країні. Основна перешкода — нестача трудових кадрів.
Нових співробітників планують набирати або серед літніх японців, або серед молодих китайців. Більше того, іноземців тепер передбачається брати не лише на некваліфіковані роботи, а й на менеджерські посади, що ще кілька років тому вважалося абсолютно неприпустимим.
Втім, такі перспективи очікують лише легальних мігрантів, тоді як масштаби нелегального людського трафіка до цієї країни оцінити дуже складно. Норімітцу Онісі, автору статті в International Herald Tribune, вдалося лише з’ясувати, що один китайський нелегал за сезон заробляє в Японії в середньому 5,5 тис. дол. (за сім місяців каторжної праці). З яких 2700 віддає агентству, котре й організувало йому «трудовий туризм».
Втім, якщо про необхідність зміни японського законодавства в галузі міграції вже сказано достатньо, і шанси на позитивне вирішення питання досить високі, то психологічні проблеми в цій сфері залишаються. Японія історично пишається своєю закритістю та самобутністю і, навіть страждаючи від необроблених сільськогосподарських плантацій та неприбраного міського сміття, не дуже доброзичливо ставиться до появи на своїх вулицях «осіб неяпонської національності».