Південна й Північна Кореї продовжують свій рух до неминучого об’єднання. На присвяченій економічним питанням міжкорейській зустрічі 10 листопада сторони прийняли рішення, яке ще півроку тому назвали б сенсаційним. Нині ж воно цілком укладається в рамки діалогу між двома країнами, розпочатого кілька місяців тому лідерами Республіки Корея та КНДР: делегації погодилися запровадити в обіг спільну для своїх країн валюту.
Як зазначає місцева преса, після проведення останнього раунду переговорів було заявлено, що нова валюта використовуватиметься тільки для проведення економічних операцій між двома корейськими державами. Пізніше представники міністерства фінансів Республіки Корея пояснили, що валюта не існуватиме фізично і стане не більш як «одиницею для розрахунків і укладання угод».
Але найголовніше, що таке рішення дозволяє обом столицям здійснювати політичний контроль за дедалі міцнішими економічними зв’язками, які перетинають віднедавна 38-му паралель. Річ у тім, що міжкорейська економічна кооперація на сьогодні є більше політичним питанням, ніж економічним: сьогодні інвестиції в економіку КНДР фактично не дають південнокорейським компаніям економічного зиску.
Найяскравіший приклад такого стану речей — значний спільний туристичний проект Mount Kumkang, фінансувати який погодилася компанія Hyundai. Відповідно до даних вересневої доповіді Бюро бюджетної політики секретаріату Національної асамблеї Республіки Корея, за перші 13 місяців існування цієї справи Hyundai зазнала збитків на суму в 245 млн. доларів. Зрозуміло, що ця звістка остаточно підірвала довіру потенційних інвесторів до північнокорейської економіки й практично звела нанівець їхнє бажання вкладати гроші.
Попри такий очевидний економічний програш, політична доцільність змушує Сеул докладати додаткових зусиль для того, аби переконати Hyundai не звертати своєї діяльності на ринку КНДР, а продовжувати експерименти зі своїми інвестиціями в цю країну. Південнокорейський уряд вживає заходів, спрямованих на залучення до економічного співробітництва з Північною Кореєю й інших компаній, йде навіть на надання таким фірмам певних пільг, насамперед у сфері оподаткування.
Повертаючись до впровадження міжкорейської валюти, слід зауважити, що вона допоможе південнокорейському уряду й таким сміливцям, як Hyundai, визначити справжній рівень їхніх втрат в економічних операціях з північним сусідом. Таким чином, офіційний Сеул, формально проголосивши інвестиції в північнокорейську економіку справою виключно приватного бізнесу, одержить можливість контролювати, захищати й заохочувати компанії, які наважилися скерувати свої гроші на Північ, не афішуючи своєї зацікавленості і своєї участі у цьому процесі.
Стосовно ж КНДР, то для неї інвестиції з півдня й активізація торгових відносин з південним сусідом породжують іншу проблему — загрозу підриву єдності правлячого режиму. Приплив закордонних грошей до Північної Кореї в цілому має сегрегований характер як за географічною, так і за соціальною ознакою. Зони вільної торгівлі, що насамперед приваблюють кошти зовнішніх інвесторів, розміщені у віддалених від столиці районах, і той-таки проект Hyundai Mount Kumkang відгороджений від решти території країни.
Керівництво КНДР було свідком політичної кризи, породженої спробою колишнього СРСР швидко й безболісно перейти від централізованої економіки до ринкової. Його уваги не оминуло й те, що наслідком більш обережного й контрольованого переходу Китаю та В’єтнаму до так званої соціалістичної ринкової економіки став розкол у рядах державної еліти й протистояння місцевої влади та центрального уряду. Тому Пхеньян і виявляє обережність. З одного боку, він потребує припливу до країни капіталу й сучасних технологій, а з другого — не може допустити, щоб у результаті цього розхиталися основи політичної влади держави, зріс вплив регіональних лідерів за рахунок розвитку їхніх зв’язків з південнокорейським бізнесом.
Як видно, прийняти рішення про впровадження спільної валюти Сеул і Пхеньян змусила зовсім не огида до банкнот із зображенням президентів США. Сеул в результаті цього розраховує зміцнити державний контроль за розвитком економічних відносин з КНДР приватних південнокорейських компаній. А Пхеньян, своєю чергою, сподівається, що спільна валюта допоможе йому уникнути дестабілізуючих наслідків проникнення «вірусу капіталізму» в соціалістичний організм північнокорейської планової економіки.