Нинішнє покоління європейської молоді стане першим, яке живе гірше від своїх батьків. Цей незаперечний факт уже став темою політичних дебатів і соціальних досліджень. Повоєнні роки економічного підйому призвели до того, що найбільш соціально захищеним класом у більшості європейських країн стали пенсіонери. Сьогодні представники бебі-бумерів управі самі вирішувати, чи то їм залишатися на робочому місці, скільки заманеться, чи то достроково піти на пенсію, використовуючи більш ніж щедрі передпенсійні програми. Наприклад, у Бельгії працює лише кожний третій серед людей, старших за 55 років. Коштів для такої розкоші сучасний рівень економічного зростання не забезпечує, тому зростання державної заборгованості, зокрема у Франції, досягає цілком непристойних показників — дві третини ВВП, і розплачуватися за ці борги доведеться, звісно, молодим поколінням.
Більш того, цілком очевидно, що потенційний пенсіонер збереже за собою престижну і високооплачувану роботу і з легкістю відмовиться від менш привабливої. І тим самим істотно «відкоригує» перспективу працевлаштування для молодих фахівців. У результаті в тій самій Франції, де проблема виявляється з особливою гостротою, тридцятирічна людина заробляє в середньому на 40% менше, ніж п’ятдесятирічна, хоча ще 1975-го цей розрив становив 15%. При цьому відсоток випускників вищих навчальних закладів, які не знайшли собі роботу протягом двох років після одержання диплома, збільшився за той самий період із 6 до 25. А частка доходу, яку тридцятирічні можуть дозволити собі відкладати на майбутнє, скоротилася з 1996 по 2001 роки вдвічі — із 18 до 9%.
Природно, представники старшого покоління вважають, що важкою працею заробили собі право на не просто безбідну, але й нерідко розкішну старість. Більш того, так вважає і дуже багато молоді. І навіть не стільки під вантажем моральних аспектів ставлення до своїх батьків, скільки... у розрахунку на те, що подібна забезпечена старість чекатиме і їх самих.
Проте реальних передумов для такого оптимізму немає й близько. Хоча основні кандидати на посаду президента Франції обіцяють не стільки скоротити витрати на пенсійні програми, скільки збільшити молодіжні. І тим самим перекласти тягар фінансової ноші на покоління онуків.